19.11.2024 Справа № 363/3604/24
Іменем України
19 листопада 2024 року м. Вишгород
Вишгородський районний суд Київської області в складі: головуючої судді Дьоміної О.П., секретаря Ходасевич Д.К., позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 , представника відповідача - адвоката Швець А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Вишгорода в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки, -
17.07.2024 року до Вишгородського районного суду Київської області надійшла вказана позовна заява у якій позивач ОСОБА_1 просив зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,0604 га, кадастровий номер 3221810100:38:067:0004, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка № НОМЕР_1 , яка належить позивачу на підставі договору міни за №124, виданого 09.02.2021 року, шляхом звільнення земельної ділянки, а також покласти судові витрати на відповідача. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що відповідно до договору міни від 09.02.2021 року позивач є власником земельної ділянки розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка № НОМЕР_1 , площею 0,0604 га., з цільовим призначенням: для колективного садівництва, кадастровий номер: 3221810100:38:067:0004. Права власності на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 09.02.2021 року. По сусідству з земельною ділянкою позивача знаходиться земельна ділянка, яка належить ОСОБА_2 - відповідач по справі. Позивач вказує, що відповідач використовує частину його земельної ділянки та в добровільному порядку відмовляється звільнити її. 22.12.2020 року інженером-землевпорядником були встановлені межі, належної позивачу земельної ділянки у межах згідно з кадастровим планом, відповідно до даних державного акту на право власності на земельну ділянку.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 01.08.2024 року по справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
23.08.2024 року до суду від представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Швець А.О. надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що 17.08.2004 року розпорядженням за №504 Вишгородської районної державної адміністрації відповідачу було передано в приватну власність земельну ділянку, загальної площею 0,0505 га. В 2004 році також була виготовлена технічна документація із землеустрою по складанню державних актів на право власності на землю ОСОБА_2 22.09.2004 року актом було погоджено встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки. При цьому, з боку суміжних землекористувачів ніяких претензій виявлено не було. Розміри та місцеположення земельної ділянки зазначені на плані, який є частиною технічної документації та з того часу жодних змін, щодо перенесення меж земельної ділянки не було. Разом з цим, позивачем не надано жодних доказів того, що відповідач використовує належну позивачу земельну ділянку. Крім того, позивач зазначає, що 22.12.2020 року були встановлені межі земельної ділянки, однак відповідно до договору міни, останній набув права власності на земельну ділянку лише 09.02.2021 року, тобто пізніше ніж встановлювались межі. Також, позивачем не надано жодних доказів щодо встановлення меж вказаним землевпорядником. З доданого до позовної заяви ситуаційного плану не зрозуміло, що це є за доказ, оскільки встановити хто робив даний вид креслення не є можливим, а також не є зрозуміли за що відповідають вказані креслення. Щодо протоколу позачергового засідання діючої комісії для розгляду земельних спорів від 26.03.2024 року, слід звернути увагу, що сусідами було підтверджено, що земельна ділянка розташована у фактично встановлених межах із огорожею більше 10 років та ніколи не піддавалась зміні цих меж. Також, представник відповідача вказала, що на момент подачі позову сплинув строк позовної давності, що у відповідності до ст. 267 ЦПК України є підставою для відмови у задоволенні позову.
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 25.09.2024 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну справу до судового розгляду.
Позивач в судому засіданні просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з викладених в позовній заяві підстав, додав, що він викликав приватного інженера-геодезіста, який і склав йому ситуаційний план.
Відповідач та його представник в судовому засіданні заперечували проти позову в повному обсязі, посилалися на обставини, викладені у відзиву.
Суд, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши матеріали справи, дійшов наступного:
Так, відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. У ст. 12 ЦПК України, говориться, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що згідно довідки, виданої головою правління с/т «Надія» ОСОБА_2 являється членом садівницького товариства «Затока», вул. Садова, 10, номер ділянки 73 площею 0,05 га. (а.с. 35).
ОСОБА_2 , як член масиву «Надія», звернувся до начальника відділу землевпорядних ресурсів району Сергієнка В.Х. із заявою про виготовлення технічної документації по видачі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,5 га. (а.с. 35).
Як вбачається з акту перевірки і прийому виконаних робіт по підготовці технічних матеріалів для виготовлення державних актів на право приватної власності на землю гр. ОСОБА_2 в с/т «Надія» Хотянівської сільської ради Вишгородського району Київської області від 25.11.2003 року в.о. директора «Вишгородського районного центру державного земельного кадастру» Рачинським О.С. в присутності виконавця ОСОБА_3 проведена перевірка та прийомка виконаних робіт по підготовці технічних матеріалів для виготовлення державних актів на право власності на землю. З метою визначення правильності виконаних робіт перевірено наявність та юридичне оформлення всіх необхідних робіт та геодезичних даних на установлення меж землекористування та перевіркою встановлено, що робота виконана у відповідності з «Інструкцією про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів…», затвердженої наказом Держкомзему України від 04.05.99р. №43 та «Керівним технічним матеріалом інвентаризації земель населених пунктів (наземні методи)» ГКНТА - 3.01.05.-93 ГУГКК Україна. В цілому робота по підготовці технічних матеріалів для виготовлення державних актів на право приватної власності на землю ОСОБА_2 в с/т «Надія» Хотянівської с/р виконана добре (а.с.45).
Розпорядженням Вишгородського райдержадімінстрації за №504 від 17.08.2004 року: затверджено матеріали технічних документації по складанню державних актів на право приватної власності на земельні ділянки членам садівницьких товариств, розроблені ДП «Вишгородський районний центр державного земельного кадастру»; передано в безкоштовну приватну власність земельні ділянки членам садівницьких товариств згідно із списком, що додається, за №13 зазначено ОСОБА_2 , номер ділянки 1073, площа 0,0505 га (а.с. 42-44).
Відділом містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Вишгородського районної державної адміністрації Київської області погоджено технічну документацію по виготовленню державних актів на право приватної та колективної власності на землю садівницьким товариствам в межах Хотянівської сільської ради для ведення садівництва. Згідно Українського класифікатора УКПОКЧЗД для ділянок визначено обмеження: правові: заборона будівництва об'єктів /згідно ДБН 360-92 п. 9.1/; спеціальні обмеження: в санітарно-захисних зонах інженерно-технічних споруд і комунікацій: будь-яке будівництво будинків і споруд (а.с. 41, 37).
Як вбачається з акту про встановлення на місцевості та погодження зовнішніх меж земельної ділянки від 22.09.2004 року представником Вишгородського районного центу Тищенко Н.В. в присутності представника Хотянівської сільської ради Грищенко В.П. проведено на місцевості встановлення та погодження з суміжними землекористувачами межі земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 , що належить ОСОБА_2 , площа якої, згідно земельно-кадастрових даних становить 0,0505 га. При встановленні зовнішніх меж з боку суміжних користувачів ніяких претензій не виявлено. Межові знаки в кількості 4 шт. показані на місцевості та передані на зберігання землекористувачу (землевласнику). Розміри та місцеположення земельної ділянки показані на плані, що додається. Цей акт є підставою для прийняття рішення по фактичному користуванню з наступним оформленням документів, що посвідчують право користування землею (а.с. 38).
До матеріалів справи, також долучено кадастровий план земельної ділянки ОСОБА_2 , кадастровий номер: 3221888800:38:067:0003, що розроблений Вишгородським РЦ ДЗК, де міститься опис меж, згідно якого: від точки А до точки Б - землекористування гр. ОСОБА_4 , від точки Б до точки В - землі загального користування с/т « ОСОБА_5 », від точки В до точки Г - землекористування гр. ОСОБА_6 , від точки Г до точки А - землекористування гр. ОСОБА_7 (а.с. 39-40).
29.02.2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_8 укладено договір міни, який посвідчено приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Єременко Т.М. та зареєстрованого в реєстрі за №121, згідно якого до ОСОБА_1 перейшла у власність земельна ділянка загальною площею 0,0604 га, кадастровий номер: 3221810100:358:067:0004, надана для колективного садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 13).
Право власності ОСОБА_1 на вказану вище земельну ділянку підтверджується, також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №243616871 від 09.02.2021 року (а.с. 12).
З протоколу позачергового засідання постійно діючої комісії для розгляду земельних спорів від 26.03.2024 року вбачається, що для розгляду звернення ОСОБА_1 від 27.02.2024 року, щодо земельного спору з приводу меж земельної ділянки площею 0,0604 га, кадастровий номер 3221800100:38:067:0004, яка розташована в м. Вишгород, ГО СТ «Надія», комісією було здійснено виїзд на місце розташування земельної ділянки та встановлено наступне: - згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯА №411924, плану меж земельної ділянки, Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності юридичних меж земельної ділянки з кадастровим номером 3221800100:38:067:0004 не відповідають фактично встановленим, що підтверджується встановленою огорожею із закріпленими металевими стовпами, які візуально були облаштовані більше 10 років тому. Крім того, під час виїзду Комісії на місце, були присутні громадяни, які є сусідами заявника і підтвердили факт того, що земельна ділянка розташована у фактично встановлених межах із огорожею більше 10 років та ніколи не піддавалася зміні цих меж. З метою врегулювання невідповідностей юридичних та фактичних меж земельної ділянки рекомендовано заявнику звернутись до суду (а.с. 14).
До матеріалів справи позивачем, також долучено ситуаційний план, виконаний приватним інженером-геодезистом Давиденком С.П., з якого вбачається, що дійсно земельна ділянка з кадастровим номером 3221888800:38:067:0003, що належить ОСОБА_2 накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 3221800100:38:067:0004, що належить ОСОБА_1 , яка в свою чергу накладається на земельну ділянку з кадастром номером 3221810100:38:067:0104 (а.с. 11, 51).
Частиною 1 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту.
Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Стаття 41 Конституції України гарантує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 3 ст. 13 Конституції України власність зобов'язує, вона не повинна використовуватись на шкоду людині, суспільству.
Відповідно до ст. 319 ЦК України - власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частиною 1 ст. 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 78 ЗК України - право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до ст. 79 ЗК України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об'єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.
Статтею 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Винесення в натурі (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв'язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру.
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.
Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Частина 2 ст. 90 ЗК України зазначає, що порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Згідно з п.п. «г», «е» ч. 1 ст. 91 ЗК України - власники земельних ділянок зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів та дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 103 ЗК України - власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо).
Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів (пункт «г» ч. 1 ст. 96 ЗК України).
За загальними правилами добросусідства, закріпленими у ст.ст. 103-109 ЗК України, додержання правил добросусідства є обов'язком для власників та землекористувачів земельних ділянок, які мають обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам та землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається щонайменше незручностей.
Згідно зі ст. 106 ЗК України - спосіб закріплення спільних меж між земельними ділянками визначається за згодою власників таких земельних ділянок. Витрати на встановлення спільних меж несуть власники земельних ділянок у рівних частинах, якщо інше не встановлено угодою між ними. Межовими знаками можуть бути природні чи штучні споруди і рубежі (річки, струмки, канали, лісосмуги, рослинні смуги, дерева, стежки, рівчаки, стіни, паркани, огорожа, шляхові споруди, бетонні або металеві стовпи, плити, моноліти, камені, інші споруди і рубежі), що збігаються із межею земельної ділянки або спеціально встановлюються на ній. Межові знаки на водних об'єктах не встановлюються. Власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду. У разі якщо межі земельних ділянок у натурі (на місцевості) збігаються з природними чи штучними лінійними спорудами, рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, рослинними смугами, шляхами, стежками, рівчаками, стінами, шляховими спорудами, парканами, огорожею, фасадами будівель, іншими лінійними спорудами, рубежами тощо) та раніше встановленими межами сформованих земельних ділянок, межові знаки можуть не встановлюватися. Місцезнаходження межових знаків у разі їх визначення або встановлення відображається у матеріалах землевпорядного проектування та геодезичних вишукувань, а також на кадастрових планах земельних ділянок. Власники земельних ділянок та землекористувачі зобов'язані дотримуватися меж земельних ділянок.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про землеустрій» проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 55 Закону України «Про землеустрій» - встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, матеріалів Державного фонду документації із землеустрою та оцінки земель, матеріалів топографо-геодезичних робіт. Технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) розробляється за рішенням власника (розпорядника) земельної ділянки, землекористувача. У разі передачі у власність та користування земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування технічна документація розробляється на підставі дозволу, виданого відповідним органом (крім випадків, якщо відповідно до закону розроблення технічної документації здійснюється без надання такого дозволу).
Згідно зі ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану.
Погодження меж земельної ділянки є складовою частиною кадастрового плану, який, у свою чергу, є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи в користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками.
Статтею 107 ЗК України визначено, що основою для відновлення меж земельних ділянок є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.
Згідно зі ст. 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється в тому числі і шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.
За правилами доказування, визначеними ст. 12, ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ від 16.04.2004 року за №7 з послідуючими змінами, спори щодо додержання правил добросусідства - обов'язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), розглядаються судами відповідно до ст. ст. 103-109 ЗК і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Правовими нормами ст. 158 ЗК України визначено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2020 року у справі за №455/856/16-а зазначено, що надання відповідного дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність є одним з етапів погодження і оформлення документів, які відповідно до вимог законодавства є необхідними для прийняття компетентним органом рішення про набуття громадянами земель у власність. Водночас згідно з частинами 1, 3 та 6 ст. 55 Закону України від 22.05.2003 року за №858-IV «Про землеустрій» встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів. Межі земельної ділянки в натурі закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам. Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка. Відповідно до ст. 198 ЗК України кадастрові зйомки - це комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану. Механізм встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками визначено Інструкцією про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18.05.2010 року за №376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.06.2010 року за №391/17686. Згідно з п. 3.12 цієї Інструкції - закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою. Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення, якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що погодження меж земельної ділянки є складовою частиною технічної документації, необхідної для передачі земельних ділянок у власність чи у користування. Встановлення меж земельної ділянки по суті зводиться до вирішення питань, чи не належить земельна ділянка іншому власнику чи правомірному користувачеві та чи не накладаються межі земельної ділянки на суміжні земельні ділянки. Встановлення (відновлення) меж земельної ділянки здійснюється з метою визначення в натурі (на місцевості) метричних даних земельної ділянки, у тому числі місцеположення поворотних точок її меж та їх закріплення межовими знаками».
У своїй постанові від 16.06.2020 року Верховний Суд вказує, що межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками, необхідно відрізняти позовні вимоги про встановлення та про відновлення меж земельної ділянки. Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. Суд розглядає справи щодо відновлення меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення, справа за №285/1018/18 .
Про те, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду і суд розглядає справи по відновленню меж земельної ділянки, тобто спір про поновлення права, яке існувало у разі його можливого порушення Верховний Суд зазначає також і в постанові від 24.04.2019 року у справі за №128/3751/14-а.
Правовими нормами ст. ст. 106 і 107 ЗК України закріплені обов'язки щодо визначення спільних меж і про відновлення меж, а ст. 55 Закону України «Про землеустрій» - про технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).
Позивачем та відповідачем не надано суду доказів про те, що межі належних їм на праві власності указаних вище земельних ділянок у натурі (на місцевості) закріплені межовими знаками встановленого зразка. Встановлення межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) не є компетенцією суду. У судовому порядку вирішується спір про поновлення права, яке існувало, у разі його можливого порушення, запобіганню вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення права. Без визначення меж земельної ділянки не є можливим встановити факт перешкоджання у користуванні земельною ділянкою.
Крім того, вирішення питання про відновлення меж земельної ділянки потребує спеціальних знань в галузі землеустрою, проте клопотання про проведення судової земельно-технічної експертизи позивачем та відповідачем не заявлялось.
Таким чином, аналізуючи приведені докази, даючи їм оцінку в їх сукупності, з урахуванням вищевказаних обставин, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, оцінюючи у справі докази в цілому, так і кожний доказ, який міститься у справі, з урахуванням принципів розумності, пропорційності, виваженості, справедливості, балансу інтересів сторін, меж дозволеного втручання, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, з урахуванням наданих доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Щодо клопотання представника відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що з 02.04.2020 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 року загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023 року, а Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України, щодо дії норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 року за №2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022 року, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено, зокрема, п. 19 такого змісту: "У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року за №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 року за №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану", а відтак, враховуюче наведене, позивач звернувся з цими вимогами до суду в межах позовної давності.
Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010 року).
Враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з відмовою в позові, судові витрати позивача відшкодуванню не підлягають.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 319, 321, 391 ЦК України, ст.ст. 78, 79, 79-1, 90, 91, 96, 103-109, 158, 198 ЗК України, ст. ст. 50, 55 ЗУ «Про землеустрій», ст. ст. 2, 10, 76-81, 247, 263-265, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,-
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відновлення меж земельної ділянки - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подачі апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 ; адреса фактичного проживання: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , РНОКПП: НОМЕР_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_5 .
Головуюча суддя: О.П. Дьоміна