18 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 160/1976/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Добродняк І.Ю. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Семененка Я.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року (суддя Кучма К.С.)
у справі №160/1976/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Черкаській області від 18.01.2024 №046050007988 про відмову в переведенні позивачки на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з урахуванням довідок про заробітну плату від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7;
- зобов'язати Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області перевести позивачку на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16.01.2024, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7, зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи на посадах в митних органах.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка з 29.07.2020 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 16.01.2024 позивачкою подано до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області заяву та документи про перехід на пенсію за віком, згідно із Прикінцевими положеннями Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 цього Закону. За принципом екстериторіальності заяву передано для розгляду до Головного управління ПФУ в Черкаській області, за результатами якого прийнято рішення від 18.01.2024 №046050007988 про відмову в переведенні та виплаті пенсії державного службовця відповідно до Прикінцевих положень Закону №889-VIII з підстав відсутності у позивачки стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. В спірному рішенні зазначено, що періоди роботи в органах митної служби України до стажу державної служби не зараховано з тих мотивів, що позивачу присвоювалися персональні та спеціальні звання. При цьому, пенсійний орган посилається на положення ст.343.1 ПК України, в той час коли позивачка займала посади державної служби в митних, а не в податкових органах.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 18.01.2024 року №046050007988 про відмову ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
У задоволенні решти позову відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи в митних органах, митній службі, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в митних органах України має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, а відтак з урахуванням положень пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, позивачка має право на пенсію за віком на підставі положень статті 37 Закону №3723-XII.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання пенсійного органу перевести позивачку на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16.01.2024, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 року №7.5-22/7, суд зазначив про передчасність таких вимог, оскільки доказів того, що пенсійний орган здійснить перерахунок пенсії без врахування висновків суду, які викладені в цьому рішенні, не надано.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 - Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати та винести рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
Скаржник зазначає, що з наданих позивачкою документів встановлено, що станом на 01.05.2016 на посадах державної служби вона не працювала, а тому підстав для переведення на пенсію за віком згідно із Законом №889-VIII немає. Відповідач вважає, що ним прийнято правомірне та обґрунтоване рішення про відмову в переведенні позивачки на пенсію відповідно до Закону №889-VІІІ за відсутності необхідного стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-ХІІ. Також в апеляційній скарзі відповідач зазначає, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог, позивачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить змінити мотивувальну та резолютивну частини рішення суду першої інстанції.
Позивачка не погоджується з обраним судом першої інстанції способом захисту її порушених прав, оскільки повторний розгляд заяви не призведе до поновлення прав та інтересів позивача. Позивачка вважає, що її право на пенсію за віком як державного службовця підтверджено в судовому порядку, а тому наявні всі підставі для переведення її на пенсію державного службовця за віком відповідно до положень статті 37 Закону №3723-XII. Також позивачка вважає, що понесені нею витрати на правничу допомогу належним чином підтверджені, а тому суд безпідставно відмовив у стягненні таких витрат на користь позивачки.
Позивачка подала письмовий відзив на апеляційну скаргу відповідача-2, згідно якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги Головного управління пенсійного фонду України в Черкаській області через безпідставність його доводів.
Вказана адміністративна справа розглянута апеляційним судом відповідно до ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивачка - ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ в Дніпропетровській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
16.01.2024 позивачка звернулася до Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області із заявою про переведення на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII, до якої додано довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, і яка на момент виходу на пенсію не займає посади державної служби, від 04.01.2024 №7.5-22/7 та довідку Дніпровської митниці про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 12.01.2024 №7.5-22/14.
18.01.2024 Головним управлінням ПФУ в Черкаській області розглянуто заяву позивача за принципом екстериторіальності та прийнято рішення №04605007988, яким позивачці відмовлено у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».
Зі змісту спірного рішенням вбачається, що підставою для відмови у перерахунку (переведенні) пенсії є те, що за даними трудової книжки позивачки станом на 01.05.2016 на посадах державної служби позивачка не працювала, тому пенсійний орган вважає відсутніми підстави для переведення на пенсію за віком згідно із Законом №899-VIII (а.с.19).
З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначає Закон України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (який набрав чинності з 01.05.2016).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VIII, з 01 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу» №3723-XII, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пункті 10 і 12 цього розділу.
Пунктами 10 та 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону №889-VIII збережено право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», а саме:
Державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, які на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Частиною 1 статті 37 Закону №3723-XII встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом 1 частини 1 статті 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Відтак, якщо особа має стаж на посаді державної служби більше 20 років, то має право на призначення пенсії за віком згідно із ст.37 Закону №3723-XII, а тому, відповідно, наявні правові підстави для переведення з пенсії за віком, призначеної їй відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця за віком відповідно до Закону №3723-XII.
В спірному випадку, як встановлено судом, підставою відмови у переведенні позивачки на пенсію за віком як державного службовця відповідачем-2 визначено те, що період роботи в митній службі, під час перебування на якій були присвоєні персональні та спеціальні звання, не зараховується до стажу роботи на посадах державної служби.
За позицією пенсійного органу, оскільки згідно записів в трудовій книжці позивачки, станом на 01.05.2016 на посадах державної служби вона не працювала, підстави для переведення на пенсію за віком згідно із Законом №899-VIII відсутні.
Суд апеляційної інстанції з приводу такого мотивування погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає за необхідне зазначити таке.
Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечуються, що з 30.10.1995 по 26.12.2023 позивачка працювала на посадах у митних органах України, які змінювали назву з подальшим їх правонаступництвом, де відповідно до займаних посад і стажу роботи позивачці присвоювались персональні та спеціальні звання, що підтверджується відповідними записами в трудовій книжці ОСОБА_1 НОМЕР_1 .
Пунктом 1 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2016 року №229, встановлено, що цей Порядок визначає механізм обчислення стажу державної служби.
Відповідно до пункту 3 Порядку №229 документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка, копія послужного списку, військовий квиток та інші документи, які відповідно до законодавства підтверджують стаж роботи (довідки, виписки з наказів, дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, тощо).
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж державної служби обчислюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, а також архівними установами.
Пунктом 4 Порядку №229 визначено, що стаж державної служби обчислюється відповідно до частини другої статті 46 Закону України від 10 грудня 2015 р. №889-VIII «Про державну службу».
Відповідно до статті 408 Митного кодексу України (в редакції Закону від 11 липня 2002 року № 92-IV) правовий статус посадових осіб митної служби України, їх права та обов'язки визначаються Конституцією України, згаданим Кодексом, а в частині, що не регулюється ним, - Законом України «Про державну службу».
Згідно із частиною 1 статті 413 МК України у вказаній вище редакції, особи, які вперше зараховуються на посади державної служби у митних органах, спеціалізованих митних установах та організаціях, приймають Присягу державного службовця.
Відповідно до частин 1, 2 статті 569 МК України (у редакції Закону від 13 березня 2012 року №4495-VI) посадовими особами митної служби України є працівники митних органів України, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності митної служби України і яким присвоєно спеціальні звання митної служби. Посадові особи митної служби України є державними службовцями.
Згідно частини 1 статті 588 МК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб органів доходів і зборів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах доходів і зборів зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Частиною сімнадцятою статті 37 Закону №3723-ХІІ визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Аналіз наведених вище норм законодавства в їх сукупності дає підстави для висновку, що в органах державної митної служби присвоюються спеціальні звання, які прирівнюються до відповідного рангу державного службовця, які в спірному випадку неодноразово були присвоєні позивачці, що підтверджується записами її трудової книжки серії НОМЕР_1 .
Також наявність у позивачки не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державної служби, підтверджено довідками Дніпровської митниці від 04.01.2024 №7.5-22/7 про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) та від 12.01.2024 року №7.5-22/14, з яких вбачається, що у позивачки наявна надбавка за вислугу років (50%) за стаж державної служби 28 років 01 місяць 27 днів.
Правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах викладено Верховним Судом у постанові від 08 жовтня 2013 року у справі №21-275а13, в якій зазначено, що аналіз положень ст.37 Закону №3723-ХІІ, Закону України «Про державну податкову службу в Україні» від 04.12.1990 №509-ХІІ дає підстави вважати, що посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження такої служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723.
Вказаний вище правовий висновок підтримано Верховним Судом у постанові від 03.07.2018 (справа №586/965/16-а) та від 18.03.2021 (справа №500/5183/17).
Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про протиправність оскаржуваного рішення Головного управління ПФУ в Черкаській області від 18.01.2024 №046050007988 про відмову позивачці в переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-XII.
Щодо вимог позивачки в частині зобов'язання пенсійного органу перевести її на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII з 16.01.2024, у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 №7.5-22/14 та від 04.01.2024 №7.5-22/7, суд першої інстанції правильно зазначив, що спірним рішенням позивачці відмовлено у переведенні з пенсії за віком згідно із Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» з підстав не зарахування її роботи у митних органах до стажу держаної служби.
Вирішення питання наявності права на пенсію (підрахунку стажу) є прерогативою пенсійного органу і суд не вправі замість пенсійного органу вдаватись до підрахунку стажу чи прийняття рішення про призначення пенсії (перехід на іншу пенсію), тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для відновлення порушеного права позивачки необхідно зобов'язати відповідача-2 зарахувати періоди роботи позивачки у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянути заяву позивачки від 16.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно визначив спосіб захисту порушених прав позивачки, який в даному випадку відповідає суті спірних відносин, оскільки задоволення вимог про переведення позивачки на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-XII та п.12 Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII у розмірі 60% від заробітку, без перевірки суб'єктом владних повноважень дотримання позивачкою усіх визначених законом умов буде втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п.4 та п.10 ч.2 ст.245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Згідно з ч.4 ст.245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Відповідно до Рекомендацій №К(80)2 щодо здійснення дискреційних повноважень адміністративними органами, прийнятих Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980, термін «дискреційне повноваження» означає повноваження, яке надає адміністративному органу певний ступінь свободи під час прийняття рішення, таким чином даючи йому змогу вибрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке буде найбільш прийнятним.
Отже, дискреційними є повноваження, які залишають державному органу чи його посадовій особі свободу розсуду після з'ясування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Наділивши державні органи дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення на підставі звернення зацікавленої особи та за результатами аналізу поданих нею документів.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду в залежності від результатів розгляду поданих заявником документів, прийняття такого рішення є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, втручання до яких з боку суду не відповідатиме завданням адміністративного судочинства і є неприпустимим.
Враховуючи наведене, задоволення вимог про переведення позивачки на пенсію державного службовця за віком без перевірки суб'єктом владних повноважень дотримання заявником усіх визначених законом умов буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, а відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що належним способом захисту в даному випадку є зобов'язання відповідача-2 зарахувати періоди роботи ОСОБА_1 у митних органах України до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, що дає право на пенсію, згідно із Законом України «Про державну службу» та повторно розглянути заяву від 16.01.2024 про перехід на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII.
Стосовно зобов'язання пенсійного органу перевести позивачку на пенсію державного службовця у розмірі 60% від заробітку, зазначеного в довідках, виданих Дніпровською митницею від 12.01.2024 року №7.5-22/14 та від 04.01.2024 року №7.5-22/7, слід також зазначити, що такі вимоги є передчасними.
Згідно ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно зі ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає лише порушене право. Так, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється.
При цьому, дії суб'єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб'єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб'єктивні права та обов'язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов'язку.
В спірному випадку відмова пенсійного органу у переведенні з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» ґрунтувалась на відсутності підстав для такого переведення. Тобто, орган Пенсійного фонду України взагалі заперечував право позивачки на переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», тому, враховуючи наведені обставини, питання щодо визначення відсоткового розміру пенсії відповідачем-2 не вирішувалося, внаслідок чого суд першої інстанції дійшов висновку про передчасність цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні.
Щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн, судом апеляційної інстанції встановлено, позивачка в позовній заяві просила стягнути на її користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області судові витрат по справі, а саме: сплачений судовий збір та витрат на професійну правничу допомогу.
Відмовляючи у стягненні на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000,00 грн, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів понесення позивачкою витрат на адвоката.
Суд апеляційної інстанції вважає, що в даному випадку судом першої інстанції неправильно застосовані норми Кодексу адміністративного судочинства України, що регулюють питання відшкодування стороні витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Порядок компенсації витрат на професійну правничу допомогу визначений у статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно частин 1 - 3 якої витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, відповідно до наведених вище приписів ч.3 ст.134 КАС України відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено відповідною стороною або третьою особою.
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі Бєлоусов проти України (Заява №4494/07) ЄСПЛ дійшов висновку, що витрати, які мають бути сплачені за договором адвокату, необхідно розглядати як фактично понесені: п.115. Суд зазначає, що хоча заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями. Як видно з матеріалів справи, п. Бущенко представляв заявника протягом провадження у Суді, отже, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром фактично понесеними (див. вищезазначене рішення у справі Савін проти України (Savin V. Ukraine), n. 97).
Судом першої інстанції цих обставин не враховано.
В той же час стосовно визначеної позивачкою суми, належної до відшкодування за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, - 10000 грн суд апеляційної інстанції зазначає таке.
За правилами ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Пунктом 9 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону визначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 зазначено, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
В даному випадку, як правильно встановив суд першої інстанції, з метою отримання професійної правничої допомоги позивачкою укладено з адвокатським об'єднанням «ЛЕКС ГРАНД» договір про надання правничої допомоги б/н від 15.01.2024.
Відповідно до розділу 4 цього договору адвокатське об'єднання виконує умови цього договору за винагороду, яка сплачується позивачкою на умовах та у строки, які встановлені п.4.2 договору.
Пунктом 4.2 договору обумовлено, що ціна договору складає суму вартості послуг, наданих в рамках виконання договору та визначена у відповідному акті приймання-передачі наданих послуг. Оплата здійснюється позивачкою після отримання рахунку.
На підтвердження здійснення судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правової допомоги в межах вказаного договору, позивачкою подано:
розрахунок № 1 використаного часу, гонорару та поточних витрат,
акт № 1 приймання-передачі наданих послуг до вказаного договору від 22.01.2024,
рахунок №1 від 22.01.2024 на суму 10 000 грн.
З означених документів вбачається, що адвокатом надані такі послуги:
Попередня консультація з приводу спірних правовідносин з ГУ ПФУ в Дніпропетровській області - 1500 грн (1,5 години робочого часу адвоката);
Підготовка позовної заяви до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області щодо оскарження рішення про відмову в переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII та зобов'язання перевести позивачку на пенсію за віком відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII - 6000,00 грн (6 години робочого часу адвоката);
Підготовка копій документів в форматі PDF, що додані до позовної заяви, - 1000,00 грн (2 години робочого часу адвоката);
Професійне правниче супроводження процедури подання позовної заяви разом із додатками через систему «Електронний суд» - 1000,00 (1 година робочого часу адвоката);
Розрахунок розміру судового збору та професійне правниче супроводження процедури оплати судового збору через систему «Електронний суд» - 500,00 (0,5 години робочого часу адвоката).
Дослідивши зміст вказаних документів в їх сукупності, суд апеляційної інстанції з'ясував, що фактично вартість послуг, які надаються позивачці в межах договору про надання правничої допомоги б/н від 15.01.2024 (за годину робочого часу адвоката - 500,00 грн та 1000,00 грн), між позивачем та адвокатським об'єднанням «ЛЕКС ГРАНД» в договорі не узгоджені.
Крім того, суть наданих позивачці послуг полягає в оскарженні рішення ГУ ПФУ в Дніпропетровській області про відмову в переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII. Тоді як, відповідно до встановлених обставин предметом спору у цій справі є питання правомірності рішення ГУ ПФУ в Черкаській області про відмову в переведенні позивачки на пенсію за віком відповідно до Прикінцевих положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, і саме вказаний орган Пенсійного фонду України визначений позивачкою як відповаідач-2 в частині вимог про визнання протиправним та скасування рішення, прийнятого щодо позивачки.
Виходячи з викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачкою не доведено надання їй правничої допомоги, пов'язаної саме із цією справою, підстави для стягнення на користь позивачки витрат на професійну правничу допомогу відповідно до акту №1 від 22.01.2024 приймання-передачі наданих послуг до договору б/н від 15.01.2024 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Черкаській області відсутні.
Суд першої інстанції під час розгляду даної справи дослідив обставини, які мають значення для справи, ухвалив правильне рішення про часткове задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Передбачені ст. 317 КАС України підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення відсутні.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року у справі №160/1976/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили відповідно до ст.325 КАС України, може бути оскаржена до касаційного суду у випадках та строки, встановлені ст.ст.328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя І.Ю. Добродняк
суддя Н.А. Бишевська
суддя Я.В. Семененко