12 листопада 2024 р. Справа № 120/2187/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про визнання протиправною бездіяльністю відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу середнього заробітку за час затримки у проведені остаточного розрахунку при звільнені з військової служби за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 (за шість місяців згідно ст. 117 КЗпП України) та зобов'язання останнього нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою КМУ від 08.02.1995 №100 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначає, що згідно наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.02.2018 №49-ОС він був виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення. Водночас, відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільнені, а відтак він був змушений захищати свої права в суді.
Позивач вказує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 120/9893/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.02.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року.
Як зазначає позивач, на виконання вказаного рішення суду відповідачем 20.01.2024 на його картковий рахунок були зараховані відповідні грошові кошти в сумі 37463,60 грн.
Відтак, на переконання позивача, оскільки остаточний розрахунок військовою частиною НОМЕР_1 відбувся лише 20.01.2024, тому відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018, що є наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Вважаючи наведене порушення своїх прав, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Ухвалою від 27.02.2024 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Окрім того цією ухвалою було витребувано у відповідача докази, необхідні для розгляду справи.
13.03.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог. Як зазначає відповідач, особа звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. Відповідач вказує, що станом на момент звільнення позивача з військової служби, останній погодив проведення з ним усіх необхідних розрахунків. А застосування приписів трудового законодавства до військової служби не може відбуватися, позаяк ототожнювати військову службу і трудові відносини неможливо.
Крім того відповідач наголошує, що норми статті 117 КЗпП не розповсюджуються на правовідносини, які виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, що узгоджується із судовою практикою Європейського Суду з прав людини у рішенні “Меньшакова проти України». Зокрема, відповідач стверджує, що з прийняттям судових рішень статі 116, 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюються матеріальними нормами трудового права. Отже, на думку відповідача, немає обґрунтованих підстав вважати, що положення вказаних статей передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума встановлена судом. За таких обставин відповідач вважає позовні вимоги безпідставними, а тому в їх задоволенні просить відмовити.
Також 13.03.2024 від представника відповідача надійшла заява про закриття провадження у даній справі, в задоволенні якої ухвалою суду від 12.11.2024 було відмовлено.
Своїм правом подачі відповіді на відзив позивач не скористався.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 (по особовому складу) № 49-ОС від 19.02.2018 старшого прапорщика ОСОБА_1 з 19.02.2018 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Однак, як зазначає позивач, при звільненні з військової служби всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України повного розрахунку він не отримав.
Наведені обставини змусили ОСОБА_1 здійснювати захист своїх прав у суді.
Судом встановлено, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 120/9893/23, яке набрало законної сили згідно з постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2023, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.02.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми
На виконання вказаного рішення суду 20.01.2024 відповідачем на картковий рахунок позивача були перераховані грошові кошти в сумі 37463,60 грн. Дані обставини не заперечуються відповідачем та підтверджуються копією платіжної інструкції від 18.01.2024 №136.
Таким чином в межах спірних відносин позивач вказує, що остаточний розрахунок із ним відповідач провів лише 20.01.2024.
Враховуючи не виплату відповідачем середнього заробітку, як компенсацію за затримку розрахунку при звільнені згідно статті 117 КЗпП України, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).
Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов'язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі.
У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.
Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19 та багато інших.
Так, статтею 116 КЗпП України (в редакції станом на дату виключення позивача зі списків особового складу військової частини) на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов'язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
26.02.2020 Велика Палата Верховного Суду ухвалила постанову у справі № 821/1083/17 у якій дійшла висновку про те, що немає жодних підстав вважати, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 08.04.2010 у справі "Меньшакова проти України" надав для застосування на національному рівні тлумачення приписів статті 117 КЗпП всупереч практиці Верховного Суду України (постанова від 15.09.2015 провадження № 21-1765а15). Вказане рішення ЄСПЛ не може розглядатися як підстава для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 15.09.2015 у справі № 21-1765а15.
Разом з тим, як зазначила Велика Палата Верховного Суду у вищезазначеній постанові, статтею 116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Отже, викладені у відзиві відповідача доводи про те, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, як і посилання на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Меньшакова проти України" є безпідставними.
В даному випадку, в рамках розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем при звільненні ОСОБА_1 з військової служби не проведено з останнім повного розрахунку, зокрема не було виплачено грошове забезпечення в належному розміру, зокрема індексації за період з 01.01.2016 по 19.02.2018 з врахуванням базового місяця - січень 2008 року, що свідчить про недотримання військовою частиною НОМЕР_1 вимог ст. 116 КЗпП України та має наслідком застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України.
В той же час визначаючись із періодом такої компенсації середнього заробітку, то суд враховує те, що позивач визначив його з 20.02.2018 по 19.08.2018 (181 дні), тобто в межах 6 місяців.
Щодо розміру середнього заробітку, то суд зазначає наступне.
Відповідно до витребуваної судом у відповідача та наданої останнім довідки-розрахунку військової частини НОМЕР_1 від 11.03.2024 № 62, середньоденний розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 (виходячи з розрахунку за два місяці перед звільненням) становив 172,99 грн.
Із цього слідує, що середній заробіток позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного ст. 117 КЗпП України шестимісячного терміну має становити 31 311,19 грн. (172,99 грн. х 181 кал. днів).
Поряд із тим суд вважає, що в цьому випадку відсутні підстави застосовувати підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, оскільки такий розмір компенсації в цілому є співмірним із розміром несвоєчасно виплаченою позивачу індексації грошового забезпечення за судовим рішенням у справі №120/9899/23 (37463,60 грн.).
Також суд не вважає, що у даному випадку має місце покладення на відповідача подвійної відповідальності визначеної статтею 117 КЗпП України за один і той же самий період, оскільки предметом цього спору є середній заробіток за несвоєчасно виплачені суми індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 19.02.2018 з врахуванням базового місяця січень 2008 року, що визначені судовим рішенням у справі №120/9893/23. Відповідно, вказаний предмет не був підставою для стягнення з відповідача інших компенсаційних виплат в межах судового рішення у іншій справі №120/7244/23. А отже, і міра відповідальності в цій справі є іншою.
Як зазначено у статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. А згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість основних доводів сторін, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог у визначений судом спосіб та зобов'язання військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 у розмірі 31 311,19 грн.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує положення статті 139 КАС України. Однак, незважаючи на часткове задоволення позовних вимог, в межах визначеної судом суми середнього заробітку мінімальна ставка судового збору згідно п.п. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України “Про судовий збір» становить 1211,20 грн. Тому понесені позивачем витрати на сплату судового збору в сумі 1211,20 грн. згідно квитанції № 3523-2895-8345-4804 від 19.02.2024 АТ "Таскомбанк" підлягають відшкодуванню в повному обсязі за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.02.2018 по 19.08.2018 в сумі 31311,19 грн. (тридцять одна тисяча триста одинадцять гривень 19 копійок).
У іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 12.11.24.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович