вул. Солом'янська, 2-а, м. Київ, 03110
e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Унікальний номер справи 381/2105/21 Апеляційне провадження № 22-ц/824/12928/2024Головуючий у суді першої інстанції - Фінагеєва І.О. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Оніщук М.І.
18 листопада 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі:
суддя-доповідач Оніщук М.І.,
судді Шебуєва В.А., Кафідова О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, заподіяної дорожньо-транспортною пригодою,
У червні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Фастівського міськрайонного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 (далі - відповідач), в якому просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальні збитки у розмірі 88 512,00 грн., моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн. та понесені ним судові витрати у розмірі 1 004,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказував, що відповідач на належному йому (позивачу) автомобілі Skoda Fabia, д.н.з. НОМЕР_1 під час руху не вибрав безпечну швидкість, не впорався з керуванням та скоїв наїзд на перешкоду (бордюрний камінь та сходи), внаслідок чого автомобіль отримав механічні пошкодження, а йому, як власнику автомобіля, заподіяно майнову шкоду, яка за висновком експерта становить 86 912,00 грн., плюс 1 600,00 грн. послуги за проведення оцінки. Крім цього, вважає, що йому заподіяно моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях, унаслідок пошкодження його майна, яку оцінив у 10 000,00 грн. Вина відповідача у вчинені ДТП підтверджується постановою Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2019 у справі № 757/57563/18, якою відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. З огляду на викладене та посилаючись на правові норми статей 22, 23, 1166, 1167 ЦК України, просив позов задовольнити (а.с.1-5).
Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 25.06.2021 позовну заяву передано за підсудністю до Києво-Святошинського районного суду Київської області (а.с.52,53).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 20.10.2021 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін (а.с.65).
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05.06.2023 справу призначено до судового розгляду в судовому засіданні з викликом сторін (а.с.75).
12.06.2023 до Києво-Святошинського районного суду Київської області від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог, в якій він просив стягнути з відповідача 37 912,00 грн. майнової шкоди (як різницю між вартістю автомобіля до та після ДТП і його відчуженням), 1 600,00 грн. витрат на проведення оціночної вартості матеріальних збитків, 10 000,00 грн. моральної шкоди та витрати по сплаті судового збору у розмірі 969,12 грн. доплатою 16,00 грн. і додатковою комісією 19,78 грн.
В обґрунтування поданої заяви вказував, що відповідно до висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 358/07-18 від 11.07.2018 пошкодження автомобіля від ДТП оцінюється у 86 912,00 грн. Згідно договору купівлі-продажу № 3248/2019/1326945 від 22.02.2019 автомобіль було відчужено за 49 000,00 грн. Таким чином, різниця між ринковою вартістю автомобіля до та після ДТП становить 37 912,00 грн., а отже саме ця сума підлягає стягненню з відповідача в якості заподіяної майнової шкоди (а.с.77-79).
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08.05.2024 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що цивільно-правова відповідальність відповідача станом на 21.06.2018 не була застрахована полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а від так заподіяна ним шкода, згідно вимог закону, підлягає відшкодуванню МТСБУ, проте позивач до МТСБУ з відповідною заявою не звертався і пред'явив позов безпосередньо до винної особи, яка у даному випадку є неналежним відповідачем. Також суд вказав, що матеріали справи не містять доказів ринкової вартості автомобіля Skoda Fabia до ДТП. Крім цього, мотивуючи відмову у відшкодуванні моральної шкоди, суд вказав, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань неправомірними діями відповідача, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість, а позивач обмежився лише загальними фразами, без їх конкретизації, без зазначення в чому саме полягало порушення життєвого ритму, зазначення дій (а.с.88-94).
В апеляційній скарзі позивач просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнення з відповідача витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що в даному випадку мають місце правовідносини страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів. Натомість між сторонами склалися лише деліктні правовідносини, тобто відповідач, як особа яка керувала належним позивачу автомобілем, завдав шкоди майну своїми протиправними діями. При цьому відповідач не є власником транспортного засобу, а тому не мав обов'язку страхувати свою відповідальність. Отже, застосовані судом норми, які регулюють відносини страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів та висновки Верховного Суду з цих же правовідносин, у даному випадку застосуванню не підлягають, проте підлягають застосуванню норми ЦК, які урегульовують питання відшкодування майнової та моральної шкоди неправомірними діями заподіювача (а.с.97-103).
Ухвалами Київського апеляційного суду від 01.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (а.с.130-132).
Копії ухвал та апеляційної скарги з додатками направлялися судом на адресу реєстрації місця проживання відповідача, проте останнім не були отримані.
Відзиву на апеляційну скаргу не подано, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи у письмовому провадженні.
Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що постановою Печерського районного суду м. Києва від 27.11.2019, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у справі у зв'язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення.
Указаною постановою суду встановлено, що 21.06.2018 об 11 год. 00 хв. ОСОБА_2 , керуючи автомобілем «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Києві на вул. Лаврська, 27, під час руху не вибрав безпечну швидкість, не впорався з керуванням, внаслідок чого здійснив наїзд на перешкоду (бордюрний камінь та сходи), чим порушив вимоги п.12.1 ПДР України. Внаслідок ДТП транспортний засіб отримав механічні пошкодження (а.с.73).
У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
На момент вчинення ОСОБА_2 ДТП, власником автомобіля «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 був ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 (а.с.18,19).
Відповідно до Звіту про оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 358/07-18 від 11.07.2018 та висновків наведених у ньому:
- вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 становить 86 912,00 грн.;
- вартість відновлювального ремонту автомобіля «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 без урахування фізичного зносу вузлів і деталей, на момент проведення дослідження становить 252 575,50 грн.;
- ринкова вартість автомобіля «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 , до моменту ДТП становить 86 912,00 грн. (а.с.22-30).
За проведення указаного звіту позивачем сплачено 1 600,00 грн., що підтверджується банківською квитанцією від 16.07.2018 (а.с.47).
За відомостями Головного сервісного центру МВС автомобіль «Skoda Fabia», д.н.з. НОМЕР_1 було відчужено власником (позивачем) за договором купівлі-продажу № 3248/2019/1326945 від 22.02.2019 за ціною 49 000,00 грн. та перереєстровано на нового власника (а.с.80-81).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач, як власник транспортного засобу, якому заподіяно майнової шкоди неправомірними діями відповідача, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з відповідача різницю між ринковою вартістю автомобіля до моменту ДТП (86 912,00 грн.) та вартістю продажу автомобіля (49 000,00) грн., що становить 37 912,00 грн., а також сплачену ним вартість проведеного звіту у розмірі 1 600,00 грн. та заподіяну моральну шкоду. При цьому, пред'являючи позов до заподіювача шкоди, позивач вважав, що безпосередньо відповідач має відшкодувати йому майнову шкоду.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача майнової шкоди, з огляду на наступне.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Стаття 1 указаного Закону визначає значення термінів, що в ньому вживаються, зокрема:
1.1. страхувальники - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу;
1.2. страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України "Про страхування";
1.3. потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров'ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу;
1.4. особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду;
1.5. наземні транспортні засоби (далі - транспортні засоби) - це пристрої, призначені для перевезення людей та/або вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів, які підлягають державній реєстрації та обліку у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України та/або допущені до дорожнього руху, а також ввезені на митну територію України для тимчасового користування, зареєстровані в інших країнах.
1.6. власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах;
1.7. забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована;
Статтею 21 цього ж Закону імперативно закріплено, що з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Стосовно транспортних засобів, які не беруть участі в дорожньому русі, укладення договору страхування є необов'язковим.
Транспортний засіб має відповідати вимогам, передбаченим пунктом 1.7 статті 1 цього Закону, з моменту взяття ним участі в дорожньому русі на території України.
Положення цього пункту не поширюється на осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону.
При використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
У разі експлуатації транспортного засобу на території України без наявності чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності особа несе відповідальність, встановлену законом.
У відповідності до п. 41.1. ст. 41 Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Таким чином, враховуючи вимоги закону, які зобов'язують законних володільців транспортних засобів (у даному випадку фізичну особу, яка правомірно експлуатувала транспортний засіб) застрахувати цивільну-правову відповідальність і забороняють експлуатацію транспортного засобу без полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а також визначають порядок відшкодування шкоди у випадку відсутності полісу, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних законних підстав для відшкодування заподіяної позивачу майнової шкоди безпосередньо за рахунок відповідача, оскільки позивачем недотримано визначеного законом порядку відшкодування такої шкоди.
При цьому, слід зауважити, що позивач, передаючи транспортний засіб у користування відповідачу знав, що у нього відсутній поліс обов'язково страхування цивільно-правової відповідальності, а відповідач, у свою чергу, маючи посвідчення водія, не мав права експлуатувати такий транспортний засіб, не застрахувавши цивільно-правову відповідальність.
Саме у таких випадках Закон імперативно встановлює, що шкода потерпілому, за його зверненням у відповідні строки, відшкодовується МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що в даному випадку мають місце правовідносини страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів і що відповідач не мав обов'язку страхувати свою відповідальність, є безпідставними і не узгоджуються з вимогами закону.
Отже, суд першої інстанції, встановивши виниклі між сторонами правовідносини, правомірно керувався вимогами Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення майнової шкоди безпосередньо з відповідача, у зв'язку з недотриманням позивачем визначеного законом порядку такого відшкодування.
Що стосується відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, то в цій частині суд апеляційної інстанції з висновком суду погодитись не може, з огляду на наступне.
Відмовляючи у відшкодуванні моральної шкоди, суд виходив з того, що позивачем не було надано доказів на підтвердження заподіяння йому душевних страждань неправомірними діями відповідача, не зазначено у чому саме вони полягали, не підтверджено їх обсяг та тривалість, а позивач обмежився лише загальними фразами, без їх конкретизації, без зазначення в чому саме полягало порушення життєвого ритму, зазначення дій.
Проте, судом не було враховано наступних обставин у їх сукупності.
Так, згідно зі 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Крім того, відповідно до положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок по її відшкодуванню покладається на осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Згідно з п.3 постанови Пленуму Верховного суду України від 31.03.1995 №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом національного законодавства, порушення прав людини тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації судом факту порушення (стаття 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ратифікована 17.07.1997). Достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є визнаний судом факт порушення права (справедлива сатисфакція потерпілій стороні, справи «Савула проти України», №12868/05, рішення від 10.12.2009; «Войтенко проти України», № 18966/02, рішення від 29.06.2004)
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) міститься висновок про те, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, при розгляді справи суд з'ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв'язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
Тобто, відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв'язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.
Вказані висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 04.05.2022 року у справі № 761/28949/17.
По своїй суті зобов'язання з компенсації моральної шкоди є досить специфічним, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, яка завдала моральної шкоди, може бути: договір цієї особи з потерпілим, у якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, - рішення суду, у якому визначені спосіб і розмір такої компенсації (висновок Верховного Суду у постанові від 01.03.2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат.
Подібний висновок вкладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2022 року у справі № 477/874/19.
Як вбачається, порушення прав позивача, внаслідок заподіяння шкоди належному йому майну (знищення чи пошкодження майна), з вини відповідача підтверджується належними, допустимими і достатніми доказами, наявними в матеріалах справи.
Отже, встановлення факту пошкодження майна позивача з вини відповідача, дає підстави для висновку про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди у відповідності до положень ст. 23 ЦК України.
Разом з тим, враховуючи характер та ступінь моральних страждань позивача, хвилювання позивача, які він зазнав у зв'язку з ушкодженням своєї власності - автомобіля, та неможливості користуватися автомобілем за його призначенням, з урахуванням засад верховенства права, вимог розумності, виваженості і справедливості, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку, моральна шкода має бути відшкодована у розмірі 5000 грн. 00 коп., що, на думку суду, є достатньою, розумною та справедливою сумою компенсації.
Отже, рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначити, що у зв'язку з частковим задоволенням вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір за подання позову у розмірі 97,87 грн. (5000/49512) * 969,12) та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 149,22 грн. (5000/49512) * 1477,68), пропорційно до задоволених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Також слід наголосити, що з огляду на положення п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у даній справі не підлягають касаційному оскарженню.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - скасувати.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення.
Позовну вимогу ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп. у відшкодування моральної шкоди, 97 (дев'яносто сім) грн. 87 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання позовної заяви та 149 (сто сорок дев'ять) грн. 22 коп. у відшкодування витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.
В іншій частині заочне рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач М.І. Оніщук
Судді В.А. Шебуєва
О.В. Кафідова