11 листопада 2024 року м. Київ № 320/24618/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 05.06.2023 року № 1000-0203-8/84730 про відмову мені у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимального її розміру;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області виплачувати позивачу пенсію за вислугу років у повному обсязі у розмірі 27192,48 грн. відповідно до наданого мені Розрахунку від 25.05.2023 року, тобто без обмеження її максимального розміру.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зауважив, що на виконання рішення суду, йому було здійснено перерахунок пенсії у розмірі, одночасно виплата пенсії обмежена сумою 20 930 грн 00 коп. Позивач звернувся до відповідача із запитом про причини та правові підстави зменшення виплачуваної пенсії. У відповідь відповідач зазначив, що пенсія позивача призначена і виплачується відповідно до норм чинного законодавства, а її обмеження в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, обумовлено чстиною 7 статті 43 Закону України № 2262-ХІІ. Позивач вважає, що при обчисленні пенсії відповідач протиправно обмежив пенсію максимальним розміром.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16.08.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Крім того, суд також витребував докази по справі від відповідача та запропонував подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначив, що відповідно до ч.7 ст.43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон України №2262-XII) максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. У зв'язку з цим, нарахування позивачу пенсії в обмеженому максимальному розмірі є правомірним. Крім того відповідач зазначив, що нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів, за якими має проводитись перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України №2262-ХІІ, після дати набрання рішення сулу законної сили №826/3858/18, не приймалося. У зв'язку з цим, а також з урахуванням пункту 4 постанови №103, виплата пенсій продовжується у встановлений на цей час розмірах.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Позивач перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.09.2022 у справі №320/12332/21, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 27.07.2021 №1000-0203-8/75432 про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 на підставі оновленої довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Київській області» від 08.07.2021 № 1293.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки Державної установи «Територіальне медичне об'єднання МВС України по Київській області» від 08.07.2021 року №1293 про розмір грошового забезпечення за прирівняною посадою поліцейського за листопад 2019 року, з урахуванням раніше сплачених сум .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду, відповідач провів перерахунок пенсії позивача, однак обмежив її максимальним розміром.
Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області із запитом про надання інформації про причини та правові підстави зменшення виплачуваної пенсії.
Листом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №1000-0203-8/84730 від 05.06.2023 зазначено, що пенсія позивача призначена і виплачується відповідно до норм чинного законодавства, а її обмеження в розмірі 10 прожиткових мінімумів для осіб, що втратили працездатність, обумовлено частиною 7 статті 43 Закону України №2262-ХІІ.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб визначені Законом України від 09.04.1992 №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-ХІІ).
Відповідно до ст.1-1 Закону №2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до п.8 розділу II Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI викладено ч.5 ст.43 Закону № 2262-ХІІ в наступній редакції: Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII ч.5 ст.43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: тимчасово, у період з 01.01.2016 по 31.12.2016, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
У подальшому відповідно до підр.3 п.1 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей» від 12.04.2016 №1080-VIII ст.43 Закону №2262-ХІІ після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частина п'ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ч.7 ст.43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно з п.2 резолютивної частини рішення №7-рп/2016 положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Конституційний Суд України у п.2.1 рішення зазначив, що обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст.17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Таким чином, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ зі змінами, які визнані неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України вказаного рішення, тобто з 20.12.2016.
Згідно Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII (далі Закон №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017, у ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ слова і цифри у період з 01.01.2016 по 31.12.2016 замінено словами і цифрами по 31.12.2017.
Проте, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, норми ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ не відновлені, хоча внесені зміни стосовно продовження періоду тимчасового обмеження максимального розміру пенсії.
Таким чином, буквальне розуміння змін внесених Законом №1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі №2262-ХІІ відсутня ч.7 ст.43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2019 року та у подальшому ст.43 Законі №2262-ХІІ не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774 до ч.7 зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 30.10.2020 по справі №522/16881/17, від 09.02.2021 по справі №1640/2500/18 та від 17.05.2021 по справі №343/870/17.
Крім цього, обмеження максимального розміру пенсії були введені в дію Законом України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI (далі - Закон №3668-VI).
Згідно ст.2 Закону №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31.12.2017, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Податкового кодексу України,Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати 10740 гривень.
Проте застосування відповідачем положень ст.2 Закону №3668-VI фактично суперечить висновкам, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, згідно з якими обмеження пенсії максимальним розміром особам, які отримують пенсію за Законом №2262-ХІІ, не відповідає ст.17 Конституції України.
Вказаним рішенням Конституційного Суду України осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб виключено з категорії пенсіонерів, до яких можуть застосовуватися обмеження максимального розміру пенсії, запроваджені Законом України Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи.
Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією, що викладена в постановах Верховного Суду від 09.02.2021 у справі №640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19, від 24.09.2021 у справі №370/2610/17, від 27.01.2022 по справі №240/7087/20.
Відповідно до приписів ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При цьому слід зазначити, що у 2019-2023 роках будь-яких змін до ст.43 Закону №2262, не вносилося.
Відповідно до висновків Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 31.01.2019 у справі №638/6363/17, від 09.11.2020 у справі №813/678/18, суд звертає увагу на те, що внесені Законом України від 06.12.2016 №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» до частини сьомої 43 Закону №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо заборони обмеження максимальним розміром пенсії особам, яким вона призначена відповідно до Закону №2262-XII, зокрема у постановах від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18, від 10.09.2021 у справі №300/633/19 та від 24.09.2021 у справі №370/2610/17.
Крім того у постанові від 16.12.2021 у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми Закону №2262-XII з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону №3668-VI.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того як визначено частиною п'ятою статті 13 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Отже, наведені вище висновки Верховного Суду мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача, а також ураховуються судом у ході розгляду цієї справи.
Як встановлено судом з розрахунку пенсії позивача за вислугу років, до пенсії позивача протиправно застосовано обмеження максимального розміру.
Отже, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу пенсію з 05.06.2023 без обмеження максимальним розміром.
Згідно із частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В даному випадку, з урахуванням вищенаведеного, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийняття спірного рішення, яким відмовлено позивачу у перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду позивач сплатив судовий збір в розмірі 1073,60 грн, що підтверджується відомостями квитанції наявної в матеріалах справи.
Відтак, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що сума судового збору в розмірі 1073,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При цьому, у прохальній частині позову, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.
Частиною третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно з вимогами частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Як вбачається з пункту 1 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Згідно з вимогами пункту 2 частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до положень частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно з частиною п'ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною шостою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Верховний Суд у додатковій постанові від 12.09.2018 (справа №810/4749/15) зазначив, що з аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Також Верховний Суд у постанові від 22.12.2018 (справа №826/856/18) зазначив про те, що розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Крім того, у справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії», заява №34884/97, п.30).
У пункті 269 рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Таким чином, договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону №5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Судом встановлено, що 10.07.2023 між ОСОБА_1 та авокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги, за умовами якого виконавець зобов'язався надати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.
Згідно з пунктом 4 за надання правової допомоги за цим Договором клієнт сплачує суму у розмірі 5000,00 грн.
Позивачем на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу на суму 5000,00 грн. надано суду: Договір про надання правової допомоги від 10.07.2023; платіжну інструкцію від 10.07.2023 на суму 5000,00 грн.
Суд наголошує, що відповідач не подавав суду заперечення проти стягнення за рахунок його бюджетних асигнувань витрат на професійну (правничу) допомогу.
В той же час, необхідно зазначити, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суду необхідно дослідити на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Враховуючи наведене у свій сукупності, з огляду на умови договору про надання правової допомоги, за відсутності клопотань відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами суд дійшов висновку, що у справі витрати на правову допомогу в сумі 5000,00 грн є реальними та підтвердженими матеріалами справи.
Отже, суд вважає, що судові витрати, понесені позивачем на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов задольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, оформлене листом від 05.06.2023 року №1000-0203-8/84730 про відмову ОСОБА_1 у перерахунку та виплаті пенсії без обмеження максимального її розміру.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років з 05.06.2023 року без обмеження її максимального розміру, з врахуванням раніше виплачених сум.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 (п'ять тисяч) грн. та судовий збір у сумі 1073,60 грн (одна тисяча сімдесят три грн 60 коп) за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська область, м. Фастів, вул. Андрія Саєнка, 10).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.