11 листопада 2024 рокуСправа №160/25860/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Суть спору: 25.09.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить суд:
-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення військовослужбовця ОСОБА_1 із військової служби;
-зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати наказ про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач подав відповідачу рапорт з проханням звільнити його з військової служби відповідно до підпункту "г" п.2 ч.4 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ (надалі - Закон №2232-ХІІ). Підставою для звільнення з військової служби є сімейні обставини, пов'язані з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю позивача - ОСОБА_2 , яка за довідкою Медико-соціальної експертної комісії (надалі - МСЕК) є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується висновком Лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (надалі - ЛКК). Позивач вважає, що ним надані усі документи, які підтверджують наявність у нього підстав для звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Проте, відповідач відмовив позивачу у звільненні з військової служби з тих підстав, що в довідці МСЕК відсутня інформація щодо необхідності постійного стороннього догляду за матір'ю позивача. Позивач вважає таку відмову протиправною, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
01.10.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти позову, відповідач послався на те, що позивачем до рапорту на звільнення з військової служби не надано належного документа на підтвердження обставин, визначених підпунктом "г" п.2 ч.4 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». Також, вказав, що надана позивачем довідка Медико-соціальної експертної комісії не містить висновку про потребу матері позивача в сторонньому нагляді, догляді або допомозі.
02.10.2024 до суду надійшла відповідь на відзив щодо підтримання позивачем заявлених позовних вимог з підстав, викладених у позовній заяві. Також, представник позивача звертає увагу суду на те, відповідач помилково обґрунтовує заперечення проти позову нерелевантними нормативними актами, зокрема, затвердженою наказом МОЗ України від 09.03.2021 №407 Інструкцією попри те, що медичний висновок в спірних правовідносинах видано на підставі іншого нормативного акта - Інструкції, затеврдженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
07.10.2024 через підсистему «Електронний суд» від відповідача надійшов уточнений відзив на позовну заяву, щодо подачі якого представником позивача висловлено в подальшому міркування у поданому до суду 07.10.2024 клопотанні.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.
З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 в якості командира механізованого взводу механізованої роти механізованого батальону, що вбачається з копії посвідчення офіцера НОМЕР_3 .
Позивачем було подано рапорт командуванню військової частини НОМЕР_2 з проханням звільнити його з військової служби відповідно до підпункту "г" п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ у зв'язку із необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за хворою матір'ю.
За результатами опрацювання рапорту військовою частиною НОМЕР_2 була погоджена можливість звільнення позивача з військової служби, у зв'язку із чим відповідний рапорт з доданими до нього документами був переданий на опрацювання до військової частини НОМЕР_1 (оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 »), у підпорядкуванні якої знаходиться військова частина позивача.
До рапорту позивач надавав наступні документи, серед іншого:
- копію висновку лікарської комісії медичного закладу за формою первинної облікової документації, затвердженої наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667, щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу №459 від 03.06.2024;
- копію довідки МСЕК №106740 від 09.10.2002 серії КИЕ-1 щодо встановлення безстроково ОСОБА_2 ІІ групи інвалідності, причина інвалідності: загальне захворювання. Інвалідність встановлена безстроково. Висновок про умови та характер праці: нездатний (а) до трудової діяльності в звичайних виробничих умовах, може бути пристосованим в спеціально створених умовах на виробництві або рекомендована надомна праця.
Відповідно до висновку лікарської комісії КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 03.06.2024 №459 вбачається, що ОСОБА_2 , 1960 року народження, є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу. Інвалідність встановлена 09.10.2022 безстроково. Проживає разом з ОСОБА_1 в АДРЕСА_1 . За рівнем обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування, обмеження здатності до спілкування, обмеження здатності контролювати поведінку. Висновок дійсний до 02.12.2024.
Згідно з даними Свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 є матір'ю ОСОБА_1 .
Судом також встановлено, що укладений шлюб між матір'ю позивача ( ОСОБА_2 ) та його батьком ( ОСОБА_3 ) було розірвано в квітні 2024 року, на підтвердження чого видано свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 .
На підтвердження відсутності у матері позивача ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, окрім свідоцтва про розірвання шлюбу, надано свідоцтво про смерть ОСОБА_4 (батька ОСОБА_2 ) та свідоцтво про смерть ОСОБА_5 (матері ОСОБА_2 ).
Листом від 05.09.2024 №7028 військова частина НОМЕР_1 відмовила у звільненні позивача з військової служби, повернувши рапорт позивача про звільнення разом з відповідними додатками без реалізації у зв'язку із тим, що рапорт не було погоджено юридичною службою військової частини НОМЕР_1 , оскільки в довідці МСЕК відсутня інформація про необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача. Відтак, відсутні підстави для звільнення позивача з військової служби.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
З огляду на мотиви, якими керувався відповідач, відмовляючи позивачу у звільненні з військової служби, спірним у цьому провадженні є питання належності висновку ЛКК на підтвердження обставин необхідності здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю як підстави для звільнення із військової служби за сімейними обставинами
Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість рішення відповідача на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пп."г" п.2 ч.4 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ (тут і далі - в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Суд звертає увагу, що в оскаржуваній позивачем відмові відповідач не ставить під сумнів відсутність у матері позивача ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення, які самі не потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Відтак, зазначені обставини не потребують встановлення та дослідження.
Натомість, відмова у звільненні з військової служби мотивована тим, що в наданій разом з рапортом довідці МСЕК відсутня інформація про необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача.
Суд звертає увагу, що Законом №2232-ХІІ не визначено перелік документів або форм первинної облікової документації на підтвердження потреби осіб в сторонньому догляді.
Як зазначалося вище, на підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав копію висновку лікарської комісії КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 03.06.2024 №459 за формою первинної облікової документації, затвердженої наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667, щодо необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , інвалідом з ІІ групи внаслідок психічного розладу.
Інвалідність ОСОБА_2 підтверджена довідкою МСЕК №106740 від 09.10.2002 серії КИЕ-1. Зокрема, інваліднсть ІІ групи встановлена ОСОБА_2 безстроково, причина інвалідності: загальне захворювання.
Суд звертає увагу, що пункт 3 ч. 12 ст.26 Закону №2232-ХІІ передбачає альтернативу в контексті того, яким документом може підтверджуватися необхідність здійснення стороннього догляду за хворим членом сім'ї: висновком медико-соціальної експертної комімії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
З огляду на доводи сторін, надані до суду в заявах по суті спору, суд вважає за потрібне дослідити питання щодо того, який саме орган може видавати медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду в спірних правовідносинах.
Так, визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 №2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 № 705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено, як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить дані про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
В свою чергу, процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення №1317 комісія проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акта огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акта огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акта огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного вбачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень лікарсько-консультативної комісії та медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Так, Положенням №1317 визначено процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації.
Відповідно до пункту 3 Положення №1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення №1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
При цьому, поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», позаяк перше говорить про те, ким надається догляд, а друге коли надається такий догляд. В свою чергу, поняття «постійний догляд» передбачає безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження, суцільним порядком.
В свою чергу, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункту 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить:
1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку;
2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності;
3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження;
4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи:
форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»;
висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний),- до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Разом з цим, наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 №407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації №080-4/о «Висновок про наявність порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі».
Повноваження лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я в частині підтвердження обставин необхідності постійного догляду визначені ще в одному нормативно-правовому акті - наказі Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання», в якій зазначено, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу (далі - висновок ЛКК) видається лікарською консультативною комісією (далі - ЛКК) закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Відповідно до пункту 1 Інструкції №667 висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю І чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю.
Згідно з п. 5 Інструкції №667, підставою для надання висновку ЛКК закладу охорони здоров'я щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю IІ групи внаслідок психічного розладу є постійна (упродовж не менше місяця) наявність в особи з інвалідністю одного з перелічених видів обмеження життєдіяльності: обмеження самообслуговування - здатність до самообслуговування за допомогою інших осіб та нездатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до самостійного пересування - здатність до самостійного пересування за допомогою інших осіб та нездатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності до орієнтації - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб; обмеження здатності до спілкування - здатність до спілкування за допомогою інших осіб та нездатність до спілкування з використанням допоміжних засобів; обмеження здатності контролювати свою поведінку - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою інших осіб. Обмеження життєдіяльності повинні бути зумовлені психічним розладом.
Відтак, потребу у постійному сторонньому догляді можуть визначати як медико-соціальні, так і лікарсько-консультативні комісії.
При цьому, в спірних правовідносинах потреба в сторонньому догляді матері позивача, яка є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу, повинна підтверджуватися виключно висновком лікарської комісії медичного закладу за формою, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 №667.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що позивач разом з рапортом надав копію висновку лікарської комісії КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 03.06.2024 №459 за формою первинної облікової документації, затвердженої наказом МОЗ України від 31.07.2013 №667, щодо необхідності постійного стороннього догляду за ОСОБА_2 , інвалідом з ІІ групи внаслідок психічного розладу.
З огляду на викладене, у відповідача не було підстав відмовляти в задоволенні рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з підстав відсутності інформації в довідці МСЕК про необхідність стороннього догляду за матір'ю позивача.
Суд вкотре звертає увагу, що Законом України №2232-XII, зокрема пунктом 3) ч. 12 статті 26, не визначено, яким саме документом повинні підтверджуватися обставини того, що особа потребує постійного догляду.
При цьому, неузгодженість термінів і понять в нормативних актах стосовно документа на підтвердження необхідності постійного догляду, а так само хибне розуміння відповідачем положень нормативних актів не може впливати на реалізацію особою права на звільнення з військової служби.
Враховуючи наведене, у відповідача відсутні підстави не приймати до уваги висновок лікарської комісії КНП «Міський заклад з надання психіатричної допомоги виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)» від 03.06.2024 №459 про потребу ОСОБА_2 в постійному сторонньому догляді.
Резюмуючи зазначене, суд вважає, що доданий до рапорту висновок ЛКК від 03.06.2024 № 459 про необхідність постійного стороннього догляду за матір'ю позивача є належним та достатнім доказом, який підтверджує необхідність здійснення постійного догляду за ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи, що, в свою чергу, є належною підставою для звільнення позивача з військової служби.
Поряд з цим, суд критично оцінює аргументи відповідача стосовно того, що у довідці МСЕК, в якій йдеться про ІІ групу інвалідності матері позивача, не зазначено, що вона потребує постійного стороннього догляду у зв'язку із інвалідністю, оскільки факт потреби у постійному сторонньому догляді підтверджується висновком ЛКК від 03.06.2024 №459, який додавався позивачем до рапорту.
Додатково суд вважає за потрібне зазначити таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні», догляд за особою з інвалідністю (дитиною з інвалідністю) - сукупність соціальних послуг, спрямованих на соціально-побутову допомогу та підтримку, захист і забезпечення життєдіяльності особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю).
Згідно з ч. 6 ст.13 Закону України «Про соціальні послуги», фізичні особи, які надають соціальні послуги з догляду відповідно до цього Закону без здійснення підприємницької діяльності, можуть надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі без проходження навчання та дотримання державних стандартів соціальних послуг отримувачам соціальних послуг з числа членів своєї сім'ї, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права і обов'язки та є, серед іншого, невиліковно хворими, які через порушення функцій організму не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися.
Отже, суд приходить до висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 протиправно відмовлено ОСОБА_1 у його звільненні з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 та п.3 ч. 12 ст.26 Закону України №2232-XII.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.
Надаючи оцінку наявності правових підстав для зобов'язання відповідача вчинити певні дії, суд вказує про таке.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahalv. theUnitedKingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. З усім тим засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).
Отже «ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Згідно зі статтею 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частин 1-2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково.
У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з статтями 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частин 1-2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, з метою обрання ефективного способу захисту порушеного права, суд зобов'язує відповідача шляхом видачі відповідного наказу звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4 та п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" за сімейними обставинами у зв'язку з необхідністю здійснення постійного стороннього догляду за матір'ю, яка за висновком лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду та яка є особою з інвалідністю ІІ (другої) групи.
Відтак, адміністративний позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», вирішення питання розподілу судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись статтями 242-246, 249, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_7 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
3. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код: НОМЕР_7 ) видати наказ про звільнення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_6 ) з військової служби на підставі підпункту «г» п. 2 ч. 4 та п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя А.О. Сластьон