Справа № 639/1875/24 Головуючий суддя І інстанції Марченко В. В.
Провадження № 22-ц/818/2681/24 Суддя доповідач Яцина В.Б.
Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них
19 листопада 2024 року м. Харків.
Харківський апеляційний суд у складі суддів судової колегії судової палати у цивільних справах :
головуючого Яцини В.Б.,
суддів колегії Мальованого Ю.М., Маміної О.В.,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" на заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 травня 2024 року, по цивільній справі №639/1875/24, за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" звернулось до Жовтневого районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики № 3420105 від 31.10.2021 року у розмірі 35 234, 00 грн., судовий збір у розмірі 3 028, 00 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 13 000, 00 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 31.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "МАНІФОЮ" укладено договір позики № 3420105, відповідно до умов якого, товариство зобов'язалося надати Позичальнику кредит у сумі 7 000, 00 грн., строк позики до 10.11.2021 року (10 днів), а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом згідно умов договору.
Вказало, що 09.02.2022 року між ТОВ "МАНІФОЮ" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу № 09.02.2022, відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" права грошової вимоги до боржників, в тому числі за Договором позики № 3420105 від 31.10.2021 року, що уклали ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1
10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03/2023 від 10.03.2023 року, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у т.ч. за Договором позики № 3420105 від 31.10.2021 року, що укладений між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 .
Зазначено, що заборгованість за договором відповідачем не погашається, проценти за користування кредитними коштами не сплачуються, у зв'язку з чим у відповідача обліковується прострочена заборгованість.
Вказано, що загальний розмір, що підлягає стягненню відповідно до розрахунку заборгованості станом на 15.03.2024 року становить 89 208, 00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 000, 00 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 82 208, 00 грн. Проте враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просило суд стягнути заборгованість у розмірі 35 234, 00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 000, 00 грн.; заборгованість за відсотками - 28 234, 00 грн.
Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 14.05.2024 відмовлено у задоволенні позову.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, директор Товариства з обмеженою відповідальністю "КОЛЛЕКТ ЦЕНТР" ОСОБА_2 просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
На обґрунтування скарги зазначено, що суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не оцінив усіх фактичних обставин справ та доводів Позивача щодо наявності заборгованості Відповідача та її розміру, неповно та не всебічно з'ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушив норми матеріального та процесуального права. Отже, відповідно до статті 376 ЦПК України наявні підстави для скасування рішення повністю або частково.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що матеріали справи не містять і доказів про надання кредитодавцем згідно умов Договору позики № 3420105 від 31.10.2021 року ОСОБА_1 грошових коштів, оскільки відсутні відповідні належні та допустимі докази з цього приводу.
Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким.
Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства. (пункт 3 частини 1 статті 3 ЦК України).
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини 1 статті 3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно з частиною 1 статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковим відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (частина 1 статті 633 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за змістом означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
Відповідно до приписів статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
Тобто із системного аналізу зазначеної норми права вбачається, що відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, яка існувала на момент переходу цих прав.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, мають враховуватися іншими судами при застосуванні таких норм права.
Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18 зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Згідно правової позиції, викладеної у постановах Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі №752/8842/14-ц та від 16 жовтня 2018 року у справі №914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. У справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора, та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення (постанова Верховного Суду від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі №910/12525/20 зроблено висновок, що відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення ч. 1 ст. 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу. В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом п. 1 ч. 1 ст. 512, ст. 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
У постанові від 18 жовтня 2023 року у справі №905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29.06.2021 року у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 року у справі №334/6972/17, від 27.09.2021 року у справі №5026/886/2012 тощо).
Матеріалами справи підтверджується, що 31.10.2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ "МАНІФОЮ" укладено договір позики № 3420105. Відповідно до умов якого, товариство зобов'язалося надати Позичальнику позику у сумі 7 000, 00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом згідно умов договору.
09.02.2022 року між ТОВ "МАНІФОЮ" та ТОВ "Вердикт Капітал" було укладено Договір факторингу № 09.02.2022, відповідно до якого ТОВ "МАНІФОЮ" відступило на користь ТОВ "Вердикт Капітал" право вимоги до позичальників, в тому числі за Договором позики № 3420105 від 31.10.2021 року, що уклали ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1
10.03.2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» укладено договір про відступлення права вимоги № 10-03/2023 від 10.03.2023 року, відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право грошової вимоги до Боржників за кредитними договорами Товариству з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» у т.ч. за Договором позики № 3420105 від 31.10.2021 року, що укладений між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 .
Відповідно до Реєстру боржників до договору № 10-03/2023 про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги від 10.03.2023 року, ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 89 208, 00 грн.
Згідно розрахунку заборгованості станом на 15.03.2024 року становить 89 208, 00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 000, 00 грн.; заборгованість за процентами на дату відступлення права вимоги - 82 208, 00 грн. Проте враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просив стягнути заборгованість у розмірі 35 234, 00 грн., з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 000, 00 грн.; заборгованість за відсотками - 28 234, 00 грн.
У справі, що розглядається, позивачем зазначено, що право вимоги до відповідача ОСОБА_1 переходило двічі: від первісного кредитора ТОВ "МАНІФОЮ" до ТОВ "Вердикт капітал", від ТОВ "Вердикт капітал" до ТОВ "Коллект Центр".
Відповідно до пункту 6.1.4 Договір факторингу №09/02-2022 право вимоги переходить до Фактора після здійснення повної оплати фінансування з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 2), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги.
З моменту переходу до Фактора Права вимоги, відповідно до умов пункту 6.1 цього Договору, всі гарантії, надані Боржниками щодо погашення їх грошових зобов'язань перед Клієнтом (у разі наявності), стають дійсними для Фактора та вважаються наданими Фактору (пункт 6.2. Договору).
Згідно із частинами 3, 4 статті 12, частинами 1, 3 статті 13, частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України).
Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Пунктом 6.1.4 Договір факторингу №09/02-2022 визначено чітко, що право вимоги за кредитними договорами переходить від ТОВ «МАНІФОЮ» до ТОВ «Вердикт Капітал» після здійснення повної оплати фінансування, з моменту підписання сторонами Акту приймання-передавання Реєстру Боржників (Додаток № 2), який є підтвердженням передачі Фактору права грошової вимоги до Боржників, після чого Фактор стає новим кредитором по відношенню до Боржників стосовно переданого Права вимоги.
Однак, матеріали справи не містять Додатку № 2 до Договору факторингу №09/02-2022.
З наведеного можна зробити висновок, що позивач не довів доказами набуття ним права грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №3420105 від 31.10.2021, укладеним між ТОВ "МАНІФОЮ" та ОСОБА_1 , оскільки не доведено переходу права вимоги від ТОВ "МАНІФОЮ" до ТОВ "Вердикт капітал" та, відповідно, не доведено передання права вимоги від ТОВ "Вердикт капітал" до ТОВ "Коллект Центр".
Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивач не довів факту набуття права грошової вимоги за зобов'язаннями ОСОБА_1 за договором №3420105 від 31.10.2021, укладеним з ТОВ "МАНІФОЮ", а тому обґрунтовано відмовив у задоволенні позову.
Також в матеріалах справи відсутні первинні документи, які повинні бути складені під час надання кредитних коштів ОСОБА_1 .
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
В той же час розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку).
Саме такий висновок щодо оцінки односторонніх документів банку кореспондує висновку Великої Палати Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі №342/180/17 та Верховного Суду України в постанові від 11.03.2015 р. № 6-16цс15.
Матеріали справи не містять і доказів того, що кредитодавцем виконані умови Договору позики № 3420105 від 31.10.2021 року та надано позичальнику ОСОБА_1 позику, оскільки відсутні докази того, на який саме рахунок або картку перераховувались кредитні кошти та докази того, що ці реквізити вказані відповідачем.
Доводи позивача у апеляційній скарзі щодо незгоди із висновками суду першої інстанції, які, на його думку, не відповідають дійсним обставинам справи, колегія суддів відхиляє, оскільки вони належними і допустимим доказами не підтверджені.
Отже, апеляційна скарга не доведена і тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд належно дослідив і проаналізував надані письмові докази, визначив характер спірних правовідносин та дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду - без змін.
За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» залишити без задоволення.
Заочне рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 14 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду лише у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 19 листопада 2024 року.
Головуючий В.Б. Яцина.
Судді Ю.М.Мальований.
О.В.Маміна.