15.11.2024 Єдиний унікальний номер 205/5672/24
Справа № 205/5672/24
Провадження № 2/205/2854/24
15 листопада 2024 року м. Дніпро
Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі: головуючого судді Федотової В.М., за участю секретаря судового засідання Киричок Л.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання,
У травні 2024 року представник позивача звернувся до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська із вищевказаною позовною заявою.
В обґрунтування позову зазначив, що згідно з державною програмою забезпечення населення послугами теплопостачання протягом опалювальних сезонів з жовтня 2016 року по 2024 року позивач надавав послуги з централізованого опалення за адресою: АДРЕСА_1 , де відповідно до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 02.07.2021 року, зареєстрованим користувачем та уповноваженим власником є ОСОБА_1 . Відповідач на підставі відкритого особистого рахунку № 30-630139, повинен був здійснювати оплату за надані послуги щомісячно. Однак оплата за вказані послуги належним чином не здійснювалася, у зв'язку з чим станом на 30.06.2021 року утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 16 075,86 грн. Даний борг було реструктуризовано шляхом укладання зі споживачем договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання № 160/2021р./Ц.О.А. строком на 12 місяців. Пунктом 3 цього договору передбачено, що у разі порушення споживачем умов даного договору, підприємство КП «Теплоенерго» має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку. Відповідач своєчасно плату за надані послуги не вносив, тому в нього виникла заборгованість перед позивачем в загальному розмірі 41 351,35 грн., з яких: сума боргу на момент укладення договору про реструктуризацію заборгованості складає 16 075,86 грн., сума боргу на момент подання позовної заяви, а саме 01.04.2024 року - 30 320,46 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 8 015,46 грн., 3% річних - 3 015,43 грн.
Враховуючи викладене, представник позивача змушений звернутися до суду та просити стягнути із відповідача на користь позивача зазначену суму заборгованості та судові витрати по справі у розмірі 3 028 грн.
Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 18.06.2024 року прийнято до розгляду, відкрито провадження у цивільній справі та призначено судове засідання.
Представник позивача ОСОБА_2 надав до суду заяву у якій просив розгляд справи провести за його відсутності, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
За заявами відповідача ОСОБА_1 від 08.07.2024 року, 19.09.2024 року та 14.10.2024 року судові засідання по вказаній цивільній справі було відкладено. 15.11.2024 року відповідач письмово просив розгляд справи проводити за його відсутності та вказав, що позовні вимоги не визнає, оскільки розрахунок інфляційних втрат є неправильним, договору з КП «Теплоенерго» ДМР у нього не має.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані та здобуті докази, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню за наступних підстав.
Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
На підставі ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що КП «Теплоенерго» ДМР є комунальним підприємством, основним видом діяльності якого є виробництво, транспортування та постачання теплової енергії у вигляді гарячої води для задоволення потреб опалення та гарячого водопостачання населення та інших груп споживачів (12-19).
Відповідно до Договору № 160/2021р./Ц.О.А. про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання від 02.07.2021 року, КП «Теплоенерго» ДМР та ОСОБА_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , особистий рахунок № НОМЕР_1 , уклали договір про зобов'язання споживача сплатити заборгованість за використану теплову енергію, яка виникла станом на 30.06.2021 року в розмірі 16 075,86 грн. протягом 12 місяців. Також умовами договору передбачено, у разі порушення споживачем умов даного договору, підприємство КП «Теплоенерго» має право на примусове стягнення суми заборгованості в судовому порядку (а.с. 6).
Пунктом 2 договору про реструктуризацію заборгованості за послуги централізованого опалення та гарячого водопостачання передбачено, що споживач здійснює оплату не пізніше 20 числа слідуючого за розрахунковим місяцем. У разі несвоєчасної сплати, підприємством буде нараховуватись пеня у розмірі від 0,01% до 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочки, но не більш ніж 100% від загальної суми заборгованості (а.с. 6).
Матеріалами справи підтверджено, що відповідач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 5а, 22). Вказане також не заперечувалось відповідачем.
Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що заборгованість відповідача за період з 01.11.2018 року по 23.02.2022 року складає 41 351,35 грн., з яких: сума боргу на момент укладення договору про реструктуризацію заборгованості складає 16 075,86 грн., сума боргу на момент подання позовної заяви, а саме 01.04.2024 року - 30 320,46 грн., інфляційне збільшення суми боргу - 8 015,46 грн., 3% річних - 3 015,43 грн. (а.с. 9-11).
Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно із ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 68 ЖК України наймач зобов'язаний своєчасно вносити квартирну плату та плату за комунальні послуги.
Згідно із ст. 67 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами.
На підставі ст. 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Частиною першою статті 598 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У пункті 10 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 року «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» визначено, що споживач зобов'язаний вносити щомісячну плату за надані послуги згідно встановлених тарифів.
Згідно із п. 35 Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21 серпня 2019 року, розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.
Відповідно до п. 15 ч. 2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII від 09 листопада 2017 року, який введено в дію 01 травня 2019 року, індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону, споживач зобов'язаний оплатити житлово-комунальні послуги, якщо він фактично користувався ними.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 20.04.2016 року № 6-2951цс15.
Крім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 712/8916/17 (14-448цс19) від 07 липня 2020 року висловлена правова позиція, відповідно до якої факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16.
Частина 1 ст. 322 ЦК України визначає, що власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
З урахуванням наведеного, враховуючи, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем належним чином не виконував, надані позивачем послуги своєчасно не оплачував, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за послуги з теплопостачання, станом на 01.04.2024 року, в сумі 30 320,46 грн.
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи з юридичної природи правовідносин, що виникли між сторонами, на них поширюється дія ч. 2 ст. 625 ЦК України, як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання грошового зобов'язання.
В частині заявлених позивачем вимог стягнення інфляційних витрат та 3% відсотків річних суд враховує, що відповідальність за ч. 2 ст. 625 ЦК України настає за прострочення виконання грошового зобов'язання.
У той же час суд вважає, що нарахування позивачем інфляційних збитків і 3% річних суперечить укладеному між сторонами договору про реструктуризацію боргу.
Так, з наданого позивачем розрахунку вбачається, що інфляційні витрати та 3% річних розраховані позивачем за період з 01.11.2018 року по 23.02.2022 року, виходячи із загальної суми заборгованості в розмірі 30 320,46 грн., яка утворилась станом на 01.04.2024 року.
Таким чином, розрахунок штрафних санкцій проведений позивачем всупереч закону на всю суму заборгованості.
Згідно із ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Статтею 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно із ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стаття 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов'язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.
Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи зазначені обставини та надані суду докази, а також те, що вимоги позивача є законними, обґрунтованими та у повному обсязі доведеними з його боку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості за теплопостачання станом на 01.04.2024 року у розмірі 30 320,46 грн. В іншій частині у задоволенні позовних вимог слід відмовити через їх необґрунтованість.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд приймає до уваги те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, тому сплачений позивачем судовий збір у розмірі 3 028,00 грн. (а.с. 5) підлягає стягненню із відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 2 220,25 грн. (30 320,46 грн. * 3 028 грн. / 41 351,35 грн.).
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. ст. 67-68 ЖК України, ст.ст. 15-16, 509, 526, 610, 612, 625 ЦК України, ст.ст. 4, 12-13, 76, 77, 80, 81, 89, 141, 247, 258-259, 263-266, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по сплаті послуг за теплопостачання - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 32688148, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 29) заборгованість за теплопостачання станом на 01.04.2024 року в розмірі 30 320,46 (тридцять тисяч триста двадцять) гривень 46 копійок.
В іншій частині у задоволенні позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь Комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ: 32688148, місцезнаходження: м. Дніпро, просп. Слобожанський, 29) витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 220,25 (дві тисячі двісті двадцять) гривень 25 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Суддя: Федотова В.М.