13 листопада 2024 р. Справа № 520/10310/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2024, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., м. Харків, по справі № 520/10310/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач), в якому просив суд:
- визнати неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області про відмову у проведенні перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.2024 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплат щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.2024 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року;
- допустити негайне виконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць;
- стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані з наданням правові допомоги в розмірі 3000 (трьох тисяч) гривен за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. З, пов. 2, м. Харків, 61022, код ЄДРПОУ 14099344).
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 .
Визнано неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області про відмову у проведенні перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.202 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплат щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.2024 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року.
Позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою, в якій просив суд:
- звернути рішення суду від 01.07.2024 року до негайного виконання.
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 доповнено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.00 коп.
В іншій частині заяви відмовлено.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, не погодившись із рішенням та додатковим рішенням суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 та додаткове рішення від 15.08.2024 у справі №520/10310/24.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції відповідач зазначає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права. Зазначає, що у даних спірних відносинах має бути застосована саме норма Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 грн. Змін у законодавстві щодо розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового окладу судді, протягом останніх років не відбулося. Таким чином, відповідач вважає, що для застосування прожиткового мінімуму 2024 року 3028 грн. відсутні правові підстави у зв'язку з тим, що ці суми зазначено для категорії працездатних осіб, а не для визначення базового розміру посадового окладу судді.
В апеляційній скарзі на додаткове рішення у даній справі відповідач зазначає, що оскільки позовні вимоги не стосуються стягнення суми боргу норми ст. 371 КАС України не можуть бути застосовані в цьому випадки. Крім того, заперечує проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, вивчивши обставини справи, перевіривши рішення та додаткове рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційних скарг задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що рішенням Вищої Ради Правосуддя № 2006/0/15-18 від 27 вересня 2018 року позивач був звільнений з посади судді Комінтернівського районного суду міста Харкова у зв'язку з поданням заяви про відставку. Наказом в.о. голови Комінтернівського районного суду м.Харкова №02-03/168 від 5 жовтня 1918 року відраховано зі штату суду.
З 09.10.2018 року ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ та згідно довідки отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці обчисленої відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
В останнє щомісячне довічне грошове утримання позивачу перераховувалось згідно рішення адміністративного суду і на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 28.02.2020 року №04-52/228, починаючи з 19.02.2020 року. З того часу прожитковий мінімум змінювався 8 разів.
У зв'язку зі зміною з 01.01.2023 року мінімального прожиткового мінімуму позивач звернувся до ГУ ПФУ в Харківській області провести перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки.
Позивачем перерахунок не проведено, а тому позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.
Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що право позивача на одержання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в належному розмірі є беззаперечним, гарантоване в силу положень статей 126,130 Конституції України, ст.142 Закону №1402-\/ІІІ, а забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 126 Конституції України, незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України.
У відповідності до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" № 1402-VIII від 02 червня 2016 року (далі - Закону № 1402-VIII) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
У відповідності до ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Положеннями частини 4 статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 року №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривні.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15 липня 1999 року №966-XIV «Про прожитковий мінімум» (далі - Закон №966-XIV).
У відповідності до ст. 1 Закону №966-XIV прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я, набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Приписами статті 4 Закону №966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», зокрема в статті 7, разом із встановленням на 01 січня 2021 року прожиткових мінімумів, у тому числі для працездатних осіб в розмірі 2270,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Аналогічні норми містяться в законах України про Державний бюджет на 2022 та 2023 роки (абзац 5 статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік»).
Таким чином, цими нормами фактично змінено складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Натомість, Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», тобто цим законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу судді застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону №1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який йдеться у позовній заяві, а також до Закону України "Про прожитковий мінімум" щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року для цілей визначення суддівської винагороди, немає.
Закон України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, наведений у позовній заяві, а також до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму, не вносилися, тож відсутні законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди.
Законом України "Про судоустрій і статус суддів" закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Таким чином, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
Аналогічні висновки щодо обчислення суддівської винагороди (обрання розрахункової величини прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня календарного року) сформовані у постановах Верховного Суду від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21, від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 13.07.2023 у справі № 280/1233/22, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, від 12.09.2024 року у справі № 580/2522/24.
З наведених вище підстав колегія суддів відхиляє доводи відповідача щодо необхідності застосування норм Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік» в частині використання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді при обчисленні суддівської винагороди.
Крім того, норми Конституції України є нормами прямої дії, а отже, при вирішенні спору суд може застосовувати їх безпосередньо, особливо тоді, коли закон чи інший нормативно-правовий акт їм суперечить (частина четверта статті 7 КАС України).
Отже, суддівська винагорода позивача має бути розрахована на підставі ч. 2 ст. 130 Конституції України, ч.3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та з розрахунку встановленого ст.7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" з 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо визнання неправомірним бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України Харківській області про відмову у проведенні перерахунку судді у відставці ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці, на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.202 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року та зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплат щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 на підставі довідки Територіального управляння Державної судової адміністрації України у Харківській області від 15.03.2024 року №04-49/206 про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, починаючи з 01.01.2024 року.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги відповідача колегією суддів не встановлено.
Стосовно додаткового рішення у даній справі та доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення від 15.08.2024 року, колегія суддів приводить наступне.
Так, колегією суддів встановлено, що після ухвалення остаточного рішення у даній справі, а саме, 10 липня 2024 року, до суду першої інстанції від позивача надійшла заява про ухвалення додаткового судового рішення, в якій останній просив суд:
- звернути рішення суду від 01.07.2024 року до негайного виконання з часу її призначення;
- стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 3000,00 грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року у справі №520/10310/24 доповнено рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно виконати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 у межах суми стягнення за один місяць.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 (одна тисяча п'ятсот) грн.00 коп.
В іншій частині заяви відмовлено.
Задовольняючи частково вимоги заяви про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції, зокрема, виходив з критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, у зв'язку з чим стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1500 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно з ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У поданій заяві представник позивача просив відшкодувати витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., понесені позивачем під час розгляду справи у суді першої інстанції.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21.
На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу позивачем у цій справі надано копії: договір про надання професійної правничої допомоги від 15.04.2024; акт виконаних робіт (надання послуг) від 15.04.2024; свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю адвоката Борисовця Олександра Івановича.
Зі змісту залучених до матеріалів справи документів слідує, що адвокатом надано клієнту правничу допомогу у цій справі, вартість якої становить 3000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час, тощо є неспівмірним. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 25.05.2021 року у справі №640/2076/19, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності тa необхідності), а також розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності розміру задоволених судом судових витрат із заявленими позовними вимогами.
Доводи апеляційної скарги не містять жодних обґрунтувань, які б спростовували висновки суду першої інстанції щодо співмірності погоджених до відшкодування судових витрат із обсягом виконаних адвокатом робіт, так само як і не містять розрахунку суми витрат, які, за позицією відповідача, є належними до відшкодування, а зводяться фактично до цитування норм процесуального права, що регулюють спірні правовідносини.
Враховуючи вказане, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1500,00 грн.
Щодо звернення рішення суду від 01.07.2024 року до негайного виконання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Отже, рішення суду в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно виконати рішення суду у межах суми стягнення за один місяць є правильним.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Відповідно до ч.1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення-без змін.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, рішення або ухвалу - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 - залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2024 по справі №520/10310/24 - залишити без змін.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 - залишити без задоволення.
Додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.08.2024 по справі № 520/10310/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій