31 жовтня 2024 року м. Київ
Справа №376/1873/21
Апеляційне провадження №22-ц/824/13830/2024
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В.
суддів: Мережко М.В., Поліщук Н.В.
за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Сквирського районного суду Київської області, ухваленого під головуванням судді Віговського С.І. 06 вересня 2021 року в м. Сквира, дата складення повного тексту рішення не зазначена, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання угоди укладеною,
У серпні 2021 року позивач звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила:
§ визнати укладеним договір дарування транспортного засобу - автомобіля «KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , від 13 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
§ скасувати право власності ОСОБА_1 на автомобіль KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить їй на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 3242;
§ визнати за ОСОБА_2 право власності на автомобіль KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що договір від 13 листопада 2017 року було укладено в простій письмовій формі, в якому було передбачено права та обов'язки сторін. При укладенні договору між сторонами було погоджено всі істотні умови дарування майна, зокрема, щодо передачі дарунка у власність, оформлення договору в нотаріальній конторі.
За попередньою домовленістю сторони повинні були протягом трьох днів з дня укладення даного Договору з'явитись до нотаріуса для його нотаріального посвідчення та реєстрації транспортного засобу. Однак, нотаріального посвідчення Договору відповідач - ОСОБА_3 у зазначений час не здійснив. Таким чином, відповідач своїми діями ухиляється від нотаріального посвідчення договору, як того вимагають норми чинного законодавства України.
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання угоди укладеною - задоволено.
Визнано укладеним договір дарування транспортного засобу - легкового автомобіля КІА SORENTO, 2012 року випуску, колір - чорний, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , від 13 листопада 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
Скасовано право власності ОСОБА_1 на автомобіль КІА SORENTO, 2012 року випуску, колір - чорний, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , держаний номерний знак НОМЕР_2 , що належить їй на підставі Свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 , виданого ТСЦ 3242.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на транспортний засіб - легковий автомобіль КІА SORENTO, 2012 року випуску, колір - чорний, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 .
Рішення суду мотивоване тим, що відповідачі визнали позов, про що подали до суду письмові заяви, а тому суд дійшов до висновку про задоволення вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на вказане нерухоме майно.
Не погодились із зазначеним судовим рішенням відповідач ОСОБА_1 , нею подано апеляційну скаргу, в якій вона вказує, що була позбавлена права на доступ до правосуддя, так як справу було розглянуто без її участі та повідомлення. Про наявність даної судової справи скаржнику стало відомо під час спору між подружжям про поділ майна подружжя у 2024 року, під час якого було виявлено перереєстрацію права власності транспортного засобу на іншу особу без відому про це власника транспортного засобу.
Вказує, що спірний транспортний засіб був придбаний на її ім'я в період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 , відповідно він є спільним їх майном. Договір дарування спільного сумісного майна одним із подружжя, яким є транспортний засіб укладається за наявності обов'язкової угоди іншого з подружжя, так як виходить за межі дрібного побутового правочину, а у разі укладення його без згоди іншого, є недійсним. До того ж і на теперішній час цей транспортний засіб знаходиться у фактичному користуванні ОСОБА_3 .
Важливим аргументом ознак недобросовісної поведінки позивача та відповідача ОСОБА_3 є ті обставини, що позовна заява про визнання угоди укладеною від 30 серпня 2021 року була подана власноруч до суду та прийнята через канцелярію суду 30 серпня 2021 року, 31 серпня 2021 року було відкрито провадження, а вже 06 вересня 2021 року було ухвалено оскаржуване рішення.
Враховуючи вищевикладене, просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
Позивач та відповідач ОСОБА_3 не скористались своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Радецька Т.П. підтримали апеляційну скаргу з підстав викладених у ній, просили про її задоволення.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Позивач ОСОБА_2 засобами поштового зв'язку направила клопотання від 28 жовтня 2024 року про відкладення розгляду справу у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання 31 жовтня 2024 року через роботу /а.с.86/.
Відповідач ОСОБА_3 засобами поштового зв'язку направив клопотання від 28 жовтня 2024 року про відкладення розгляду справу у зв'язку з недомаганням, яке він відчуває протягом декількох днів /а.с.84/.
Згідно з положеннями ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Наведені звернення позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_3 свідчать про те, що вони обізнані про розгляд справи апеляційним судом, проте наведені ними підстави для відкладення розгляду справи не можна визнати поважними. Тому керуючись положеннями ч.2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважала, що їх неявка не перешкоджає розгляду справи апеляційним судом.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів виходить з такого.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, щодо її належного повідомлення про судовий розгляд справи. А тому вказане питання підлягає вирішенню першочергово.
З матеріалів справи вбачається, що позивач звернулась до суду з вказаним позов 30 серпня 2021 року, про що свідчить штамп вхідної кореспонденції суду. Сторонами у справі визначені: позивач ОСОБА_2 , відповідач ОСОБА_3 , відповідач ОСОБА_1 /а.с.1/.
Ухвалою Сквирського районного суду Київської області від 31 серпня 2021 року відкрито провадження та призначено справу до розгляду в підготовчому судовому засіданні на 06 вересня 2021 року о 14.15 годин /а.с.12/.
31 серпня 2021 року були сформовані судові повідомлення учасникам справи /а.с.13-15/.
06 вересня 2021 року від відповідача ОСОБА_3 до суду надійшла заява про розгляд справи без його участі із зазначенням, що він проти позову не заперечує /а.с.16/.
06 вересня 2021 року від позивача ОСОБА_2 до суду надійшла заява про розгляд справи без її участі із зазначенням, що вона підтримує позов /а.с.17/.
Дані про отримання відповідачем ОСОБА_1 повідомлення про розгляд справи в суді першої інстанції відсутні.
Згідно з довідкою складеною секретарем судового засідання 06 вересня 2021 року фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось у зв'язку з неявкою у підготовче судове засідання всіх осіб, що беруть участь у справі /а.с.18/.
06 вересня 2021 року судом першої інстанції ухвалено рішення про задоволення позову /а.с.19-20/.
В силу ч.ч.1,2 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
В порядку визначеному ч.ч.2, 4,5,6 ст. 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур'єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Відповідно до ст. 196 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Дата і час підготовчого засідання призначаються суддею з урахуванням обставин справи і необхідності вчинення відповідних процесуальних дій. Підготовче засідання має бути розпочате не пізніше ніж через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з ч.1 ст. 197 ЦПК України підготовче засідання проводиться судом з повідомленням учасників справи.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст. 198 ЦПК України підготовче засідання проводиться за правилами, встановленими главою 6 цього розділу, з урахуванням особливостей підготовчого засідання, встановлених цим Кодексом.
Суд відкладає підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження у випадках: 1) визначених частиною другою статті 223 цього Кодексу; 2) залучення до участі або вступу у справу третьої особи, заміни неналежного відповідача, залучення співвідповідача; 3) в інших випадках, коли питання, визначені частиною другою статті 197 цього Кодексу, не можуть бути розглянуті у даному підготовчому засіданні.
В порядку визначеному п. 1 ч.2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав, як неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Згідно з ч.ч.1-3 ст. 200 ЦПК України у підготовчому засіданні суд постановляє ухвалу (ухвали) про процесуальні дії, що необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті.
За результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про: 1) залишення позовної заяви без розгляду; 2) закриття провадження у справі; 3) закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
За результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.
Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене сенсу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо додержання правил належного повідомлення учасників судового розгляду.
Так, Велика Палата Верховного Суду, зокрема в постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 200/11343/14-ц, вказала на те, що не повідомивши відповідача належним чином про час і місце розгляду справи, були порушені принципи рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що про судове засідання, призначене на 06 вересня 2021 року, в якому ухвалене рішення суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_1 не була повідомлена належним чином. При цьому слід звернути увагу, що вказане судове засідання було підготовчим, а отже суд, виходячи з положень ч. 2 ст. 198 та ч. 2 ст. 223 ЦПК України, мав відкласти підготовче засідання в межах визначеного цим Кодексом строку підготовчого провадження. Також виходячи з положень ч.3 ст. 200 ЦПК України, суд за результатами підготовчого провадження мав право ухвалити рішення лише у випадку визнання позову відповідачем. Проте у цій справі при пред'явленні позовних вимог до двох відповідачів мало місце визнання позову лише одним ОСОБА_3 , від ОСОБА_1 така заява не надходила. Таким чином правові підстави для ухвалення рішення у підготовчому засіданні у суду першої інстанції були відсутні. До того ж оскаржуваним рішенням суду скасовано право власності на автомобіль саме відповідача ОСОБА_1 .
Враховуючи, що оскаржуване рішення суду першої інстанції постановлено без додержання норм процесуального права, щодо належного повідомлення відповідача ОСОБА_1 , та вона посилається на це в доводах апеляційної скарги, що вказане є порушенням принципів рівності учасників цивільного процесу та змагальності сторін, які є складовими права на справедливий суд як частини верховенства права, колегія суддів приходить до висновку про наявність обов'язкової підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення.
По суті спору судом встановлені наступні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
В матеріалах справи наявні дані про те, що між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в простій письмові формі був укладений договір дарування від 13 листопада 2017 року, відповідно до умов якого ОСОБА_3 , як дарувальник подарував ОСОБА_2 , а остання прийняла в дар автомобіль «KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 .
У п.2.1. договору сторони визначили, що підписанням цього договору сторони підтверджують факт передачі автомобіля з необхідними документами дарувальником і їх прийняття обдаровуваним.
Згідно з п.2.2. договору сторони гарантували, що: у момент укладення цього договору вони усвідомлювали значення своїх дій і могли керувати ними; розуміли природу цього правочину, свої права та обов'язки за договором; при укладенні договору відсутній будь-який обман чи інше приховування фактів, які мали б істотне значення та були свідомо прихованими; договір укладений у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психологічного тиску; договір укладений на вигідних для сторін умовах і не є результатом впливу тяжких обставин; правочин вчиняється з наміром створення відповідних правових наслідків (не є фіктивним); цей правочин не приховує інший правочин (не є удаваним); вони вільно володіють українською мовою, що дозволяє кожному з них правильно зрозуміти зміст цього договору.
У п.3.1. договору сторони визначили, що цей договір вважається укладеним з моменту передання автомобіля обдаровуваному. Право власності обдаровуваного на автомобіль виникає з моменту його передачі /а.с.9/.
Також матеріали справи містять неповну і не посвідчену копію свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «KIA SORENTO», загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , колір чорний. В особливих відмітках якого зазначено: «ЄВРО-5. Відчуження 365 днів з дня реєстр. Без сплати акцизу заборонено ЗУ 1389. Посв. Митниці (ЗУ 1389) KV0009304 14.11.2017 ВМД UA100210/2017/804785 14.11.2017» /а.с.10/.
Згідно свідоцтва про шлюб НОМЕР_5 виданого Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області 20 жовтня 2009 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 20 жовтня 2009 року /а.с.68/.
Матеріали справи містять дані про наявність на розгляді Білоцерківського міськрайонного суду Київської області:
- справи №357/4036/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу /а.с.70/. За даними Єдиного реєстру судових рішень у справі № 357/4036/24 24 жовтня 2024 року ухвалено заочне рішення, яким шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , зареєстрований 20 жовтня 2009 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції Київської області, актовий запис № 1458 - розірвано;
- справи № 357/5152/24 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя. За даними Єдиного реєстру судових рішень у справі № 357/5152/24 ухвалою від 10 квітня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання, а ухвалою від 23 вересня 2024 року у справі призначено будівельно-технічну експертизу та зупинено провадження.
Згідно з положеннями ст. 15 ЦК України, ст. 4 ЦПК України право на звернення до суду за захистом свого права має кожна особа у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.
Положеннями ст.41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. … Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Поняттяправа власності наведено у ч.1 ст. 316 ЦК України зі яким правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч.ч.1,3,4 ст. 339 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
В силу ч.1 ст. 317 та ч.ч.1-3 ст. 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. 3. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Положеннями ч.2 ст. 369 ЦК України визначено, що розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.
Відповідно до ст. 202 ЦК України, правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Положеннями ст. 220 ЦК України визначено, що у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
В порядку визначеному ч.1 ст. 638 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч.3 ст. 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
В силу ч.1 ст. 717 ЦК України За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Положеннями ч.4 ст. 719 ЦК України визначено, що договір дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, укладається у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.
Положеннями п. 7 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388 (далі - Порядок) визначено, що власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Строк державної реєстрації продовжується у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
Згідно з п. 8 цього Порядку державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність, для юридичних осіб - організаційно-розпорядчий документ про проведення державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку транспортних засобів та видана юридичною особою довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку, зокрема:
- укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
- укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
- нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
- копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;
- митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане митним органом посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Відповідно до п. 33 вказаного вище Порядку перереєстрація транспортних засобів проводиться, зокрема, в разі зміни їх власників.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття).
Згідно з ч.ч.1-3 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.
Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.
Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20).
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі №520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18)).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
В силу ч.ч.1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
В порядку ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В силу ч.ч.1-2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
З наведених обставин справи вбачається, що між відповідачем ОСОБА_3 та позивачем в простій письмовій формі був укладений договір дарування, датою укладення якого визначено 13 листопада 2017 року, предметом цього договору визначений транспортний засіб - автомобіль «KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 .
При зверненні до суду з позовом позивачем була надана неповна і не завірена копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу «KIA SORENTO», загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , колір чорний. Тобто з вказаної копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не вбачається можливим встановити зареєстрованого власника спірного транспортного засобу.
Разом з тим у позові позивачем заявлена вимога: «скасувати право власності ОСОБА_1 на автомобіль KIA SORENTO», 2012 року випуску, загальний легковий універсал - В, номер шасі НОМЕР_1 , державний номерний знак НОМЕР_2 , що належить їх на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , виданого ТСЦ 3242». Вказане свідчить про те, що позивачу було відомо про те, що спірний автомобіль був зареєстрований на ім'я відповідача ОСОБА_1 .
А отже з наявних матеріалів справи не вбачається на якій підставі відповідачем ОСОБА_3 був вчинений правочин щодо відчуження майна, яке за ним не зареєстроване.
До того ж з наявної в матеріалах копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, а саме з розділу особливі відмітки, вбачається, що посвідчення митниці було здійснено 14 листопада 2017 року. Вказане свідчить про те, що реєстрація вказаного автомобіля не могла бути здійснення до дати посвідчення митницею, оскільки виходячи з положень п.8 Порядку такою підставою можуть бути документи щодо правомірності придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів. Натомість договір укладений між позивачем і відповідачем ОСОБА_3 визначений датою 13 листопада 2017 року, тобто до дати реєстрації автомобіля, і відповідно дати набуття права власності на нього ОСОБА_1 .
Також виходячи з п.8 Порядку підставою для реєстрації транспортного засобу може бути договір дарування, який укладений та оформлений безпосередньо в сервісних центрах МВС чи в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів, або нотаріально посвідчений.
Таким чином чинне законодавство України містить вимогу про нотаріальне посвідчення договорів з відчуження транспортних засобів, які не укладені та не оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС чи в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких органів.
Виходячи з положень ч.1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Разом з тим положеннями ч.2 ст. 220 ЦК України визначено право сторони договору на звернення до суду з вимогою про визнання його дійсним, за умов що сторони договору досягли усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення.
З наведених обставин справи не вбачається обставин, що сторони домовились про нотаріальне посвідчення договору, оскільки таке положення відсутнє в договорі і не доведені обставини ухилення однієї із сторін, а саме відповідача ОСОБА_3 .
До того ж при вирішенні судом питання про дійсність договору підлягають застосуванню і загальні засади щодо права власності, згідно з якими відчуження може бути здійснено виключно власником такого майна, а в разі належності майна на праві спільної власності за згодою всіх співвласників.
ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали шлюб 20 жовтня 2009 року, вказаний шлюб був розірваний рішенням суду від 24 жовтня 2024 року. Таким чином, на дату визначену як дата укладення договору, так і на час розгляду справи судом першої інстанції, відчуження транспортного засобу, право власності на який набуто в період шлюбу, мало відбуватись за згодою іншого з подружжя. При цьому згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.
Як вказує Верховний Суд однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм
З огляду на викладене вище, дії позивача та відповідача ОСОБА_3 при укладенні договору та при розгляді справи судом першої інстанції не можна визнати такими, що відповідають принципам добросовісності та розумності, а тому відсутні підстави для визнання його дійсним в порядку передбаченому ч.2 ст.220 ЦК України. Відповідно і відсутні підстави для припинення права власності відповідача ОСОБА_1 на спірний транспортний засіб та визнання права власності за позивачем.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, що передбачає право кожної із сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Всупереч наведеним положенням ЦПК України стороною позивача не було надано належних і допустимих доказів на підтвердження порушеного права та заявлених позовних вимог.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача ОСОБА_1 знайшли своє підтвердження в повному обсязі, суд першої інстанції не з'ясував обставини справи, не врахував положення чинного законодавства, у зв'язку з чим дав неналежну правову оцінку спірним правовідносинам, що дає підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог.
Згідно з ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При зверненні до суду з апеляційною скаргою відповідачем було сплачено 1362,00 грн судового збору/а.с.78/, а отже вказана сума підлягає стягненню з позивача на користь відповідача ОСОБА_1 ..
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Сквирського районного суду Київської області від 06 вересня 2021 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання угоди укладеною- залишити без задоволення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1362,00 грн.
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_6 ).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 )
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: М.В. Мережко
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 15 листопада 2024 року.