18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 161/15154/23
провадження № 51- 4796 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати
Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 липня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 ,
За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 січня 2024 року, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше
не судимого в силу ст. 89 Кримінального кодексу України
(далі - КК), визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень передбачених ч. 1 ст. 153 КК та ч. 4 ст. 186 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі за ч. 1 ст. 153 КК на строк 1 рік, за ч. 4 ст. 186 КК на строк 7 років.
На підставі ст. 70 КК, за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання призначених покарань, визначено ОСОБА_5 остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 7 років 6 місяців.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди залишено без задоволення, про стягнення моральної шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 78 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди. Також стягнуто з ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в розмірі 30 000 грн.
Згідно з вироком, ОСОБА_5 визнано винуватим у тому, що він, 07 липня 2023 року близько 15:00, керуючи автомобілем «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 , рухаючись по автодорозі «Н-17», зупинився на зупинці громадського транспорту на перехресті вулиць Хмельницького та Луцької, у м. Горохів, та запропонував підвезти потерпілу ОСОБА_6 , яка знаходилась на зупинці, на пропозицію якого остання погодилась. Надалі, рухаючись по вказаній автодорозі, діючи з прямим умислом та з мотивів сексуального насильства, переслідуючи мету особистого сексуального задоволення, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, не повідомляючи потерпілу про зміну руху авто, різко змінив його рух з вказаної автодороги у напрямку с. Вигуричі Луцького району Волинської області, та, перелякавши ОСОБА_6 подальшим нападом на неї, у зв'язку з чим вона намагалась покинути салон автомобіля під час руху, ОСОБА_5 , розуміючи дії останньої та з метою їх припинення, різко схопив її за ноги в ділянці стегон та утримував останню до моменту зупинки ним авто, але потерпіла вирвалась від нього та покинула транспортний засіб. Однак, ОСОБА_5 переслідуючи мету сексуального насильства, наздогнав ОСОБА_6 та застосувавши фізичну силу, зірвав з неї футболку та бюстгальтер, проте, потерпіла зуміла вирватись та намагалась втекти. Тоді він знову наздогнав потерпілу та застосовуючи фізичну силу, повалив її на землю і продовжуючи долати її волю до супротиву, утримуючи останню у горизонтальному положенні та користуючись, при цьому, своєю фізичною перевагою, з метою задоволення статевої пристрасті, посягаючи на статеву свободу особи, обома руками умисно вчинив насильницькі дії сексуального характеру, не пов'язані з проникненням у тіло, без її добровільної згоди, чим спричинив потерпілій множинні синці і садна в ділянках обличчя тулуба, обох верхніх і нижніх кінцівок.
Крім цього, ОСОБА_5 , в цей же день, близько 14:50, діючи в умовах воєнного стану, керуючись корисливим мотивом та з метою відкритого викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, перебуваючи в салоні вищевказаного автомобіля, який знаходився на узбіччі дороги місцевого значення сполученням до с. Вигурічі Луцького району Волинської області, умисно, відкрито викрав належний
ОСОБА_6 мобільний телефон «Iphone 11 Pro Max», вартість якого згідно висновку товарознавчої експертизи №СЕ-19/103-23/8188-ТВ від 28 липня 2023 року становить 18 533,33 грн, чим завдав потерпілій майнову шкоду на вказану суму.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 липня 2024 року, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вищезазначений вирок - без змін.
У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з вищезазначеними судовими рішеннями, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, неповноту судового розгляду, просить їх скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Обґрунтовуючи наведене, зазначає, що винуватість його підзахисного у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК не доведена, а вирок ухвалений на підставі суперечливих доказів. Вважає також, що задоволені позовні вимоги не співмірні заподіяній шкоді. Зазначає, що суд безпідставно не врахував як пом'якшуючу покарання обставину факт відшкодування матеріальної шкоди повністю, та частково моральної шкоди, а також щирого каяття ОСОБА_5 . Крім того, зазначає, що стягнута сума витрат на правову допомогу не відповідає понесеним потерпілою витратам. Також вказує на те, що суд апеляційної інстанції належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги та доданих до неї матеріалів.
Колегія суддів Верховного Суду, перевіривши касаційну скаргу та копії судових рішень, дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити на таких підставах.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 153 КК колегія суддів не перевіряє, оскільки законність та обґрунтованість судового рішення у цій частині захисником не оскаржується.
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.
За ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Таким чином, Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги захисника у частині неповноти судового розгляду, оскільки перевірка цих обставин відповідно до положень ч. 1 ст. 433 КПК не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Вказаних вимог судом першої інстанції дотримано у повному обсязі.
Висновок місцевого суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 186 КК зроблено з додержанням положень ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Як убачається з наявної у Суді копії вироку, місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, зокрема, на підставі: показань потерпілої ОСОБА_6 про те, що під час боротьби з ОСОБА_5 у салоні автомобіля, телефон випав з її рук, а після того, як останній вчинив стосовно неї дії сексуального характеру і повернувся до автомобіля, вона через незачинені двері побачила, що він взяв в руки її телефон, подивився на неї, зачинив двері автомобіля та поїхав з місця події; показань свідка ОСОБА_7 про те, що на трасі неподалік м. Горохів, він побачив дівчину, яка зупиняла авто, та коли він зупинився, побачив, що на її тілі були тілесні ушкодження, при цьому вона просила його викликати поліцію, та повідомила про водія, який вчинив стосовно неї насильницькі дії сексуального характеру і що її телефон залишився у нього в автомобілі; заяви ОСОБА_6 про вчинене кримінальне правопорушення, зі змісту якої встановлено, що потерпіла відразу повідомляла про вчинення стосовно неї сексуального насильства та грабежу; протоколу огляду предмета від 21 серпня
2023 року, відповідно до якого встановлено, що на лінію «102» надійшов виклик, у якому свідок ОСОБА_7 повідомив про вчинення протиправних дій стосовно ОСОБА_6 ; протоколу обшуку автомобіля «Volkswagen Golf», д.н.з. НОМЕР_1 від 07 липня 2023 року в ході проведення якого було виявлено та вилучено телефон потерпілої, при цьому, буд-яких зауважень від ОСОБА_5 , його захисника та понятих не надходило; протоколу затримання ОСОБА_5 від 07 липня 2023 року, підставами якого було вчинення грабежу, проти чого останній не заперечував та зазначив, що підстави затримання йому зрозумілі; іншими доказами, дослідженими у судовому засіданні.
Проаналізувавши всі досліджені у кримінальному провадженні докази та надавши оцінку кожному з них і їх сукупності у взаємозв'язку, дотримуючись вимог
статей 86, 87, 94 КПК, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого
ч. 4 ст. 186 КК.
Не погоджуючись з постановленим вироком, сторона захисту оскаржила його до апеляційного суду.
Суд апеляційної інстанції належним чином перевірив доводи апеляційної скарги дав належну оцінку викладеним у ній доводам, у тому числі й тим, на які посилається в касаційній скарзі засуджений, і обґрунтовано залишив їх без задоволення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлених під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Під час перегляду вироку місцевого суду за вказаною апеляційною скаргою, апеляційний суд у межах, установлених ст. 404 КПК, та у порядку, визначеному
ст. 405 цього Кодексу, належним чином перевірив викладені у них доводи та визнав їх необґрунтованими, навівши в ухвалі, відповідно до вимог ст. 419 КПК, докладні мотиви на спростування доводів апеляційної скарги.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів та вважає, що сторона обвинувачення довела поза розумним сумнівом допустимими й достатніми доказами винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 186 КК.
Доводи касаційної скарги захисника щодо неправильного вирішення судами цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілої і їх невмотивованість у цій частині, колегія суддів вважає безпідставними.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 128 КПК цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.
Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), суд при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, окрім глибини фізичних та душевних страждань, має також враховувати характер правопорушення, форму та ступінь вини особи, яка завдала моральну шкоду, а також інші обставини, які мають істотне значення.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При цьому розмір відшкодування моральної шкоди (немайнової) суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
З аналізу доданих до касаційної скарги копій судових рішень убачається, що місцевий суд, визначаючи розмір моральної шкоди, яка підлягала стягненню з ОСОБА_5 , врахував моральні та фізичні страждання потерпілої від вчинених кримінальних правопорушень, фізичні та душевні страждання у зв'язку з необхідністю психологічної реабілітації, порушення нормального способу життя, та, з огляду на конкретні обставини самих подій, ступінь вини обвинуваченого,належно оцінив зазначені обставини та визначив розмір відшкодування моральної шкоди, яка підлягала стягненню з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 в розмірі 78000 грн
(з урахуванням відшкодованих 2000 грн), дотримуючись принципів розумності, виваженості та справедливості.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок суду, погодився з рішенням місцевого суду в частині вирішення цивільного позову, зазначивши, що сума моральної шкоди за своїм розміром відповідає вимогам розумності, справедливості, є адекватною сатисфакцією за спричинену потерпілій моральну шкоду та не є такою, яка сприяла б її збагаченню, з чим погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Також колегія суддів вважає також необгрунтованими доводи сторони захисту про те, що стягнута з ОСОБА_5 сума витрат на правову допомогу у розмірі
30 000 грн не відповідає понесеним потерпілою витратам на вказану допомогу.
Так, спростовуючи вказане твердження захисника, суд апеляційної інстанції у своєму рішенні зазначив, що оцінивши надані суду докази (акт виконаних робіт від 18 грудня 2023 року до договору від 08 серпня 2023 року про надання правничої допомоги, у якому значиться такий обсяг виконаної роботи (послуг): ознайомлення з матеріалами кримінального провадження; складання та відправлення цивільного позову у кримінальному провадженні; участь та представлення інтересів клієнта - ОСОБА_6 у судових засіданнях) та враховуючи зміст заявленого потерпілою цивільного позову, загальний обсяг виконаної адвокатом ОСОБА_8 юридичної й технічної роботи, загальну кількість та тривалість судових засідань у цьому кримінальному провадженні, заявлена до стягнення сума за надання правничої допомоги у суді першої інстанції, є такою, що відповідає критерію співмірності та підстав для її зменшення, попри заперечення захисника обвинуваченого, немає.
Зважаючи на положення ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», згідно якої порядок обчислення гонорару адвоката визначаються в договорі про надання правничої допомоги та при його встановленні враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини й при цьому, гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час, колегія суддів Касаційного кримінального суду погоджується з вищенаведеною позицією суду апеляційної інстанції.
Посилання захисника у касаційній скарзі на позитивну характеристику його підзахисного та те, що останній частково відшкодував моральну та повністю матеріальну шкоду у цьому провадженні, не є тією обставиною, яка істотно впливає на законність оскаржуваних судових рішень у частині призначеного ОСОБА_5 покарання, оскільки воно призначене з урахуванням даних про його особу та у мінімальних межах санкцій ч. 4 ст. 186 КК та ч. 1 ст. 153 КК.
Посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оспорюваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону касаційна скарга не містить.
З урахуванням викладеного, Верховний Суд вважає, що обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки ухвали за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та копій судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись ч. 2 статті 428 КПК, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від
03 січня 2024 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 липня 2024 року стосовно засудженого ОСОБА_5 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3