18 листопада 2024 рокуСправа №160/20887/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коренева А.О.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Другого відділу Синельниківського районного територіального центру комплектації та соціальної про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
02 серпня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року позовна заява була залишена без руху.
На виконання вимог ухвали, 12 серпня 2024 року до суду надійшла уточнена позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , у якій позивача просить: визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 оформлену Повідомленням від 26.06.2024 року за вихідним номером 12/6431, щодо надання відстрочки ОСОБА_1 , на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 розглянути повторно заяву ОСОБА_1 , про надання відстрочки від призову на військову службу на період особливого стану на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та надати відстрочку на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
На обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до Відповідача з заявою, в якій просив надати відстрочку від призову, згідно ст. 23 ЗУ "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки він виховує троїх малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які разом з дружиною перебувають на його утриманні. Проте, повідомленням від 26.06.2024 року 12/6431 відповідач повідомив, що відповідно до рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 , викладене у протоколі від 26.06.2024 № 322, позивачу відмовлено у наданні, відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки недоведено родинних зв'язків з ОСОБА_3 , та ОСОБА_3
Дніпропетровський окружний адміністративний суд ухвалою від 14 серпня 2024 року відкрив провадження у справі за цим позовом та ухвалив судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні, яка доставлена до електронного кабінету відповідача 14 серпня 2024 року, що підтверджується довідкою (а.с. 44).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Відповідачем у встановлений судом строк, письмових заперечень проти позову, пояснень чи доказів щодо заявлених позовних вимог, на підтвердження або спростування обставин, зазначених у позові, не надано, як і заяви про визнання позову.
Згідно із ч. 6 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини справи.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу на підставі п.3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», як особа на утриманні якої перебувають троє дітей віком до 18 років, на підставі таких документів: свідоцтв про народження, дітей дружини ОСОБА_5 : сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також свідоцтво про народження ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , спільного сина від шлюбу з ОСОБА_5 .
Згідно з посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 21.11.2023 року Управлінням соціального захисту населення Синельниківської районної державної адміністрації Дніпропетровської області: батько - ОСОБА_1 та мати - ОСОБА_5 є багатодітною сім'єю за наявності трьох дітей на утриманні: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .
За результатом розгляду заяви ОСОБА_1 , позивач отримав повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.06.2024 року № 14/6431, у якому зазначено про відмову у наданні позивачу відстрочки відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абз. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", оскільки недоведено родинних зв'язків з ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 (а.с. 22).
Позивач не погодившись із вказаним рішенням відповідача звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.
Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Відповідно до частини п'ятої статті 22 Закону № 3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов'язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов'язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.
Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).
Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов'язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.
Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані (крім заброньованих) особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов'язаного підлягає обов'язковій реєстрації.
Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.
У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
Додатком 5 до Порядку №560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Як вже встановлено судом, позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
При цьому, долученими до вказаної заяви документами підтверджено такі обставини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , уклав шлюб 02.08.2023 року із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 виданим 02.08.2023 року Брагинівською сільською радою Синельниківського району Дніпропетровської області, актовий запис про шлюб № 01. ОСОБА_6 змінила своє прізвище на шлюбне ОСОБА_7 .
Позивач має малолітнього сина ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 виданим 08.11.2023 року Брагинівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, актовий запис № 06.
Дружина позивача ОСОБА_8 має двох малолітніх дітей від попереднього шлюбу : ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується наданими Свідоцтвами про народження дітей.
Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 10.01.2022 року стягнено з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , на користь ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , щомісячно аліменти на утримання дітей та непрацюючої дружини, яке в примусовому порядку виконувалося через органи Державної виконавчої служби.
02.01.2024 року ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим Петропавлівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), актовий запис про смерть № 18.
Довідка Брагинівської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області віід 28.06.2024 року вихідний номер 369 визначено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , дійсно проживає за адсреою: АДРЕСА_1 , та має наступний склад сім'ї : дружина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , син - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 ,син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 донька - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На підставі протоколу комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 26.06.2024 року № 322 позивачу відмовлено у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до абз. 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII з підстав відсутності документів, що підтверджують право на відстрочку про що направив повідомленя від 26.06.2024 № 12/6431 у якому відповідач повідомив позивача про прийняте Комісією рішення, при цьому зазначив, причини відмови: з підстав недоведення родинних зв'язків з ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 (а.с. 22).
Відтак, спірні правовідносини виникли з приводу того, чи має право позивач на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII на підставі поданих документів до ТЦК.
Так, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття «сім'ї», можливо дійти висновку про те, що сім'я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.
Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім'ї»: членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).
Обов'язковими умовами для визнання членом сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, термін «сім'я» означає не лише створення сім'ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.
В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім'єю, а утримання позивачем, як вітчимом, малолітніх дітей своєї дружини, а саме ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 .
З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
За правилами, визначеними у частині першій статті 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Згідно з вимогами частини другої статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов'язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
При цьому, саме на ОСОБА_8 , як мати ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 , згідно з чинним законодавством покладено обов'язок утримувати своїх дітей.
Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.268 СК України).
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_5 , має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 при розгляді справи №160/11228/23.
Враховуючи, що ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 мають матір, обов'язок щодо їх утримання не може бути покладено на їхнього вітчима.
Крім того, ОСОБА_1 як до заяви про відстрочку, так і до позовної заяви не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем малолітніх ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 та має законодавчо встановлені обов'язки щодо них, в тому числі обов'язок по їхньому утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.
Суд зауваужує, що ст. 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя.
З моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов'язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов'язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків.
Отже, позивач не позбавлений права на усиновлення малолітніх дітей своєї дружини, а саме ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 , набувши відповідні обов'язки щодо їх утримання у розумінні Сімейного Кодексу України.
При вирішенні вказаного спору судом також враховано, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не додав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 , та ОСОБА_3 не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.
Разом з тим, суд зазначає, що посвідчення багатодітної сім'ї (а.с.19) не підтверджує утримання малолітніх дітей, а надає право на отримання соціальних пільг для таких сімей та підтверджує їх статус.
Відтак, позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Таким чином, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_2 діяв правомірно.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 2, 72, 73, 77, 139, 143, 243-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя А.О. Коренев