14 листопада 2024 року Київ справа №320/3593/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у місті Києві в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Головного управління ДПС у Київській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу,
До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління ДПС у Київській області до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , в якій позивач просить:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 в рахунок погашення податкового боргу по єдиному податку з фізичних осіб 15622,05 гривень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , наявний податковий борг у розмірі 15 622,05 грн. Враховуючи те, що податковим органом було здійснено заходи спрямовані для погашення вказаної податкової заборгованості, однак така залишається не погашеною, позивач звернувся з цим позовом до суду, в якому просить стягнути її в примусовому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.02.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надсилалась відповідачеві засобами поштового зв'язку за адресою, що вказана у позовній заяві та наявна в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1 , яка повернулась до суду, яка вручена особисто.
Відповідач, належним чином повідомлений про відкриття провадження у справі, відзив до суду не подав, з клопотанням та іншими заявами до суду не звертався.
Згідно з вимогами ст. 79 КАС України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк. Учасник справи також повинен надати докази, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляд судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежать від неї.
Із урахуванням наведеного суд зазначає, що за час розгляду справи відповідач правом надання до суду відзиву не скористався, необхідні документи до суду не подав, не зазначив про об'єктивну причину їх ненадання і не надав доказів, які підтверджують, що він здійснив усі залежні від нього дії, спрямовані на отримання відповідного доказу.
За таких обставин суд визнає, що відповідач без поважних причин не надав докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, а тому згідно з приписами ст.77 КАС України суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Суд також бере до уваги, що на виконання Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262-ІV, ухвала суду від 21.02.2023 була оприлюднена також і в Єдиному державному реєстрі судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийшов до таких висновків.
ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_2 , зареєстрована як фізична особа -підприємець, 21.06.2027, номер запису: 23530000000038017.
Відповідно до розрахунку суми податкового боргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області, інтегрованої картки платника податку за ОСОБА_1 обліковується податковий борг на суму 15 622, 05 грн. по єдиному податку з фізичних осіб.
Вказана заборгованість виникла на підставі:
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9153777077 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 946,55 грн.;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9336512221 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 1159,53 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9373535615 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 1831,72 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9373535577 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 1101,78 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9312375056 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 897,41 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9373535753 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 3319,78 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №9336512222 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 1359,47 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №99312375071 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 952,44 грн;
- податкової декларації платника єдиного податку - фізичної особи (3 група) №93365122366 від 10.06.2021 (основний платіж) на суму 4053,37 грн.
З метою стягнення податкового боргу, контролюючим органом виставлено відповідачу податкову вимогу форми «Ф» №0032680-1304-1027/411 від 18.06.2021, яка направлена відповідачеві засобами поштового зв'язку з повідомленням про вручення та отримана відповідачем 16.07.2021.
Оскільки в добровільному порядку сума заборгованості відповідачкою не сплачена, позивач просить стягнути її у судовому порядку.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Підпункт 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) встановлює, що грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податкове зобов'язання та/або інше зобов'язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності та пеня.
Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк), та/або сума коштів, сформована за рахунок податкових пільг, що були використані платником податків не за цільовим призначенням чи з порушенням порядку їх надання, встановленим цим Кодексом та/або Митним кодексом України.
Згідно з підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до пунктів 291.2-291.3 статті 291 Податкового кодексу України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених цією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Пунктами 293.1-293.3 статті 293 ПК України визначено, що ставки єдиного податку для платників першої групи встановлюються у відсотках (фіксовані ставки) до розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - прожитковий мінімум), другої групи - у відсотках (фіксовані ставки) до розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року (далі у цій главі - мінімальна заробітна плата), третьої групи - у відсотках до доходу (відсоткові ставки).
Фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними, міськими радами або радами об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, для фізичних осіб - підприємців, які здійснюють господарську діяльність, залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць:
1) для першої групи платників єдиного податку - не більше 10 відсотків розміру прожиткового мінімуму;
2) для другої групи платників єдиного податку - не більше 20 відсотків розміру мінімальної заробітної плати.
Відсоткова ставка єдиного податку для платників третьої групи встановлюється у розмірі:
1) 3 відсотки доходу - у разі сплати податку на додану вартість згідно з цим Кодексом;
2) 5 відсотків доходу - у разі включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.
Відповідно до пункту 294.1 статті 294 ПК України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку першої, другої та четвертої груп є календарний рік.
Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно з пунктом 59.5 статті 59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.
Положеннями статті 42 ПК України закріплено, що податкові повідомлення - рішення, податкові вимоги або інші документи з питань адміністрування податків, зборів, платежів, податкового контролю, у тому числі з питань проведення перевірок, звірок, адресовані контролюючим органом платнику податків, повинні бути складені у письмовій формі, відповідним чином підписані та у випадках, передбачених законодавством, завірені печаткою такого контролюючого органу і відображатися в електронному кабінеті.
Вказана заборгованість виникла на підставі податкових декларацій №9153777077, №9336512221, №9373535615, №9373535577, №9312375056, №9373535753, №9336512222, №99312375071, №93365122366 від 10.06.2021 та отримані відповідачем.
Під час розгляду справи суду не були надані належні та допустимі докази оскарження відповідачем вказаних податкових повідомлень-рішень в адміністративному або судовому порядку, у зв'язку з чим визначені в них суми грошових зобов'язань є узгодженими.
Пунктом 59.1 статті 59 ПК України визначено, що у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
При цьому, відповідно до п.59.5 ст.59 ПК України у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення. У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).
З метою стягнення податкового боргу, контролюючим органом виставлено відповідачу податкову вимогу №0032680-1304-1027/411 від 18.06.2021 та отримана відповідачем.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що у відповідача наявний податковий борг у розмірі 15 622,05 грн.
Згідно з п.п.20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
Відповідно до п. 87.2 ст.87 ПК України джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами.
Згідно з п. 87.11 ст. 87 ПК України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.
На підставі викладеного, суд вбачає наявність передбачених чинним законодавством обставин для стягнення з відповідача податкового боргу в розмірі 15 622,05 грн.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Доказів, які б спростовували доводи позивача, відповідачем суду не надано.
За таких обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, беручи до уваги ту обставину, що суму заборгованості до державного бюджету у розмірі 15 622,05 грн. відповідач у встановлені законодавством строки не сплатила; наявність у неї вказаної заборгованості підтверджується доказами, що містяться у матеріалах справи; доказів погашення відповідачем зазначеної заборгованості на день прийняття рішення не надано, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статей 9, 77 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення адміністративного позову.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
За правилами ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Позивач не заявляв клопотань щодо стягнення таких витрат.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов - задовольнити.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) в рахунок погашення податкового боргу по єдиному податку з фізичних осіб 15 622 (п'ятнадцять тисяч шістсот двадцять дві) гривні, 05 копійок.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Я.В. Горобцова
Суддя Горобцова Я.В.