11 листопада 2024 рокуСправа №160/21143/24
розглянувши заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення у адміністративній справі № 160/21143/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними та скасування наказів та зобов'язання вчинити певні дії, -
05.08.2024 за допомогою підсистеми «Електронний суд» до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами про:
- визнати бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з ненаправлення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на обліку та в числі військової частини НОМЕР_1 , на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану його здоров'я і його придатності для подальшої служби;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) направити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , який перебуває на обліку та в числі військової частини НОМЕР_1 на проходження військово-лікарської комісії до військової частини НОМЕР_4 (за місце проживання) для визначення стану здоров'я та придатності до подальшої служби, забезпечивши направленням відповідної форми та необхідними для проходження військово-лікарської комісії документами;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.03.2024 № 93;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.04.2024 №104;
- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 23.06.2024 № 1450 Про результати проведення службового розслідування» в частині пункту 2 (наступного змісту: у разі повернення до місця служби солдата ОСОБА_1 , який перебуває в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , за самовільне залишення місця служби та відсутність на службі без поважних причин з 19.03.2024 по теперішній час в умовах воєнного стану, умисне порушення вимог абзаців 2,4 статті 11, статті 12, статті 14, статті 16, абзацу 1 статті 49, статті 127, статті 128 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України, абзацу 2 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних сил України, притягнути до дисциплінарної відповідальність); в частині пункту 3 (наступного змісту: начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 : відповідно до пункту 15 розділу 1 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» солдату ОСОБА_1 з 19.03.2024 припинити виплату грошового забезпечення; відповідно до пункту 5 розділу XVI наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» солдата ОСОБА_1 позбавити премії за березень 2024 року повністю); в частині пункту 4 (наступного змісту: начальнику відділення персоналу штабу військової частини НОМЕР_5 : відповідно до пункту 15 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, до наказу виплату додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 за березень 2024 року не включати солдата ОСОБА_1 ); в частині підпункту 5.2. пункту 5 (матеріали службового розслідування відправити до ТУ ДБР, розташованого у місті Полтаві, для внесення відомостей до ЄРДР за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України);
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , грошове забезпечення, усі інші види забезпечення, премії, додаткову винагороду з 19.03.2024.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/21143/24 адміністративний позов задоволений частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 з ненаправлення ОСОБА_1 на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану його здоров'я і його придатності для подальшої служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) направити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) на проходження військово-лікарської комісії для визначення стану здоров'я та придатності до подальшої служби, забезпечивши направленням відповідної форми та необхідними для проходження військово-лікарської комісії документами.
В задоволенні решти позову - відмовлено.
25.10.20242 представник позивача звернувся до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просить стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (Код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) 22 500,00 грн судових витрат за надання професійної правничої допомоги в суді першої інстанції.
28.10.2024 від представника відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні заяви позивача про стягнення з військової частини НОМЕР_1 витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.10.2024 заяву про ухвалення додаткового рішення прийнято до розгляду в судовому засіданні 11.11.2024 о 10:30 год.
В судове засідання сторони по справі не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд ухвалив продовжити розгляд заяви у порядку письмового провадження.
Відповідно до частини 3 статті 252 КАС України, суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Суд, розглянувши у судовому засіданні заяву позивача, дійшов таких висновків.
Відповідно до частини 1 статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.
Згідно частини 1 статті 252 КАС України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Отже, однією з підстав для ухвалення додаткового рішення є не вирішення судом питання про судові витрати.
Види судових витрат, підстави та порядок їх розподілу врегульовано приписами глави 8 розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої другої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Питання витрат на правничу допомогу врегульовано ст. 134 КАС України, а саме:
1. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
2. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
3. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
4. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
З аналізу наведених положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов'язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.
Критерії співмірності, пропорційності, обґрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч. 5 ст. 134, ч. 8 ст. 139 та ч. 9 ст. 139 КАС України.
Тому, з огляду на приписи ст. 8 Конституції України, п. 9 ч. 3 ст. 2, ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 8 ст. 139, ч. 9 ст. 139 КАС України, а також на зміст складових елементів верховенства права та неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов'язаністю витрат з розглядом справи (тобто об'єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обґрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв'язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті першої Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076).
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 Закону №5076).
Статтею 19 Закону № 5076 визначено, зокрема, такі види адвокатської діяльності як:
- надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань,
- правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; - представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Відповідно до ст. 30 Закону № 5076 гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 судом було висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані:
- договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.),
-документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018 по справі № 826/856/18.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою, про що наголошено 01.08.2019 Верховним Судом у Постанові по справі № 915/237/18.
При цьому, з огляду на приписи ч. 5 ст. 242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/12876/19:
1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002 «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно);
2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №380/3142/20:
1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором;
2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо;
3) відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат;
4) у силу вимог процесуального закону суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою;
5) суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг;
6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 по справі № 820/479/18 (адміністративне провадження № К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороін, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, але суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019 по справі 810/3806/18, по справі № 1740/2428/18 від 24.03.2020, по справі № 320/3271/19 від 07.05.2020
Звідси слідує, що у силу п. 9 ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу конкретного розміру гонорару адвоката (у тому числі і фіксованого розміру гонорару адвоката) за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження іншої сторони обов'язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 8 ст. 139, ч. 9 ст. 139 КАС України безвідносно до виконання учасником справи вимог ч. 6 ст. 134 та ч. 7 ст. 134 КАС України, позаяк протилежне тлумачення змісту наведених норм закону явно та очевидно суперечить такому складовому елементу верховенства права як справедливість.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.
Так, в підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу представником відповідача долучено до матеріалів справи копію ордеру на надання правової допомоги адвокатом Кіншовим Дмитром Сергійовичем від 05.08.2024 (Серія АХ №1201631); копію договору про надання правничої (правової) допомоги від 07.06.2024 №79; копію рахунку від 07.06.2024 №1 на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 №79 на суму 11 500 грн, копію рахунку від 20.08.2024 №2 на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 №79 на суму 6 000 грн; копію рахунку від 16.09.2024 №3 на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 №79 на суму 2 500 грн; копію рахунку від 30.09.2024 №4 на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 №79 на суму 2 500 грн; копію акту виконаних робіт 14.08.2024 №1 до договору про надання правової допомоги 07.06.2024 №79 на суму 11 500 грн; копію акту виконаних робіт 18.09.2024 №2 до договору про надання правової допомоги 07.06.2024 №79 на суму 6 000 грн; копію акту виконаних робіт 22.10.2024 №3 до договору про надання правової допомоги 07.06.2024 №79 на суму 5 000 грн; та копії роздруківок АТ КБ «ПРИВАТБАНК» щодо руху коштів по рахунку НД з приводу операції на суму 22 500, 00 грн.
Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат, суд зважає, ініційований заявником спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним.
Предмет доказування у цьому спорі не зумовлює виникнення потреби у дослідженні значного обсягу обставин фактичної дійсності.
Коло актів права, норми яких поширюються на спірні правовідносини, є незначним. Тлумачення змісту цих норм права не потребує докладання інтелектуальних надзусиль.
Водночас із цим, суд зважає, що відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у постанові від 01.09.2022 у справі № 640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Cуд має враховувати, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.
Також, у вищевказаній постанові Верховний Суд дійшов висновку, що, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
З огляду на викладене, обраховуючи доцільність понесених відповідачем витрат належить аналізувати через призму не тільки долучених доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу, але і з урахуванням складності справи та складності наданих послуг.
Представник позивача зазначив, що вартість таких послуг як участь у судовому засіданні у справі №160/21143/24 в Дніпропетровському окружному адміністративному суді: 16.09.2024 - розпочалось об 14:30 та закінчилось о 14:40, склала вартість 2 500 грн, участь в судовому засіданні 30.09.2024 - розпочалось об 11:30 та закінчилось о 12:20, склала вартість 2 500 грн, участь в судовому засіданні 14.10.2024 - розпочалось о 14:24 та закінчилось о 16:08, склала вартість 2 500 грн. Проте, жодне судове засідання не тривало 2 години 30 хвилин, як зазначено у розрахунках вартості робіт № 2-4.
Зазначення витраченого часу адвокатом є значно завищеними, оскільки предмет спору у цій справі не є надмірно складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, відтак, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними.
Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить достатню кількість судових рішень щодо справ у подібних правовідносинах, що відповідно не потребувало значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ.
Варто зазначити, що такий вид правничої допомоги, як представництво інтересів відповідача в судовому засіданні під час розгляду Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи №160/21143/24 є значно завищеним на загальну суму як 22 500,00 грн.
Суд зазначає, що судове засідання, яке відбулося 16.09.2024, тривало понад 10 хв., судове засідання, яке відбулося 30.09.2024 тривало понад 1 год. 10 хв., судове засідання, яке відбулося 14.10.2024 тривало понад 2 год. 5 хв.
Тому суд вважає необґрунтованою заявлену суму винагороди адвоката в розмірі 22 500 грн.
З огляду на вищенаведене суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку представник позивача просить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Відтак, слід дійти висновку, що сплачена позивачем сума на професійну правничу допомогу не є співмірною із складністю справи та іншими істотними обставинами, сума вартості адвокатських послуг є необґрунтованою. Отже, оцінюючи подані документи, якими представник позивача обґрунтовує фактичне понесення витрат на професійну правничу допомогу, складність справи, обсяг доказів, а також з огляду на часткове задоволення позову, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача підлягає сума в розмірі 5000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 252, 255, 295 КАС України, суд -
Заяву представника позивача ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн (п'ять тисяч гривень) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).
У стягненні решти витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Додаткове рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.І. Ремез