18 листопада 2024 рокуСправа №160/13062/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства Аудиторської фірми "БУХГАЛТЕР" про стягнення 73282,29 грн., -
20.05.2024р. через систему "Електронний суд" Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося з адміністративним позовом до Приватного підприємства Аудиторської фірми "БУХГАЛТЕР" та просить:
- стягнути з відповідача на користь держави в особі позивача суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2023 рік у розмірі 73282,29 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем у 2023 році не було виконано нормативу щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, встановленого ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», що становив 1 робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю. Середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали у відповідача за рік складала 8 осіб, а середньооблікова чисельність працівників, яким встановлена інвалідність, у роботодавця склала 0 осіб, що є меншим ніж встановлено нормативом, тобто, відповідачем не виконано нормативу, який повинен складати 1 особу. Таким чином, за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю наведеним законом передбачена відповідальність у вигляді застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій, які складають 73282,29грн., згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, складеного позивачем та доданого до позову. Вказаний розрахунок адміністративно-господарських санкцій було надіслано відповідачеві у встановленому законодавством порядку, що підтвердженого копією квитанції від 07.03.2024р., однак, відповідач самостійно до 15.04.2024р. вказаної адміністративно-господарської санкції у розмірі 73282,29 грн. не сплатив, тому позивач просить її стягнути з відповідача у судовому порядку (а.с.1-4, 8).
Ухвалою суду від 31.05.2024р. суддею Юхно І.В. було відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та розгляд справи по суті розпочато з 01.07.2024р. (а.с.12-13).
Надалі, 10.09.2024р. на підставі розпорядження в.о. керівника апарату суду за №543 д було здійснено повторний автоматизований розподіл даної справи у зв'язку зі звільненням ОСОБА_1 з посади судді у відставку та згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу, дана справа була розподілена судді Конєвій С.О. (а.с.79-80).
Ухвалою суду від 23.09.2024р. було прийнято дану адміністративну справу до свого провадження та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними матеріалами у справі та запропоновано відповідачу - протягом 15 календарних днів після отримання цієї ухвали надати суду докази направлення відзиву на позов на адресу позивача згідно до вимог ч.3 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України; окрім того, надати докази, що свідчать про створення на підприємстві у 2023 році робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (зокрема, надати копії відповідних наказів, засвідчених у встановленому законодавством порядку); докази подання до центру зайнятості звітів протягом 2023 року про наявність вільних робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві; доказів вжиття підприємством самостійно заходів щодо пошуку працівників - осіб з інвалідністю, виходячи з вимог ст. ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.81).
Зазначена ухвала суду була направлена та отримана відповідачем у його електронному кабінеті 25.09.2024р., що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду справи, згідно до вимог ст. 18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, наявною у справі (а.с.83).
11.06.2024р., на виконання ухвали суду, через систему "Електронний суд" відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2023 році становила 7 (6,511) осіб, що значно менше показника який наведений в розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та значно менше показника, який вимагає сплати санкцій. Відповідач вважає, що позивач в порушення вимог п.3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників, що затверджена наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 №286 самостійно розрахував показник не на підставі «щоденних даних про облікову кількість штатних працівників», а на підставі даних за кожен місяць, які наведені в рядку 101 «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» (об'єднаної звітності 4 ДР). Так, позивач у своїх розрахунках використав округленні значення чисельності штатних працівників за кожен місяць, що призвело до суттєвого викривлення кінцевого показника. Електронна система подання звітності самостійно розраховує показник в рядку 101 «Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску» виходячи з даних додатків до звіту. Також, система не надає можливості уточнення цього показника в уточнюючий звітності. Відповідач зазначив, що на його підприємстві працює прибиральниця за сумісництвом і працівниця, яка спочатку перебувала на лікарняному по вагітності і пологам, що потім перейшло у відпустку по догляду за дитиною до досягнення 3 річного віку - згідно з підпунктом 3.2.2 Інструкції, такі особи не враховуються в розрахунок показника. Отже, на переконання відповідача, позивач не врахував всіх фактів щодо працюючих осіб на підприємстві за сумісництвом і працівників, які звільнилися. Таким чином, на підставі викладеного, враховуючи, що середньооблікова кількість штатних працівників у відповідача становила менше 8 осіб, тобто нижче встановленого законодавством нормативу, тому відповідач вважає такі позовні вимоги позивача незаконними, необґрунтованими та безпідставними (а.с.17-19).
У відповідності до вимог ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно ч. 5 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Отже, рішення у даній справі приймається судом 18.11.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі Закон № 875-XII).
Частиною 1 статті 18 Закону № 875-XII передбачено, що забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.
Згідно з ч.3 статті 18 цього Закону підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.
Згідно з ч.2 статті 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Відповідно до ч.4 статті 19 цього Закону виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.
Частиною 6 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що Пенсійний фонд України у порядку та за формою, встановленими Пенсійним фондом України за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, надає Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю інформацію, зокрема: про працевлаштованих осіб з інвалідністю; про створення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, робочих місць для осіб з інвалідністю, про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю; необхідну для обчислення кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті.
Згідно з ч.ч. 12, 13 ст. 19 цього Закону Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів) (ч. 3 ст. 20 Закону № 875-XII).
Згідно з ч. 4 ст. 20 цього Закону адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Частинами дев'ятою, десятою статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що спори, що виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, його відділення мають право захищати свої права та законні інтереси, у тому числі в суді.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що обов'язок щодо виконання нормативу та створення на підприємстві, зокрема, 1 робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю виникає для тих підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських об'єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, в яких середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за рік складає від 8 до 25 осіб.
Так, з наявних матеріалів справи судом встановлено, що за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особами з інвалідністю у 2023 році, позивачем нараховано відповідачеві адміністративно-господарські санкції у розмірі 73282,29грн., виходячи з розрахунку розміру середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача, що підтверджується відповідним розрахунком суми адміністративно-господарських санкцій (а.с.8).
При цьому, згідно наведеного розрахунку, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу за 2023 рік у відповідача становить 8 осіб (а.с.8).
Так, питання, пов'язані з обліком штатних працівників, регулюються наказом Державного комітету статистики від 28 вересня 2005 року № 286 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» (далі - Інструкція №286 ), дія якого поширюється на всіх юридичних осіб, їхні філії, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також на фізичних осіб - підприємців, які використовують найману працю.
Відповідно до п.2.1 розділу 2 Інструкції №286 передбачено, що в облікову кількість штатних працівників включаються усі наймані працівники, які уклали письмово трудовий договір (контракт) і виконували постійну, тимчасову або сезонну роботу один день і більше, а також власники підприємства, якщо, крім доходу, вони отримували заробітну плату на цьому підприємстві.
Згідно п.п. 2.6.1 п. 2.6. розділу 2 Інструкції №286 визначено, що не включаються до облікової кількості штатних працівників категорія працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств.
Згідно п.п.3.2.2 розділу 3 Інструкції №286 встановлено, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, зазначені у пунктах 2.4, 2.5 цієї Інструкції, крім працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або для догляду за дитиною до досягнення нею віку, передбаченого чинним законодавством або колективним договором підприємства, включаючи тих, які усиновили новонароджену дитину безпосередньо з пологового будинку (підпункти 2.5.8 - 2.5.9 Інструкції). Облік цих категорій працівників ведеться окремо.
З аналізу вищенаведених норм видно, що при обчисленні середньооблікової кількості штатних працівників облікового складу враховуються всі категорії працівників облікового складу, визначені у пунктах 2.4, 2.5 згаданої Інструкції, окрім тих категорій працівників, які прийняті на роботу за сумісництвом з інших підприємств та працівників, які перебувають у відпустках у зв'язку з вагітністю та пологами або по догляду за дитиною до досягнення нею віку.
Так, із наявних матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_2 була прийнята на роботу прибиральниці службових приміщень за сумісництвом, відповідно до Наказу №21-К від 30.09.2019р., що підтверджується копіями цього наказу, заяви від 27.09.2019р. та повідомлення про прийняття працівника на роботу (а.с.36-39).
Водночас, з наданих копій документів вбачається, що працівниця ОСОБА_3 з 17.04.2023р. перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, яка перейшла у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку, що підтверджується копіями табелю обліку робочого часу відповідача за січень-грудень 2023р. (а.с.50-61).
Окрім того, як встановлено судом із наданих відповідачем документів, в 2023 році середньооблікова кількість штатних працівників на підприємстві відповідача складала: січень-квітень - 7 осіб; травень-серпень - 6 осіб; вересень - 7 осіб; жовтень - 6 осіб; листопад - грудень - 7 осіб, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями податкових розрахунків сум доходу, нарахованих (сплачених) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за 1-4 квартали 2023 року від 05.05.2023р. (Д1) - (а.с.90-129).
Отже, із вищенаведених встановлених обставин та копій документів слідує, що відповідні працівники, а саме: ОСОБА_2 , яка була прийнята на посаду за сумісництвом і ОСОБА_3 , яка перебувала у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, перейшовши у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3 річного віку - не включаються до середньооблікової кількості штатних працівників згідно до п.п.2.6.1 п. 2.6. та п.п.3.2.2 Інструкції №286.
За викладених обставин та враховуючи те, що судом за наведеними вище документами встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників відповідача у 2023 році становила 7 осіб (6,6: 79 / 12 місяців), що є нижче за норматив, встановлений статтею 19 Закону № 875-XII, згідно якого норматив у кількості одного робочого місця встановлюється для підприємств при середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік від 8 до 25 осіб, суд приходить до висновку, що відповідач не мав обов'язку створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2023 році.
Таким чином, із наведених, встановлених судом обставин та аналізу норм чинного законодавства у їх сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищенаведеним розрахунком у розмірі 73282,29 грн., оскільки порушення вимог ст.19 Закону №875-XII, з боку відповідача, позивачем не доведено та спростовано вищенаведеними дослідженими копіями доказів, у зв'язку з чим нарахування позивачем відповідачеві адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2023 році, згідно розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв'язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю (а.с.8) є безпідставним та необґрунтованим.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Проте, з урахуванням встановлених судом обставин справи щодо відсутності у відповідача обов'язку створення одного робочого місця для працевлаштування особи з інвалідністю у 2023 році, позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено невиконання відповідачем вимог ст.19 Закону №875-XII щодо недотримання вимог законодавства про створення робочих місць для осіб з інвалідністю у 2023р. на підприємстві відповідача.
За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за вищезазначеним розрахунком є безпідставними та такими, що суперечать нормам чинного законодавства України, оскільки вчинення відповідачем правопорушення щодо відсутності працевлаштованих осіб з інвалідністю у 2023 році згідно наданих документів, судом не встановлена, позивачем не доведена та спростовується вище досліджуваними доказами, відповідно, у адміністративного суду відсутні і підстави для задоволення позову.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить із того, що судові витрати понесені позивачем, підлягають стягненню з бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень лише при задоволенні позову позивача, який не є суб'єктом владних повноважень згідно до вимог ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Проте, враховуючи те, що суд не знайшов підстав для задоволення даного адміністративного позову, а також і те, що позивачем у справі є суб'єкт владних повноважень, судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору покладаються на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Приватного підприємства Аудиторської фірми "БУХГАЛТЕР" про стягнення 73282,29 грн. - відмовити повністю.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача з урахуванням вимог ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва