18 листопада 2024 року
м. Київ
справа №280/1355/24
адміністративне провадження № К/990/41367/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду
судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,
суддів : Мартинюк Н.М., Жука А.В.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024
у справі № 280/1355/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі позивачці додаткової винагороди в сумі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, під час дії воєнного стану за період часу з 01.05.2022 по 30.11.2022 включно;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 16.06.2022, з 18.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, як особі, що у вказані дні безпосередньо брала участь у бойових діях або забезпечувала здійснення зазначених заходів, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2024, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024, позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди: з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 16.06.2022, з 18.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, в розмірі до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, за періоди: з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.06.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 16.06.2022, з 18.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вказаними рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідачем 29.10.2024 через підсистему «Електронний суд» подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Водночас пунктом 2 частини п'ятої цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
За змістом пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Відомостей про те, що позивач є військовою посадовою особою вищого офіцерського складу відповідно до пункту 1 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України у системному зв'язку з положеннями Закону України «Про запобігання корупції» суду касаційної інстанції не надано і у судових рішеннях така інформація відсутня.
Суд першої інстанції розглянув дану справу за правилами спрощеного позовного провадження.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
У касаційній скарзі підставами для відкриття касаційного оскарження, заявник, зокрема, зазначив підпункти «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить суспільний інтерес). Проте скаржником не наведено вмотивованих аргументів, що свідчать про вплив наслідків розгляду цієї справи на судову практику у подібній категорії справ.
Так, вирішуючи цей спір та задовольняючи частково позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій установили, що довідками Військової частини НОМЕР_2 -ІІ від 10.07.2022 №2022/окп/38/208, від 04.08.2022 №2022/окп/478, від 20.10.2022 №2022/окп/1324, від 20.10.2022 №2022/окп/1322, від 09.11.2022 №2022/окп/1548, від 08.12.2022 №2022/окп/38/1818 підтверджується, що ОСОБА_1 у періоди часу: з 01.05.2022 по 31.05.2022, з 01.106.2022 по 10.06.2022, з 11.06.2022 по 1.06.2022, з 18.06.2022 по 30.06.2022, з 01.07.2022 по 31.07.2022, з 01.08.2022 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 30.09.2022, з 01.10.2022 по 31.10.2022, з 01.11.2022 по 30.11.2022 приймала безпосередню участь у бойових діях (забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії). Підставою для видачі вказаних довідок слугували накази командира, бойові розпорядження, журнал ведення бойових дій, рапорти. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що зазначені довідки є належними та достовірними доказами того, що позивач у спірний період часу забезпечувала здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення). З огляду на що виснували, що позивач набула право на отримання додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168, у розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів. При ухваленні рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого законом покладено обов'язок доведення правомірності своїх дій, у спірних правовідносинах не доведено жодним доказом, що довідки від 10.07.2022 №2022/окп/38/208, від 04.08.2022 №2022/окп/478, від 20.10.2022 №2022/окп/1324, від 20.10.2022 №2022/окп/1322, від 09.11.2022 №2022/окп/1548 та від 08.12.2022 №2022/окп/38/1898 видані позивачу безпідставно, або що інформація, зазначена у цих довідках, не відповідає дійсності.
Отже, цей спір вирішувався судами виходячи суто із оцінки доказів у справі, наданих під час його вирішення. Водночас, у касаційній скарзі відсутні вмотивовані аргументи на спростування таких висновків судів, а доводи відповідача зводяться до переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Суд також не бере до уваги доводи заявника про те, що справа становить суспільний інтерес, оскільки наявність «суспільного інтересу» як обставина, яка може слугувати підставою для відкриття касаційного провадження, оцінюється за кількісними та якісними критеріями як-от: суспільна значущість, тобто вплив на права не окремої людини, а спільноти індивідуумів, які можуть стверджувати, що мають охоронюваний законом інтерес щодо предмета спору (кількісний критерій); інтенсивність втручання в сферу реалізації законного інтересу, тобто встановлення певних обтяжень для групи осіб майнового чи немайнового характеру, пов'язаних із предметом позову, та, переважно, але не винятково, триваючий характер дії таких обтяжень або обмежень у реалізації прав щодо певного суспільного блага (якісний критерій).
Отже, аналіз мотивів касаційної скарги та зміст оскаржуваних судових рішень не свідчить про наявність підстав для відкриття провадження у справі за підпунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, так як заявником не наведено вмотивованих аргументів, що дозволили стверджувати, що формування Верховним Судом висновку щодо застосування певних норм у цій справі, буде мати вплив на права та інтереси спільноти з метою реалізації їхніх прав щодо певного суспільного блага.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З огляду на відхилення Верховним Судом зазначені заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 328, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 24.07.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 25.10.2024 у справі № 280/1355/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
СуддіЖ.М. Мельник-Томенко Н.М. Мартинюк А.В. Жук