12 листопада 2024 року Справа № 160/26342/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Юркова Е.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
01.10.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №045750029179 від 09.09.2024 року про відмову призначенні пенсії;
- зобов?язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу, період роботи з 07.09. 1988 року по 01.09.1989 року, з 01.01.2004 року по 07.02.2004року, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року та довідки № 1071 від 16.09.2024 року;
- зобов?язати ГУ ПФУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.09.2024 вона звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком, згідно із ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Проте рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №045750029179 від 09.09.2024 року у призначенні пенсії за віком відмовлено та не зараховано до страхового стажу період роботи з 07.09.1988 року по 01.09.1989 року, з 01.01.2004 року по 07.02.2004 року, оскільки має місце допис дати зарахування при прийнятті на роботу та необхідно надати довідку з управління праці про отримання (неотримання) допомоги, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року. Вказане рішення вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки відповідний стаж роботи позивача підтверджено даними трудової книжки. Також зазначає, що позивач не може відповідати за відповідність та правильність заповнення трудових книжок.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.10.2024 відкрито провадження у даній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Відповідачем-1 17.10.2024 подано до суду відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначено, що 02.09.2024 року позивачка звернулась до територіальних органів Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком згідно ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058 (далі - Закон 1058). Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 045750029170 від 09.09.2024 відмовлено позивачу у призначенні пенсії в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Вік позивача на дату звернення з заявою становив 59 років11 місяців 06 днів. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону 1058 у разі відсутності страхового стажу передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком така особа набуде після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 24 до 34 років. Згідно наданих документів страховий стаж становить 30 років 10 місяців 15 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви не зараховано до страхового стажу період роботи з 07.09.1988 по 01.09.1989, оскільки має місце допис дати зарахування при прийнятті на роботу.
Відповідачу-2 було направлено копію ухвали суду від 03.10.2024 про відкриття провадження у справі в його електронний кабінет, що підтверджується довідкою відповідального працівника суду від 03.10.2024; правом на подання відзиву на позов відповідач не скористався.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується адміністративний позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 02.09.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії за віком.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №045750029179 від 09.09.2024 у призначенні пенсії за віком відмовлено та зазначено, що пенсійний вік становить 60 років. Вік заявника 59 років 11 місяців 6 днів. Статтею 26 Закону 1058 визначено умови призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявного страхового стажу 31 років. Відповідно до частини 2 статті 26 Закону 1058 у разі відсутності страхового стажу, передбаченого частиною І цієї статті, право на призначення пенсії за віком заявник набуде після досягнення віку 63 років та наявності страхового стажу під 24 до 34 років. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу особи відповідно записів трудової книжки не зараховано період роботи з 07.09.1988 по 01.09.1989р., оскільки має місце допис дати зарахування при прийнятті до роботу. Додатково повідомлено, що для зарахування періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку з 01.01.2004 по 07.02.2004р. необхідно надати довідку з управління, праці про отримання (не отримання) допомоги. Страховий стаж заявника становить 30 років 10 місяців 15 днів. Враховуючи вищевикладене, прийнято рішення відмовити у призначенні пенсії відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного стажу 31 років.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначено Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
Відповідно до статті першої Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Згідно частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до статті 12 Закону України “Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за віком мають: жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Згідно частини 1 статті 26 Закону № 1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно статті 56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Приписами статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2, 27 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а в разі відсутності її чи відповідних записів у ній наявність трудового стажу підтверджується в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно даних трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року:
- з 07.09.1988 по 01.09.1989, працювала на посаді інженера групи наладки и оперативного контроля теплотекстильної лабораторії ЦЗЛ.
Суд зазначає, що в трудових книжках наявні підписи осіб, підтверджуючих записи, та печатки підприємств.
Крім того, в період з 01.01.2004 по 07.02.2004р. позивач здійснювала догляд за дитиною до досягнення 3-річного віку, що підтверджується довідкою Лівобережного управлінні соціального захисту населення по Амур-Нижньодніпровському району Дніпровської міської ради № 1071 від 16.09.2024 року проте, що вона знаходилася на обліку в Лівобережному управлінні соціального захисту населення по Амур-Нижньодніпровському району та згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати допомоги сім'ям з дітьми» отримувала допомогу по догляду за дитиною до 3-х років непрацюючим жінкам ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 10.04.2002 по 09.02.2004 (о/р НОМЕР_2 ).
Стосовно того, що відповідно записів трудової книжки не зараховано період роботи з 07.09.1988 по 01.09.1989р., оскільки має місце допис дати зарахування при прийнятті до роботу - суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі по тексту Порядок № 637).
Так, згідно пункту 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Крім того, відповідно до пункту 20 Порядку № 637 для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки встановленого зразка підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а уточнюючі довідки підприємств необхідні в разі відсутності відповідних відомостей у трудовій книжці.
Ведення трудових книжок у вказаний період здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 року № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".
Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.
На підставі викладеного суд також відхиляє доводи відповідача щодо незарахування періоду догляду за дитиною до досягнення 3-річного віку з 01.01.2004 по 07.02.2004р., оскільки необхідно надати довідку з управління, праці про отримання (не отримання) допомоги.
З урахуванням вищезазначеного суд вважає рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №045750029179 від 09.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Надавши правову оцінку обставинам справи, а також висновків суду у даній справі щодо підтвердження права позивача на зарахування до стажу роботи періоди роботи, записи про які містяться в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.09. 1988 року по 01.09.1989 року, з 01.01.2004 року по 07.02.2004року, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року та довідки Лівобережного управлінні соціального захисту населення по Амур-Нижньодніпровському району Дніпровської міської ради № 1071 від 16.09.2024 року.
При цьому належним захистом порушеного права позивача буде зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідач обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви до суду в розмірі 1211,20 грн., що документально підтверджується квитанцією від 26.09.2024 року.
Отже, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 1211,20 грн. підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань.
Також позивачем зазначено вимогу про стягнення 8000 грн. на правову допомогу.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом частин 4-5 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є:
1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення;
4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні;
5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ;
8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики, затверджених 09 червня 2017 року Звітно-виборним з'їздом адвокатів України, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Судом встановлено, що професійну правничу допомогу позивачу було здійснено за договором про надання правової допомоги № 23092401 від 23.09.2024, укладеним між ОСОБА_1 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3 .
Відповідно до пункту 1.1., 1.2. договору - у порядку, в обсязі та на умовах, визначених цим Договором, Виконавець зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу (юридичні послуги), а Клієнт зобов'язується сплатити Виконавцеві грошові кошти за надану правничу допомогу (далі - «Правнича допомога/юридичні послуги»),
Перелік, обсяг та види правничої допомоги/юридичних послуг, яка має бути надана Виконавцем на підставі цього Договору: проект позову до суду.
Пунктом 2.4. договору визначено, що надання Виконавцем правничої допомоги/юридичних послуг Клієнту відповідно до умов цього Договору оформлюється Актом приймання-передачі наданих послуг (далі - «Акт»). Виконавець направляє Клієнту Акт рекомендованим листом з повідомленням про вручення або вручає Акт особисто Клієнту або направляє його на електронну адресу Клієнта. Спосіб направлення Акту визначається Виконавцем на власний розсуд. Клієнт зобов'язаний повернути підписаний Акт протягом 2 (двох) робочих днів з моменту отримання. У випадку не повернення Акту протягом вказаного строку, послуги вважаються прийнятими Клієнтом.
Згідно з пунктом 7.1. Договору розмір оплати за надання правової допомоги/юридичних послуг, перелік якої визначений у п.1.2. цього Договору, становить 8000 грн.
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем надано: Договір про надання правової допомоги № 23092401 від 23.09.2024; акт приймання-передачі наданих послуг від 26.09.2024 на суму 8 000,00 грн.; фіскальний чек ФОП ОСОБА_3 фіскальний номер РРО 000910852 від 23.09.2024 на суму 8000 грн..
Так, в Договорі про надання правової допомоги № 23092401 від 23.09.2024 та акті приймання-передачі наданих послуг від 26.09.2024 на суму 8 000,00 грн. зазначено вид правової допомоги, а саме: проект позову до суду.
Суд звертає увагу, що вказана адміністративна справа була визнана судом справою незначної складності, її розгляд вирішено здійснити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, що, в свою чергу, свідчить про те, що розмір витрат на правову допомогу, який зазначений позивачем, які позивач понесла у зв'язку із розглядом справи не може бути визнаний судом співмірним зі складністю справи, обсягом та якістю наданих послуг позивачу, а також часом, витраченим на виконання відповідних робіт (послуг).
Крім того, суд звертає увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Надаючи оцінку співмірності заявленої до стягнення суми понесених витрат із критеріями, встановленими ч.5 ст.134 КАС України суд доходить висновку, що погоджені сторонами витрати на правничу допомогу у розмірах 8 000,00 грн. підтверджені поданими суду документами, проте суд вважає, що зазначена позивачем вартість послуг в вказаному розмірі є безпідставною з огляду на предмет спору у справі незначної складності.
Відповідно до правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, яка висвітлена у постанові від 17 вересня 2019 року у справі №810/3806/18, суд не зобов'язаний присуджувати стороні на користь якої ухвалено судове рішення всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України", оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi V. Italy), № 34884/97).
Враховуючи категорію даної справи, незначну складність справи, наявністю чисельної судової практики, суд вважає, що в даному випадку витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. є значно завищеними, а тому загальна сума понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу становить 1000,00 грн. яка підлягає стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 9, 72-77, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька обл., Запорізький р-н,69005; ІК в ЄДРПОУ20490012), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (вул. Набережна Перемоги, буд. 26, м. Дніпро, 49094; ІК в ЄДРПОУ 21910427) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізький області №045750029179 від 09.09.2024 року про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 07.09. 1988 року по 01.09.1989 року, з 01.01.2004 року по 07.02.2004року, відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 02.09.1982 року та довідки Лівобережного управлінні соціального захисту населення по Амур-Нижньодніпровському району Дніпровської міської ради № 1071 від 16.09.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02 вересня 2024 року про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (просп. Соборний, буд. 158Б, м. Запоріжжя,Запорізька обл., Запорізький р-н,69005; ІК в ЄДРПОУ20490012) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ПН НОМЕР_3 ) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 1000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складений 12 листопада 2024 року.
Суддя Е.О. Юрков