18 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 201/16143/23
провадження № 51-5130ск24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу засудженого ОСОБА_4 на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, раніше судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень та встановлені обставини
За вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 8 лютого 2024 року ОСОБА_4 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
Зараховано у строк призначеного ОСОБА_4 покарання перебування його під вартою з розрахунку один день тримання під вартою відповідає одному дню позбавлення волі.
Вирішено питання щодо процесуальних витрат та скасовано заходи забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 серпня 2024 року вирок місцевого суду залишив без змін.
За обставин, детально викладених у вироку суду, у середині жовтня 2023 року в невстановленої особи - 1, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, виник злочинний умисел направлений на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), за попередньою змовою групою осіб, поєднане з проникненням у житло, а саме, в квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , вчинене в великих розмірах, в умовах воєнного стану.
Усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, а також те, що реалізація злочинних намірів можлива лише у складі групи осіб, останній, переслідуючи корисливий мотив, з метою матеріального збагачення, залучив до вчинення кримінального правопорушення раніше знайомого йому ОСОБА_4 та невстановлену
особу - 2, матеріали відносно останньої виділені в окреме кримінальне провадження.
У невстановлені час та місці, але не пізніше жовтня місяця 2023 року, вказані особи заздалегідь розподілили свої ролі у запланованому злочині, згідно яких, невстановлена особа - 2, надавала необхідну для вчинення злочину інформацію, стосовно відсутності мешканців на момент вчинення злочину в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , відповідала за місце збору на території м. Дніпра і була водієм автомобіля та мала відвести інших співучасників для вчинення злочину до заздалегідь обумовленого місця, а після вчинення злочину, до автовокзалу в м. Дніпрі.
Крім того, невстановлена особа - 1 повинна була координувати дії ОСОБА_4 та особи - 2, під час вчинення злочину, перебуваючи поруч з
АДРЕСА_2 .
В той же час ОСОБА_4 мав бути безпосереднім виконавцем злочину, який мав проникнути до квартири за адресою: АДРЕСА_1 , використовуючи заздалегідь підготовлені для цього предмети та викрасти звідти цінне майно.
Погодившись із намірами невстановленої особи - 1, керуючись спільним злочинним умислом та корисливим мотивом, діючи згідно заздалегідь розробленого злочинного плану на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднане з проникненням у житло, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, в умовах воєнного стану, у невстановлений час, але не пізніше 26 жовтня 2023 року, ця особа та ОСОБА_4 на невстановленому транспорті прибули до м. Дніпра, де їх у невстановленому місці зустріла на автомобілі невстановлена особа - 2, та почали виконувати свої заздалегідь обумовлені дії.
Особа - 1, виконуючи свою заздалегідь обумовлену роль, 26 жовтня 2023 року, у невстановлений час, направилась до раніше обумовленого місця, поруч з АДРЕСА_2 , координуючи дії співучасників, очікуючи ОСОБА_4 після вчинення крадіжки з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Інша особа, матеріали відносно якої виділені в окреме кримінальне провадження, виконуючи свою заздалегідь обумовлену роль, 26 жовтня 2023 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, направилась на автомобілі, до заздалегідь обумовленого місця та почала чекати особу - 1 разом із ОСОБА_4 після вчинення крадіжки з квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з метою подальшого транспортування останніх до автовокзалу в м. Дніпрі.
Так, виконуючи свою заздалегідь обумовлену роль, 26 жовтня 2023 року приблизно
о 13:10 ОСОБА_4 , проник, шляхом пошкодження замку вхідних дверей предметом, заздалегідь підготовленим для цього, до квартири за адресою:
АДРЕСА_1 , після чого зайшов в приміщення спальні, де помітив металевий сейф, який матеріальної цінності не має, всередині якого знаходились грошові кошти в сумі 11 200 доларів США, 200 Євро, 2000 Лір, що на праві власності належать потерпілому ОСОБА_5 , які він визначив як об'єкт свого злочинного посягання. Також в сейфі були документи на квартири за адресами:
АДРЕСА_1 та АДРЕСА_3 , внутрішній паспорт громадянина Туреччини та посвідчення водія турецького зразка на ім'я ОСОБА_6 , шкіряний гаманець чорного кольору, який матеріальної цінності не має з банківськими картками, на ім'я останнього, а також флеш носій з електронним ключем фірми з назвою «Fagor», який також матеріальної цінності не має.
Далі, ОСОБА_4 , реалізовуючи спільний злочинний умисел та корисливий мотив, діючи згідно заздалегідь розробленого злочинного плану на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у житло, вчиненого повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, в умовах воєнного стану, виконуючи свою заздалегідь заплановану роль, перебуваючи у вказаний час та у вказаному місці, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає та вони є таємними для оточуючих, взяв із шафи чорну чоловічу шкіряну куртку моделі «Vitallidaniels», вартістю 2138,89 грн, що на праві власності належить потерпілому ОСОБА_5 та огорнув нею металевий сейф з викраденим майном.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4 взяв валізу синього кольору «Puccini Manchester», вартістю 2674,50 грн, яка на праві власності належить ОСОБА_5 , поклав до неї металевий сейф з викраденим майном, обмотаний в чорну шкіряну куртку, зачинив валізу та направився в бік виходу з квартири.
Доводячи спільний злочинний умисел та корисливий мотив до кінця, діючи згідно заздалегідь розробленого злочинного плану на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), поєднаного з проникненням у житло, вчинене повторно, за попередньою змовою групою осіб, у великих розмірах, в умовах воєнного стану, виконуючи свою заздалегідь обумовлену роль, ОСОБА_4 , утримуючи при собі викрадене майно, покинув місце вчинення злочину. В той же день, після 13:50, зустрівся, у запланованому заздалегідь місці, в районі ТЦ «МОСТ СІТІ» із невстановленою особою - 1 та у подальшому, у невстановленому місці та час із невстановленою особою - 2, розділивши між собою матеріальні цінності, розпорядившись викраденим на власний розсуд, чим спричинили потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на загальну суму 424 283,65 грн, що згідно п. 3 примітки до ст. 185 КК є великим розміром.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі засуджений, не оспорюючи фактичні обставини справи, просить рішення судів попередніх інстанцій скасувати або змінити у зв'язку із невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого й призначити йому покарання із застосуванням приписів статей 66, 69, 75 КК і звільнити його від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки.
Стверджує, що призначене покарання хоч і не виходить за межі санкції відповідної статті КК, однак є явно несправедливим та занадто суворим по відношенню до нього
і не відповідає усталеній судові практиці (провадження № 161/7253/18,
№ 554/8674/18, № 311/98/17, № 156/577/17, № 595/2/18, № 712/8515/15).
На думку касатора, суд, призначаючи покарання помилково зазначив у якості обставин, які пом'якшують покарання лише щире каяття, і не взяв до уваги інші пом'якшуючі обставини такі, як дані про особу засудженого, який позитивно характеризується за місцем проживання, офіційно одружений, має сина, був неофіційно працевлаштованим та надав суду гарантійний лист про можливість офіційного працевлаштування (отже у разі необхідності матиме можливість відшкодовувати шкоду потерпілому), має ряд захворювань, утримує матір похилого віку, яка страждає тяжкими хронічними хворобами.
Підкреслює, що активно сприяв розкриттю злочину, з моменту затримання зробив усе від нього залежне і з власної ініціативи приймав участь в усіх слідчих діях, надавав необхідну допомогу органам досудового розслідування у з'ясуванні обставин, які мають істотне значення для розкриття кримінального правопорушення та інформацію про інших співучасників.
Стверджує, що у суді підтвердив бажання відшкодувати збитки потерпілого. Дружина засудженого теж виявила бажання допомогти у відшкодуванні заподіяної шкоди, хоча, на думку засудженого, потерпілий і виявив байдужість до повернення грошових коштів, оскільки у судове засідання не з'являвся та цивільний позов не заявляв.
Наполягає, що крім визнання факту вчинення кримінального правопорушення, відверто визнав свою провину у вчиненому та засуджує свою протиправну поведінку, щиро жаліє з приводу вчиненого злочину і готовий нести покарання, має бажання усунути заподіяну шкоду.
Просить урахувати, що саме гуманність, справедливість та виправлення особи є метою покарання, а не кара.
Зауважує, що справа розглядалась занадто довго, він вісім місяців перебуває в умовах ізоляції від суспільства, без належних умов та медичного обслуговування, що негативно відобразилось на його фізичному та психологічному стані.
Мотиви Суду
Перевіривши касаційну скаргу засудженого та оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_4 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, установлених місцевим судом, а також правильність кваліфікації його дій Верховний Суд не перевіряє, оскільки законність
і обґрунтованість судових рішень в цій частині ніким не оскаржуються.
Доводи засудженого, які фактично зводяться до оспорювання призначеного покарання, на думку колегії суддів Верховного Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Положеннями ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару,
а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень не тільки засудженим, а й іншими особами.
Визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом його вибору. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, однак з обов'язковим урахуванням меж, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення та відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення й особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Відповідно до положень ст. 69 КК за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім передбачених цією статтею випадків, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Відповідно до приписів ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання.
Застосування від імені держави до особи, визнаної винною, заходу примусу є дискреційним повноваженням суду, яке було реалізовано, під час ухвалення вироку судом першої інстанції та постановлення ухвали судом апеляційної інстанції в цьому кримінальному провадженні. Правових підстав вважати призначене засудженому покарання явно несправедливим через суворість, немає.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду мають відповідати принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду.
Як убачається із оскаржуваних судових рішень, призначаючи ОСОБА_4 покарання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, в повній мірі врахував: ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких, особу винного, який на обліку у психіатра та нарколога не перебуває, неодноразово судимий за злочини проти власності. Маючи низку не знятих та не погашених судимостей за аналогічні за змістом злочини, вчинив новий тяжкий злочин менше ніж через рік після звільнення із місць позбавлення волі не зважаючи на його стан здоров'я та наявність на утриманні хворої матері похилого віку, відношення засудженого до вчиненого кримінального правопорушення, наявність пом'якшуючої обставини - щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Слід зауважити, що розгляд кримінального провадження проводився в порядку ч. 3
ст. 349 КПК, отже суд не досліджував докази. При цьому, як вбачається із рішень суду першої та апеляційної інстанції і касаційної скарги засудженого, питання розгляду справи судом першої інстанції в порядку ч. 3 ст. 349 КПК не було предметом оскарження або заперечень засудженого у судах усіх інстанцій.
Крім того, Верховний Суд звертає увагу що доводи касаційної скарги засудженого про неврахування судом першої інстанції щирого каяття, стану здоров'я засудженого та наявності на утриманні хворої матері похилого віку, сімейного стану, є неспроможними, оскільки під час призначення засудженому виду й міри покарання суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення урахував ці обставини та приймаючи їх до уваги, дійшов висновку про можливість призначення покарання на мінімальний строк, передбачений санкцією ч. 4 ст. 185 КК.
При цьому Суд звертає увагу, що приписи ст. 69 КК вимагають окрім іншого наявність кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення для її застосування, що відсутнє у цьому кримінальному провадженні.
Не вбачаючи підстав для застосування статей 69, 75 КК, місцевий суд взяв до уваги попередню поведінку ОСОБА_4 , який неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, відбуваючи покарання за злочини проти власності й звільнившись після відбуття покарання, через рік вчинив новий злочин, що свідчить про відсутність мотивації і наміру виправитись. Суд першої інстанції зазначив і те, що, саме бажання працевлаштуватись, наявність сім'ї, матері похилого віку і поганий стан здоров'я, не змогли стримати засудженого від вчинення кримінального правопорушення, отже ці обставини не зможуть його стримати і в подальшому та не є обставинами, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Переглянувши вирок в апеляційному порядку, апеляційний суд дав належну оцінку доводам засудженого в частині призначеного йому покарання, зваживши на обставини справи в їх сукупності, дійшов обґрунтованого висновку про неможливість застосування до засудженого положень статей 69, 75 КК та із зазначенням мотивів ухваленого рішення, обґрунтовано залишив вирок суду першої інстанції без змін.
Оцінивши сукупність всіх обставин, ні суд першої інстанції, ні апеляційної не знайшли підстав для застосування положень статей 69, 75 КК. З такими висновками судів погоджується і колегія суддів.
Стосовно обставин, які пом'якшують покарання, колегія суддів акцентує на тому, що згідно зі сталою судовою практикою (див., наприклад, постанову ККС ВС від 22 лютого 2021 року у справі № 481/1754/18, провадження № 51-1579кмо20) під активним сприянням розкриттю злочину розуміють дії винної особи, спрямовані на надання органам досудового розслідування і суду допомоги у з'ясуванні дійсних обставин справи, які ще не були відомі цим органам. Саме лише визнання власної винуватості під тиском зібраних доказів і підтвердження інформації, вже встановленої компетентними органами з інших джерел, не є активним сприянням у розкритті злочину.
ОСОБА_4 не навів у скарзі конкретні фактичні дані, які він повідомив і які не було відомо органам досудового розслідування чи суду.
Таким чином, доводи касаційної скарги засудженого про наявність обставини, яка пом'якшує покарання - активне сприяння розкриттю злочину, є необґрунтованими.
Також, посилання засудженого, в обґрунтування несправедливості призначеного покарання, на постанови Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду є нерелевантним, оскільки вони стосуються інших обставин у конкретних кримінальних провадженнях та суттєво відрізняються від обставин цього кримінального провадження. Крім того, слід зазначити що суд при призначенні покарання, користуючись своїми дискреційними повноваженнями, з метою забезпечення індивідуалізації покарання у конкретному кримінальному провадженні враховує сукупність передбачених законом України про кримінальну відповідальність обставин, які в силу їх специфічності практично не можуть бути ідентичними у різних кримінальних провадженнях щодо різних осіб.
У зв'язку з цим, призначене ОСОБА_4 покарання, на думку Верховного Суду, відповідає принципам законності, індивідуалізації, справедливості та співмірності. Підстав вважати його явно несправедливим унаслідок суворості або призначеним у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність Верховний Суд не вбачає.
Обґрунтування касаційної скарги не містить переконливих доводів, які викликають необхідність перевірки їх за матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що підстав для задоволення скарги немає, а тому у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК.
На підставі викладеного, керуючись вказаною нормою, Верховний Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою засудженого ОСОБА_4 на вирок Жовтневого районного суду
м. Дніпропетровська від 8 лютого 2024 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 13 серпня 2024 року у кримінальному провадженні стосовно нього.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3