про відмову у задоволенні заяви в порядку ст. 383 КАС України
11 листопада 2024 року Київ № 320/3340/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій, суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
До Київського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2024 адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не нарахування та невиплати із 23.09.2020 підвищення до пенсії ОСОБА_1 , як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10) здійснити із 23.09.2020 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території зони гарантованого добровільного відселення у розмірі двох мінімальних заробітних плат (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік), відповідно до статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням індексу інфляції за весь період заборгованості та з урахуванням вже виплачених сум.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548, місцезнаходження: 08500, Київська обл., місто Фастів, вул. Саєнка Андрія, будинок 10) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), сплачений судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) грн 80 коп.
Рішення набрало законної сили 26.09.2022.
31.10.2023 позивачем отримано виконавчий лист по справі.
19.09.2024 позивач звернувся до відповідач із заявою про надання інформації про вжиття заходів на виконання рішення суду від 16.05.2022 у справі №320/3340/21.
03.10.2024 у своєму листі Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомлено, що рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 у справі №320/3340/21 виконано в межах повноважень. Кошти за період з 23.09.2020 по 31.10.2022 нараховано в сумі 110993,33 грн обліковано та внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Повідомлено, що погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду буде здійснено в межах відповідних бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті на цю мету.
24.10.2024 позивач подав до суду заяву про визнання протиправними дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідача при виконанні судового рішення в порядку статті 383 КАС України, яка зареєстрована 29.10.2024.
В заяві в порядку ст. 383 КАС України представник позивача просить суд постановити окрему ухвалу та:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 у справі №320/3340/21 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , починаючи з 23.09.2020 доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», виходячи з двох прожиткових мінімумів, а не двох мінімальних заробітних плат (з урахуванням зміни такого розміру протягом відповідного року) згідно із Законом України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік;
- зобов'язати керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області вжити заходи щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні судових рішень.
Відповідну заяву обґрунтовує тим, що у відповідь на заяву позивача листом від 03.10.2024 №7707-28950/Г-02/8-1000/24 відповідач повідомив, що позивачу на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 по справі №320/3340/21 було виконано у межах повноважень. Кошти з 23.09є2020 по 31.10.2022 нараховано в розмірі 110 993,33 грн та будуть виплачені відповідно до бюджетних призначень.
Заява в порядку ст. 383 КАС України направлена відповідачу засобами поштового зв'язку через АТ «Укрпошта» про що свідчить квитанція №0960100018784 від 24.10.2024.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області жодних заяв, клопотань або пояснень до суду не надходило.
Заяву розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали поданої представником позивача заяви, а також матеріали справи №320/3340/21, суд дійшов висновку, що така заява не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
За приписами ч.ч.1-2 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Частиною 1 статті 383 КАС України, передбачено, що особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Правові норми статті 383 КАС України, мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є невиконання судового рішення, яке стало наслідком протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, на якого покладений обов'язок щодо його виконання.
Правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами ст. 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача, в свою чергу, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 5 лютого 2020 року у справі №640/10843/19, від 28.04.2020 у справі №611/26/17.
Відповідно до ч. 6 ст. 383 КАС України за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 249 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-IV, суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід'ємною частиною «права на суд», а ефективний захист сторони у справі, а отже, і відновлення справедливості, передбачає зобов'язання адміністративних органів виконувати рішення.
Зокрема, у пункті 40 рішення Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» («Hornsby v. Greece», заява № 18357/91), суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№1) від 27 серпня 1991 року, серія А, №209, с.20, п.59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію (995_690) (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v.United Kingdom) від 21 лютого 1975 року, серія А, N18, с.16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
Суд зазначає, що виконанням рішення суду є вчинення відповідачем дій у повній відповідності із резолютивною частиною рішення.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 16.05.2022 адміністративний позов задоволено повністю.
Судом встановлено, що відповідачем листом від 03.10.2024 №7707-28950/Г-02/8-1000/24 надано відповідь на звернення позивача №28950/Г-1000-24 від 20.09.2024, якою повідомлено, що рішення Київського окружного адміністративного суду №320/3340/21 виконано в межах повноважень.
Кошти за період з 23.09.2020 по 31.10.2022 нараховано в сумі 110 993,33 грн, обліковано та внесено до реєстру судових рішень, виконання яких здійснюється за окремою бюджетною програмою. Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду буде здійснено в межах відповідних бюджетних призначень, передбачених у Державному бюджеті на цю мету.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень відповідачем на виконання рішення суду, регламентований статтею 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Згідно з частиною четвертою статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України є можливим у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами.
Верховний Суд у постанові від 20.02.2019 у справі №806/2143/15 звертав увагу, що статті 382 і 383 Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Судом не встановлено факту невиконання суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь позивача.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача.
Керуючись статтями 241, 249, 248, 294, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви позивача у порядку статті 383 КАС України відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена шляхом подання апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання.
Суддя Я.В. Горобцова