Головуючий І інстанції: Григоров Д.В.
18 листопада 2024 р. Справа № 520/21489/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Мельнікової Л.В.,
Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду у місті Харкові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного Управління Пенсійного Фонду України у Харківській області, Головного Управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
09.08.2023 позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - ГУ ПФУ в Сумській області, пенсійний орган) в переведенні її з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889-VIII) та скасувати рішення ГУ ПФУ у Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів № 889-VIII;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Сумській області повторно розглянути її заяву від 21.07.2023 з урахуванням висновків суду та вчинити дії: - зарахувати до стажу державної служби період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 21.08.2001 по 30.04.2016;
- здійснити перерахунок шляхом переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-ХІЇ та статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» (далі - Закон № 3723-XII) у розмірі 60 % від заробітної плати, зазначеної в довідках Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради від 21.07.2023 № 2002 та № 2003;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Харківській області здійснити виплату пенсії після перерахунку ГУ ПФУ у Сумській області у зв'язку з переведенням на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-ХІІ та статті 37 Закону № 3723-ХІІ, з моменту звернення 21.07.2023 з урахуванням уже виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV. 21.07.2023 вона звернулась до пенсійного органу із заявою про переведення її з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до Закону № 889-ХІЇ та статті 37 Закону № 3723-XI у порядку, визначеному для осіб, які мають не менше як 20 років стажу служби на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Однак, ГУ ПФУ в Сумській області рішенням від 27.07.2023 № 963400123098 відмовив у переведенні на пенсію за нормами Закону № 3723-ХІІ пенсії, посилаючись на те, що до стажу роботи на посадах, віднесених до категорії посад державної служби може бути віднесений тільки її стаж з 14.09.1995 по 04.07.2001, трудовий стаж на посадах в органах місцевого самоврядування з 21.08.2001 по 30.04.2016 не може бути зарахований до стажу роботи, який дає право на пенсію державного службовця, оскільки вказана посада є посадою органу місцевого самоврядування.
Заперечуючи вимоги адміністративного позову ОСОБА_1 у відзиві відповідач ГУ ПФУ в Харківській області зазначає, що 21.07.2023 позивач подала заяву про переведення з пенсії по інвалідності, призначеної згідно Закону № 1058-IV на пенсію за віком відповідно до Закону № 889-ХІІ. Рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 було відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності згідно з Законом України «Про державну службу» у зв'язку з відсутністю 20 років стажу на посадах віднесених до стажу державної служби станом на 01.05.2016.
Також відповідач зазначив, що основним критерієм, за яким визначається віднесення тієї чи іншої посади до відповідних категорій посад державних службовців, який має право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XI є встановлення за займаною посадою рангу. Статтею 25 Закону № 3723-XI визначено сім категорій посад державних службовців, залежно від яких встановлювалися ранги державних службовців. Згідно трудової книжки позивачем 21.08.2001 прийнято присягу державного службовця та присвоєно ранг посадової особи місцевого самоврядування, і відповідно позивачу зараховано стаж державної служби по 20.08.2001, тобто з цієї дати на позивача поширюються норми Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування». Згідно поданих документів та матеріалів пенсійної справи, зокрема, трудової книжки НОМЕР_1 від 18.08.1982, станом на 01.05.2016 ОСОБА_1 працювала в органах місцевого самоврядування, відповідно відсутні відомості щодо присвоєння позивачу рангу на посаді, віднесеній до категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону № 3723-XI та актами КМУ. Обчислений стаж роботи державної служби на посадах, віднесених до категорій посад державної служби позивача для визначення права на призначення пенсії за віком відповідно до Закону № 889-ХІІ. Складає 05 років 11 місяців 20 днів (з 01.09.1995 по 21.08.2001). Будь яких документів, які б підтверджували присвоєння рангу на посаді, віднесеній до категорій посад державної служби станом на 01.05.2016, позивачем до заяви не надавались.
ГУ ПФУ в Сумській області правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадження)) адміністративний позов ОСОБА_1 задоволений частково.
Визнано протиправною відмову ГУ ПФУ в Сумській області в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів України «Про державну службу» та скасовано рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів України «Про державну службу».
Зобов'язано ГУ ПФУ у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21.07.2023 з урахуванням висновків суду у цій справі та зарахувати до стажу державної служби період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 21.08.2001 по 30.04.2016, а також здійснити перерахунок пенсії шляхом переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-ХІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № З723-XII.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
В обґрунтування прийнятого рішення судом зазначено про те, що доводи відповідача про те, що дія Закону України «Про державну службу» не поширюється на посадових осіб органу місцевого самоврядування, є необґрунтованими, оскільки зарахування державної служби до стажу роботи (відповідне питання в контексті спірних правовідносин врегульоване положеннями, зокрема, пунктів 10 та 12 розділу XI Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VIII) не є тотожним поняттю та статусу державного службовця, а згідно з положеннями статті 3 Закону № 889 такий регулює саме відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Щодо позовних вимог в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Харківській області здійснити виплату пенсії після перерахунку ГУ ПФУ у Сумській області у зв'язку з переведенням на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-ХІІ та статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, з моменту звернення 21.07.2023 з урахуванням уже виплачених сум, а також стосовно перерахунку саме у розмірі 60% від заробітної плати, зазначеної в довідках Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради від 21.07.2023 № 2002 та № 2003, суд зазначив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Водночас з цим суд зауважив, що матеріали справи не містять доказів існування у відповідача наміру допускати порушення закону у процедурі проведення майбутніх виплат за перерахованою пенсією, отже, за таких обставин суд не знаходить підстав для задоволення позову в цій частині, адже вимоги заявлені на майбутнє, стосуються правовідносин, котрі ще не відбулись та відносно яких відсутні докази обрання владним суб'єктом наперед певного варіанту правової поведінки.
Не погоджуючись із судовим рішенням, в апеляційній скарзі відповідач ГУ ПФУ в Харківській області, просить скасувати судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Аргументи, наведені відповідачем в обґрунтування вимог апеляційної скарги, фактично аналогічні наведеному у відзиві на позов. Крім того, відповідач зазначив, що суд першої інстанції не розглядаючи питання та не даючи правової оцінки щодо врахування довідок про складові заробітної плати, видані працівником соціального захисту населення Чугуївської міської ради від 21.07.2023 № 2002 та № 2003 зобов'язав здійснити перерахунок пенсії шляхом переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до п. 12 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-ХІІ.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просить залишити її без задоволення, а судове рішення змінити або залишити в силі.
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судове рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення на підставі ст. 317 КАС України слід скасувати, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи (загальне захворювання), з 2011 року перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Харківській області та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV.
Відповідно до довідки до акта огляду МСЕК серії 12 ААВ № 328403, з 05.05.2023 позивачу встановлена інвалідність безтерміново (а.с.16).
14.09.1995 ОСОБА_1 призначена на посаду головного бухгалтера в Управлінні соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради народних депутатів (наказ № 53 від 13.09.1995), їй присвоєно 12 ранг державного службовця (наказ № 53 від 14.09.1995).
01.12.1997 позивачу присвоєний 11 ранг державного службовця (наказ № 105 від 25.11.1997), 01.12.1999 присвоєний 10 ранг державного службовця (наказ № 248 від 26.11.1999).
23.02.2000 позивач звільнена з посаду головного бухгалтера в Управлінні соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради народних депутатів у зв'язку з реорганізацією в УПСЗН.
24.02.2000 ОСОБА_1 зараховано на посаду головного бухгалтера до новоствореного Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради з 10 рангом державної служби.
01.03.2001 позивача призначено на посаду головного бухгалтера - начальника відділу соціальної виплати в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради, 21.08.2001 позивачу присвоєний 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування.
01.04.2004 у зв'язку з реорганізацією управління ОСОБА_1 переведено на посаду головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради.
01.04.2006 у зв'язку із змінами у штатному розписі назва посади позивача змінена на начальник відділу бухгалтерського обліку - головний бухгалтер.
22.11.2010 у зв'язку з погіршенням стану здоров'я позивача переведено на посаду заступника начальника відділу бухгалтерського обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради, за згодою сторін.
З 20.07.2023 ОСОБА_1 звільнена із займаної посади у зв'язку з виходом на пенсію згідно ч. 1 ст. 38 КЗпП України.
Як вбачається з довідки Управління соціального захисту населення Чугуївської міської ради Харківської області № 2001 від 21.07.2023, ОСОБА_2 працювала на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців:
- в Управлінні соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради народних депутатів з 14.09.1995 по 23.02.2000 на посаді головного бухгалтера управління соціального захисту населення (наказ № 53 від 13.09.1995). Присяга державного службовця прийнята 14.09.1995; 14.09.1995 встановлений 12 ранг державного службовця (наказ № 53 від 14.09.1995); 01.12.1997 присвоєний 11 ранг державного службовця (наказ № 105 від 25.11.1997); 01.12.1999 присвоєний 10 ранг державного службовця (наказ № 248 від 26.11.1999);
- в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Чугуївської міської ради з 24.02.2000 по 28.02.2001 на посаді головного бухгалтера з 10 рангом державного службовця (наказ № 1-к від 24.02.2000), з 01.03.2001 по 31.03.2004 на посаді головного бухгалтера - начальника відділу соціальних виплат (наказ № 56-к від 05.03.2001), 01.04.2004 по 31.03.2006 на посаді головного бухгалтера - начальника відділу бухгалтерського обліку (розпорядження № 157-к від 01.04.2004), з 01.04.2006 по 21.11.2010 на посаді начальника відділу бухгалтерського обліку - головного бухгалтера (розпорядження № 491-к від 13.08.2006), з 22.11.2010 по 01.05.2016 на посаді заступника начальника відділу бухгалтерського обліку (розпорядження № 650-к від 19.11.2010). Присяга посадової особи місцевого самоврядування прийнята 21.08.2001; 21.08.2001 присвоєний 10 ранг посадової особи місцевого самоврядування (наказ № 185-к від 21.08.2001); 03.12.2001 присвоєний черговий 9 ранг посадової особи місцевого самоврядування (наказ № 252-к від 03.12.2001)
ОСОБА_1 станом на день набуття чинності (01.05.2016) Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 № 889-VІІ має стаж на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, 20 років 7 місяців 16 днів, у тому числі: період з 14.09.1995 по 20.08.2001 - стаж на посадах державного службовця 5 років 11 місяців 6 днів; період з 21.08.2001 по 30.04.2016 - стаж на посадах в органах місцевого самоврядування, зазначених у ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», робота на яких зараховується до стажу державної служби 14 років 8 місяців 10 днів. (а.с. 28)
21.07.2023 позивач звернулась до відповідача із заявою про переведення її на пенсію відповідно до Закону № 889-ХІІ та статті 37 Закону № 3723-ХІІ (а.с. 24).
За принципом екстериторіальності заяву ОСОБА_1 від 21.07.2023 розглянуто ГУ ПФУ в Сумській області та прийнято рішення від 27.07.2023 № 963400123098, яким відмовлено у переведенні на пенсію як державного службовця відповідно до Закону № 889-VIII, оскільки час роботи в органах місцевого самоврядування зараховується до стажу роботи, який дає право на призначення (перерахунок) пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ до 04.07.2001 (дати набуття чинності Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування»). Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 18.04.1994 № 239, посади працівників місцевих рад народних депутатів та їхніх виконавчих комітетів було віднесено до відповідних категорій посад державних службовців, тому період з 14.05.1995 по 04.07.2001 може бути враховано до стажу роботи державної служби, а період роботи з 21.08.2001 по 30.04.2016 не може бути зараховано до стажу роботи, який дає право на пенсію державного службовця, оскільки вказана посада є посадою органу місцевого самоврядування (а.с. 25).
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом № 889-VIII.
За змістом п. 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 1 травня 2016 року втратив чинність Закон України «Про державну службу2 від 16.12.1993 № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно з ч.1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 80 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року-страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 80 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що необхідною умовою для наявності у осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, права на пенсію відповідно до згаданої статті є досягнення такими особами певного віку та наявність страхового стажу, передбаченого абзацом 1 частини першої статті 28 Закону № 1058-IV.
При цьому, зазначений вік визначається статтею 26 Закону № 1058-IV.
Тобто, до 1 травня 2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VІІІ) право на пенсію державного службовця мали особи, які:
а) досягли певного віку (62 роки для чоловіків, 60 років для жінок) та мають передбачений законодавством страховий стаж;
б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Після 1 травня 2016 року, відповідно до статті 90 Закону № 889-VІІІ пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону № 1058-IV.
Разом з тим, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ.
Так, відповідно до п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Попереднього Закону та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з п.12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VІІІ для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статті 25 Закону № 3723-ХІІ та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Таким чином, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 1 травня 2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 1 травня 2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Водночас, для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, стаття 37 Закону № 3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: певний вік і страховий стаж.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-ХІІ після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 Закону року № 3723-ХІІ і Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VІІІ, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 899) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону № 3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі № 687/545/17.
Зі змісту оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 27.03.2023 № 963400123098 встановлено, що підставою для відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію держслужбовця за статтею 37 Закону № 889-VIII стала недостатність стажу державної служби.
Так, пунктами 1 та 4 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII визначено, що до стажу державної служби зараховуються, зокрема, час перебування на посаді державної служби відповідно до цього Закону та час перебування на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби, визначались Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (далі - Порядок № 283).
Відповідно до абз. 13 п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених у статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування», а також на інших посадах, не зазначених у цій статті, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування.
Абзацом 13 п. 3 Порядку № 283 встановлено, що до стажу державної служби включається також час роботи на посадах службовців в органах, зазначених у пункті 2 цього Порядку і додатку до нього, якщо при просуванні по службі вони зайняли посади державних службовців.
У додатку до Порядку № 283 наведено перелік державних органів колишніх УРСР та інших республік, а також колишнього СРСР, період роботи в яких на посадах керівних працівників і спеціалістів зараховується до стажу державної служби, зокрема виконавчі комітети місцевих Рад депутатів трудящих, Рад народних депутатів, їх управління, самостійні відділи, інші структурні підрозділи.
Відповідно до ст. 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III в органах місцевого самоврядування встановлюються такі категорії посад: перша категорія - посади Київського міського голови, голів обласних рад та Севастопольського міського голови; друга категорія - посади Сімферопольського міського голови, міських (міст - обласних центрів) голів; заступників голів обласних рад та Севастопольського міського голови, заступника міського голови - секретаря Київської міської ради; третя категорія - посади перших заступників та заступників міських голів (міст - обласних центрів) з питань діяльності виконавчих органів ради; секретарів міських (міст - обласних центрів та міста Сімферополя) рад, міських голів (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення, крім міст - обласних центрів), голів районних, районних у містах рад; керуючих справами виконавчих апаратів обласних та Севастопольської міської рад; четверта категорія - посади голів постійних комісій з питань бюджету обласних, Київської та Севастопольської міських рад (у разі коли вони працюють у раді на постійній основі), керівників управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, Севастопольської міської та секретаріату Київської міської рад, секретарів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, заступників міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) голів з питань діяльності виконавчих органів ради, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів, директорів, перших заступників, заступників директорів департаментів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад, міських (міст районного значення) голів, селищних і сільських голів, посади заступників голів районних рад; п'ята категорія - посади керуючих справами виконавчих апаратів районних рад, керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів районних у містах рад, помічників голів, радників (консультантів), спеціалістів, головних бухгалтерів управлінь і відділів виконавчого апарату обласних, секретаріатів Київської та Севастопольської міських рад, керівників управлінь, відділів та інших виконавчих органів міських (міст обласного і республіканського в Автономній Республіці Крим значення) рад та їх заступників, керівників відділів (підвідділів) у складі самостійних управлінь, відділів виконавчих органів міських (міст обласного значення) рад, посади заступників міських (міст районного значення), сільських, селищних голів з питань діяльності виконавчих органів ради, секретарів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, старост; шоста категорія - посади керуючих справами (секретарів) виконавчих комітетів міських (міст районного значення), сільських, селищних рад, керівників структурних підрозділів виконавчого апарату районних та секретаріатів районних у містах Києві та Севастополі рад та їх заступників, керівників управлінь, відділів та інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст районного значення), районних у містах рад та їх заступників, помічників голів, радників, консультантів, начальників секторів, головних бухгалтерів, спеціалістів управлінь, відділів, інших структурних підрозділів виконавчих органів міських (міст обласного значення та міста Сімферополя) рад; сьома категорія - посади радників, консультантів секретаріатів районних у містах рад, спеціалістів виконавчих органів районних у містах, міських (міст районного значення) рад, спеціалістів виконавчих органів сільських, селищних рад. Віднесення інших посад органів місцевого самоврядування, не зазначених у цій статті, до відповідної категорії посад в органах місцевого самоврядування здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням керівників відповідних органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 15 Закону 2493-III при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування присвоюються ранги у межах відповідної категорії посад. Встановлюються такі ранги посадових осіб місцевого самоврядування: особам, які займають посади, віднесені до першої категорії, може бути присвоєно 3, 2 і 1 ранг; особам, які займають посади, віднесені до другої категорії, може бути присвоєно 5, 4 і 3 ранг; особам, які займають посади, віднесені до третьої категорії, може бути присвоєно 7, 6 і 5 ранг; особам, які займають посади, віднесені до четвертої категорії, може бути присвоєно 9, 8 і 7 ранг; особам, які займають посади, віднесені до п'ятої категорії, може бути присвоєно 11, 10 і 9 ранг; особам, які займають посади, віднесені до шостої категорії, може бути присвоєно 13, 12 і 11 ранг; особам, які займають посади, віднесені до сьомої категорії, може бути присвоєно 15, 14 і 13 ранг. Ранги, які відповідають посадам першої та другої категорій, а також ранги сільським, селищним, міським головам, головам районних, районних у містах рад, старостам присвоюються рішенням відповідної ради в межах відповідної категорії посад.
Отже, до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів виконавчих комітетів місцевих Рад депутатів трудящих та Рад народних депутатів, а також на посадах в органах місцевого самоврядування, передбачених Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування».
Вказана правова позиція була висловлена також Верховним Судом у постановах від 26.06.2018 року у справі № 735/939/17, від 01.04.2020 року у справі № 607/9429/17, від 22.05.2020 року у справі № 263/9612/16-а.
Зазначені обставини вказують на безпідставність доводів пенсійного органу про те, що стаж роботи на посаді в органах місцевого самоврядування не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця.
Враховуючи, що на момент звернення із заявою про переведення на пенсію за віком згідно з Законом України «Про державну службу» позивачка досягла віку 60 років, станом на 01 травня 2016 року мала не менше 20 років стажу державної служби, колегія суддів дійшла висновку, що ОСОБА_1 набула право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII на підставі пункту 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів № 889-VIII є неправомірним та підлягає скасуванню.
Відтак, колегія суддів зазначає, що саме рішенням ГУ ПФУ в Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів № 889-VIII порушені права позивача, а не протиправною відмовою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 10.02.2021 у справі № 825/1453/18.
30.03.2021 року набрала чинності постанова правління Пенсійного фонду України від 16.12.2020 року № 25-1 «Про затвердження Змін до деяких постанов правління Пенсійного фонду України», зареєстрована в Міністерстві юстиції України від 16.03.2021 року за № 339/35961 (далі - Постанова правління ПФУ № 25-1).
Зміни, внесені до Порядку № 22-1 на підставі постанови правління ПФУ № 25-1, передбачали застосування органами Пенсійного фонду України принципу екстериторіальному при опрацюванні заяв про призначення/перерахунок пенсії з 01.04.2021 року.
Запроваджена у зв'язку із змінами, внесеними до Порядку № 22-1, технологія передбачає опрацювання заяв про призначення/перерахунок пенсії бек-офісами територіальних органів Пенсійного фонду України в порядку черговості надходження таких заяв незалежно від того, де було прийнято заяви та де проживає пенсіонер.
Запровадження принципу екстериторіальності мало на меті досягнення таких результатів: єдиний підхід до застосування пенсійного законодавства; централізована прозора система контролю за діями фахівців, процесів призначення та перерахунку пенсій; мінімізація особистих контактів з громадянами; відв'язка звернень та їх опрацювання від територіального принципу; попередження можливих випадків зволікань у прийнятті рішення, а також оптимізація навантаження на працівників.
Відповідно до пункту 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає (перераховує) пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
За приписами пункту 4.10 розділу ІV Порядку № 22-1 після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Враховуючи вимоги Порядку № 22-1, органом, що прийняв рішення за заявою позивача від 21.07.2023 про призначення пенсії, є ГУ ПФУ в Сумській області.
Оскільки судовим рішенням, рішення ГУ ПФУ в Сумській області від 27.07.2023 № 963400123098 про відмову в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів № 889-VIII скасовано, саме у ГУ ПФУ в Сумській області виникає обов'язок повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів № 889-VIII від 21.07.2023, зарахувавши останній період роботи з 21.08.2001 по 30.04.2016 на посадах в органах місцевого самоврядування, робота на яких зараховується до стажу державної служби, з урахуванням висновків суду.
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов'язання пенсійний орган здійснити перерахунок пенсії шляхом переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-ХІЇ та статті 37 Закону № 3723-XII, оскільки ГУ ПФУ в Сумській області ще не ухвалювало рішення щодо переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Закону 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до пункту 12 розділу XII Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-ХІЇ та статті 37 Закону № 3723-XII, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині будуть порушені.
Колегія суддів зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Крім того, колегія суддів зауважує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують, як джерело права при розгляді справ, положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018 року у справі № 804/1469/17, від 14.08.2019 року у справі № 0640/4434/18 та від 12.09.2019 року у справі № 0640/4248/18.
Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) визнав низку порушення п. 1 ст. 6 Конвенції, ст. 1 Першого протоколу до Конвенції та ст.13 Конвенції у справі, а також виклав окремі стандарти діяльності суб'єктів владних повноважень, зокрема, розкрив елементи змісту принципу «доброго врядування». Цей принцип, зокрема, передбачає, що у разі, якщо справа впливає на такі основоположні права особи, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції: кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії ст. 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.
Юридична природа соціальних виплат, в тому числі пенсій, розглядається не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави (Rechtstaat) та верховенства права.
Так у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заява № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини вказав, що якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є чинний Закон, який передбачає таке право, або є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (пункт 35).
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована, зокрема, у постановах від 13.09.2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 року у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 року у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 року у справі № 569/16681/16-а, від 12.04.2018 року справі № 826/8803/15, від 21.06.2018 року у справі № 274/1717/17, від 14.08.2018 року у справі № 820/5134/17, від 17.10.2019 року у справі № 826/521/16, від 30.03.2021 року у справі № 400/1825/20, від 14.09.2021 року у справі № 320/5007/20, від 27.09.2022 року у справі № 380/8727/20, дискреційні повноваження це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно - дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право, тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Колегія суддів також враховує правову позицію, що міститься, зокрема у постановах Верховного Суду від 10.09.202 року у справі № 806/965/17 та від 27.09.2021 року у справі № 380/8727/20, відповідно до якої у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому особою дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання особою усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону № 1058-IV на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону № 3723-XII з 21.07.2023 року
З урахуванням наведено вище, колегія суддів частково задовольняючи вимоги апеляційної скарги ГУ ПФУ в Харківській області, скасовує рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.03.2024 року та приймає нове судове рішення про часткове задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (№ 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (№ 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
За наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення (п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України).
Підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміні рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України).
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог ч. 6 ст. 139 КАС України немає.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 292, 293, 308, 310, 311, 313, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024 року скасувати з прийняттям нового судового рішення про часткове задоволення вимог адміністративного позову ОСОБА_1 .
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 27 липня 2023 року № 963400123098 про відмову в переведенні ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності на пенсію державного службовця відповідно до Законів України «Про державну службу».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 21 липня 2023 року, зарахувавши період роботи на посадах в органах місцевого самоврядування з 21 серпня 2001 року по 30 квітня 2016 року до стажу державної служби, та прийняти рішення про переведення ОСОБА_1 з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію державного службовця відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» з 21 липня 2023 року.
В іншій частині вимог адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Л.В. Мельнікова
Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц