Справа №127/17645/24
Провадження №1-кп/127/498/24
13 листопада 2024 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області
у складі головуючого - судді ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
при розгляді у відкритому судовому засіданні кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 07.04.2024 за № 12024020020000631, за обвинуваченням ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,
за участю сторін кримінального провадження:
прокурора ОСОБА_4 ,
обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 ,
Вінницьким міським судом Вінницької області здійснюється судове провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_4 заявила клопотання про продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки продовжують існувати ризики, передбачені ст. 177 КПК України, так як обвинувачений раніше неодноразово судимий, непрацевлаштований, не має постійного джерела доходу, а отже може переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вважає, що запобіжний захід до обвинуваченого застосований вірно, підстав для його зміни немає, а тому просить продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Вважає, що застосування інших більш м'яких запобіжних заходів, окрім виняткового, не зможе забезпечити належної процесуальної поведінки обвинуваченого та запобігти вказаним ризикам.
У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_3 - адвокат ОСОБА_5 , позицію якого підтримав обвинувачений, заперечував проти задоволення клопотання прокурора. Вважають, що прокурором не доведені ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Обвинувачений мав постійне місце проживання. Обвинувачений не має наміру впливати на потерпілу і свідків та переховуватися від суду, для виконання ним своїх процесуальних обов'язків буде достатнім застосування більш м'якого запобіжного заходу у виді домашнього арешту. Просили змінити запобіжний захід у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - домашній арешт.
Заслухавши думку учасників кримінального провадження, проаналізувавши матеріали кримінального провадження, суд дійшов таких висновків.
Частиною 1 статті 29 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше, як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 331 КПК України під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Так, частиною 3 статті 331 КПК України встановлено, що суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув'язнення. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Так, відповідно до положень ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 статті 194 КПК України встановлено, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені пунктами 1 та 2 частини першої цієї статті, але не доведе обставини, передбачені пунктом 3 частини першої цієї статті, слідчий суддя, суд має право застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язки, передбачені частиною п'ятою цієї статті, необхідність покладення яких встановлена з наведеного прокурором обґрунтування клопотання. (ч. 4 ст. 194 КПК України).
В судовому засіданні встановлено, що під час досудового розслідування ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 09.04.2024 до обвинуваченого застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 03.06.2024 продовжено строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 01.08.2024 включно.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 29.07.2024 продовжено строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 26.09.2024 включно.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 25.09.2024 продовжено строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів, тобто до 23.11.2024 включно.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України, раніше неодноразово судимий, не працевлаштований, постійного джерела доходу не мав. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що соціальні зв'язки обвинуваченого не можна визнати стійкими.
Стосовно ризику переховування від суду, то як вбачається із практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання, якому може бути підданий підозрюваний чи обвинувачений, можна законно розглядати, як таку, що може спонукати до втечі, однак можливість жорстокого засудження є недостатньою для виправдання тримання під вартою. При цьому загроза втечі не випливає з простої можливості для обвинуваченого перетнути кордон держави. Для того, щоб ця обставина мала реальний характер потрібно доказувати наявність інших обставин, а саме: характеристики особи, місце проживання, професію, прибуток, наявність сімейних зв'язків, будь-яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці. Ризик втечі не виникає лише за відсутності постійного місця проживання («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії») та зменшується зі збігом часу, проведеного під вартою («Ноймайстер проти Австрії»). Небезпека переховування обвинуваченого не може бути оцінена виключно на основі тяжкості покарання за злочин. Наявність небезпеки переховування повинно бути оцінено з посиланням на ряд інших відповідних факторів, які можуть або підтвердити існування небезпеки втечі, або зробити її настільки незначною, що вона не може виправдати тримання під вартою («Строган проти України»).
При цьому суд зазначає, що тяжкість злочину не може бути єдиною підставою для обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, однак враховується судом у сукупності з іншими встановленими обставинами.
Однак, суд враховує, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України, раніше неодноразово судимий, непрацевлаштований, постійного джерела доходу не мав, що в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик переховування від суду настільки, що його неможливо відвернути, не тримаючи особу під вартою.
В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою обвинуваченого.
Що стосується ризику незаконно впливати на потерпілу та свідків, суд, оцінюючи наявність такого ризику, враховує, що потерпіла та свідки на даний час судом не допитані, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до дослідження їх показань безпосередньо судом під час судового розгляду. Суд не виключає ймовірності того, що не будучи обмеженим у спілкуванні із потерпілою та свідками, обвинувачений може здійснювати на них незаконний вплив.
Що стосується ризиків вчинення іншого кримінального правопорушення та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, суд, враховуючи, що обвинувачений раніше неодноразово судимий, офіційно не працевлаштований, не мав постійного джерела доходу, вважає такі ризики доведеними.
Суд приймає до уваги і стадію даного судового провадження, в межах якого обвинувачений, потерпіла, свідки на даний час судом не допитані, відтак докази, на яких може ґрунтуватися або якими може спростовуватися обвинувачення, судом не досліджувалися. В разі переховування обвинуваченого, ризик якого залишається високим, стане неможливим подальше судове провадження та реалізація принципу змагальності сторін під час судового розгляду, що також зумовлює подальше застосування тримання під вартою щодо обвинуваченого.
При цьому суд, враховуючи вимоги ст. 5 Конвенції «Про захист прав людини та основоположних свобод», враховує також наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим злочину, особу обвинуваченого у їх взаємозв'язку з можливими ризиками у справі, зокрема, що обвинувачений може переховуватись від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для продовження строку застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки ризики, встановлені під час розгляду клопотання прокурора, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів, передбачених ч. 1 ст. 176 КПК України, не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
Оскільки позицію сторони захисту про можливість зміни запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід не можливо визнати такою, що ставить під сумнів викладені вище висновки суду, суд вважає за необхідне продовжити строк застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Враховуючи викладене вище, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, незаконно впливати на потерпілу та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, суд дійшов висновку про доцільність задоволення клопотання прокурора про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого, в задоволенні клопотання захисника обвинуваченого слід відмовити.
При цьому, враховуючи положення п. 2 ч. 4 ст. 183 КПК України, суд вважає доцільним не визначати розмір застави.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 181, 183, 194, 331 КПК України,
Клопотання прокурора ОСОБА_4 про продовження строку застосованого до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.
В задоволенні клопотання обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника - адвоката ОСОБА_5 про зміну запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід - відмовити.
Запобіжний захід у виді тримання під вартою, застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 , - залишити без зміни, продовжити строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на строк 60 днів, починаючи з 13.11.2024 до 11.01.2025 включно.
Копію ухвали направити начальнику Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№1)" для відома та виконання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, прокурором безпосередньо до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'яти днів з дня її оголошення. Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції, не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції. Подання апеляційної скарги на ухвалу зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, крім випадків, встановлених КПК України.
Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Суддя