Справа №127/17781/24
Провадження №1-кп/127/503/24
14 листопада 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.08.2018 за № 12018020020003280, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
представника потерпілої ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисників - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
Вінницьким міським судом Вінницької області здійснюється судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявила клопотання про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вважає, що продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, оскільки обвинувачений немає постійного місця проживання, непрацевлаштований, не має постійного джерела доходу, може переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення. Обвинувачений тривалий час перебував у розшуку та був екстрадований з Республіки Польщі. Запобіжний захід до обвинуваченого застосований вірно, підстав для його зміни немає, а тому просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вважає, що застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, окрім виняткового, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 та його захисники - адвокати ОСОБА_7 , ОСОБА_8 проти задоволення клопотання прокурора про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою заперечували, оскільки ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені. Обвинувачений має постійне місце проживання та міцні соціальні зв'язки. Намірів ухилятися від суду, впливати на потерпілу, свідків обвинувачений не має. Обвинувачений дійсно тривалий час проживав у Республіці Польщі, де працював. Просили в задоволенні клопотання прокурора відмовити. Заявили клопотання про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту або ж просили визначити розмір застави.
Представник потерпілої ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_9 підтримав клопотання прокурора, просив його задовольнити.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Так, відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
У судовому засіданні встановлено, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 03.02.2024 до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 06.02.2024 продовжено строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
В подальшому, ухвалами слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжувався.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України, не працевлаштований, постійного джерела доходу не мав. Під час досудового розслідування, ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 16.08.2019 до ОСОБА_3 застосовувався запобіжний захід у виді тримання під вартою з визначенням розміру застави та покладанням на нього обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України. 22.08.2019 ОСОБА_3 звільнено з ДУ "Вінницька установа покарань (№ 1)". Разом з тим, у зв'язку з переховуванням ОСОБА_3 від органів досудового розслідування та перетином ним державного кордону, 17.10.2019 ОСОБА_3 оголошено в міжнародний розшук.
05.09.2023 ОСОБА_3 затримано на території Республіки Польща та 02.02.2024 екстрадовано на територію України.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що соціальні зв'язки обвинуваченого не можна визнати стійкими.
Що стосується ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
Суд зазначає, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак враховується судом у сукупності з іншими встановленими обставинами.
Разом з тим, суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочинів, передбачених ч. 4 ст. 152, ч. 2 ст. 156 Кримінального кодексу України, наразі постійного місця проживання не має, непрацевлаштований, постійного джерела доходу не має, під час досудового розслідування переховувався від органів досудового розслідування, що в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик переховування від суду настільки, що його неможливо відвернути, не тримаючи особу під вартою.
На думку суду доводи сторони захисту про те, що обвинувачений не має наміру переховуватися від суду, оскільки має місце проживання та може проживати у своєї рідної тітки, самі по собі не можуть служити підставою для зміни запобіжного заходу, а мають враховуватися в сукупності з іншими обставинами, встановленими під час розгляду клопотання.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілу та свідків, суд, оцінюючи наявність такого ризику, враховує, що потерпіла та свідки на даний час судом не допитані, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до дослідження їх показань безпосередньо судом під час судового розгляду. Суд не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із потерпілою та свідками, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив.
Відносно ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд, враховуючи, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, не мав постійного джерела доходу, вважає такі ризики доведеними.
Також суд приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого обвинувачений, потерпіла, свідки на даний час судом не допитані, відтак докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджувалися. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.
При цьому суд, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Суд вважає, що позицію сторони захисту про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід не можливо визнати такою, що ставить під сумнів вище викладені висновки суду.
Отже, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, в задоволенні клопотання сторони захисту про зміну застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід слід відмовити.
При цьому, враховуючи положення п. п. 1, 3 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважає доцільним не визначати розмір застави.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 27, 176, 177, 181, 183, 194 КПК України,
Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання захисників обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокатів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту - відмовити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 - залишити без зміни, продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, починаючи з 14.11.2024 до 12.01.2025 включно.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)", для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисниками, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених КПК України.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя