06 листопада 2024 рокуСправа №160/23745/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення 187672,33 грн., -
31.08.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачеві заборгованості по пенсії з 02.06.2023 року по 29.02.2024 у розмірі 187 672,33 грн.;
- стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по пенсії з 02.06.2023 року по 29.02.2024 у розмірі 187 672,33 грн.;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на правничу допомогу.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р., яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024р., рішенням від 15.03.2024 року № 047350005667 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області позивачеві було здійснено перерахунок пенсії на пільгових умовах відповідно до ч.3 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплату пенсії розпочато з березня 2024 року у розмірі 23 610 грн. На звернення позивача від 11.04.2024р., листом №28542-18479/С-01/8-0400/24 від 09.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 160/19751/23 (набрало законної сили 01.02.2024) йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах на підставі положень ч. 3 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.06.2023 та нараховано доплату за період з 02.06.2023 по 29.02.2024 у розмірі 187672,33 грн., з 01.03.2024 виплата пенсії проводиться у розмірі згідно рішення суду; оскільки бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік на сьогодні не затверджено, належні пенсійні кошти, нараховані на виконання рішення суду, будуть виплачені при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача щодо невиплати йому заборгованості по пенсії з 02.06.2023 року по 29.02.2024 у розмірі 187 672,33 грн. протиправною, посилаючись на ст.46 Закону №1058, а тому звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування своєї правової позиції посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду (а.с.1-6).
Ухвалою суду від 09.09.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідача надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України та виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.29).
23.10.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищенаведеної ухвали суду, від відповідача надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив відмовити в задоволенні адміністративного позову позивача в повному обсязі посилаючись на те, що 11.04.2024 позивач звернувся до Головного управління з питання часу призначення пенсії та нарахованої суми заборгованості, листом від 09.05.2024 вих. № 28542-18479/С-01/8-0400/24 Головне управління повідомило позивача про час призначення пенсії та суму нарахованої заборгованості, при цьому, із заявою про виплату суми заборгованості позивач до Головного управління не звертався, тому правовідносини між відповідачем та позивачем з питання здійснення виплати суми заборгованості за рішенням суду не виникали; нарахована позивачу сума доплати має бути виплачена за рахунок коштів Державного бюджету України та проведення такої виплати не може бути здійснене за рахунок власних коштів Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, а проводиться лише у разі наявності на це відповідних бюджетних асигнувань; на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 160/19751/23 (набрало законної сили 01.02.2024) позивачу призначено пенсію за віком на пільгових умовах на підставі положень ч. 3 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням норм статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (80% від середньомісячного заробітку) з 02.06.2023 та нараховано доплату за період з 02.06.2023 по 29.02.2024 у розмірі 187672,33 грн., при цьому, згідно статті 10 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» фінансування додаткових витрат на виплату підвищеного розміру пенсії відповідно до статті 8 цього Закону здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, в свою чергу, виділення коштів із Державного бюджету на погашення заборгованості з виплати пенсії не залежить від волевиявлення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області; в поданому позові позивач фактично не погоджується із бездіяльністю відповідача, які пов'язані із виплатою йому пенсійних коштів нарахованих на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 160/19751/23; питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративній справі, урегульовано у статтях 370-383 КАС України, якими не передбачено можливості вирішення в порядку позовного провадження вимог особи-позивача, що випливають з обставин невиконання або неналежного виконання судового рішення відповідачем, тому для захисту своїх прав позивач повинен обрати інший вид судового контролю за виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 160/19751/23, а не пред'являти новий адміністративний позов. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то відповідач вказує на те, що ця справа є справою незначної складності і її розгляд здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, а надання правової допомоги у вигляді правових консультацій, вивчення документів для складення позовної заяви, складення позовної заяви не підлягають компенсації (відшкодуванню) як правова допомога відповідно до ст. 132 КАС України, крім того, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що саме таку, а не іншу кількість часу фактично адвокат витратив на виконання робіт, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області вважає, що відсутні всі правові підстави для відшкодування витрат позивачу на правничу допомогу. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач посилається на постанови Верховного Суду (а.с.39-42).
Згідно до ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Відповідно до ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається 06.11.2024р. у межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за відсутності учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наданих суду документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024р., адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області було задоволено частково, а саме:.
-визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області від 09.06.2023 року № 046350010225 про відмову ОСОБА_1 у призначені пенсії згідно ч.3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 за Списком № 1 періоду навчання в професійно-технічному навчальному закладі з 01.09.1998 року по 04.02.2002 року та період проходження військової служби в особливий період з 09.04.2021 року по 02.06.2023 року;
- зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області зарахувати повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 02.06.2023 про призначення пенсії згідно ч.3 ст. 114 Закону України « Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.13-18).
Наведене рішення суду набрало законної сили 01.02.2024р.
На виконання вказаного рішення суду, позивачеві було призначено пенсію за віком на пільгових умовах на підставі положень ч. 3 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням норм статті 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» (80% від середньомісячного заробітку) з 02.06.2023, що підтверджується наявними у справі доказами (а.с.11, 12,44,46,47).
11.04.2024р., через вебпортал електронний послуг Пенсійного фонду України, позивач звернувся до відповідача із заявою (клопотанням), в якому просив надати йому довідку з якого числа призначена пенсія та заборгованість по ній щомісячно (а.с.45).
Листом №28542-18479/С-01/8-0400/24 від 09.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повідомило позивача про те, що на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.02.2024 по справі № 160/19751/23 (набрало законної сили 01.02.2024) йому призначено пенсію за віком на пільгових умовах на підставі положень ч. 3 ст. 114 Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 02.06.2023 та нараховано доплату за період з 02.06.2023 по 29.02.2024 у розмірі 187672,33 грн., з 01.03.2024 виплата пенсії проводиться у розмірі згідно рішення суду; оскільки бюджет Пенсійного фонду України на 2024 рік на сьогодні не затверджено, належні пенсійні кошти, нараховані на виконання рішення суду, будуть виплачені при надходженні відповідного фінансування для виплати сум, нарахованих за рішеннями суду, в порядку черговості за датою набрання ними законної сили, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.11,46,47).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з бездіяльністю відповідача щодо невиплати позивачеві заборгованості по пенсії з 02.06.2023 року по 29.02.2024 у розмірі 187 672,33 грн., у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушене право шляхом визнання такої бездіяльності протиправною та зобов'язання відповідача стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість по пенсії з 02.06.2023 року по 29.02.2024 у розмірі 187 672,33 грн.; стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача сплачені позивачем судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на правничу допомогу.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення позову позивача, виходячи з наступного.
Підстава позову - це ті обставини і норми права, які дозволяють особі звернутися до суду, а предмет позову - це матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, стосовно яких він просить ухвалити судове рішення.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Такого висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постанові від 07.12.2023 у справі № 160/19012/21.
Так, свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невиплаті позивачу заборгованості по пенсії у розмірі 187672,33 грн. за період з 02.06.2023р. по 29.02.2024р., яка виникла внаслідок виконання Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024р.
Тобто, з даної позовної заяви вбачається, що предметом даного адміністративного позову, фактично є незгода позивача з невиконанням відповідачем рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024р. в частині виплати нарахованої та облікованої в рамках їх виконання заборгованості пенсії на загальну суму 187 672,33 грн., а тому позивач просить, зокрема, стягнути з відповідача на користь позивача таку заборгованість по пенсії.
При цьому, слід зазначити, що при зміні однієї альтернативної позовної вимоги іншою, або при виділенні з позову, який вже заявлено, частини позовних вимог в окремий позов, тотожність предмета позову зберігається.
Такий правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №9901/433/18, від 05.05.2022 у справі №380/11595/20.
Відтак, спірні правовідносини виникли у зв'язку із невиконанням або неналежним виконанням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23, що набрало законної сили.
Тобто, фактично при розгляді даного позову суд має дослідити і перевірити порядок виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23.
Разом з тим, позивач у своїй позовній заяві та в своїх позовних вимогах безпосередньо зазначає, що передумовою виникнення даного позову є невиконання та неналежне виконання відповідачем рішення суду.
Частина 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України особа-позивач, на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Варто зазначити, що приписами ст. ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено декілька видів судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення та, за наслідками розгляду даного звіту, як один з можливих варіантів - накладення штрафу (ч. 1-2 ст. 267 Кодексу адміністративного судочинства України); визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ч. 1 ст. 383 Кодексу адміністративного судочинства України).
З аналізу норм статей 382-383 Кодексу адміністративного судочинства України, вбачається виокремлення таких видів судового контролю за виконанням судового рішення, як зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України).
Крім того, в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 01.02.2022 у справі №420/177/20 та ухвалах від 26.01.2021 у справі №611/26/17, від 07.02.2022 у справі №200/3958/19-а.
Верховний Суд у постанові від 21.02.2024 у справі № 520/7983/21, аналізуючи положення статті 129-1 Конституції України у взаємозв'язку із статтею 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», дійшов висновку, що невиконання судового рішення, яке набуло законної сили, або надання йому переоцінки суперечить принципу верховенства права, складовою якого є принцип правової визначеності; суд, за загальним правилом, не повинен брати до уваги посилання сторони у справі в обґрунтування своєї позиції на фактичні обставини, виникнення яких стало наслідком невиконання такою стороною судового рішення, що набуло законної сили.
Подібний висновок також сформульований Верховним Судом, зокрема, у постановах від 18.02.2022 у справі № 520/3601/19, від 01.06.2022 у справі №640/25836/20 та від 26.07.2023 у справі № 640/17504/19.
Відповідно до статті 372 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання. Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом.
Згідно з положеннями частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404) виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
У частині першій статті 11 Закону №1404 йдеться про те, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 686/23317/13-а, від 16.02.2019 у справі № 816/2016/17 та у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 320/19014/23, від 21.02.2024 у справі № 140/17323/23 та від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.
Згідно зі статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень надати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Відповідно до вимог статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що особа-позивач на користь якої ухвалено постанову суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такої постанови суду або порушення прав позивача, підтверджених такою постановою суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Суд звертає увагу, що вищезазначені норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у Кодексу адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Зазначені висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі № 580/5660/22, від 19.09.2024 у справі № 400/3650/24.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивач у цій справі обрав спосіб захисту шляхом подання позову про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у неповному виконанні судового рішення у справі №160/19751/23.
Проте, спірні правовідносини між сторонами вже вирішені судом та перейшли до стадії виконання судового рішення.
Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку про наявність у спірних правовідносинах обставин, з якими стаття 383 Кодексу адміністративного судочинства України пов'язує наявність підстав для визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень-відповідачем на виконання рішення суду.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушуються його права, свободи чи інтереси, то він мав звертатись до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України з відповідною заявою, а не пред'являти новий адміністративний позов.
Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судових рішень, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 400/3416/20, від 06.08.2024 у справі № 560/4755/20, від 14.08.2024 у справі №580/5660/22, від 21.08.2024 у справі № 200/63/23, від 23.10.2024 у справі №320/25216/23.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, за ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов'язок довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, покладається на кожну сторону, тобто, у даному випадку, на позивача.
Отже, обраний позивачем у цій справі спосіб захисту (фактично стосується незгоди позивача з невиконанням судового рішення) - по суті є способом виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.10.2023р. у справі №160/19751/23, яке залишено без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.02.2024р., тому не може бути предметом окремого позовного провадження з урахуванням приписів ст.ст. 382, 383 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи все вищевикладене, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, у зв'язку з чим у задоволенні даного позову позивачеві слід відмовити повністю.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із того, що відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України лише при задоволенні позову судові витрати покладаються на суб'єкта владних повноважень.
Отже, з урахуванням того, що у адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову, судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем за квитанцією про сплату №4002-2362-5673-4778 від 31.08.2024р., а також і витрати позивача на правничу допомогу, слід покласти на позивача за нормами ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 134, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення 187672,33 грн. - відмовити повністю.
Судові витрати покласти на позивача згідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва