13 листопада 2024 року м. Житомир справа № 240/21022/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Попової О. Г., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2015 по 27.05.2016 із застосуванням для обчислення підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - розрахунковий базовий місяць - 1 січня 2008 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення за період з 25.02.2015 по 27.05.2016 включно із застосуванням для обчислення підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців - розрахунковий базовий місяць - 1 січня 2008 року.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 05.11.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 258-262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
07.11.2024 через систему "Електронний суд" від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, в обґрунтування якої зазначає, що на правовідносини, які склалися між сторонами застосуванню підлягає тримісячний строк звернення до суду, що передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).
Вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду, зазначає наступне.
Згідно з частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Суд враховує, що спірні правовідносини стосуються зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити нарахування та виплати додаткової винагороди за прийняття безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії. Отже, позивач не погоджується з ненарахуванням та невиплатою складової заробітної плати.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу законів про працю України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
У постанові від 20 листопада 2023 року у справі №160/5468/23 Верховний Суд дійшов висновку, що Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 (адміністративне провадження № Пз/990/4/22) дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
З огляду на вказане, доводи відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З вказаних підстав суд вважає, що клопотання представника відповідача про залишення позовної заяви без розгляду задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 123, 240, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ухвалив:
У задоволенні клопотання Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду у справі № 240/240/21022/24 - відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О.Г. Попова