13 листопада 2024 рокуСправа №160/24853/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Серьогіної О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити певні дії, -
16.09.2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Коваль Олександр Володимирович звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області протиправними у відмові в призначенні пенсії за віком ОСОБА_2 , скасувавши рішення про відмову в призначенні пенсії від 23.07.2024 року №045750028546 та від 30.08.2024 року №045750028546;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити та виплатити пенсію за віком ОСОБА_2 з дати звернення, а саме з 15.07.2024 року, зарахувавши до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, відповідно до трудової книжки від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 та періоди роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області звернувся з заявою про призначення пенсії за віком. Позивачем отримано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову в призначенні пенсії від 23.07.2024 року № 045750028546. Відмова була вмотивована відсутністю необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком. ОСОБА_3 повторно звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про призначення пенсії за віком. Позивачем отримано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії від 30.08.2024 року № 045750028546. Відмова вмотивована також відсутністю необхідного страхового стажу. На адвокатський запит Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь від 06.09.2024 року № 0400-010307-8/181839, в якій зазначено, що до загального страхового стажу заявника не було зараховано: період роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, відповідно до трудової книжки від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 , оскільки запис про прийняття на роботу містить виправлення в наказі, що суперечить вимогам Інструкції № 162; періоди роботи в Азербайджані з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за зазначені періоди. Позивач не погоджується з відмовою відповідачів, вважаю дії відповідачів такими, що порушують конституційне право позивача на соціальний захист у вигляді призначення пенсії, тому просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін з 02.10.2024 року.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.
02.10.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний суд» надійшов письмовий відзив від представника Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому він заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає наступне. Позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України 15 липня 2024 року з заявою про призначення пенсії за віком. Розглянувши заяву позивача з доданими до неї документами встановлено, що страховий стаж позивача складає 8 років 4 місяці 25 днів. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області позивачу було відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідної кількості страхового стажу. До страхового стажу згідно наданих документів не зараховано періоди згідно з записами трудової книжки НОМЕР_1 від 23 червня 1980 року: з 11 червня 1980 року по 25 жовтня 1986 року, оскільки виявлено необумовлене виправлення в даті наказу про прийняття; періоди роботи з 01 березня 1994 року, які зазначені іноземною мовою, оскільки відомості зазначені в перекладі трудової книжки НОМЕР_1 від 23 червня 1980 року не відповідають оригіналу документу, а саме: невірно зазначена дата видачі трудової книжки та відсутня дата та номер наказу про звільнення в записі № 13 та № 16. Оскільки записи в трудовій книжці позивача виконані без дотримання вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників підстав для зарахування періодів роботи зазначених у трудовій книжці немає. Таким чином, на думку відповідача, позовна вимога ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, оскільки є безпідставною та необґрунтованою, а дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії за віком не можна вважати протиправними, оскільки він діяв виключно в межах, визначених нормами чинного законодавства. Враховуючи викладене, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Від Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області письмовий відзив на адресу суду не надходив.
Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 15.07.2024 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою №12529 щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 № 045750028546, прийнятим в порядку екстериторіальності, відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та зазначено наступне. Згідно наданих до заяви документів про стаж, страховий стаж становить 8 років 4 місяці 25 днів. До страхового стажу згідно наданих документів не зараховано періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 23.06.1980 року: з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, оскільки виявлено необумовлене виправлення в даті наказу про прийняття; періоди роботи з 01.03.1994 року, які зазначені іноземною мовою, оскільки відомості зазначені в перекладі трудової книжки НОМЕР_2 від 23.06.1980 року не відповідають оригіналу документу, а саме невірно зазначена дата видачі трудової книжки та відсутня дата та номер наказу про звільнення в записі №13 та №16.
23.08.2024 року ОСОБА_3 повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.08.2024 № 045750028546, прийнятим в порядку екстериторіальності відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного стажу та зазначено наступне. Вік заявника 63 роки. Стаж особи для права на пенсію становить 18 років 2 місяці 5 днів. До загального стажу не враховано періоди роботи: періоди згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 від 23.06.1980 року з l1.06.1980 року по 25.10.1986 року, оскільки виявлено необумовлене виправлення в даті наказу про прийняття; періоди роботи в Азербайджані починаючи з 2004 року, оскільки відсутні відомості про сплату страхових внесків.
На адвокатський запит представника позивача вх. №41012/8 від 05.09.2024 року) Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надало відповідь від 06.09.2024 року № 0400-010307-8/181839, в якій зазначено, що до загального страхового стажу заявника не було зараховано: період роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, відповідно до трудової книжки від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 , оскільки запис про прийняття на роботу містить виправлення в наказі, що суперечить вимогам Інструкції № 162; періоди роботи в Азербайджані з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року, оскільки відсутня інформація про сплату страхових внесків за зазначені періоди.
Не погоджуючись із рішеннями відповідачів про відмову в призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду із цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до Конституції України гарантування непрацездатним громадянам України права на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій передбачено Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон України №1788-XII).
Згідно із пунктом "а" статті 3 Закону України №1788-XII, право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею, при додержанні інших умов, передбачених цим Законом, зокрема: особи, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, кооперативах (у тому числі за угодами цивільно-правового характеру), незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, або є членами колгоспів та інших кооперативів, - за умови сплати підприємствами та організаціями страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Правові відносини у сфері загальнообов'язкового державного пенсійного страхування регулюється Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058), який набрав чинності з 01.01.2004 року, та починаючи з 01.01.2011 року Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».
Згідно з ст. 8 Закону №1058-ІV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Відповідно до приписів статті 26 Закону №1058-ІV, починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 років.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії.
Також, приписами пункту 3.3 розділу 3 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) встановлено, що орган, який призначає пенсію надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності бланки документів; допомогу особам, зазначених у п. 1.1 і 1.2 розділу І вказаного порядку, щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Відповідно до пунктів 4.1 та 4.3 Порядку №22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3).
Частиною 1 статті 44 Закону №1058-ІV встановлено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону №1058-ІV ).
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення» та пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Пунктом 1 даного Порядку передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 зазначеного Порядку передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Суд зазначає, що спірним періодом в межах розгляду даної справи є період роботи позивача з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року та періоди роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року.
Як вбачається з копії трудової книжки позивача серії від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 та перекладу з азербайджанської мови на українську мову у спірні періоди позивач працював:
- з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року - апаратником (далі мовою оригіналу) в Сумгаитском производственном обьединении «Органический синтез им. 50-летия Октябрьськой революции»;
- з 18.07.1995 року по 14.01.2004 року майстром праці в Ремонтно-будівельному управлінні №1 Спільноти людей з обмеженими можливостями Ясамальського району міста Баку;
- з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року - продавцем в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_2 » фізичної особи ОСОБА_4 ;
- з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року - робочим майстром за терміновим трудовим договором у ВАТ «Азеркорпу».
Щодо періодів роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, які відповідачами не зараховано до страхового стажу позивача, оскільки виявлено необумовлене виправлення в даті наказу про прийняття, суд зазначає наступне.
Суд зазначає, що порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до п.2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (п. 4.1 Інструкції № 58).
З аналізу вказаних норм судом встановлено, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року по справі № 677/277/17.
Також слід наголосити, що ведення трудових книжок працівників підприємства, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), оскільки записи до трудової книжки вносяться виключно власником або уповноваженим ним органом, наявність неправильно занесених записів до трудової книжки, не може ставитись в провину власнику трудової книжки.
Також, як вже зазначалося, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи щодо якої внесені такі відомості.
Таким чином, суд наголошує, що позивач не несе відповідальність за порушення третіми особами вимог ведення трудових книжок. Формальні неточності у документах не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Також суд зазначає, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Таким чином, судом встановлено, що в трудовій книжці записи завірені печаткою, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином. Трудова книжка позивача містить всі необхідні записи про роботу позивача у спірний період, ці записи є належними та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Суд, оцінюючи допустимість трудової книжки позивача, як доказу в підтвердження його страхового стажу, враховує, що відповідачі не навели жодного аргументу, який би вказував на невідповідність трудової книжки позивача чи записів у ній вимогам чинного законодавства.
Слід зазначити, що у випадку, якщо поданих позивачем документів про призначення пенсії було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з'ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Така позиція суду узгоджується також із висновками Верховного Суду в постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17, відповідно до яких, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Натомість, відповідачі не здійснював ніяких запитів на підтвердження спірних періодів роботи позивача та не надав доказів, які б ставили під сумнів дійсність внесених записів до трудової книжки.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що трудовою книжкою позивача підтверджено період його роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, тому відповідачами протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період роботи.
Щодо не зарахування до загального страхового стажу періодів роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року, у зв'язку з відсутністю сплати страхових внесків до системи Пенсійного фонду України, суд зазначає наступне.
За приписами статті 1 Закону №1058-ІV у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом;
- персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік) - організація та ведення обліку відомостей про застраховану особу, що здійснюється відповідно до законодавства і використовується в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування в установленому законодавством порядку;
- роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган незалежно від форм власності, виду діяльності та господарювання; фізична особа, яка використовує працю найманих працівників (у тому числі іноземців, які на законних підставах працюють за наймом в Україні); власник розташованого в Україні іноземного підприємства, установи, організації (у тому числі міжнародної), філії та представництва, який використовує працю найманих працівників, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Як передбачено частиною другою статті 24 Закону № 1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини першої статті 15 Закону № 1058-ІV платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно з частиною другою статті 20 Закону № 1058-ІV обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
За приписами частин четвертої - шостої, дев'ятої, десятої статті 20 Закону № 1058-ІУ сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Крім того, згідно з частиною шостою статті 25 Закону України від 08.07.2010 року № 2464- VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку про те, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
При цьому, виходячи із змісту наведених вище правових норм, порушення страхувальником вимог законодавства щодо порядку та строків сплати страхових внесків тягне негативні наслідки лише щодо самого страхувальника (зокрема, у вигляді сплати с недоїмки, штрафних санкцій та пені, а у разі їх наявності - сплачені ним суми страхового/єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення) та не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески, проте не з вини застрахованої особи сплачені страхові внески зараховувалися в рахунок сплати заборгованих страхувальником сум недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.
Несвоєчасна сплата підприємством страхових (єдиного) внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси застрахованої особи, зокрема, право на належне пенсійне забезпечення, оскільки обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до Пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 23.03.2020 року у справі № 535/1031/16-а, від 30.09.2019 року у справі № 414/736/17, від 20.03.2019 року у справі № 688/947/17, від 27.03.2018 року у справі № 208/6680/16-а.
При цьому, не зарахований Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області до загального страхового стажу період роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року позивача в іншій країні, а саме в Азербайджані.
Між Урядом України і Урядом Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі пенсійного забезпечення була укладена Угода від 28.07.1995 року та ратифіковано Законом № 186/96-ВР (186/96-ВР) від 07.05.1996 року.
Відповідно зазначеної Угоди Пенсійне забезпечення громадян Сторін, осіб без громадянства, а також членів їх сімей, крім випадків, передбачених в статтях 6 і 7 цієї Угоди, здійснюється компетентними установами по законодавству і за рахунок коштів Сторони, на території якої вони постійно проживають. Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством Сторін, крім випадків, передбачених статтею 9 цієї Угоди. При визначенні права на пенсію, в тому числі на пільгових умовах і за вислугу років, враховується трудовий стаж, набутий на території України (і) або Азербайджанської Республіки, а також трудовий стаж на території держав, які входили до складу колишнього СРСР до 01.01.1992 року.
Тобто в зазначеній Угоді чітко зазначено, що для визначення права на пенсію враховується трудовий стаж, набутий на території на території України (і) або Азербайджанської Республіки.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області мали зарахувати до стажу для визначення права на пенсію ОСОБА_5 періоди роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 року №045750028546 про відмову в призначенні пенсії та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.08.2024 року №045750028546 про відмову в призначенні пенсії протиправними та такими, що підлягають скасуванню.
Водночас, з приводу позовних вимог зобов'язального характеру, які заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині заяви позивача від 15.07.2024 року №12529, суд зазначає про таке.
Як вже було вказано у цьому рішенні, за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви від 15.07.2024 року №12529 було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області.
Тобто, розгляд заяви позивача від 15.07.2024 року №12529 та прийняття відповідного рішення здійснювалися саме Головним управлінням Пенсійного фонду України у Волинській області, а не Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Суд зазначає, що дії зобов'язального характеру, як спосіб поновлення порушених прав, можуть бути застосовані судом виключно до того органу, дії, бездіяльність чи рішення якого визнані протиправними та (або) скасовані.
Відтак, у даній справі дії зобов'язального характеру можуть бути застосовані лише до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, як до органу, рішення якого визнається судом протиправним і скасовується.
Відтак, позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області в частині заяви позивача від 15.07.2024 року №12529 задоволенню не підлягають.
З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, відповідно до трудової книжки від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи періоди роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року.
Що стосується позовної вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію на за віком, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Суд зазначає, що зобов'язавши відповідача зарахувати певні періоди роботи до страхового стажу, суд не може зобов'язати призначити пенсію, оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні цієї частини позовних вимог.
Частиною 2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
З урахуванням ч.2 ст.9 та п.10 ч.2 ст. 245 КАС України, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення та нарахування пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву позивача від 15.07.2024 року №12529 про призначення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву позивача від 23.08.2024 року про призначення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням вищевикладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання даного адміністративного позову до суду у сумі 1211,20 грн.
Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 968,96 грн. пропорційно.
Згідно з ч.5 ст. 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст. 9, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 23.07.2024 року №045750028546 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 30.08.2024 року №045750028546 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) період роботи з 11.06.1980 року по 25.10.1986 року, відповідно до трудової книжки від 23.06.1980 року серії НОМЕР_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) періоди роботи з 01.01.2004 року по 14.01.2004 року, з 06.02.2008 року по 15.04.2008 року та з 18.04.2008 року по 15.12.2014 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 15.07.2024 року №12529 про призначення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 23.08.2024 року про призначення з пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (43026, м. Луцьк, Київський майдан, буд. 6, код ЄДРПОУ 13358826) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір у розмірі 484,48 грн.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 484,48 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя О.В. Серьогіна