Рішення від 13.11.2024 по справі 927/922/24

РІШЕННЯ

Іменем України

13 листопада 2024 року м. Чернігівсправа № 927/922/24

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Моцьора В.В., за участю секретаря судового засідання Гринчук О.К., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу

за позовом: керівника Чернігівської окружної прокуратури

код ЄДРПОУ 02910114

вул. Шевченка, 1, м. Чернігів, 14000

в інтересах держави в особі:

позивача: Чернігівської обласної державної адміністрації

код ЄДРПОУ 00022674

вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000

до відповідача: Городнянської міської ради

код ЄДРПОУ 04061731

вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11А, м. Чернігів, 14000

про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельними ділянками

За участю представників:

прокуратури: Драшпуль Н.О.

позивача: Ковальова О.В.

відповідача: не прибув

третьої особи: не прибув

Дії суду щодо розгляду справи. Позиції учасників справи.

Керівником Чернігівської окружної прокуратури подано позов в інтересах держави в особі Чернігівської обласної державної адміністрації до Городнянської міської ради, у якому просить суд усунути перешкоди власнику - державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації - у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою площею 6,4403 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2184 шляхом:

- зобов'язання Городнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку площею 6,4403 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2184 державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674);

- скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером: 7421487600:03:000:2184 площею 6,4403 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1763026874214);

- скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184 площею 6,4403 га.

Позов обґрунтовано тим, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 “Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі з державної власності у комунальну власність земельної ділянки кадастровий номер 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га, суперечить вимогам земельного законодавства та закону про охорону культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, а тому є незаконним, оскільки на ділянці розташована частина пам'ятки археології місцевого значення - поселення “Печери», VII-IIІ ст. до н.е., охоронний №3748-Чр, ділянка відноситься до категорії земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної у комунальну власність.

Ухвалою суду від 02.10.2024 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881), підготовче засідання призначено на 30.10.2024, встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті.

Учасники справи були належним чином повідомлені про дату, час та місце підготовчого засідання шляхом доставлення ухвали суду від 02.10.2024 до електронних кабінетів сторін в підсистемі «Електронний суд» 03.10.2024 о 10:47.

08.10.2024 від третьої особи надійшли пояснення по справі, які долучено судом до матеріалів справи.

У письмових поясненнях третя особа зазначає наступне:

-цільове призначення спірної земельної ділянки - землі сільськогосподарського призначення, що підтверджується всіма документами, цільове призначення землі історико- культурного призначення - ніякими документами не підтверджується;

-у комунальну власність передавалась земельна ділянка, а не пам'ятка і відсутні будь-які документи, які підтверджують передачу пам'ятки та реєстрацію її за будь-яким суб'єктом у Державному реєстрі речових прав;

-згідно технічної документації з інвентаризації не формувалась земельна ділянка історико-культурного призначення, а визначено обмеження у використанні «охоронна зона навколо пам'ятки археології» для земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

-спеціальним нормативним актом у даних правовідносинах є Земельний кодекс України, а не Закон України «Про охорону культурної спадщини»;

-відсутні будь-які документи про визначення меж в натурі на земельну ділянку історико-культурного призначення під пам'яткою археології;

-Закон України «Про охорону культурної спадщини» визначає різний правовий режим для земельних ділянок під пам'яткою археології і для ділянок - охоронної зони навколо пам'ятки археології, встановлює для них зовсім різне нормативне регулювання і ніяким чином не забороняє перебувати охоронній зоні у комунальній власності;

-зона охорони, не є об'єктом культурної спадщини, адже до нашого часу не донесла цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і не зберегла (не мала) своєї автентичності. Документи, які визначають межі пам'ятки крім охоронної зони в матеріалах справи відсутні;

-стаття 14-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» прямо дозволяє проведення земляних робіт на території пам'ятки у вигляді городництва, неглибокої оранки;

-відсутні докази, які б фіксували факти будь-якого можливого негативного впливу на земельну ділянку та пам'ятку;

-відсутній будь-який документ, який би вказував на цільове призначення земельної ділянки - землі історико-культурного призначення. Матеріали землекористування до проектів роздержавлення земель не є документом, який встановлює/змінює/припиняє правовий режим земель історико-культурного призначення, а тому будь-які відомості в ньому про землі історико-культурного призначення мають не офіційний, а рекомендаційний характер;

-частина 3 статті 54-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» набрала чинності 26.05.2022, тобто після виникнення спірних правовідносин;

-стаття 54 Земельного кодексу України альтернативно дозволяє землям історико-культурного призначення перебувати у державній, комунальній та приватній власності (в т.ч. на момент виникнення спірних правовідносин).

17.10.2024 від позивача надійшли заперечення на пояснення третьої особи, в яких позивач зазначає, що неприведення цільового призначення спірної земельної ділянки у відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим спірної земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній пам'ятки. Спірна земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення, оскільки на ній розміщена пам'ятка археологи місцевого значення - поселення «Печери». До спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону України «Про охорону культурної спадщини», яким чітко встановлено, що землі на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.

28.10.2024 від прокуратури надійшли заперечення на пояснення третьої особи, в яких прокурор зазначив про те, що докази наведені в позовній заяві в сукупності беззаперечно підтверджують факт розміщення на спірній земельній ділянці об'єкта культурної спадщини - пам'ятки археології. Визначальною підставою для віднесення земель до категорії історико-культурного призначення законодавцем вказано факт розташування на них пам'яток культурної спадщини. Відсутність затвердженої науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки археології місцевого значення та її зон охорони, а також невнесення відомостей до Державного земельного кадастру щодо належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного призначення і на ній не розташована пам'ятка археології.

29.10.2024 від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі його представника. У клопотанні відповідач позовні вимоги визнає у повному обсязі.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

Аналогічне положення зазначено у ч. 1 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання відповідачем позову, оскільки це не суперечить закону, не порушує права чи інтереси інших осіб та вчинене уповноваженою особою.

30.10.2024 суд постановив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 13.11.2024.

13.11.2024 суд розглянув справу по суті та проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Обставини справи встановлені судом.

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193 (п.1 рішення, п. 23 додатку) взято під державну охорону пам'ятку археології поселення «Печери» (с. Дібровне,) разом із іншими пам'ятками археології, розташованими на території області.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 12.06.2020 №730-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Чернігівської області» Смичинська сільська рада увійшла до складу територіальної громади Городнянської міської ради, яка є правонаступником прав та обов'язків Смичинської сільської ради.

Пам'ятка археології паспортизована у 1990 році (охоронний № 3748-Чр). Відповідно до паспорту пам'ятки поселення «Печери» датовано VII-ІІІ ст. до н.е., розташовано в Городнянському районі Чернігівської області, за 2 км на захід від південної околиці с. Дібровне, на лівому березі тераси р. Крюкова. Площа пам'ятки 2,5 га. Територія поселення була заселена племенами милоградської культури VII-ІІІ ст. до н.е. Відкрита пам'ятка розвідками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у 1989 році. Пам'ятка розкриває додаткові дані про заселення басейну річки Снов в епоху раннього залізного віку.

До паспорту пам'ятки складено схематичний план поселення «Печери» з відображенням топонімів, відповідно до яких здійснено прив'язку місця розташування поселення «Печери», а також облікову карту пам'ятки археології, у якій продубльовано інформацію про місце розташування, час виявлення поселення. Також, зазначено, що поселення виникло в ранній залізний вік, товщина культурного шару 0,2-0,3 м.

У паспорті пам'ятки та обліковій картці вказано ідентичні відомості про значимість віднайденої пам'ятки.

При погодженні проекту роздержавлення земель КСП «Добробут» територія вищевказаної пам'ятки культурної спадщини позначена на карті землекористування. Відповідний об'єкт нанесено на карту землекористування, сформовану у складі графічної частини Плану роздержавлення КСП «Добробут». Відповідно до умовних позначень на карті з плану роздержавлення земель територія вказаної археологічної пам'ятки заштрихована синіми косими лініями на жовтому фоні. Під номером 10 на даній земельній ділянці знаходиться пам'ятка археології місцевого значення поселення «Печери» (с. Дібровне), охоронний № 3748-Чр.

Згідно довідки Департаменту №239-П від 03.10.2018 до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, на земельній ділянці №6, яка знаходиться на території Городнянської міської ОТГ (колишньої Смичинської сільської ради, кадастровий номер 7421487600:03:000:2184), площею 6,4403 га, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», VII-ІІІ ст. до н.е., охоронний № 3748-Чр, взята на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193.

Департамент погодив ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області відповідну технічну документацію за певних умов. Крім того, повідомлено, що відповідно до ч. 2 і 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч.2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю і не підлягають передачі в комунальну чи приватну власність. Тобто, звернуто увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'ятки археології та земельної ділянки, на якій вона розташована.

Відповідно до листа Департаменту від 26.07.2024 № 15-2060/8, у межах земельної ділянки площею 6,4403 га з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184 розташована частина пам'ятки археології місцевого значення «Печери», охоронний №3748-Чр. Погоджуючи технічну документацію останній вказав на наявність у межах погоджуваних земельних ділянок пам'яток археології, і звернув увагу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області на виключне перебування у державній власності пам'яток археології та земельних ділянок, на яких вони розташовані. У грудні 2022 року був надісланий лист Городнянській територіальній громаді щодо розташування об'єктів культурної спадщини в межах її території, необхідні заходи для забезпечення їх збереження, умови використання, порядок надання їх у користування. Окрім того, після взяття пам'яток на державний облік, копії рішень надсилалися, зокрема органам місцевого самоврядування та з 2012 року Головному управлінню земельних ресурсів (ГУ ДЗК). Однак Городнянська міська рада так і Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області з приводу умов та обмежень у використанні земельної ділянки, на якій розташовано поселення «Печери» до Департаменту не зверталися.

Згідно наданих матеріалів Департаментом, облікової картки об'єкту культурної спадщини, схем-плану розташування пам'ятки культурної спадщини поселення «Печери», VII-ІІІ ст. до н.е., охоронний №3748-Чр, а також зведеної експлікації земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства «Добробут», земельна ділянка площею 6,4403 га, кадастровий номер 7421487600:03:000:2184, відноситься до земель історико-культурного призначення, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», VII-ІІІ ст. до н.е., охоронний № 3748-Чр.

Вказані відомості також підтверджуються інформацією, наявною у технічній документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області.

У пояснювальній записці до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені згідно Класифікатора обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2008 № 643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме: щодо земельної ділянки 6 (Смичинська сільська рада) - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.

Аналогічні відомості зазначені у Пропозиціях щодо узгодження даних, отриманих у результаті проведення інвентаризації земель з інформацією, що міститься у документах та посвідчують право на земельні ділянки і Державному земельному кадастрі, а саме - «Ділянка № 6 (Смичинська сільська рада) - Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини, код 01.02 (площа 4,8470 га)».

Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:

- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком. У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №6 площею 6,4403 га, розташована на території Смичинської сільської ради;

- викопіювання з плану землекористування Смичинської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Смичинської сільської ради Городнянського району Чернігівської області (ділянка №6 орієнтовною площею 6,44 га), погоджене начальником відділу у Городнянському районі ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі земельної ділянки, що підлягає інвентаризації;

- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельній ділянці площею 6,4403 га, розташованій на території Смичинської сільської ради Городнянського району Чернігівської області, присвоєно кадастровий номер 7421487600:03:000:2184; відповідно до умовних позначень на кадастровому плані (косі лінії) встановлено обмеження у використанні ділянки на площу 4,8470 га, відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» - 01.02 «Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини».

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 16.07.2018 та перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області від 16.07.2018, до якого внесена земельна ділянка №6 (Смичинська сільська рада) площею 4,8470 га 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини.

Відділом у Городнянському районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 17.07.2018 про погодження вказаної технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населеного пункту) на території Городнянського району Чернігівської області.

Пунктом 7 вказаного висновку передбачено необхідність проведення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації.

Висновком державної експертизи землевпорядної документації від 19.07.2018 № 2052-18, визначено підсумкову оцінку результатів державної експертизи, а саме: технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам та повертається на доопрацювання.

У пп. 2 п. 10 вказаного висновку серед зауважень до землевпорядної документації вказано необхідність долучення до технічної документації погодження структурного підрозділу у сфері охорони культурної спадщини, передбачені ст. 186-1 Земельного кодексу України.

Згідно з довідкою до вказаної технічної документації із землеустрою від 03.10.2018 №239-П, виданої Департаментом культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, частина ділянок, які підлягають інвентаризації для передачі у комунальну власність Городнянської міської ОТГ, розташована на землях історико-культурного призначення, у тому числі, як зазначалось, на земельній ділянці, яка знаходиться на території Смичинської сільської ради (ділянка №6 площею 6,4403 га), розташована частина пам'ятки археології поселення «Печери» №3748-Чр та попереджено ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області про те, що відповідно до ч.ч. 2, 5 ст. 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини», ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України та роз'яснень центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини: пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі у приватну чи комунальну власність.

Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області 31.07.2018 видано наказ №25-5873/14-18-сг яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про які відсутні у Державному земельному кадастрі, розташовані на території Городнянської міської ради Городнянського району Чернігівської області.

Окрім того, згідно витягу Державного земельного кадастру у розділі «Відомості про зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки» зазначено вид обмеження у використанні земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184 - зона охорони пам'ятки культурної спадщини.

Як зазначає прокурор, опис місця розташування поселення «Печери» VII-ІІІ ст. до н.е., охоронний № 3748-Чр, яке зазначено в паспорті, обліковій кратці, а також схематичне зображення земельної ділянки, нанесене на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства «Добробут», у вигляді синіх косих лінійна жовтому фоні під номером 10, свідчить про те, що дана територія є земельною ділянкою історико-культурного призначення, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», VII-ІІІ ст. до н.е. Так, у кожному із вказаних джерел інформації окреслену територію позначено як територію пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери». Ділянка розташована за 2 км на захід від південної околиці с. Дібровне, на лівому березі тераси р. Крюкова.

Зіставленням відомостей щодо земельної ділянки №6, площею 6,4403 га (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, та схематичного відображення місця розташування поселення «Печери», нанесеного на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства «Добробут», за характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка площею 6,4403 га, якій після її формування присвоєно кадастровий номер 7421487600:03:000:2184, накладається на земельну ділянку, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», охоронний №3748-Чр. Межі земельної ділянки у вказаних джерелах інформації мають тотожну конфігурацію.

Відповідні висновки також підтверджені технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земель, згідно з якою встановлено обмеження у використанні ділянки на площу 4,8470 га 01.02 «Охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини» та довідкою Департаменту культури і туризму національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації №239-П від 03.10.2018, виданої у порядку погодження землевпорядної документації згідно вимог ст. ст. 186, 186-1 Земельного кодексу України, відповідно до якої, на земельній ділянці №6 яка знаходиться на території Смичинської сільської ради, площею 6,4403 га, розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», охоронний № 3748-Чр, взяте на облік рішенням виконкому Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193

Окрім того, розташування поселення «Печери», охоронний №3748-Чр, на території земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, також підтверджено графічними відомостями з позначенням межі та площі пам'ятки археології місцевого значення поселення відносно спірної земельної ділянки, наданими інженером-землевпорядником Бойко Д.О.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» Городнянській міській раді Городнянського району Чернігівської області передано у комунальну власність земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 7408,6605 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Городнянської міської об'єднаної територіальної громади згідно з актом приймання-передачі земельних ділянок.

Згідно акту приймання-передачі від 27.09.2018 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу №25-7562/14-18-сг від 27.09.2018 передало із державної власності, а Городнянська міська рада прийняла у комунальну власність громади земельні ділянки, в тому числі (№346 додатку до акту) земельну ділянку площею 6,4403 га, кадастровий номер 7421487600:03:000:2184.

Рішенням від 16.08.2018 Городнянська міська рада прийняла в комунальну власність земельні ділянки, зокрема земельну ділянку з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру з прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру , Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №396445116 державним реєстратором Городнянської міської ради Ткаченко О.О. прийнято рішення індексний номер №45477310 від 12.02.2019 про державну реєстрацію за Городянською міською радою права комунальної власності на земельну ділянку площею 6,4403 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2184 про що вчинено запис про право власності від 07.02.2019 №30246150, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1763026874214.

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор зазначив, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 №25-7562/14-18-сг «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» в частині передачі у власність Городнянської територіальної громади земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га, суперечить вимогам земельного законодавства та закону про охорону культурної спадщини, порушує виключне право власності держави на земельні ділянки відповідної категорії та виду користування, а тому є незаконним. Пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Печери», охоронний №3748-Чр, розташована на земельній ділянці за кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га, що відноситься до земель історико-культурного призначення, які не можуть відчужуватись з державної в комунальну або приватну власність.

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України “Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі “Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі “Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

“Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) “Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України “Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття “інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття “інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що “інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття “інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України “Про прокуратуру».

Таким чином, “інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація “інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України “Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Чернігівської обласної державної адміністрації у зв'язку із невиконанням нею своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у неправомірній передачі Городнянській міській раді спірної земельної ділянки, на якій розташована пам'ятка археології, внаслідок чого держава позбавлена можливості повноцінно реалізовувати права власника щодо свого майна.

Відповідно до ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

Отже, Чернігівська обласна державна адміністрація є розпорядником земель державної власності історико-культурного призначення та у разі порушення виявлення порушень .

Таким чином, уповноваженою особою, яка має право вимагати усунення перешкод у користуванні та розпорядженні спірною земельною ділянкою, є Чернігівська обласна державна адміністрація.

Листом від 26.07.2024 прокуратура повідомила Чернігівську ОДА про встановлення обставин перебування у комунальній власності земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення «Печери». У вказаному листі прокуратура просила повідомити, чи вживалися заходи для захисту порушених інтересів держави щодо цієї пам'ятки та пов'язаної із нею земельної ділянки.

У відповіді від 26.08.2024 Чернігівська ОДА повідомила, що не наділена повноваженнями щодо здійснення державного контрою за використанням та охороною земель, а також перевірки правомірності дій Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області, а тому не вживала та не планує вживати заходи, вказані у листі прокуратури.

Відтак позивач особисто підтвердив нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не збирається робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Чернігівську ОДА позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Чернігівської ОДА про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Щодо порушення виключного права державної власності на спірну земельну ділянку.

Відповідно до частини 2 статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, ЗК України, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

За частиною 1 статті 79 ЗК України земельною ділянкою є частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

За приписами статті 79-1 цього Кодексу формування земельної ділянки і набуття нею статусу об'єкта цивільних прав пов'язується законодавством з визначенням її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

На підставі проведеної інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 1057,6642 га в межах Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області була розроблена технічна документація, яка включає в себе, зокрема, визначення площі, меж та обмежень у використання земельної ділянки №6 (площа 6,4403 га).

Відповідно до технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, земельна ділянка з кадастровим номером: 7421487600:03:000:2184 площею 6,4403 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення державної власності, зареєстрована із видом обмеження у використанні - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини - 4,8470 га.

Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА, погоджуючи дану техдокументацію із землеустрою, в довідці від 03.10.2018 № 239-П, звертав увагу, що на земельній ділянці, що знаходиться на території Смичинської сільської ради (ділянка № 6 площею 6,4403 га), розташована пам'ятка археології - поселення «Печери» (охоронний №3748-Чр). Повідомив, що відповідно до частин 2, 5 статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» та п. 2 статті 83 ЗК України пам'ятки археології та земельні ділянки, на яких вони розташовані, є державною власністю, і не підлягають передачі в приватну та комунальну власність.

До акту приймання-передачі земельної ділянки сільськогосподарського призначення із державної в комунальну власність від 27.09.2018 (згідно з додатком), за наказом ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 27.09.2018 № 25-7562/14-18-сг, внесене застереження відносно земельної ділянки за кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га, щодо обмеження в використанні, а саме: охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (6,4403 га).

Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані в власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати в запасі.

За приписами статті 20 ЗК України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Суб'єктом права на землі державної власності, за статтею 80 ЗК України є держава, яка реалізує це право на землі державної власності через відповідні органи державної влади.

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Порядок використання земель історико-культурного призначення визначається законом.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини в сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини в суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь, врегульовані положеннями Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ, за яким охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України “Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України “Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України “Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.

За статтею 34 Закону України № 1805-ІІІ території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Землі історико-культурного призначення віднесені до особливо цінних земель (частина 1 статті 150 ЗК України).

Частина 1 статті 54 ЗК України передбачає, що землі історико-культурного призначення можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Дана норма встановлює загальне правило відносно форм власності земель віднесених за цільовим призначенням до категорії земель історико-культурного призначення. Натомість спеціальна норма, закріплена в статті 17 Закону України № 1805-ІІІ, передбачає виключення із загального правила, за змістом якої землі на яких розміщені пам'ятки археології перебувають виключно в державній власності.

За висновком суду, до спірних правовідносин підлягають застосуванню саме положення спеціального нормативно-правового акту, Закону України “Про охорону культурної спадщини» від 08.06.2000 № 1805-ІІІ. Наведене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду в постанові від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернігівської обласної Ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193 (п.1 рішення, п. 23 додатку) взято під державну охорону пам'ятку археології поселення «Печери» (с. Дібровне,) разом із іншими пам'ятками археології, розташованими на території області.

На вказаний пам'ятник історії та культури СРСР складено облікову картку та паспорт.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 30.08.1991 № 193 пам'ятка археології місцевого значення, а саме поселення “Печери» взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР “Про охорону і використання пам'яток історії та культури та проведено її паспортизацію як пам'ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х “Прикінцеві положення» Закону України “Про охорону культурної спадщини», вказана пам'ятка археології була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а земельна ділянка, на якій розміщена ця пам'ятка, належать до земель історико-культурного призначення.

Опис місця розташування поселення «Печери» VII-ІІІ ст. до н.е., охоронний № 3748-Чр, яке зазначено в паспорті, обліковій кратці, а також схематичне зображення земельної ділянки, нанесене на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства «Добробут», у вигляді синіх косих лінійна жовтому фоні під номером 10, свідчить про те, що дана територія є земельною ділянкою історико - культурного призначення, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», VII-ІІІ ст. до н.е. Так, у кожному із вказаних джерел інформації окреслену територію позначено як територію пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери». Ділянка розташована за 2 км на захід від південної околиці с. Дібровне, на лівому березі тераси р. Крюкова.

Зіставленням відомостей щодо земельної ділянки №6, площею 6,4403 га (охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини) з технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель та земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності (за межами населених пунктів) на території Городнянської міської ОТГ Городнянського району Чернігівської області, та схематичного відображення місця розташування поселення «Печери, нанесеного на карту землекористування - зведену експлікацію земельних угідь колективного сільськогосподарського підприємства «Добробут», за характерними умовними та топографічними позначеннями встановлено, що земельна ділянка площею 6,4403 га, якій після її формування присвоєно кадастровий номер 7421487600:03:000:2184, накладається на земельну ділянку, на якій розташована частина пам'ятки археології місцевого значення поселення «Печери», охоронний №3748-Чр. Межі земельної ділянки у вказаних джерелах інформації мають тотожну конфігурацію.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка кадастровий номер 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходяться пам'ятки археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України “Про охорону культурної спадщини» з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Водночас, відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією земель історико-культурного призначення, визначення меж та режимів використання пам'ятки археології національного значення та зон її охорони, за висновком суду, не спростовує факту розташування на спірній земельній ділянці вказаної пам'ятки, що знаходиться під охороною держави. З урахуванням наведеного, судом відхилено заперечення третьої особи.

Щодо способу захисту порушеного права держави.

Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений в його здійсненні.

Згідно з ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Перелік способів захисту цивільних прав та інтересів визначений в частині 2 статті 16 Цивільного кодексу України та частині 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним з яких є відновлення становища, що існувало до порушення.

Обраний спосіб захисту має забезпечити ефективне поновлення порушених прав та охоронюваних законом інтересів, або попередити їх порушення на майбутнє.

У рішенні від 31.07.2003 у справі “Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття “ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Згідно з п.1 ч.1 ст. 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права комунальної власності на об'єкт з обмеженою оборотоздатністю територіальною громадою, яка протиправно його набула в комунальну власність, є перешкодою для реалізації державою речових прав на зазначений об'єкт.

Відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи в випадку, передбаченому п. 1 частини 7 статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також в разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведена державна реєстрація прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені в зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Отже, в розумінні положень наведеної норми судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав, є належним способом судового захисту порушених прав та інтересів особи.

Відповідно до частини 13 статті 79-1 ЗК України та частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується, зокрема, в разі скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо такої земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Згідно з відомостями із Державного земельного кадастру земельна ділянка за кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га, перебуває в комунальній власності територіальної громади в особі Городнянської міської ради, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення, цільове призначення земельної ділянки - 16.00. землі запасу.

Факт належності спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення з огляду розміщення на ній пам'ятки археології з видом обмеження в використанні земельної ділянки - зона охорони пам'ятки культурної спадщини, площею 6,4403 га, підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, технічною документацією із інвентаризації земель.

Відомості про цільове призначення спірної земельної ділянки не впливають на правовий режим ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки за законом такий правовий режим пов'язаний із фактом перебування на ділянці пам'ятки археології.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 31.07.2019 у справі № 813/4701/16, зазначивши, що земельна ділянка належить до земель історико-культурного призначення за фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури. Неприйняття міською радою рішення про зміну цільового призначення цієї земельної ділянки та приведення його в відповідність до дійсного призначення не впливає на правовий режим цієї земельної ділянки як такої, що належить до земель історико-культурного призначення, оскільки, за законом, такий правовий режим пов'язаний з фактом знаходження на ній споруди (будівлі), яка є пам'яткою архітектури, а не рішенням органу місцевого самоврядування.

Статтею 3 Закону України “Про державний земельний кадастр» закріплені основні принципи, на яких базується Державний земельний кадастр, зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.

За наведених обставин, наявність відомостей в Державному земельному кадастрі щодо комунальної форми власності відносно спірної земельної ділянки, та її належність до земель сільськогосподарського призначення, за висновком суду, порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей в Реєстрі (що мають статус офіційних).

Водночас суд вважає за доцільне зазначити, що в чинному законодавстві України відсутні механізми щодо самостійного звернення позивача до органів Держгеокадастру із заявою про скасування протиправного запису, який порушує його права, виходячи з обставин, установлених у ході вирішення наявного спору.

Наявність державної реєстрації такої земельної ділянки в Державному земельному кадастрі порушує права держави, оскільки унеможливлює розпорядження вказаною земельною ділянкою, з огляду на що, державна реєстрація земельної ділянки за кадастровим номером 7421487600:03:000:2184, площею 6,4403 га підлягає скасуванню в судовому порядку, оскільки вказане є єдиним можливим та ефективним засобом захисту прав позивача (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду в справі № 924/504/20 від 31.01.2023).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

У справі “East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту в спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією “небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як в теорії, так і на практиці (Kudla v. Poland № 30210/96).

Відповідно до статей 8, 124 Конституції України в Україні діє принцип верховенства права. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У свою чергу, обов'язковість рішення суду, серед іншого закріплена в статті 129 Конституції України, статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів».

Суд зазначає, що спірні правовідносини, крім іншого, регулюються Законом України “Про Державний земельний кадастр» та Порядком ведення Державного земельного кадастру (затверджений постановою КМУ від 17.10.2012 № 1051, далі - Порядок № 1051).

Відповідно до частини 10 статті 24 Закону України “Про Державний земельний кадастр» та п. 114 Порядку, державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію в разі, зокрема, ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки, що набрало законної сили в установленому законодавством порядку.

Ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки допускається виключно з одночасним припиненням таким рішенням усіх речових прав, їх обтяжень, зареєстрованих щодо земельної ділянки (за наявності таких прав, обтяжень).

Враховуючи викладене, для забезпечення державі реальної та безперешкодної можливості реалізувати усі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею шляхом скасування державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі та одночасним припиненням речового права територіальної громади в особі Городнянської міської ради, зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що забезпечить ефективний спосіб захисту порушених прав держави, оскільки усуне стан юридичної невизначеності щодо дійсного власника та цільового призначення спірної ділянки.

Спірна земельна ділянка, що неправомірно вибула з державної власності в комунальну власність Городнянської міської ради, підлягає поверненню державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації.

Скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації спірної земельної ділянки з припиненням речових прав на неї та припинення існування такого об'єкту цивільних прав, створить передумови для позивача для формування як нового об'єкту цивільних прав земельної ділянки в межах території пам'ятки археології.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод закріплює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), критерії сумісності заходу втручання в право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод такі: 1) чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі; 2) чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті; 3) чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання в право.

Втручання держави в право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання в право власності передбачена законом, Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання, або для контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення “суспільного», “публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися “значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправданим за наявності об'єктивної необхідності в формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

У практиці ЄСПЛ, зокрема в рішеннях у справах “Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23.09.1982, “Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, “Щокін проти України» від 14.10.2010, “Сєрков проти України» від 07.07.2011, “Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, “Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, “Трегубенко проти України» від 02.11.2004, “East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014, виокремлено три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно “суспільний», “публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави в право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Лише факт того, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний.

Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. Справедлива рівновага - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе “індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах “Рисовський проти України» (рішення від 20.10.2011, заява № 29979/04), “Кривенький проти України» (рішення від 16.02.2017, заява № 43768/07), пов'язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування в зв'язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але й самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого Протоколу, можуть бути пов'язані з протиправною поведінкою набувача майна.

З огляду на характер спірних правовідносин не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля, водні ресурси є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За статтями 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти в галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Водночас перебування в комунальній власності земельної ділянки, на якій знаходиться пам'ятка археології, позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як земель державної власності. У цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та в спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже, правовідносини, пов'язані з вибуттям земель з державної власності, становлять “суспільний», “публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу державної влади, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Положеннями статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Висновки суду.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах “Трофимчук проти України», “Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, враховуючи визнання відповідачем позову в повному обсязі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Відповідно до п. 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно з частиною 1 статті 130 цього Кодексу в разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні в порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету України 50 % судового збору, сплаченого при поданні позову. Аналогічна норма наведена в частині 3 статті 7 Закону України “Про судовий збір».

Враховуючи зазначене, у зв'язку з визнанням відповідачем позову, прокурору підлягає поверненню 50% судового збору, сплаченого при поданні позову, що становить 4542,00 грн. В іншій частині, судовий збір у сумі 4542,00 грн, підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача.

Керуючись ст. 129, 191, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності за Городнянською міською радою на земельну ділянку з кадастровим номером: 7421487600:03:000:2184 площею 6,4403 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1763026874214)/

3. Скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 7421487600:03:000:2184 площею 6,4403 га.

4. Городнянській міській раді (код ЄДРПОУ 04061731) повернути земельну ділянку площею 6,4403 га кадастровий номер 7421487600:03:000:2184 державі в особі Чернігівської обласної державної (військової) адміністрації (код ЄДРПОУ 00022674).

5. Стягнути з Городнянської міської ради (код ЄДРПОУ 04061731, вул. Троїцька, 13, м. Городня, Чернігівський район, Чернігівська область, 15100) на користь Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) сплачений судовий збір у розмірі 4542,00 грн.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

6. Повернути Чернігівської обласної прокуратури (одержувач: Чернігівська обласна прокуратура, рахунок UA248201720343140001000006008, код ЄДРПОУ 02910114, банк отримувача: ДКСУ, м. Київ) з Державного бюджету України (код класифікації доходів бюджету 22030101) 4542,00 грн судового збору, сплаченого згідно з платіжною інструкцією №2353 від 22.08.2024.

Дане рішення є підставою для повернення судового збору з Державного бюджету України.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складено та підписано 18.11.2024.

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя В.В. Моцьор

Попередній документ

123081606

Наступний документ

123081608

Інформація про рішення:

№ рішення:	123081607
№ справи:	927/922/24
Дата рішення:	13.11.2024
Дата публікації:	20.11.2024
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Чернігівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із земельних відносин; про усунення порушення прав власника

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Розглянуто (13.11.2024)
Дата надходження:	27.09.2024
Предмет позову:	про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

30.10.2024 09:00	Господарський суд Чернігівської області
13.11.2024 11:00	Господарський суд Чернігівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

МОЦЬОР В В

3-я особа відповідача:

Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області

відповідач (боржник):

Городнянська міська рада

позивач (заявник):

В.о. керівника Чернігівської окружної прокуратури

Керівник Чернігівської окружної прокуратури

Чернігівська окружна прокуратура

позивач в особі:

Чернігівська обласна державна адміністрація