14 листопада 2024 року місто Київ № 640/33540/21
Київський окружний адміністративний суд у складі судді Донця В.А. розглянув у спрощеному позовному провадженні без виклику (повідомлення) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення грошової компенсації.
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом (з урахуванням уточнених позовних вимог):
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року;
- стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь позивача грошову компенсацію за невикористані календарні дні щорічної відпустки в сумі 58790,54 грн.;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку з моменту звільнення по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13.12.2022 №2825-IX Окружним адміністративним судом міста Києва справу №640/33540/21 скеровано за належністю до Київського окружного адміністративного суду.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №640/33540/21 передано для розгляду судді Донцю В.А.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2023 прийнято до провадження справу №640/33540/21, постановлено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив про те, що під час звільнення з посади помічника-консультанта народного депутата України він мав право на грошову компенсацію за невикористану відпустку, втім відповідачем у її виплаті було відмовлено, з підстав відсутності коштів. Позивач вважає, що такими діями відповідач порушив його право на отримання частини своєї заробітної плати, в яку включається також компенсація за невикористану відпустку, а поновлення такого права можливо шляхом зобов'язання відповідача вчинити дії з її виплати.
Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній вважає позов безпідставним та необґрунтованим, оскільки Апарат Верховної Ради України лише здійснював документальне та фінансове обслуговування трудових правовідносин між позивачем та його роботодавцями - народними депутатами України IV скликання ОСОБА_2 , V та VI скликання ОСОБА_3 та VII скликання ОСОБА_4 . Відповідач зауважив, що здійснення фінансового обслуговування помічників-консультантів народних депутатів України можливе виключно в межах наявних коштів, виділених бюджетними призначеннями, а Апарат Верховної Ради України не має право брати на себе фінансові зобов'язання щодо помічників-консультантів народних депутатів України, які не передбачені Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій заперечено доводи відповідача та підтримано підстави позову.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлено.
Відповідно до довідки від 28.10.2021 №20-17/918, виданої Апаратом Верховної Ради України, ОСОБА_1 :
з 01 жовтня 2003 року по 21 травня 2006 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України четвертого скликання ОСОБА_2 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 55 календарних днів щорічної основної відпустки;
з 26 травня 2006 року по 01 липня 2007 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України п'ятого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 01 календарний день щорічної основної відпустки;
3 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України шостого скликання ОСОБА_3 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 91 календарний день щорічної основної відпустки та 12 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній станом на 09.12.2015 р.);
3 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року працював на посаді помічника-консультанта народного депутата України Верховної Ради України сьомого скликання ОСОБА_4 з поширенням дії Закону України "Про державну службу". За вказаний період роботи не використано 39,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 09 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу" (в редакції, чинній станом на 09.12.2015 р.).
Листом Апарату Верховної Ради України від 12.11.2021 №15/26-2021/350524 на заяву позивача щодо нарахування та виплати компенсації за невикористану відпустку повідомлено, що всі виплати помічникам-консультантам здійснюються тільки у межах загального фонду, який встановлюється народному депутату України для оплати праці помічників-консультантів.
21 травня 2006 року при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України четвертого скликання ОСОБА_2 позивачу виплачена компенсація за 55 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки.
Під час звільнення 01 липня 2007 року з посади помічника-консультанта п'ятого скликання ОСОБА_3 позивачу виплачена компенсація за 01 календарний день щорічної основної невикористаної відпустки.
На момент звільнення позивача (станом на 12 грудня 2012 року) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України шостого скликання ОСОБА_3 було недостатньо для здійснення виплати позивачу компенсації за невикористану основну щорічну відпустку.
Під час звільнення 07 квітня 2014 року відповідно до подання народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_4 позивачу не нараховувалася та не виплачувалася компенсація за невикористану основну щорічну відпустку.
Також указано, що згідно з Бюджетним кодексом України розпорядник бюджетних коштів використовує бюджетні кошти тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями, встановленими законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, та здійснює платежі з бюджету виключно за наявності відповідного бюджетного призначення. У зв'язку із відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів зазначених вище народних депутатів України та без внесення змін до закону України про Державний бюджет України на відповідний рік, здійснити нарахування та виплату компенсації при звільненні 12 грудня 2012 року та 27 листопада 2014 року не було правових підстав.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у виплаті компенсації за невикористані дні відпустки протиправними, позивач звернувся до адміністративного суду з цим позовом.
Вирішуючи спір, суд виходить з такого.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені статтею 34 Закону України "Про статус народного депутата України" від 17.11.1992 №2790-XII (далі - Закон №2790-XII, тут і далі в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) та Положенням про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.1995 №379/95-ВР (далі - Положення №379/95-ВР).
Частиною першою статті 34 Закону №2790-XII передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до частини третьої статті 34 Закону №2790-XII помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах. Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад. Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України. Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк. Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Судом установлено, що розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України від 09.10.2023 №3037, від 15.06.2006 №2157, від 14.12.2017 №8904, від 18.12.2012 ОСОБА_1 було зараховано на посаду помічника-консультанта народних депутатів України на час виконання відповідним народним депутатом повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу".
Згідно з частиною сьомою статті 1.1 Положення №379/95-ВР помічники-консультанти народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.
Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
У спірному випадку позивач розпорядженнями керівника Апарату Верховної Ради України зараховувався на посаду помічника-консультанта народних депутатів України на час виконання ними повноважень.
Частина восьма статті 1.1 Положення №379/95-ВР визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Відповідно до частини другої Положення №379/95-ВР на помічників-консультантів народного депутата України, які прикріплені для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України, поширюється дія розділів III, VI та VII Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Апарату Верховної Ради України.
Згідно зі статтями 3.1, 3.2 Положення №379/95-ВР персональний підбір кандидатур на посаду помічника-консультанта, організацію їх роботи та розподіл місячного фонду оплати праці здійснює особисто народний депутат України, який несе відповідальність щодо правомірності своїх рішень.
Помічник-консультант народного депутата України працює за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Народний депутат України самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, які встановлюються йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України.
Відповідно до статті 4.1. Положення №379/95-ВР розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України. У межах загального фонду, встановленого йому для оплати праці помічників-консультантів, народний депутат України самостійно: визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах; здійснює розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів, що не може бути нижчим за встановлену законом мінімальну заробітну плату; надає помічникам-консультантам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань.
За правилами частин першої та третьої статті 4.4 Положення №379/95-ВР помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше. За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України статусу, зокрема Прем'єр-міністра України, членів Кабінету Міністрів України та інших посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16.12.1993 №3723-XII) не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.
За змістом наведеного правового висновку, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, норми трудового законодавства підлягає застосуванню у тих випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби в частині виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України підлягають застосуванню відповідні норми Кодексу законів про працю України та Закону України "Про відпустки".
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 № 504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР).
Згідно із частиною третьою статті 2 Закону №504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 24 Закону №504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні.
Наведеним нормам Закону №504/96-ВР кореспондуються положення частин першої та четвертої статті 83 Кодексу законів про працю України.
Отже, підставою для виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є його звільнення з вказаної посади.
Оскільки виплата роботодавцем працівнику грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні встановлена наведеними нормативно-правовими актами, відповідно відсутність бюджетних призначень у розпорядника відповідних коштів не може слугувати підставою для невиконання зазначеного обов'язку з виплати компенсації.
У пункті 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 31.05.2000 №459 (далі - Положення №459, у редакції зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України від 14.03.2006 №217), визначено, що Апарат Верховної Ради України є органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, кадрове, фінансово-господарське, матеріально-технічне, соціально-побутове та інше забезпечення діяльності Верховної Ради України, народних депутатів України.
Пунктом 12 Положення №459 обумовлено, що до інших функцій діяльності Апарату Верховної Ради України належить, зокрема, організація та здійснення роботи по кадровому обслуговуванню народних депутатів України, їх помічників-консультантів, працівників апарату, забезпечення виконання положень Закону України "Про державну службу", підготовка інформаційно-аналітичних матеріалів з кадрових питань.
Положення №459 втратило чинність на підставі розпорядження Голови Верховної Ради України від 25.08.2011 №769, яким затверджено нове Положення про Апарат Верховної Ради України (далі - Положення №769, у редакції зі змінами, внесеними згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України від 20.11.2014 №734).
Згідно з пунктом 1 розділу І Положення №769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктом 23 пункту 7 розділу ІІ Положення № 769 визначено, що у сфері організаційного забезпечення діяльності Верховної Ради України Апарат організовує та здійснює роботу з кадрового обслуговування працівників Апарату, народних депутатів України і помічників-консультантів народних депутатів України.
Надаючи тлумачення наведеним нормам Верховний Суд у постанові від 01 жовтня 2024 року справа №640/12080/22 дійшов висновку, що саме на Апарат Верховної Ради України покладено повноваження як кадрового, так і фінансового забезпечення помічників-консультантів народного депутата України, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, і саме Апарат Верховної Ради України здійснює виплату заробітної плати та інших виплат таким помічникам-консультантам, а народні депутати України здійснюють виключно визначення кількості помічників-консультантів, з огляду на розмір загального фонду, які встановлюються для оплати праці, та розподіл (а не виплату) їх місячного фонду заробітної плати (також, наприклад постанови Верховного Суду від 27 березня 2019 року справа №757/9144/16-ц, від 08 серпня 2024 року справа №640/14569/21).
Зважаючи на наведені правові позиції Верховного Суду, враховуючи те, що позивач був прийнятий на посаду помічника-консультанта народного депутата України розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, суд доходить висновку, що обов'язок з виплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні покладено саме на Апарат Верховної Ради України. Відповідно видатки для виплати такої компенсації має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
З огляду на такі висновки, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність коштів, передбачених на діяльність відповідного народного депутата України, є підставою для невиплати компенсації за невикористані дні відпустки при звільненні помічника-консультанта. Як уже вказував суд, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання зазначеної компенсації.
Відповідно до наявної у матеріалах судової справи копії довідки Апарату Верховної Ради України від 28.10.2021 №20-17/918 кількість календарних днів невикористаної щорічної відпустки в позивача становили:
з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року - 91 календарний день щорічної основної відпустки та 12 календарних днів додаткової відпустки, всього 103 дні невикористаної відпустки;
з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року - 39,5 календарних днів щорічної основної відпустки та 09 календарних днів додаткової відпустки, всього 48,5 днів невикористаної відпустки.
З урахуванням наведених висновків та встановлених обставин, обґрунтованими є доводи позивача щодо обов'язку відповідача виплатити йому компенсацію за ці не використані дні відпустки.
Вирішуючи спір по суті, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30 листопада 2023 року справа №640/22951/21, за якою під час розгляду вимог щодо нарахування та виплати грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, необхідно визначити суму (розмір) грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки за спірний період.
Відповідно до пункту 2 "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок №100, у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з пунктом 7 Порядку №100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Відповідно до довідки по зарплаті від 27.10.2021 №9-1-15/1233 за період з грудня 2011 року по листопад 2012 року розмір нарахованої заробітної плати становив 156650,00 грн. Відтак розмір компенсації за невикористану відпустку за період з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року становить 45195,94 грн. (156650,00 грн./357 днів) х 103 календарних днів невикористаної відпустки).
Відповідно до довідки по зарплаті від 27.10.2021 №9-1-15/1234 за період з квітня 2013 року по березень 2014 року розмір нарахованої заробітної плати становив 98300,00 грн. Розмір компенсації за невикористану відпустку за період з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року становить 13391,99 грн. (98300 грн./356 днів) х 48,5 календарних днів невикористаної відпустки).
Загальна сума компенсації за невикористану відпустку за періоди з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року становить 58587,93 грн.
Враховуючи викладене, підлягає задоволенню позовна вимога в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за період роботи з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року в сумі 58587,93 грн.
Щодо строку звернення до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 28.11.2007 по 12.12.2012 та з 13.12.2012 по 07.04.2014 та стягнення компенсації за невикористані календарні дні щорічної відпустки в сумі 58790,54 грн., то суд вважає, що до спірних відносин підлягає застосуванню редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, за якою в разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, яка була чинною як на момент виникнення спірних відносин, так і на час звернення позивача до адміністративного суду (наприклад, постанова Верховного Суду від 31 жовтня 2024 року справа №500/7140/23). Отже, позивачем строк звернення до адміністративного суду в частині зазначених вимог не пропущено.
Позивачем заявлено вимогу про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, роботодавець в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року справа №821/1083/17 вказала, що статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України відповідальність. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц зазначила, що встановлений статтею 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як убачається зі змісту позовної заяви, позивачем не наведено обґрунтування з урахуванням зазначених критеріїв, які б могли вплинути на розмір компенсації.
Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 30 листопада 2020 року справа №480/3105/19, урахувавши наведений висновок Великої Палати Верховного Суду в справі №761/9584/15-ц, визначив формулу, за якою слід обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В справі №480/3105/19 Верховний Суд указав, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум, зменшується відповідно і розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, в спірному випадку підлягає застосування правовий висновок Верховного Суду в складі Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладений в постанові від 30 листопада 2020 року справа №480/3105/19, у частині формули, за якою слід обраховувати розмір належного до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні
У цій справі за період з грудня 2011 року по листопад 2012 року загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 201845,94 грн., з яких: грошове забезпечення 156650,00 грн. (77,61%) та компенсація за невикористану відпустку 45195,94 грн. (22,39%).
За період з квітня 2013 року по березень 2014 року загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 111691,99 грн., з яких: грошове забезпечення 98300,00 грн. (88,01%) та компенсація за невикористану відпустку 13391,99 грн. (11,99%).
Обрахована судом відповідно до "Порядку обчислення середньої заробітної плати", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за відпустку, становить 58587,93грн.
Отже, виходячи з принципу пропорційності, зважаючи на проаналізовані судом висновки Верховного Суду, в розглядуваному спорі суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача щодо невчасної виплати йому компенсації за невикористані дні відпустки - стягнення на його користь 20142,43 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (34,38 % від 58587,93 грн.).
Також суд враховує, що позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2021 року, тобто зі спливом 8 років після звільнення в квітні 2014 року.
Відповідно до матеріалів справи та встановлених судом обставин позивач не довів, що звертався на момент звільнення до відповідача з вимогою про відповідні виплати компенсацій за невикористані дні відпустки. В свою чергу, таке право позивач реалізував лише у листопаді 2021 року, шляхом направлення листа до відповідача (02.11.2021) та подання позову. Зокрема, позивачем не повідомлено суду жодних обставин, які б заважали реалізувати зазначене право після звільнення 07.04.2014.
Відповідач заперечував проти права позивача на компенсацію за невикористані дні відпустки за рахунок Апарату ВРУ, а тому факт порушення цього права та сума відповідної компенсації були встановлені лише під час судового розгляду адміністративної справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги позивача в зазначеній частині шляхом стягнення з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, визначивши такий в загальній сумі 20142,43 грн.
Щодо строків звернення до суду в частині зобов'язання Апарату Верховної Ради України нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку з моменту звільнення по день фактичного розрахунку, то як уже вказував суд, спір з приводу права позивача на компенсацію за невикористані дні відпустки за рахунок відповідача вирішено судом у розглядуваному спорі, відповідно позивачем не пропущено тримісячний строк звернення до суду з цією позовною вимогою, встановлений частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин та звернення позивача до суду з позовом).
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, а також письмові доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтею 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року.
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за всі невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки за періоди роботи з 28 листопада 2007 року по 12 грудня 2012 року та з 13 грудня 2012 року по 07 квітня 2014 року в сумі 58587,93 грн. (п'ятдесят вісім тисяч п'ятсот вісімдесят сім гривень дев'яносто три копійки).
Стягнути з Апарату Верховної Ради України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки в сумі 20142,43 грн. (двадцять тисяч сто сорок дві гривні сорок три копійки).
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Позивач - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 )
Відповідач - Апарат Верховної Ради України (ідентифікаційний код 20064120, місцезнаходження: 01008, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 5)
Відповідно до статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Згідно зі статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Донець В.А.