18 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 8/61
Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду Погребняка В.Я.
розглянувши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Закарпатській області
на ухвалу Господарського суду Львівської області
від 09.07.2024
у складі судді: Морозюк А.Я.,
та постанову Західного апеляційного господарського суду
від 26.09.2024
у складі колегії суддів: Матущак О.І. (головуючий), Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.,
у справі за заявою Управління Пенсійного фонду України в Залізничному районі м. Львова
до Закритого акціонерного товариства "Львівський керамічний завод"
про банкрутство
Головне управління ДПС у Закарпатській області (далі - заявник) 29.10.2024, засобами електронного зв'язку, звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 8/61.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи № 8/61 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Погребняк В.Я., суддя - Пєсков В.Г., суддя - Васьковський О.В., що підтверджується протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду 29.10.2024.
Касаційна скарга Головного управління ДПС у Закарпатській області не відповідає вимогам статей 290 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з пунктом 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).
Відповідно до абзацу 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні, та скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування вказаного висновку (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування конкретної норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду (п. 5 ч.2 ст. 290 Господарського процесуального кодексу України).
При поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен чітко зазначити норму права щодо якої відсутній висновок її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній.
У разі оскарження судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у частинах 1, 3 статті 310 ГПК. Якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Крім того, заявник касаційної скарги повинен враховувати, що за змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України відкриття касаційного провадження через недослідження зібраних у справі доказів можливе лише за умови наявності у касаційній скарзі інших обґрунтованих підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, наведений в частині другій статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є вичерпним, тому суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Лише посилання скаржника, як на підставу для відкриття касаційного провадження, на порушення норм процесуального та матеріального права, які, на думку скаржника, неправильно чи з порушенням застосовано судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення, не можна вважати таким, що відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
У касаційній скарзі заявник посилається на положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 102 ПК України при зверненні з заявами про визнання кредиторських вимог.
Проте, Верховний Суд неодноразово викладав правову позицію щодо застосування положень ст. 102 ПК України у постанові від 17.04.2019 у справі № 43/75-15/7-б, постанові від 06.02.2018 у справі № 807/2097/16, постанові від 02.05.2018 у справі № 923/1092/16, постанові від 04.09.2018 у справі № 813/4430/16, постанові від 19.09.2019 у справі № 910/11620/18, постанові від 31.10.2019 у справі № 925/1242/15, постанові від 05.12.2019 у справі № 910/1678/19, постанові від 16.08.2023 у справі № 922/5238/21, постанові від 17.09.2024 у справі № 903/877/20. Крім того, судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові враховано правову позицію Верховного Суду щодо застосування ст. 102 ПК України викладену постанові від 15.10.2020 у справі № 910/8428/18.
Водночас Верховний Суд не наділений повноваженнями за скаржника доповнювати касаційну скаргу міркуваннями, які сам заявник скарги не викладав у тексті касаційної скарги, оскільки вказане свідчитиме про порушення Судом принципу змагальності сторін.
Зміст касаційної скарги, не відповідає вимогам пункту 5 частини 2 статті 290 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не зазначено відповідну підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої статтею 287 Господарського процесуального кодексу України підстави (підстав).
Відповідно до частини 2 статті 174 Господарського процесуального кодексу України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
За таких обставин, заявнику касаційної скарги необхідно усунути недоліки касаційної скарги та зазначити підстави касаційного оскарження, відповідно до приписів пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 287, 291, 292 Господарського процесуального кодексу України, суддя Верховного Суду,
1. Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Закарпатській області на ухвалу Господарського суду Львівської області від 09.07.2024 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 у справі № 8/61 залишити без руху.
2. Надати Головному управлінню ДПС у Закарпатській області строк для усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення ухвали.
3. Роз'яснити Головному управлінню ДПС у Закарпатській області, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто.
4. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя Верховного Суду В.Я. Погребняк