14 листопада 2024 р. Справа № 520/18739/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/18739/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області
про изнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
04.07.2024 ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, апелянт), через представника ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області (далі - ГУ ДСНС в Харківській області, відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 по 31.08.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку грошового забезпечення - січень 2008 року; з 01.03.2018 по 31.08.2019 з застосуванням норм абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
09.07.2024 ухвалою Харківського окружного адміністративного суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків поданої позовної заяви - протягом п'яти днів з моменту отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху шляхом надання до суду заяви про поновлення строку на звернення до суду.
31.07.2024 ухвалою суду позовну заяву повернуто заявнику.
Позивач, не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, представник апелянта зазначив, що позивач звільнений зі служби наказом відповідача від 10.12.2021, тобто в той період, коли редакція ст.233 Кодексу законів про працю (далі - КЗпП) не передбачала строкових обмежень на звернення до суду за захистом своїх прав. Відтак, застосуванням ст.233 КЗпП у редакції, яка діє з 19.07.2022 до даних правовідносин матиме наслідок протиправного надання їй зворотної дії у часі, що суперечить ст.58 Конституції України.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
В обґрунтування відповідач зазначив, що відповідно до наказу від 10.12.2021 о/c № 485 позивача звільнено зі служби з наданням відповідного наказу та грошового атестата №106 від 10.12.2021.
Під час проходження служби не цікавився правильністю нарахування грошового забезпечення (проведення індексації), враховуючи той факт, що питання виплати індексації є питанням проходження служби позивачем на той час, відповідач вважає, що строк на звернення до суду становить 1 місяць.
Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
Розглянувши апеляційну скаргу, відзив до неї, матеріали справи, заслухавши доповідь обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення у даній справі в межах доводів апеляційної скарги у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущено процесуальні строки, встановлені вимогами чинного законодавства в 1,3,6 місяців.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч. 3, 5 ст. 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Як вбачається з позовної заяви ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, просив здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з з 01.01.2016 по 31.08.2019.
Частинами 1 та 2 статті 233 КЗпПУ (в редакції чинній до 19.07.2022) передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2013 №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15.10.2013 №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у ч. 2 ст. 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію ч. 2 ст. 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваної ухвали.
З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09 лютого 1999 №1-рп/99, від 13 травня 1997 року №1-зп, від 05 квітня 2001 року №3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі №260/3564/22 (адміністративне провадження №Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Враховуючи те, що на момент звільнення позивача, 10.12.2021, ч. 2 ст. 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної їй при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Дані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеній в постанові від 03.10.2024 по справі №460/25662/23, у зв'язку із чим посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 25.04.2023 по справі 380/15245/22 є помилковим.
Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції помилково зробив висновок про наявність підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Таким чином, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали порушені норми процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, що відповідно до ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України, є підставою для скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Керуючись ст. ст. 294, 308, 312, 320 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 31.07.2024 по справі № 520/18739/24 - скасувати.
Справу № 520/18739/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін