13 листопада 2024 року
м. Київ
cправа № 918/81/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1
на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 (суддя Пашкевич І. О.)
і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 (головуючий суддя Маціщук А. В., судді Бучинська Г. Б., Філіпова Т. Л.)
у справі № 918/81/24
за позовом Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району
до 1) ОСОБА_1 і 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп"
про витребування земельної ділянки,
У січні 2024 року керівник Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Здолбунівської міської ради Рівненського району звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до ОСОБА_1 і Товариства з обмеженою відповідальністю "Акріс Агро Груп" про витребування у комунальну власність земельної ділянки площею 2, 8438 га, к.н. 5622682800:00:001:0332.
16.05.2024 рішенням Господарського суду Рівненської області, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024, позовні вимоги задоволено.
24.10.2024 скаржник надіслав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 918/81/24.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 918/81/24 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно із пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Таким чином, позовні вимоги про витребування земельної ділянки є майновою вимогою. Тому судовий збір у цій справі сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового характеру, майнові вимоги вираховуються виходячи з вартості спірного майна.
Предметом позову у цій справі є витребування майна з чужого незаконного володіння вартістю 129 530,40 грн (вартість, яку зазначив прокурор у листі від 13.02.2024 вх. № 54-302ВИХ-24), що становить менше ніж сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а тому у розумінні Господарського процесуального кодексу України справа № 918/81/24 є малозначною.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведених норм закону дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у малозначних справах після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до ста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а Суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Не можуть вважатися і обґрунтуванням передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, оскільки такі постанови прийняті Верховним Судом з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, та/або у вказаних скаржником постановах Верховного Суду відсутні висновки, про які стверджує скаржник у своїй касаційній скарзі.
Доводи скаржника (в тому числі із посиланнями на ряд постанов Верховного Суду та на відсутність висновку Верховного Суду (також без належного обґрунтування цих посилань) зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням заперечення проти відкриття касаційного провадження, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.05.2024 і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 12.09.2024 у справі № 918/81/24.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил