06 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 206/2932/24
провадження № 61-13873ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В.,
Ситнік О. М.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 28 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року
у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев Ігор В'ячеславович, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»
про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження,
У червні 2024 року ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І. В., Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (далі - АТ «Райффайзен Банк»), звернувся до суду із скаргою про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження.
Скарга мотивована тим, що приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І. В. відкрив виконавче провадження
№ НОМЕР_1 за заявою стягувача АТ «Райффайзен Банк» щодо примусового виконання виконавчого листа № 206/4625/15-ц, виданого 12 травня 2016 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 23 лютого 2006 року, яка станом на 12 червня
2015 року склала у загальному розмірі 94 632,16 доларів США,
що в еквіваленті становить 2 260 251,29 грн, з яких: заборгованість
за кредитом - 33 358,01 доларів США; заборгованість за
відсотками - 27 774,15 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 33 500 доларів США, та судові витрати у розмірі 3 654 грн.
21 травня 2024 року приватний виконавець Щигарцев І. В. вручив адвокату ОСОБА_1. датовану 11 лютого 2022 роком постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 після повторного пред'явлення стягувачем виконавчого листа до виконання. Також заявник повідомив, що постанова приватного виконавця про відкриття виконавчого провадження до 21 травня 2024 року не вручалась ОСОБА_1 та не було відомо про її існування. Крім того, із заявою про відкриття виконавчого провадження звернулася не та особа, щодо якої ухвалене судове рішення і яка зазначена у виконавчому документі № 206/4625/15-ц, виданому 12 травня 2016 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська, а саме,
не ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», а АТ «Райффайзен Банк».
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцева І. В. від 11 лютого 2022 року про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Самарський районний суд міста Дніпропетровська від 28 червня 2024 року
у задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовив.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 25 вересня 2024 року ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 28 червня
2024 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Шигарцев І. В. діяв в межах чинного законодавства, оскаржувану постанову про відкриття виконавчого провадження прийнято відповідно до закону, в межах повноважень суб'єкта оскарження, і права скаржника не порушено.
Разом з тим, суди зазначили, що стягувач не пропустив визначений законом строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, оскільки на час повернення виконавчого документа стягувачу діяла стаття 12 Закону України «Про виконавче провадження» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій), якою передбачено, що виконавчі документи можуть бути пред?явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
Крім того, сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
Тому підстав для задоволення скарги немає.
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення скарги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України - суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладені у постанові Верховного Суду Великої Палати від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), ухвалі Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у справі № 695/2710/15 (провадження № 61-11596ск22).
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 4 частини третьої
статті 411 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди не звернули увагу на заміну сторони виконавчого провадження, а саме первісного стягувача в особі
ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на АТ «Райффайзен Банк», яка мала бути здійснена у визначеному законом порядку.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких підстав.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І. В. відкрив виконавче провадження
№ НОМЕР_1 за заявою стягувача АТ «Райффайзен Банк» щодо примусового виконання виконавчого листа № 206/4625/15-ц, виданого 12 травня 2016 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська про стягнення
з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором від 23 лютого 2006 року, яка станом на 12 червня 2015 року склала у загальному розмірі 94 632,16 доларів США, що в еквіваленті становить 2 260 251,29 грн, з яких: заборгованість
за кредитом - 33 358,01 доларів США; заборгованість за
відсотками - 27 774,15 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - 33 500 доларів США, та судові витрати у розмірі 3 654 грн.
Відповідно до постанови про стягнення з боржника основної винагороди, стягнуто з боржника ОСОБА_1 основну винагороду приватного виконавця в сумі 9 463,21 доларів США та 365,40 грн.
Згідно з листом від 14 лютого 2022 року № 0129/1842 приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І. В. направив для виконання та до відома постанову про відкриття виконавчого провадження
№ НОМЕР_1 від 14 лютого 2022 року, що підтверджується: списком згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих від 16 лютого 2022 року № 2098, в якому пунктом 31 зазначений одержувачем
ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , рекомендованого листа зі штрих-кодом № 4900102048526; списком
від 16 лютого 2022 року № 2 «форми 103», в якому одержувачем в пункті 31 зазначений ОСОБА_1 , та копією фіскального чеку.
Приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев І. В. у виконавчому листі зазначив, що вказаний виконавчий лист двічі повертався (16 березня 2018 року та 20 грудня 2019 року) первісному стягувачу ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та один раз вже його правонаступнику АТ «Райффайзен Банк» на підставі статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Тобто, первісний стягувач після повторного повернення йому 20 грудня 2019 року виконавчого листа з новим зверненням про відкриття виконавчого провадження не звертався, а тому на підставі статті 22 Закону України «Про виконавче провадження» строк пред'явлення вказаного виконавчого листа до виконання закінчився 20 грудня 2020 року.
Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки стягувач не пропустив визначений законом строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання, а також сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій та вважає доводи касаційної скарги необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових
осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Тобто, виконавче провадження є процесуальною формою, що гарантує примусову реалізацію рішення суду, яким підтверджені права та обов'язки суб'єктів матеріальних правовідносин цивільної справи.
Частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Права та обов'язки виконавців передбачені статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.
У постанові від 22 квітня 2020 року у справі № 641/7824/18 (провадження
№ 61-10355св19) Верховний Суд зазначив, що «завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим».
Схожий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21),
на яку заявник послався як на неоднакове застосування норми права у побідних правовідносинах.
Звертаючись з касаційною скаргою, ОСОБА_1 вказував про порушення приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження вимог чинного законодавства, адже із заявою про відкриття виконавчого провадження звернулася не та особа, щодо якої ухвалене судове рішення і яка зазначена у виконавчому документі № 206/4625/15-ц, виданому 12 травня 2016 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що із заявою про відкриття виконавчого провадження звернулася не та особа, щодо якої ухвалене судове рішення і яка зазначена у виконавчому документі, слід зазначити наступне
Сама лише зміна найменування юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи. Зміна типу акціонерного товариства з публічного на приватне не є його реорганізацією. Водночас зміна найменування юридичної особи тягне за собою необхідність у державній реєстрації змін до установчих документів в порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань».
Відповідно до статті 108 ЦК України перетворенням юридичної особи є зміна її організаційно-правової форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
Згідно з частиною другою статті 5 Закону України «Про акціонерні товариства» (тут і далі - у редакції, чинній на час вчинення оскаржуваних виконавчих дій) зміна типу товариства з приватного на публічне або з публічного на приватне не є його перетворенням.
Частинами першою, п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив. У разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Тобто, виконавець наділений повноваженнями змінити назву сторони виконавчого провадження у разі наявності належних доказів - відповідних підтверджуючих документів, що не потребує звернення до суду.
Відповідно до частини четвертої статті 3 Закону України «Про акціонерні товариства» повне найменування акціонерного товариства українською мовою повинне містити його організаційно-правову форму (акціонерне товариство). Тип акціонерного товариства не є обов'язковою складовою найменування акціонерного товариства.
Згідно зі статтею 26 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк може бути реорганізований за рішенням власників банку. Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення. У разі реорганізації банку шляхом перетворення до таких правовідносин не застосовуються норми законодавства щодо припинення юридичної особи.
З аналізу зазначених положень убачається, що сама лише зміна найменування (типу) юридичної особи не означає її реорганізації, зокрема, перетворення, якщо при цьому не змінюється організаційно-правова форма такої особи.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 914/3587/14 (провадження
№ 12-34гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «на відміну від заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджуючих документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження (стаття 15 Закону України «Про виконавче провадження», пункт 14 розділу ІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень). Звідси, зміна найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця, якою змінюється назва відповідної сторони такого провадження».
В ухвалі від 02 грудня 2022 року у справі № 695/2710/15-ц (провадження
№ 61-11596ск22), на яку послався заявник як на неоднакове застосування норми права у подібних правовідносинах, Верховний Суд виснував, що «у разі якщо сторона виконавчого провадження змінила найменування (для юридичної особи) або прізвище, ім'я чи по батькові (для фізичної особи), виконавець, за наявності підтверджувальних документів, змінює своєю постановою назву сторони виконавчого провадження.
Черкаська обласна дирекція ПАТ «Райффайзен банк Аваль» юридичною особою не була, тому внесення відомостей про стягувача, а саме - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» у виконавчому листі є правомірним. Скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає, оскільки старший державний виконавець Олексієнко Т. В. діяла в межах чинного законодавства України, оскаржувану постанову старшим державним виконавцем було прийнято відповідно до закону, в межах повноважень суб'єкта оскарження, і права заявника не порушено».
Враховуючи викладене вище, доводи касаційної скарги про те, що суди не звернули увагу на заміну сторони виконавчого провадження, а саме первісного стягувача в особі ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»
на АТ «Райффайзен Банк», яка мала бути здійснена у визначеному законом порядку, є необґрунтованими.
Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв'язку, установивши, що оскільки стягувачем у виконавчому документі є саме юридична особа ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», яке змінило назву на АТ «Райффайзен Банк», приватний виконавець не мав правових підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження на підставі заяви представника АТ «Райффайзен Банк», суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні скарги.
Зазначення у постанові приватного виконавця найменування стягувача можливо виправити у порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження».
Безпідставним є посилання у касаційній скарзі на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, які були викладені у постанові Верховного Суду Великої Палати від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (провадження № 14-197цс21), ухвалі Верховного Суду від 02 грудня 2022 року у справі № 695/2710/15 (провадження № 61-11596ск22), оскільки висновки в указаних справах не суперечать висновкам судів під час розгляду цієї справи.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої
статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
Касаційна скарга також містить доводи про те, що суди встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів, оскільки із заявою про відкриття виконавчого провадження звернулася не та особа, щодо якої ухвалене судове рішення і яка зазначена у виконавчому документі № 206/4625/15-ц, виданому 12 травня 2016 року Самарським районним судом міста Дніпропетровська, а саме - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Верховний Суд вважає формальним посилання заявника підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України, а саме щодо встановлення судами обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (частина третя статті 411 ЦПК України).
Суди не встановили обставин порушення приватним виконавцем вимог чинного законодавства, тому посилання заявника (як на недопустимість доказів) на вирішення судами скарги щодо визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження з підстав звернення із заявою не тією особою, щодо якої ухвалене судове рішення і яка зазначена у виконавчому документі, не можна вважати передбаченою пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження.
Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Частиною шостою статті 394 ЦПК України передбачено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви,
з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження.
Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 28 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження не підлягає окремому розгляду клопотання заявника про зупинення виконання ухвали Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 28 червня 2024 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року
до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.
Керуючись частинами четвертою, шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі за скаргою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Щигарцев Ігор В'ячеславович, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Самарського районного суду міста Дніпропетровська від 28 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 25 вересня
2024 року.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська В. В. Сердюк О. М. Ситнік