Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/16008/2024
м. Київ Справа № 381/1279/24
18 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Головного управління національної поліції в Київській області Чубинського Владислава Сергійовича на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Ковалевської Л.М. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Головного управління національної поліції в Київській області, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог: поліцейський ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області сержант поліції Барковський Олег Олександрович про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівника правоохоронного органу, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до Держава Україна в особі Головного управління національної поліції в Київській області, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог: поліцейський ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області сержант поліції Барковський Олег Олександрович про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівника правоохоронного органу.
На обґрунтування позовних вимог зазначав, що 25 травня 2022 року, постановою поліцейського ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області Барковського О.О. серії БАВ №429091, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 6 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.
Не погоджуючись із винесеною постановою, позивач звернувся у встановленому законом порядку до суду із адміністративним позовом.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09.11.2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №429091 від 25.05.2022, а провадження по справі закрито за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
Вказує на те, що 06 липня 2022 року було відкрито виконавче провадження в межах якого було накладено арешт на його грошові кошти, стягнуто виконавчий збір та накладено арешт на його майно, а саме на транспортні засоби.
Зазначає, що 22 листопада 2022 року постановою державного виконавця було винесено постанови про припинення розшуку його майна та знято з нього арешт, тобто він більше п'яти місяців перебував у глибокому стресі.
Позивач зазначає, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, йому було заподіяно моральна шкода, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а також, обмеження свободи пересування. Подальше оскарження неправомірної постанови призвело до нових переживань, переривання робочого процесу, відчуття пригніченості.
З огляду на вище викладене просив суд зобов'язати Державну казначейську службу України (Казначейство України) списати кошти державного бюджету на користь ОСОБА_1 на підставі рішення суду у сумі 39 050 гривень.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року позов ОСОБА_1 до Держава Україна в особі Головного управління національної поліції в Київській області, Держава Україна в особі Державна казначейська служба України, третя особа без самостійних вимог: поліцейський ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області сержант поліції Барковський Олег Олександрович про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівника правоохоронного органу задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання Державною казначейською службою з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 39 050 (тридцять дев'ять тисяч п'ятдесят) гривень.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 22 серпня 2024 року представника відповідача Головного управління національної поліції в Київській області Чубинський Владислав Сергійович подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, наскільки душевні переживання були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Вважає, що до позовної заяви не надано доказів, що прямо чи опосередкованопідтверджують заподіяння позивачу сильних душевних страждань, чиінших втрат немайнового характеру саме з боку відповідача, з яких суд, при обрахуванні розміру компенсації, міг би встановити характер та обсяг моральних страждань.
Зазначає, що надані позивачем виписки з амбулаторної медичної карти хворого, як доказ заподіяння моральної шкоди, є недостатніми, оскільки, діагноз позивачеві був встановлений в 2021 році, а отже відсутній причино-наслідковий зв'язок між притягненням до адміністративної відповідальності та хворобою позивача, а отже не мають братися судом до уваги.
Вказує на те, що визначаючи до відшкодування суму у 39 050,00 грн, суд першої інстанції не врахував та не співставив, що розмір штрафу, перебачений ч. 2 ст. 126 КУпАП є значно меншим, ніж сума, що суд присудив до відшкодування з державного бюджету, що свідчить про те, що присуджена сума не відповідає загальним засадам розумності та справедливості. Негативні наслідки які спричинені позивачу неправомірними діями є в матеріальному виразі незначними, а посилання на порушення ділової репутації та погіршення стану здоров'я, позивачемнедоведені.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 06 липня 2022 року державним виконавцем Фастівськорго відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження. Підставою для відкриття виконавчого провадження стала постанова № БАВ 429091 від 25 травня 2022 року.
Того ж дня було винесено постанову про арешт коштів боржника та про стягнення виконавчого збору.
25 серпня 2022 року державним виконавцем Фастівськорго відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанови про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.
Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 листопада 2022 pоку у справі №381/1344/22 скасовано постанову про накладення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №429091 від 25.05.2022 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 126 та ч. 6 ст. 121 КУ пАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.
Рішенням суду встановлено, що 25.05.2022 року відносно позивача поліцейським ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області сержантом поліції Барковським О.О. винесено постанову серії ДБАВ №429091 про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 126 КУпАП, ч. 6 ст. 121 КУпАП., за якою його притягнуто до адміністративної відповідальності. За змістом постанови позивач керував електроскутером, який не зареєстровано у встановленому законом порядку та не мав відповідної категорії на право керування таким транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 30.1 та п. 21а ПДР України.
21 листопада 2022 року вказане рішення суду набрало законної сили.
22 листопада 2022 року державним виконавцем Фастівськорго відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було винесено постанови про припинення розшуку майна боржника, про зняття арешту з майна та про закінчення виконавчого провадження.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Головного управління національної поліції в Київській області, Держава Україна в особі Державної казначейської служби України, третя особа без самостійних вимог: поліцейський ВРПП Фастівського РУП ГУ НП в Київській області сержант поліції Барковський Олег Олександрович про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями працівника правоохоронного органу, суд першої інстанції посилався на те, що беручи до уваги, що провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 6 ст. 121, ч. 2 ст. 126 КУпАП закрито у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції прийшов до висновку про завдання позивачу моральної шкоди, яка на переконання суду виразилася у моральних (душевних) стражданнях, що були викликані вимушеними діями щодо доведення відсутності в своїх діях правопорушення та з метою захисту свого порушеного права, а тому, наявні правові підстави для відшкодування позивачеві завданої моральної шкоди відповідно до вимог статей 23, 1174 ЦК України, пункту 4 частини першої статті 2 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Колегія суддів погоджується з таким висновкам суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалене судом першої інстанції рішення відповідає зазначеним вище вимогам.
Частина перша статті 15 ЦК України передбачає, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, пункту дев'ятого та абзацу дванадцятого частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За змістом положень цих норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.
Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.
У позові зазначено, що підставою для відшкодування моральної шкоди є, зокрема, незаконне притягнення позивача до адміністративної відповідальності і закриття справи про адміністративні правопорушення за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Загально-конституційні засади відносин між державою та громадянином, зокрема щодо відповідальності держави, закріплено в конституційні та цивільно-правові норми: статтю 56 Конституції України; статті 1173-1176 ЦК України, Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно із статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 1174 ЦК України визначено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Пунктом 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше). Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), від 31 серпня 2022 року у справі № 289/865/21 (провадження № 61-18784св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22).
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що: «у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції правильно врахував, що дії працівників поліції щодо складання відносно позивача постанову про адміністративне правопорушення, яка в подальшому була скасована рішення суду, відповідно до положень пункту 4 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є підставою для відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки закриття судом справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, відшкодування якої здійснюється незалежно від вини.
Що стосується розміру відшкодування, то колегія суддів зазначає наступне.
В обґрунтування розміру моральної шкоду, позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності, йому було заподіяно моральна шкода, яка полягає у приниженні честі, гідності, моральних переживаннях, порушенні нормальних життєвих стосунків, а також, обмеження свободи пересування. Подальше оскарження неправомірної постанови призвело до нових переживань, переривання робочого процесу, відчуття пригніченості.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з посяганням на її права та інтереси.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об'єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.
Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.
Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.
З урахуванням обставин, встановлених у даній справі, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали вказане провадження.
Також в даному випадку необхідно враховувати, що в період оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення в межах відкритого виконавчого провадження виконавцем бцло винесено постанови про арешт коштів боржника, про стягнення виконавчого збору та про арешт майна боржника та про розшук майна боржника.
Зазначені обставини безпосередньо вплинули на життєвий уклад позивача та йогосвободу пересування.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги представника відповідача Головного управління національної поліції в Київській області Чубинського Владислава Сергійовича.
Керуючись ст.ст. 263,367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Головного управління національної поліції в Київській області Чубинського Владислава Сергійовича залишити без задоволення.
Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2024 рокузалишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: Судді: