01 липня 2024 рокуСправа №160/10511/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, -
23.04.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо відсутності направлення солдата ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на обстеження до військово-лікарняної експертної комісії для встановлення рівня придатності (або лікування) до військової служби;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт 19 лютого 2024 року та надати направлення солдату ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , на проходження військово-лікарняної експертної комісії, для встановлення рівня придатності до військової служби, шляхом надсилання на адресу перебування і лікування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що є солдатом Військової частини НОМЕР_1 . Після поранення, позивача для лікування направлено в медичну роту, а потім до військового шпиталю, де позивач проходив курс лікування з 02.04.2023 по 09.04.2023. Рапортом від 19.02.2024 позивач доповів ВЧ НОМЕР_1 про стан здоров'я та попросив направити його на ВЛК комісію. Відповіді на рапорт позивачу не надано. 24.04.2023 позивач звернувся до командування ВЧ НОМЕР_1 з досудовою вимогою про направлення позивача на ВЛК. Станом на момент подання позову досудова вимога та рапорт не розглянуті, а до ВЛК позивача не направлено. Наразі позивач постійно знаходиться на лікуванні. В порушення вимог пунктів 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України рапорт та досудова вимога позивача відповідачем не розглянуті, відповіді не надано, наказів і розпоряджень позивач не отримував. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у відсутності дій з розгляду його рапорту про направлення на ВЛК, порушує його права на розгляд та отримання відповіді на звернення, що встановлені пунктами 112, 115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.04.2024 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Сторони належним чином повідомлені про розгляд справи Дніпропетровським окружним адміністративним судом, що підтверджується матеріалами справи.
Відповідач правом на надання відзиву не скористався.
Справа розглядається судом в порядку спрощеного провадження за приписами статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, суд встановив наступне.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 31.08.2022 на підставі наказу командира від 31.08.2022 №80-РС призваний у Збройні Сили України. Солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у ВЧ НОМЕР_1 .
Позивачем отримано поранення у вигляді акубаротравми і отруєнням невідомою речовиною, що підтверджується первинними медичними картками від 13.03.2023, 02.04.2023.
Позивач пройшов курс лікування з 02.04.2023 по 09.04.2023, що підтверджуються виписним епікризом із медичної карти стаціонарного хворого військового шпиталю.
Позивач звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом від 09.04.2023, у якому просив, зокрема, направити його на ВЛК комісію для обстеження і встановлення необхідного лікування та придатності до служби.
24.04.2023 позивач в-друге звернувся до командира ВЧ НОМЕР_1 з рапортом про направлення ОСОБА_1 на ВЛК комісію для обстеження і встановлення необхідного лікування та придатності до служби та надання довідки про обставини поранення 13.03.2023.
Позивачем знову був поданий рапорт до відповідача від 19 лютого 2024 року, про необхідність направлення його на ВЛК.
Станом на момент звернення позивача до суду відповідь на вказаний рапорт не отримана.
Не погодившись з бездіяльністю військової частини позивач звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку викладеному вище, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Пунктом 115 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України N 551-XIV від 24.03.1999 визначено, що вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Положеннями статті 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
Порядок розгляду заяв (клопотань) визначено, зокрема, в статті 15 зазначеного Закону, відповідно до якої, органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Вказані положення Закону України «Про звернення громадян» містять правову процедуру розгляду звернень особи, яка гарантує доступ особи до інформації, обов'язок розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Належної відповіді на рапорт позивача від 19.02.2024 відповідачем не надано, доказів підготовки такої рапорту матеріали справи не містять.
Отже, суд приходить до висновку, що відповідачем порушено право позивача на своєчасний розгляд його звернення.
Суд при вирішенні спору враховує правову позицію Верховного Суду, що викладена у постанові від 25 липня 2019 року у справі № 826/13000/18 та полягає в тому, що правова процедура («fair procedure» - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
За положеннями частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами першої та четвертої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, суд констатує допущення відповідачем протиправної бездіяльності щодо нерозгляду звернення позивача у встановлені чинним законодавством строки.
Водночас, враховуючи те, що станом на час розгляду цієї справи рапорти позивача були розглянуті відповідачем, підстави для зобов'язання відповідача вчинити певні дії відсутні.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі частини 1 статті 5 Закону України від 08.07.2011 року № 3674-VI «Про судовий збір», а у матеріалах справи відсутні докази понесення ним інших судових витрат, розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо несвоєчасного розгляду та надання відповіді на рапорт ОСОБА_1 від 19.02.2024.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) від 19.02.2024.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Луніна