04 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 756/3328/20
провадження № 61-14576сво23
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс», державний реєстратор філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у місті Києві Демченко Сергій Олександрович,
треті особи: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Служба у справа дітей Оболонського району м. Києва,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Гаращенка Д. Р., Сушко Л. П.,
1. Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2020 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, у якому просили скасувати рішення від 04 квітня 2018 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 40473843, винесене державним реєстратором філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченком С. О.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивачі посилалися на те, що вони є співвласниками квартири АДРЕСА_1 .
Їм стало відомо, що 03 квітня 2018 року право власності на квартиру, на підставі рішення державного реєстратора, зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю «Вердикт Фінанс» (далі - ТОВ «Вердикт Фінанс»), яке перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредит-Фінанс» (далі - ТОВ «Кредит-Фінанс»).
Вважали, що рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на підставі договору іпотеки на належну їм на праві власності квартиру за ТОВ «Вердикт Фінанс» є протиправним, оскільки порушуються їх права як співвласників цієї квартири, у зв'язку із відсутністю у державного реєстратора повноважень щодо прийняття рішення про державну реєстрацію права власності без вчинення нотаріальної дії, пов'язаної з переходом речових прав на об'єкти нерухомості; рішення про державну реєстрацію квартири приймалося без дозволу органів опіки та піклування, оскільки іпотечний договір укладався їх батьками в той момент, коли вони були неповнолітніми.
Також вказували, що на час переходу права власності за рішенням державного реєстратора діяв мораторій на відчуження майна громадян, яке забезпечене за валютним кредитом.
Посилаючись на наведене, позивачі просили позов задовольнити.
Короткий зміст судових рішень
Суди розглядали справу неодноразово.
Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 24 листопада 2021 року в задоволенні позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог. При цьому, суд відхилив посилання позивачів щодо необхідності отримання згоди органу опіки та піклування під час прийняття рішення про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ТОВ «Вердикт Фінанс», оскільки під час укладення договору іпотеки власниками майна, переданого в іпотеку, були лише іпотекодавці, які іншої інформації, зокрема про те, що позивачі були власниками переданого в іпотеку майна та про їх реєстрацію у спірній квартирі, не повідомили.
Відхиляючи посилання позивачів на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», місцевий суд виходив із того, що вони договір іпотеки не укладали, позичальниками або майновими поручителями не були, а тому відсутні підстави для застосування вказаного Закону до спірних правовідносин.
Окрім того, місцевий суд зазначив, що державний реєстратор не є належним відповідачем у цій справі.
Київський апеляційний суд постановою від 06 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив.
Скасував рішення державного реєстратора філії Комунального підприємства «Добробут» Литвинівської сільської ради у м. Києві Демченка С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 40473843 від 04 квітня 2018 року, 10:21:44.
Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що місцевий суд помилково не врахував наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують, що спірна квартира належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 Державний реєстратор при реєстрації права приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 за ТОВ «Вердикт Фінанс» не перевіряв наявність або відсутність інших співвласників указаної квартири, тобто не вичинив у повній мірі дії, передбачені статтею 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Таким чином, ураховуючи те, що державною реєстрацією спірної квартири за відповідачем порушуються права позивачів, як співвласників квартири, суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Верховний Суд постановою від 03 травня 2023 року касаційну скаргу ТОВ «Кредит Фінанс» задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 06 вересня 2022 року скасував і направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Встановивши, що ТОВ «Вердикт Фінанс» у справі не було належно повідомлено про дату, час і місце розгляду справи, що суперечить положенням статті 128, частині третій статті 368 ЦПК України, Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та направив справу на новий апеляційний розгляд.
Короткий зміст оскарженої ухвали апеляційного суду
Київський апеляційний суд ухвалою від 15 серпня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнив частково. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2021 року скасував та передав справу на розгляд до Господарського суду міста Києва.
Апеляційний суд мотивував судове рішення тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс». У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що всі майнові спори, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинні розглядатися саме господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи, тому цей спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, а належить до господарської юрисдикції.
Аргументи учасників справи
Узагальнені доводи вимог касаційної скарги
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 і ОСОБА_2 подали до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просили скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказували те, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18; не дослідив зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявники зазначали, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство, жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правового пуризму.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд не врахував підстав передачі справи на новий розгляд, зазначених судом касаційної інстанції, та безпідставно застосував абзац другий частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
Доводи інших учасників справи
Відзив/заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
18 грудня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2024 року справу повернуто на розгляд колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (провадження № 14-20цс24).
08 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 квітня 2024 року зазначену справу передано на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 травня 2024 року справу № 756/3328/20 прийнято до провадження та призначено до розгляду Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
У справі, яка переглядається, апеляційний суд установив, що 26 листопада 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Універсальний банк розвитку та партнерства» (далі - ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства», яке перейменоване на ВАТ «БГ Банк»), і ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № 180, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 110 000,00 дол. США.
Цього самого дня на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ВАТ «Універсальний банк розвитку та партнерства» і ОСОБА_3 , ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку банку передано квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 25 жовтня 2007 року, виданого Комунальним підприємством «Служба замовника житлово-комунальних послуг» Оболонського району м. Києва, квартира АДРЕСА_1 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_3 та членам його сім'ї: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 у рівних частках.
Згідно зі свідоцтвами від 22 лютого 2017 року серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2, виданими приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т. О., нотаріус передав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 заяви ТОВ «Вердикт Фінанс» про наявність заборгованості за кредитним договором та намір товариства звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу від власного імені предмета іпотеки та/ або зареєструвати право власності на вказаний предмет іпотеки у разі невиконання взятих на себе зобов'язань.
Згідно з Інформаційною довідкою від 05 квітня 2018 року № 119823397 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта право приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ТОВ «Вердикт Фінанс» на підставі дубліката іпотечного договору від 13 червня 2014 року, а також свідоцтва від 04 квітня 2017 року та договору відступлення прав вимоги за іпотечними договорами від 04 серпня 2010 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс». Цією ухвалою арбітражного керуючого Шевчука В. В. призначено розпорядником майна ТОВ «Кредит-Фінанс».
Межі касаційного перегляду
Ухвала суду касаційної інстанції про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду мотивована тим, що справа містить виключну правову проблему, яка полягає в питанні, чи має апеляційний суд (суд касаційної інстанції) повноваження на скасування рішення місцевого суду (апеляційного суду) та передачу справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, за обставин, коли рішення та/або постанова були ухвалені до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника
Так, у постановах від 07 жовтня 2020 року у справі № 904/7234/15 та від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду виснував, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство (через 8 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції), яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.
Схожого висновку дійшов Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 465/5402/16-ц (провадження № 61-17041св20) та від 30 листопада 2022 року у справі № 752/3410/20 (провадження № 61-9243св22).
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 916/470/22, досліджуючи питання про наявність в апеляційного суду повноважень на скасування судового рішення місцевого суду і направлення справи для розгляду до іншого суду, вказав, що норми статті 7 КУзПБ, статті 31 ГПК України регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог. Таке питання не вирішується в суді апеляційної інстанції, який має право направити справу для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю виключно у випадку, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності) і учасник справи заявляв про це при розгляді справи.
Натомість Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постановах від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 750/8669/17 (провадження № 61-10623св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 750/7344/18(провадження № 61-5354св19), від 08 червня 2022 року у справі № 711/8269/17 (провадження № 61-18187св20) та від 03 серпня 2022 року у справі № 520/98/17 (провадження № 61-4579св20) дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції, а, подекуди, й суду апеляційної інстанції для направлення справи до господарського суду, в якому розглядається справа про банкрутство, порушена після ухвалення таких судових рішень.
Передаючи справу на розгляд Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважала, що є підстави для відступу від висновків щодо застосування норм права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 750/8669/17 (провадження № 61-10623св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 750/7344/18 (провадження № 61-5354св19) та від 29 листопада 2023 року у справі № 522/21417/17 (провадження № 61-10147св23) щодо можливості скасування судом апеляційної/касаційної інстанції рішення та/або постанови суду за обставин, коли рішення та/або постанова були ухвалені до відкриття провадження у справі про банкрутство боржника.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, з таких мотивів.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, ЄСПЛ, від 22 листопада 1995 року).
Об'єднана палата звертає увагу, що для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм, зокрема, при вирішенні питання про закриття провадження у справі з підстав порушення правил юрисдикції (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20).
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року).
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Згідно з частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється у порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
21 жовтня 2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства.
Відповідно до частин першої - третьої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про відшкодування шкоди та/або збитків, завданих боржнику; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п'яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 916/585/18 (916/1051/20) зазначила, якщо наслідком задоволення вимоги, заявленої у справі, стороною якої є особа, щодо якої відкрито провадження у справі про банкрутство, може бути зміна розміру або складу ліквідаційної маси боржника, таку справу слід розглядати у межах справи про банкрутство на підставі статті 7 КУзПБ, а спір є майновим у розумінні положень цього Кодексу.
Оскільки спір у цій справі виник щодо законності переходу права власності на нерухоме майно від позивачів (як боржників у кредитних правовідносинах) до кредитора (який набув право власності на підставі іпотечного договору та іпотечного застереження), відносно до якого відкрите провадження у справі про банкрутство, відповідно виниклий спір впливає на ліквідаційну масу відповідача.
У постанові від 07 жовтня 2020 року у справі № 904/7234/15 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов висновку, що з огляду на норми законодавства України, чинного на момент розгляду справи Верховним Судом, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Водночас, у цій самій постанові Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначив, що відсутність порушеного провадження у справі про банкрутство відповідача на момент звернення з позовом (13 серпня 2015 року), судового розгляду справи по суті в суді першої інстанції, який закінчився ухваленням рішення від 29 вересня 2015 року, звернення з апеляційною скаргою, свідчить про об'єктивну неможливість направлення такої справи до господарського суду для розгляду в межах справи про банкрутство, провадження у якій порушено 03 грудня 2015 року.
Аналогічного за змістом висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 921/490/18, зазначивши, що скасування судового рішення лише з підстав встановлення факту порушення справи про банкрутство (через 8 місяців після ухвалення рішення судом першої інстанції), яке жодним чином не вплинуло та не могло вплинути на законність і обґрунтованість судового рішення, є відступом від принципу правової визначеності та проявом правого пуризму.
Схожого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 13 травня 2021 року у справі № 465/5402/16-ц (провадження № 61-17041св20) та від 30 листопада 2022 року у справі № 752/3410/20 (провадження № 61-9243св22).
Крім того, Верховний Суду складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 26 вересня 2023 року у справі № 916/470/22, досліджуючи питання про наявність в апеляційного суду повноважень на скасування судового рішення місцевого суду і направлення справи для розгляду до іншого суду, дійшов таких висновків: «Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 12 січня 2023 року відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Сат-Агро».
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 367 ЦПК України).
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 листопада 2020 року у справі № 752/1839/19 (провадження № 61-976св20), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 760/16979/15-ц (провадження № 61-4848св19), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 грудня 2023 року в справі № 686/23143/20 (провадження № 61-13878св23)).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження у справі.
Обміркувавши викладене, Об'єднана палата зауважує, що:
юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції;
норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог;
передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог;
не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Апеляційний суд у справі, яка переглядається, скасовуючи рішення суду першої інстанції від 24 листопада 2021 року та передаючи справу на розгляд до господарського суду, виходив із того, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 08 березня 2023 року відкрито провадження у справі № 910/12956/22 про банкрутство ТОВ «Кредит-Фінанс», а тому розгляд усіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.
Згідно з частинами першою та другою статті 414 ЦПК України судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.
Відповідно до частини першої статті 19 («§ 1. Предметна та суб'єктна юрисдикція») ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 908/129/22 (908/1333/22) (провадження № 12-46гс23) зробила висновок про те, що юрисдикцію спорів визначають процесуальні кодекси, а не КУзПБ. При цьому, Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
У справі, яка є предметом перегляду Об'єднаної палати, апеляційний суд не врахував, що на момент звернення позивачів із позовом у березні 2020 року, а також на час ухвалення судом першої інстанції рішення 24 листопада 2021 року та звернення з апеляційною скаргою провадження у справі про банкрутство порушене не було.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 607/6254/15-ц (провадження № 14-404цс19), розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи.
Проте у вказаній справі (№ 607/6254/15-ц) не ухвалювалось судове рішення після відкриття провадження у справі про банкрутство.
Зважаючи на викладене та з урахуванням наведених вище положень процесуального закону, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що у апеляційного суду не було правових підстав, визначених ЦПК України, для скасування рішення місцевого суду, тим більше з посиланням на статтю 378 ЦПК України.
Тому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду приймає аргументи касаційної скарги про порушення апеляційним судом норм процесуального права.
З огляду на те, що оскаржувана ухвала суду апеляційної інстанції не відповідає вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, тому Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити, ухвалу апеляційного суду скасувати та направити справу до апеляційного суду для продовження розгляду.
Водночас, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду не вбачає підстав для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 200/12041/17 (провадження № 61-12507св19), від 16 грудня 2020 року у справі № 750/8669/17 (провадження № 61-10623св18), від 23 грудня 2020 року у справі № 750/7344/18 (провадження № 61-5354св19) та від 29 листопада 2023 року у справі № 522/21417/17 (провадження № 61-10147св23), оскільки встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно із частиною шостою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.
У випадках скасування судом касаційної інстанції ухвал суду першої або апеляційної інстанцій, які перешкоджають провадженню у справі, справа передається на розгляд відповідного суду першої або апеляційної інстанції (частина четверта статті 406 ЦПК України).
Оскільки доводи касаційної скарги дають підстави для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала апеляційного суду - скасуванню з передачею справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Висновки щодо застосування норми права
У постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об'єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
Юрисдикція спору визначається на час відкриття провадження у справі в суді першої інстанції, тому і застосуванню підлягає процесуальне законодавство, що було чинним саме на час відкриття провадження.
Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.
Норми статті 7 КУзПБ регулюють питання передачі справи господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, ще на стадії розгляду справи у суді першої інстанції та до ухвалення рішення суду по суті заявлених вимог.
Передача справи до господарського суду на підставі частини третьої статті 7 КУзПБ можлива лише на стадії розгляду справи в суді першої інстанції та до ухвалення рішення судом першої інстанції по суті заявлених вимог. Неможливо передати матеріали справи до суду іншої юрисдикції з ухваленим у ній рішенням по суті заявлених вимог.
Не є підставою для скасування рішень при апеляційному/касаційному перегляді з передачею справи до господарського суду відкриття провадження у справі про банкрутство, яке відбулося після ухвалення судового рішення судом першої інстанції, за винятком якщо судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу Київського апеляційного суду від 15 серпня 2023 року скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
В. І. Крат
Д. Д. Луспеник Є. В. Синельников
І. М. Фаловська