Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В.
22-ц/824/16437/2024
м. Київ Справа № 757/14661/24-ц
18 листопада 2024 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кафідової О.В.
суддів - Оніщука М.І.
- Шебуєвої В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Новака Р.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ГУ НП України, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 звернулась до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ГУ НП України, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що 08.12.2023 року вона звернулася із заявою до Печерського УП ГУ НП у м Києві, яке є територіальним підрозділом ГУ НП у м. Києві в якій просила внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування. Відповідач відмовив у внесенні відомостей, оскільки відсутні підстави. Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києві від 25.01.2024 року скаргу ОСОБА_1 задоволено та зобов'язано Печерське УП ГУ НП у м. Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудового розслідування за її заявою від 08.12.2023 року про кримінальне правопорушення.
Вважає, що дії відповідача визнано протиправними. Разом з цим, виснажлива боротьба за свої права спричинила її душевних страждань, погіршення фізичного і психологічного стану, довела до стану розпачу в якому вона загубила свій мобільний телефон. Таким чином, неправомірними діями відповідача її було завдано майнову шкоди на суму 7 489,30 грн., що дорівнює вартості загубленого мобільного телефону та моральну шкоду, яку позивач оцінює в 60 000,00 грн.
З огляду на вище викладене, просила суд стягнути з відповідача на користь позивача майнову шкоду у розмірі 7 489,30 грн. та моральну шкоду у розмірі 60 000,00 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року у задоволенні ОСОБА_1 до ГУ НП України, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 07 вересня 2024 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що відповідачем було неодноразово допущені порушення його обов'язку щодо внесення відомостей за заявою громадянина до ЄРДР, і лише за допомогою звернення до суду їй вдалося досягти справедливості щодо внесення відомостей за моєю заявою до ЄРДР, тобто їй прийшлось докладати неабияких зусиль для реалізації її громадянських прав. При цьому, відомості за її заявою були внесені до ЄРДР тільки 3 квітня 2024 року, майже через 8 місяців після її першого звернення до поліції із заявою 17 серпня 2023 року, хоч згідно ч. 1 ст. 214 КПК У, такий строк складає 24 години.
Вказує на те, що тривала бездіяльності відповідача всупереч законодавству України, як раз і свідчить про нанесену їй таким чином моральну шкоду. Тому що тривалий перебіг конфлікту негативно вплинув на її фізичний та психологічний стан, зневірив у можливості своєчасного вирішення питань державними органами, ввів її у депресивний стан, так як річ шла про суттєві для її питання стосовно її протизаконного звільнення і відсутності законних виплат.
Вважає, що через невтручання своєчасно правозахисних органів, їх бездіяльність, вона залишилась без засобів до існування, і відшкодування майнової шкоди є способами захисту її цивільних прав та інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України).
30 жовтня 2024 року до Київського апеляційного суду від представника Головного управління Національної поліції у м. Києві Глущенко Оксани Миколаївни надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому представник зазначав, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач не довела належними і допустимими доказами факт завдання їй майнової та моральної шкоди внаслідок невнесення слідчим СВ Печерського УП ГУНП у м. Києві відомостей про вчинення кримінального правопорушення за її заявою від 08 грудня 2023 року, причинний зв'язок між діями слідчого поліції та настанням тих негативних наслідків, на які вона посилався. З огляду на зазначене просила суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК Україниапеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 08.12.2023 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до Печерського УП ГУ НП у м. Києві, в якій просила внести відомості до ЄРДР про вчинення кримінального правопорушення та розпочати досудове розслідування.
26.12.2023 року позивач отримала відповідь від Печерського УП ГУ НП у м. Києві відповідно до якої відсутні підстави для внесення відомостей до ЄРДР.
Не погоджуючись з такими діями уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП у м. Києві позивач звернулася до Печерського районного суду м. Києва із скаргою на бездіяльність уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП у м. Києві щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви про кримінальне правопорушення.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 25.01.2024 року скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви про кримінальне правопорушення задоволено.
Зобов'язано компетентну особу на внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за повідомленням ОСОБА_1 від 08 грудня 2023 року про вчинення кримінального правопорушення.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_1 до ГУ НП України, третя особа Державна казначейська служба України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, суд першої інстанції посилався на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази - фактичні дані, на підставі яких суд може встановити наявність обставин, що обґрунтовують позовні вимоги про те, що позивачу бездіяльністю уповноваженими особами Печерського УП ГУ НП у м. Києві було завдано моральну шкоду, а також відсутні інші обставини, які містять інформацію щодо предмета доказування та які мають значення для вирішення справи. Крім того, позивач у своєму позові не навела, з яких міркувань вона виходила, визначаючи розмір шкоди в розмірі 60000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновкам суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Статтею 56 Конституції Україникожен має право на відшкодуванняза рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені нормами статті 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладенів постановах Верховного Суду.
У пунктах 5.6 і 5.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зазначено, що шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК Українив інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади,їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншійособі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов:
наявність моральної шкоди;
протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди;
наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом моральною шкодою.
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18) зроблений висновок про те, що застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування».
Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
У даній справі, позивач пов'язував завдання їй моральних страждань із тим, що відповідачем було неодноразово допущені порушення його обов'язку щодо внесення відомостей за заявою громадянина про вчинення злочину до ЄРДР, і лише за допомогою звернення до суду їй вдалося досягти справедливості щодо внесення відомостей за заявою до ЄРДР, тобто їй прийшлось докладати неабияких зусиль для реалізації її громадянських прав.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює доказиза своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції, виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт завдання їй моральної шкоди, а також причинний зв'язок між діями уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП у м. Києві, про які вказано у позові та настанням шкоди.
З урахуванням вищенаведеного та правильно встановлених судам фактичних обставин цієї справи, колегія суддівпогоджується з такими висновками.
Для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.
При цьому слід ураховувати, що причинний зв'язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову правильно виходив із того, що позивач не надав достатніх, належних і допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння їй моральних страждань, встановлення факту протиправності дій, факту наявності причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями (бездіяльністю) слідчого (органу), а відтак обґрунтованим є висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позову.
Крім того, однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Згідно із частиною другою статті 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недолікиу ній. Проте, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Судом встановлено, що метою оскарження позивача бездіяльності слідчого у цій справі було оспорювання його процесуальної діяльності.
Разом із цим, зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.
При цьому у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача та шкодою, на яку посилається позивач.
Такі висновки зроблено Верховним Судом у постановах : від 03 березня 2021 року у справі № 638/17962/15 (провадження № 61-9574св20); від 24 грудня 2021 року у справі № 646/5190/19-ц (провадження № 61-3057св21), від 04 квітня 2022 року у справі № 638/12050/20 (провадження № 61-14178св21).
Сам факт винесення слідчим суддею процесуальних ухвал не тягне безумовний наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідача заподіяли позивачу моральної шкоди. Судовий контроль на стадії досудового розслідування, внаслідок якого постановлено зазначену позивачем ухвалу слідчого судді, не є достатньою підставою для висновку про протиправність дій уповноважених осіб Печерського УП ГУ НП у м. Києві і притягнення їх до цивільно-правової відповідальності.
При цьому правовою підставою для відмови у позові стало те, що в ході розгляду справи позивач не довів наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, що відповідно до статей 12,81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Подібні висновки висловлені Верховним Судом у постановах: від 30 січня 2019 року у справі № 199/1478/17 (провадження № 61-4779св18); від 03 лютого 2020 року у справі № 757/66977/17-ц (провадження № 61-15913св20); від 08 вересня 2021 року у справі № 638/164/18 (провадження № 61-446св21); від 01 грудня 2021 року у справі № 638/3758/20 (провадження № 61-12540св21) та інших.
Зроблені судом першої інстанціївисновки по суті вирішення спору узгоджуються з висновками щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263ЦПК України), застосовані правові позиції є релевантними, а судова практика Верховного Суду з указаного питання є сталою та сформованою.
Колегія суддів вважає, що в силу положень частини третьої статті 89 ЦПК України судом першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими.
За своїм змістом усі доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з наданою судом першої інстанції оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, разом з тим доказів на спростування встановлених судом першої інстанції обставин апелянтом до апеляційної скарги не надано.
Відповідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 263,367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 30 травня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий: Судді: