07 листопада 2024 року м. Дніпросправа № 340/911/24
Головуючий суддя І інстанції - Брегей Р.І.
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Іванова С.М. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Шальєвої В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року в адміністративній справі №340/911/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови здійснити нарахування та виплату у зв'язку із звільненням з військової служби, одноразової грошової допомоги, згідно із ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», виходячи із наявної вислуги військової служби - повний 31 календарний рік;
- зобов'язати відповідача здійснити, згідно ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» нарахування та виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі звільненням з військової служби, одноразової грошової допомоги у розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, виходячи із наявної вислуги військової служби - повний 31 календарний рік.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 було задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні на підставі приписів пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні на підставі приписів пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей».
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати вищезазначене рішення, як незаконне та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні адміністративного позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення соціального захисту військовослужбовців, поліцейських та деяких інших осіб» № 3379-ІХ від 06.09.2023 року внесено зміни до ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ від 20.12.1991 року (далі Закон) щодо виплати одноразової грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше особам офіцерського складу, які звільняються з військової служби. Зазначені законодавчі норми набрали чинності 05.10.2023 року, а позивача було звільнено з військової служби наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України 29.09.2023 року, саме тому були відсутні підстави для задоволення позову. Вказано про пропуск позивачем строку звернення до суду.
Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження на підставі ст. 311 КАС України.
Перевіривши матеріали справи, оцінивши доводи апеляційної скарги та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в межах доводів останньої, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як було встановлено судом першої інстанції, наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 вересня 2023 року №880 полковника ОСОБА_1 звільнено зі служби.
Підстава звільнення - припис підпункту «г» пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (один із подружжя, обоє з яких проходять військову службу і мають (дітей) віком до 18 років).
31 грудня 2023 року відповідачем було прийнято наказ №365 про виключення позивача зі списків особового складу з того ж дня на підставі згаданого наказу Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (а.с.10).
У наказі відповідача не зазначено про виплату одноразової грошової допомоги.
Вислуга років в календарному обчисленні - 31 рік 05 місяців, а в пільговому - 31 рік 06 місяців 04 дні.
У зв'язку з несплатою одноразової грошової допомоги при звільненні, позивач звернувся до суду з метою захисту своїх порушених прав та інтересів.
Вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач набув право на виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Суд апеляційної інстанції погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та військової служби за призовом осіб офіцерського складу, виплачується одноразова грошова допомога в таких розмірах: 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби за наявності вислуги 10 календарних років і більше - які звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не виявили бажання продовжувати військову службу).
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для відмови позивачу у виплаті наведеної одноразової грошової допомоги були висновки відповідача про те, що положення ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» підлягають застосуванню з 05.10.2023 року, а наказ Командувача СВ ЗСУ про звільнення позивача було прийнято 29.09.2023 року.
Так, з матеріалів справи видно, що наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 29 вересня 2023 року №880 полковника ОСОБА_1 звільнено зі служби через сімейні обставини.
В подальшому, на підставі наведеного наказу, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 31.12.2023 року № 365, позивача було виключено зі списків особового складу з 31.12.2023 року.
Згідно ч. 3 ст. 24 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відтак, з огляду на вказані правові приписи, позивач закінчив проходження військової служби 31.12.2023 року, а тому, враховуючи наявність у останнього вислуги років у розмірі більше 10 років, останній наділений правом на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої ч. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Що стосується посилань відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, то колегія суддів апеляційного суду зазначає наступне.
За приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, зазначив, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, до «усіх виплат», право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки, премії, матеріальної допомоги та індексації, додаткова грошова винагорода, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Як видно з матеріалів справи, позивач закінчив проходження військової служби 31.12.2023 року, а з позовом звернувся до суду першої інстанції 16.02.2024 року, тобто протягом строків, визначених ст. 233 КЗпП України.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316 КАС України суд, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 07.05.2024 року в адміністративній справі №340/911/24 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя С.М. Іванов
суддя В.Є. Чередниченко
суддя В.А. Шальєва