18 листопада 2024 рокуСправа №160/10880/24
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі №160/10880/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якому просить суд:
- ухвалити додаткове судове рішення у справі №160/10880/24 про зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії, відповідно до постанови КМУ "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" від 14.07.2021 №713 з 01.01.2022 року у розмірі 2000 грн. з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що рішення у справі №160/10880/24 набуло чинності 10.08.2024 року і було направлено до виконання до ГУ ПФУ в Дніпропетровській області. Листом від 06.09.2024 року позивачу повідомлено, що відповідачем було нараховано щомісячну доплату на виконання рішення суду. Оскільки в резолютивній частині рішення суду від 10.07.2024 року у справі №160/10880/24 відсутня дата, з якої слід здійснити перерахунок, тому рішення суду виконано з дня набрання законної сили, тобто з 10.08.2024. Позивач вважає, що судом не вирішено питання з якого часу слід здійснити перерахунок пенсії, що і стало підставою для звернення до суду з даною заявою.
Повно та всебічно дослідивши заяву позивача про ухвалення додаткового рішення суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 липня 2024 року у справі №160/10880/24, позовну заяву ОСОБА_1 задоволено, а саме вирішено:
визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови згідно листа від 29.03.2024 року №19196-10708/П-01/8-0400/24 року у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячної доплати в розмірі 2000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 № 713.
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну доплату до пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713 у розмірі 2000,00 гривень, з урахуванням виплачених сум.
присудити за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул.Набережна Перемоги, 26, м.Дніпро, 49094, код ЄДРПОУ 21910427) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по справі у розмірі 1211,21 грн.
Вказане рішення не оскаржувалось та відповідно до ст.295 КАС України набрало законної сили 10.08.2024р.
Так, відповідно до ч.1 ст.252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Зазначений перелік підстав для прийняття додаткового рішення є вичерпним.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення (ч.2 ст.252 КАС України).
Згідно із частинами 3-5 статті 252 КАС України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу. Додаткове рішення або ухвала про відмову у прийнятті додаткового рішення можуть бути оскаржені.
Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої залишилися невирішеними певні вимоги особи, яка бере участь у справі.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для формулювання правового висновку щодо застосування статті 252 КАС України, відповідно до якого додаткове рішення у справі після його ухвалення стає невід'ємною частиною основного рішення по суті позовних вимог, отже, незалежно від результату вирішення ним передбачених частиною першою статті 252 КАС України вимог або питань, процесуальна форма його викладення та порядок його оскарження є таким, що і для основного рішення у справі. Зазначені у частині першій статті 252 КАС України питання не можуть вирішуватись по суті шляхом постановлення ухвали про відмову в ухваленні додаткового судового рішення. Така ухвала постановляється виключно у випадку відсутності передбачених законом підстав для ухвалення додаткового судового рішення.
Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 року у справі №240/6150/18 зазначив, що додатковими судовими рішеннями є додаткове рішення, додаткова постанова чи додаткова ухвала, якими вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, та за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази (для рішень, постанов) або вирішені не всі клопотання (для ухвал). Окрім того, додаткові рішення можуть прийматися, якщо судом при ухваленні основного судового рішення не визначено способу його виконання або не вирішено питання про судові витрати. Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 26.06.2018 року у справі №818/1783/17, процесуальний інститут додаткового рішення дозволяє виправляти помилки суду, спричинені недотриманням обов'язку, зокрема, про необхідність надання судом відповідей на всі заявлені позивачем (третьою особою) вимоги.
Таким чином, додатковим судовим рішенням вирішуються окремі правові вимоги, котрі не вирішені основним рішенням, за умови, якщо з приводу позовних вимог досліджувались докази. Додаткове судове рішення є невід'ємною складовою основного судового рішення.
При цьому, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення або містити висновки про права й обов'язки осіб, які не брали участі у справі.
Згідно приписів статті 245 КАС України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
Пунктом 2 частини 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 КАС України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Вирішуючи спір по суті, суд в резолютивній частині рішення вирішив заявлені позовні вимоги, що становили предмет спору, та визначив спосіб виконання судового рішення.
Суд звертає увагу позивача, що судом з метою ефективного захисту прав позивача зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячної доплати до пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713 у розмірі 2000,00 гривень, про що зазначено в мотивувальній частині рішення суду.
В свою чергу вирішення судом питання з якого часу слід здійснити нарахування доплати позивачу під час розгляду справи було неможливим, оскільки в матеріалах справи відсутні відомості щодо точної дати припинення нарахування щомісячної доплати до пенсії, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб» від 14.07.2021 №713 у розмірі 2000,00 гривень.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
З огляду на вищевикладене, суд зазначає, що зі змісту позовної заяви та рішення суду слідує, що судом у даній справі розглянуто по суті всі заявлені позивачем позовні вимоги, в мотивувальній частині рішення суду визначено належний спосіб захисту порушеного права позивача, при цьому позивач правом апеляційного оскарження в порядку визначеному КАС України не скористався, у зв'язку з чим рішення суду набрало законної сили 10.08.2024 року, що в сукупності свідчить про відсутність підстав для задоволення заяви про ухвалення додаткового рішення.
Таким чином виходячи із обставин справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви позивача про ухвалення додаткового рішення.
За правилами ч.4 ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.
Керуючись ст.252, 254, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Відмовити у задоволенні заяви позивача - ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення у справі №160/10880/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржена в строки, передбачені статтею 295, 297 КАС України.
Суддя Н.В. Турлакова