16 вересня 2024 рокуСправа №160/15604/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку письмового провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
17.06.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі-позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати Позивачу компенсації за транспортні витрати у розмірі 1255,80 грн (одну тисячу двісті п'ятдесят п'ять гривень вісімдесят копійок) за переїзд у відповідності до рапортів позивача №807 від 19.01.2024 року та №1872 від 07.02.2024 року;
- зобов'язати Відповідача нарахувати та виплатити Позивачу компенсацію за транспортні витрати у розмірі 1255,80 грн (одну тисячу двісті п'ятдесят п'ять гривень вісімдесят копійок) за переїзд у відповідності до рапортів позивача №807 від 19.01.2024 року та №1872 від 07.02.2024 року;
- стягнути матеріальну та моральну шкоду з Відповідача у розмірі 750,00 грн (сімсот п'ятдесят гривень нуль копійок).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він в період з 21.09.2023 року по 15.03.2024 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 , звідки звільнився та вибув до нового місця служби, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 15.03.2024 року. 18.01.2024 року та 07.02.2024 року позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортами з приводу виплати підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби, до якого було надано весь необхідний пакет документів. Вказані рапорти було зареєстровано відповідачем 19.01.2024 року за №807 та 07.02.2024 року №1872, що вбачається зі штампу вхідної кореспонденції на рапорті. Водночас, його рапорти в частині, що стосується виплати підйомної допомоги на членів його сім'ї - дружини та дітей в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця відповідачем вирішено не було як під час проходження військової служби у відповідача, так і при звільненні з військової служби. З зазначеного вбачається протиправна бездіяльність відповідача, яка полягає у не проведенні з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та виражається у не виплаті сум підйомної допомоги на членів його сім'ї - дружини та дітей в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.07.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі №160/15604/24, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) учасників справи у письмовому провадженні, а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання ухвали.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач у строки, встановлені ухвалою суду від 25.06.2024, відзиву на позов не надав.
У відповідності до положень ч. 6 ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України, за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За приписами ч. 5 ст. 262 КАС України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
За викладених обставин, у відповідності до вимог ст. 262 КАС України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, виходячи з наступного.
ОСОБА_1 , постійно проживає в смт.Гвардійське, Новомосковський р-н, Дніпропетровської області, період з 21.09.2023 року по 15.03.2024 року проходив військову службу за контрактом у військовій частині НОМЕР_1 на посаді техніка відділення підтримки (користувачів) пункту управління зв'язку 368 інформаційно-телекомунікаційного вузла оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 », ВОС-600945а, звідки звільнився та вибув до нового місця служби, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 15.03.2024 року. Місцем розташування ВЧ НОМЕР_1 є АДРЕСА_1 (відповідно інформації з витягу з послужного списку позивача.
Відповідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 (паспорт ID № НОМЕР_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з 21.04.2018 року, актовий запис №156, перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 (паспорт ID № НОМЕР_5 , РНОКПП НОМЕР_6 ) та має спільних дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується матеріалами справи.
Переїзд позивача разом із сім'єю до місця служби в м.Звягель підтверджено актом перевірки факту переїзду членів сім'ї військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 від 0702.2024 року №958.
У витязі з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №154 від 15.03.2024 року, вбачається, що позивач має право, набуте у 2023 році, на виплату підйомної допомоги у відповідності до Порядку №45.
18.01.2024 року та 07.02.2024 року позивач звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортами з приводу виплати підйомної допомоги в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби, до якого було надано весь необхідний пакет документів.
Вказані рапорти було зареєстровано відповідачем 19.01.2024 року за №807 та 07.02.2024 року №1872, що вбачається зі штампу вхідної кореспонденції на рапорті.
Крім того, матеріалами справи підтверджені витрати позивача під час переїзду до нового місця служби на загальну суму 815,90 грн. (посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №5E5B4666-D392F021-0001, напрямок Шепетівка -Звягель 1, плацкартний вагон, вартість 29,06 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №371B4666-F2008C58-0001, напрямок Дніпро-Головний - Шепетівка, плацкартний вагон, вартість 83,79 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №246B4666-6А0EFC21-0001, напрямок Дніпро-Головний - Шепетівка, плацкартний вагон, вартість 141,26 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №27ВB4666-32307D4Е-0001, напрямок Шепетівка -Звягель 1, плацкартний вагон, вартість 84,43 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №C56D4666-3B36BF93-0001, напрямок Шепетівка -Звягель 1, плацкартний вагон, вартість 69,90 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №327B4666-AD67B844-0001, напрямок Дніпро-Головний - Шепетівка, плацкартний вагон, вартість 112,52 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №347B4666-D2F86FC1-0001, напрямок Дніпро-Головний - Шепетівка, плацкартний вагон, вартість 112,52 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №9F4B4666-16093406-0001, напрямок Шепетівка -Звягель 1, плацкартний вагон, вартість 69,90 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №DA3B4666-CBDCE0D4-0001, напрямок Шепетівка -Звягель 1, плацкартний вагон, вартість 69,90 грн., посадочний документ АТ «Укрзалізниця» №С19B4666-018СА415-0001, напрямок Дніпро-Головний - Шепетівка, плацкартний вагон, вартість 112,52 грн.).
Однак виплати від військової частини НОМЕР_1 позивач не отримав.
На підставі викладеного позивач оскаржує дії військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати йому компенсації за транспортні витрати у розмірі 1 255,80 грн (одну тисячу двісті п'ятдесят п'ять гривень вісімдесят копійок) за переїзд у відповідності до рапортів Позивача №807 від 19.01.2024 року та №1872 від 07.02.2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII, який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
За визначенням ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній станом на 26.02.2021 року), проходження військової служби здійснюється:
громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом;
іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України.
Згідно з ч. 3, ч. 4 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (в редакції, чинній момент виникнення спірних правовідносин), громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Статтею 3 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України "Про оборону України", «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону «Про військовий обов'язок і військову службу», Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.
Стаття 40 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначає, що гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей» та іншими законами.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» врегульовується продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців
Частиною 1 цієї статті передбачено, що при переїзді військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а також тих, хто перебуває на кадровій військовій службі та військовій службі за призовом осіб офіцерського складу, на нове місце військової служби в інший населений пункт, у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням до військового навчального закладу, термін навчання в якому становить не менше шести місяців, або у зв'язку з передислокацією військової частини їм виплачується:
1) підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає з ним на нове місце військової служби;
2) добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі на військовослужбовця та кожного члена сім'ї військовослужбовця, який переїжджає разом з ним.
Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України підйомної допомоги затверджено Наказом Міністерства оборони України № 45 від 05.02.2018 року (надалі Порядок №45).
Пунктом 1 Порядку №45 передбачено, що у разі переїзду військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, та тих, які проходять кадрову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військовослужбовці), на нове місце військової служби в інший населений пункт у зв'язку з призначенням на військову посаду, зарахуванням на навчання до вищих військових навчальних закладів, вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи (далі - військові навчальні заклади), та військових коледжів або навчальних центрів (навчальних підрозділів), термін навчання в яких становить шість місяців і більше, без збереження посади за попереднім місцем служби або у зв'язку з передислокацією військової частини (підрозділу військової частини), установи, організації (далі - військова частина) їм виплачується: підйомна допомога в розмірі місячного грошового забезпечення на військовослужбовця і 50 відсотків місячного грошового забезпечення на кожного члена його сім'ї, який переїхав з ним на нове місце військової служби; добові, встановлені Кабінетом Міністрів України для працівників, які перебувають у відрядженні, за кожний день перебування в дорозі (далі - добові) на військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, який переїхав разом з ним.
Відповідно до п. 2 Порядку №45, право на отримання підйомної допомоги і добових для військовослужбовців виникає на дату прийняття військовослужбовцем посади та справ - для військовослужбовців, які переїхали на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду.
Розмір підйомної допомоги обчислюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, установлених військовослужбовцю за новим місцем військової служби на дату, коли військовослужбовець приступив до виконання обов'язків за посадою (зарахування на навчання), або на дату прибуття до нового місця дислокації військової частини, на членів сім'ї - на дату реєстрації рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Згідно з п. 3 Порядку №45 виплата військовослужбовцям підйомної допомоги та добових здійснюється за новим місцем військової служби (місцем навчання) відповідно до наказу командира (начальника) військової частини (військового навчального закладу) із зазначенням нарахованої суми виплат.
У наказі зазначаються дата та номер наказу про призначення військовослужбовця на військову посаду (зарахування на навчання), дата, коли він приступив до виконання обов'язків за посадою, дата вибуття з попереднього місця військової служби та прибуття на нове місце військової служби (на нове місце дислокації військової частини).
Військовослужбовцям, які на дату прибуття до іншого населеного пункту перебувають у розпорядженні відповідного командира, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється після призначення їх на посади та вступу до виконання обов'язків за посадами за новим місцем військової служби в цьому населеному пункті.
Відповідно до п. 9 Порядку № 45 виплата добових здійснюється за кожний день перебування в дорозі військовослужбовця та кожного члена його сім'ї, які переїхали на нове місце служби військовослужбовця, за умови надання проїзних документів. День вибуття та день прибуття рахуються як дві доби. Якщо проїзних документів немає, добові виплачуються з розрахунку за одну добу переїзду.
Відповідно п. 5 Порядку №45 підйомна допомога та добові в разі переїзду на нове місце військової служби на членів сім'ї військовослужбовця виплачуються на підставі наказу командира військової частини із зазначенням у ньому нарахованої суми до виплати, який видається на підставі рапорту військовослужбовця про виплату підйомної допомоги на членів сім'ї військовослужбовця, які переїхали з ним до нового місця військової служби.
Пунктом 12 Порядку №45 передбачено, що наказ про виплату підйомної допомоги та добових на військовослужбовця та членів його сім'ї готується службою персоналу військової частини.
Відповідно до п. 13 Порядку №45, виплата підйомної допомоги та добових здійснюється, якщо звернення щодо їх отримання надійшли протягом трьох років із дня виникнення права на їх отримання.
Аналізуючи вищезазначені положення Порядку №45, суд доходить висновку, що у ньому диференційовано порядок отримання підйомної допомоги та добових військовослужбовцями та порядок отримання підйомної допомоги та добових на членів сім'ї військовослужбовця, які переїжджають з ним на нове місце військової служби.
Отримання підйомної допомоги та добових військовослужбовцем не залежить від факту подання ним рапорту.
Так, зі змісту пунктів 2, 5 Порядку №45 вбачається, що подання військовослужбовцем рапорту необхідне при здійсненні обчислення розміру підйомної допомоги для членів сім'ї військовослужбовця.
При цьому для позивача, як для військовослужбовця, який переїхав на нове місце служби з одного населеного пункту в інший у зв'язку з призначенням на посаду, право на отримання підйомної допомоги і добових виникло з дати прийняття ним посади та справ, тобто з 21.09.2023 року, наказ №463 від 21.09.2023 року.
Пунктом 13 Порядку №45 не конкретизовано, що звернення за підйомною допомогою повинно здійснюватись шляхом надання рапорту.
У свою чергу, судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з рапортом від 18.01.2024 року (зареєстровано за вх. №807 від 19.01.2024 року, має резолюцію «нвп в наказ») щодо виплати підйомної допомоги, відповідно до Порядку №45 та з рапортом від 07.02.2024 року (зареєстровано за вх. №1872 від 07.02.2024 року, має резолюцію «нвп в наказ») щодо виплати підйомної допомоги та добових за переїзд до нового місця служби на членів родини, відповідно до Порядку №45.
Проте, і на вказані рапорти відповідачем не було здійснення нарахування та виплати позивачу належної йому та його родині підйомної допомоги відповідно Порядку №45.
На підставі вище викладеного, суд робить висновок про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача, однак зі зміною суми стягнення, оскільки, позивачем надано документальне підтвердження транспортних витрат на суму 815,90 грн.
При цьому, суд звертає увагу позивача, що підставою для його звернення до суду є саме бездіяльність військової частини, а не дії.
Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає таке.
Згідно статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною 1 статті 22 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Згідно статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто, аналізуючи наведені положення законодавства, з урахуванням обставинами справи, а також зваживши на згадані вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду України щодо відшкодування моральної шкоди, то насамперед треба звернути увагу на те, що сам факт визнання протиправними дій/бездіяльності суб'єкта владних повноважень не є безумовною і достатньою підставою для стягнення з нього моральної шкоди. У кожному випадку позивач повинен обґрунтувати заподіяння йому такої шкоди, зокрема пояснити в чому конкретно проявилося порушення його нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, що саме спричинило йому моральні страждання і в чому проявляється їхній взаємозв'язок з протиправними діями відповідача.
Крім того, статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Так, згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.04.2019 в справі №818/1429/17, від 27.06.2019 в справі №825/1030/17, від 12.11.2019 в справі №818/1393/17, від 18.11.2019 в справі №820/5044/18, від 28.11.2019 в справі №826/27549/15, від 28.02.2020 в справі №804/2593/17, від 18.06.2020 в справі №339/183/16-а, від 02.09.2020 в справі №1340/4056/18, від 24.09.2020 в справі №1.380.2019.001368, від 18.02.2021 в справі №420/7423/19, від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, від 17.01.2023 в справі №160/1554/20, від 07.02.2023 в справі №823/2108/18, від 22.02.2023 в справі №400/491/21, від 07.03.2023 в справі №280/1530/20, та інших, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
При цьому, сам лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки моральна шкода має бути обов'язково аргументована поза розумним сумнівом із зазначенням того, які конкретно дії (бездіяльність) спричинила моральні переживання та наскільки вони були інтенсивними, щоб сягнути рівня страждань.
Однак, позивачем таких доказів суду не надано.
Виходячи з доводів позивача (представника позивача), суд вважає їх недостатніми, таким чином позивачем не доведено наявності правових підстав для відшкодування моральної шкоди.
В зв'язку з викладеним у задоволенні цій вимоги слід відмовити.
Приймаючи до уваги вище наведене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з викладених вище підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», відповідних витрат не поніс.
На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250, 262 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за транспортні витрати у розмірі 815,90 грн (вісімсот п'ятнадцять гривень 90 копійок) за переїзд у відповідності до рапортів Позивача №807 від 19.01.2024 року та №1872 від 07.02.2024 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 ) компенсацію за транспортні витрати у розмірі 815,90 грн (вісімсот п'ятнадцять гривень 90 копійок) за переїзд у відповідності до рапортів позивача №807 від 19.01.2024 року та №1872 від 07.02.2024 року.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна