Головуючий І інстанції: К.І. Клочко
15 листопада 2024 р. Справа № 440/17250/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Катунова В.В.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2024, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039 по справі № 440/17250/23
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (надалі також позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (надалі також відповідач) визнання дій та бездіяльності протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, а саме просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати ОСОБА_1 відповідно до положень статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 26.06.2020 по 08.08.2023 включно, але не більш як за шість місяців.
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 26.06.2020 по 08.08.2023 включно, але не більш як за шість місяців, виходячи із розміру середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці служби перед звільненням.
Позовні вимоги мотивовано тим, що при звільненні з військової служби, позивач мав право на індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року . Однак, відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року лише на підставі рішення суду 19 серпня 2022 року у справі № 440/5141/22.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні
Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року у розмірі 54227,61 грн. (п'ятдесят чотири тисячі двісті двадцять сім гривень шістдесят одна копійка), з урахуванням обов'язкових відрахувань.
В решті позовних вимог - відмовлено.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачці сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Вказує, що з прийняттям судових рішень, якими присуджено на користь позивача певні суми коштів, статті 116 та 117 КЗпП України не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Тобто, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення КЗпП України передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом.
Відтак, вважає, що у цих правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку в зазначений у позовній заяві період.
Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Наказом військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 25.06.2020 №113 полковника ОСОБА_1 , заступника військового комісара - начальника мобілізаційного відділення ІНФОРМАЦІЯ_4 , звільненого наказом Командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » (по особовому складу) від 16 травня 2020 року № 140 у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, вважати, що справи та посаду здав і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_6 . З 25 червня 2020 року виключено із списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_4 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.08.2022 у справі № 440/5141/22 позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року; зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання рішення суду від 19.08.2022 № 440/5141/22 відповідачем було виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 29 серпня 2014 року по 28 листопада 2017 року у розмірі 90432,71 грн., що не заперечується сторонами.
Позивач, вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та не виплати відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.
Щодо визначення розміру середнього заробітку, що належить сплатити позивачу за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з того, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у 2020 році склав 190536,83 грн. (100104,12+90432,71), з яких частка суми доплати індексації, виплаченого за рішенням суду становить 47,46% : (90432,71 грн. * 100 /190536,83 грн.).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважав пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі грн. = 54227,61 (47,46% від 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців)).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що позивачем рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Отже, в межах розгляду цієї справи судом апеляційної інстанції надається правова оцінка висновкам суду в частині задоволених позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 07.05.2002 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства.
У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку з працівником.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів приходить до висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 28.01.2021 по справі № 240/11214/19, від 24.12.2020 по справі № 340/401/20, від 05.08.2020 по справі № 826/20350/16, від 15.07.2020 по справі № 824/144/16-а, від 31.10.2019 по справі № 2340/4192/18, від 26.06.2019 по справі № 826/15235/16.
Судом встановлено, що при звільненні позивача зі служби, відповідачем не було виплачено заборгованість по заробітній платі.
Відповідно до довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 № 9/2/3313 від 21.08.2024 року, про нараховане грошове забезпечення позивача 2020 рік, за квітень 2020 року нараховано грошове забезпечення за 30 календарних днів у розмірі 19148,01 грн., за травень 2020 року нараховано грошове забезпечення за 31 календарних днів у розмірі 19148,01 грн.
Таким чином середньоденна заробітна плата складає 627,80 грн. (19148,01+19148,01)/(30+31) .
Отже, розмір середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку (з 26 червня 2020 року по 07 серпня 2023 року) становить 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.).
Позивач звернувся до суду з цим позовом, оскільки несвоєчасне проведення виплати йому середнього заробітку за весь час затримки з 26.06.2020 (наступний день після звільнення з військової служби) по день фактичного розрахунку (08.08.2023), є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові відшкодування за несвоєчасне отримання всіх належних його коштів (заробітної плати) на дату звільнення.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.
У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин"; далі - "Закон № 2352-ІХ") у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Наведена редакція статті 117 КЗпП України набрала законної сили з 19 липня 2022 року.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Саме крізь призму указаного підходу Верховного Суду суд першої інстанції вирішив цей спір.
Так, з наявної в матеріалах справи довідки про доходи позивача вбачається, що розмір його середньоденного грошового забезпечення становить 627,80 грн.
Позивача було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 25.06.2020.
При цьому, належні позивачу виплати було перераховано на картковий рахунок позивача лише 08.08.2023.
Тобто, час затримки остаточного розрахунку з позивачем при його звільненні зі служби включає період з 26.06.2020 (наступний день після звільнення з військової служби) по 07.08.2023.
Разом з цим, суд першої інстанції врахував, що згідно ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022) відповідач має виплатити середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.
Відповідно до виписки АТ КБ “ПРИВАТБАНК» /а.с. 10/, індексація грошового забезпечення виплачена позивачу у розмірі 90432,71 грн. Крім того, довідкою від 21.08.2024 № 9/2/3313 зазначено, що позивачу за червень 2020 року виплачено грошового забезпечення при звільненні у розмірі 100104,23 грн.
Таким чином, суд вважав, що у цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат у 2020 році склав 190536,83 грн. (100104,12+90432,71), з яких частка суми доплати індексації, виплаченого за рішенням суду становить 47,46% : (90432,71 грн. * 100 /190536,83 грн.).
Враховуючи принцип співмірності між розміром недоплаченої суми та розміром суми середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також правові висновки Верховного Суду, суд вважав за необхідне зменшити розмір відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та суд вважав пропорційним, належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі грн. = 54227,61 (47,46% від 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.) - середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні (але не більш як за шість місяців)).
За цих обставин колегія суддів резюмує, що суд першої інстанції діяв правильно, коли для належного і ефективного способу захисту позивача вважав за необхідне визначити конкретну суму для стягнення.
Відповідно до статті 117 КЗпП України у чинній її редакції час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає компенсації середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
Сума, яку постановив стягнути суд першої інстанції, визначена із застосуванням принципу співмірності за весь період, а саме кошти в сумі 54227,61 грн (47,46% від 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.).
Колегія суддів звертає увагу на ключову обставину, що впливає на результат розгляду цієї справи, а саме те, що в межах розгляду цієї справи не погоджується з висновками суду першої інстанції відповідач, який вважає, що суд першої інстанції не правильно зробив розрахунок суми середнього заробітку, оскільки вважає, що позивач взагалі не має право на виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку, а саме: з 26.06.2020 по 08.08.2023, що спростовано судовим розглядом з урахуванням зазначено вище.
Враховуючи те, що позивачем рішення суду першої інстанції в частині зменшення суми середньмісячного заробітку за період шести місяців, не оскаржується, а судом першої інстанції визначена сума із застосуванням принципу співмірності за весь період, а саме кошти в сумі 54227,61 грн (47,46% від 114259,60 грн. (182 днів х 627,80 грн.), то колегія суддів не надає оцінку правомірності застосуванню судом першої інстанції принципу співмірності до усього періоду затримки розрахунку при звільненні.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині задоволення вимог позову.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Дана справа є справою незначної складності, тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, зазначених в підпунктах: "а", "б", "в", "г" пункту 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 по справі № 440/17250/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач В.В. Катунов
Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий