18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua
18 листопада 2024 року м. Черкаси Справа № 925/1393/24
Суддя Господарського суду Черкаської області Зарічанська З.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 ,
до відповідача - Уманського міськрайонного суду Черкаської області,
про спонукання вчинити дії та застосування штрафних санкцій,
11.11.2024 до Господарського суду Черкаської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 з вимогою спонукати Уманський міськрайонний суд до виконання господарських обов'язків щодо термінів розгляду й застосувати фінансові санкції у грошовій формі у вигляді штрафу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Уманський міськрайонний суд за рахунок господарських організаційно-технічних причин збільшує термін розгляду і тому левова частка його справ вчасно не розглядається, а їх частка становить більше 60 % від загальної кількості, що було виявлено при верифікації (перевірки) в 2024 році на прикладі - 705/7263/14, 705/5982/16, 705/1252/19, 705/4651/20, 705/1492/24 і інші і інше. Це не поодинокі випадки, визначений ЦПК України термін розгляду чітко розмежовує функцію судового органу і господарських дій за різними ознаками правового режиму. Тому, на думку позивача, за відсутності підстав для повернення позову і зупинення справи судовий розгляд закінчується протягом дев'яносто п'яти днів (5 + 60 + 30 - ст. 187, 210 ЦПК) і відноситься до судового, а перевищення терміну - до господарського етапу, виходячи з конкретних обставин і матеріалів справи, що дає можливість передати спір на вирішення господарського суду на загальних підставах. Позивач зазначає, що вищезгадана практика порушення термінів розгляду приводить до неможливості прийняття рішень і самоутилізації справ і є підставою для притягнення до відповідальності.
Розглянувши подану позовну заяву, суддя зазначає таке.
Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. (абз. 1 ст. 125 Конституції України)
Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції. (ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів")
Подання позовної заяви за правилами Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) означає, що позовна заява має подаватися за правилами предметної та суб'єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.
Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. (ч. 1 ст. 45 ГПК України)
Відповідно до ч. 1-3 ст. 45 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Зі змісту позовної заяви випливає, що позивач зазначив відповідачем Уманський міськрайонний суд Черкаської області.
Суддя вправі відмовити у відкритті провадження у справі лише з підстав, передбачених законом. Не допускається відмова у відкритті провадження у справі з мотивів недоведеності заявленої вимоги, відсутності доказів, пропуску позовної давності та інших не передбачених законом підстав.
Перелік підстав для відмови у відкритті провадження у справі є вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Позивач звертається до Уманського міськрайонного суду, до юридичної особи, проте вимоги про спонукання суд до виконання господарських обов'язків щодо термінів розгляду справ не є господарськими зобов'язаннями Уманського міськрайонного суду, як помилково вважає позивач. Сам позивач посилається, що у Цивільному процесуальному кодексі України визначені строки розгляду справи. Відтак судом, який здійснює провадження у кожній конкретній справі є суддя або колегія суддів Уманського міськрайонного суду, які під час розгляду справи діють не як суб'єкт господарської діяльності, а виконують діяльність суду, що пов'язана з розглядом судових справ, яка врегульована процесуальним законом, а тому охоплюється поняттям "здійснення правосуддя".
Отже даний спір не є таким, що випливає із здійснення господарської діяльності та не віднесений до юрисдикції господарського суду, як наслідок подана заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства і суд відмовляє у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
Водночас відповідно до ч. 6 ст. 175 ГПК України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд роз'яснює заявнику, що розгляд даної справи не віднесено до юрисдикції жодного суду, враховуючи таке.
Положеннями статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до ч. 1, 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", здійснюючи правосуддя суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання здійснити таку перевірку шляхом подання позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.
У Рішенні від 23 травня 2001 року №6-рп/2001 Конституційний Суд України роз'яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.
Крім того, у пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року №8 «Про незалежність судової влади» зазначено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається, і суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.
Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.
Згідно із висновками Великої Палати Верховного Суду, зробленими у постанові від 03 квітня 2018 року в справі №820/5586/16, дії суду (судді), вчинені при виконанні своїх обов'язків щодо здійснення правосуддя (самостійного виду державної діяльності, яка здійснюється шляхом розгляду й вирішення в судових засіданнях в особливій, установленій законом процесуальній формі адміністративних, цивільних, кримінальних та інших справ), є процесуальними, а не управлінськими. Оскарження в будь-який спосіб процесуальних актів, дій (бездіяльності) судів і суддів при розгляді конкретної справи поза передбаченим процесуальним законом порядком не допускається.
Відповідно до висновків, сформованих Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2020 року в справі №826/56/18, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене в статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.
Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.
Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.
Відповідної позиції дотримувалася Велика Палата Верховного Суду у постановах від 08 травня 2018 року в справі №521/18287/15-ц, від 21 листопада 2018 року в справі №757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року в справі №462/32/17, від 20 березня 2019 року в справі №295/7631/17, від 10 квітня 2019 року в справі №320/948/18, від 02 жовтня 2019 року в справі №815/110/16, від 16 жовтня 2019 року в справі №1340/4052/18, від 27 листопада 2019 року в справі №1540/4005/18, від 26 лютого 2020 року в справі №280/1334/19, а також Верховний Суд у постановах від 01 серпня 2018 року в справі №813/2579/17, від 18 січня 2019 року в справі №826/1198/17, від 31 липня 2019 року в справі №636/5534/15, від 05 березня 2021 року в справі №640/19503/19, від 21 липня 2022 року в справі №580/5292/21, від 28 грудня 2022 року в справі №640/30494/21, від 26 січня 2023 року в справі №420/9956/22, від 08 травня 2023 року в справі №580/2605/22, від 26 липня 2023 року в справі № 580/1016/23 та інших.
За змістом відносин у даній справі вони не є пов'язаними з господарською діяльністю, не є владно-управлінськими.
Заявлені позовні вимоги не можуть бути самостійним предметом судового розгляду ні в порядку господарського судочинства, ні за правилами будь-якого іншого виду судочинства.
Тобто питання щодо порушення строків розгляду конкретної справи може бути включено в апеляційну та касаційну скарги на рішення у такій справі, з дотриманням приписів Цивільного процесуального кодексу України.
Враховуючи викладене, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі.
Відповідно до ч. 3-5 ст. 175 ГПК України про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви. Така ухвала надсилається заявникові не пізніше наступного дня після її постановлення в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу. До ухвали про відмову у відкритті провадження у справі, що надсилається заявникові, додаються позовні матеріали. Копія позовної заяви залишається в суді. Ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі може бути оскаржено. У разі скасування цієї ухвали позовна заява вважається поданою в день первісного звернення до суду.
Керуючись ст. 175, 234-235, 255 Господарського процесуального кодексу України, суддя
Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Уманського міськрайонного суду Черкаської області про спонукання вчинити дії та застосування штрафних санкцій.
Ухвала може бути оскаржена до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з дня її підписання.
Копію ухвали разом з позовною заявою повернути ОСОБА_1 .
Ухвала складена та підписана 18.11.2024.
Суддя Зоя ЗАРІЧАНСЬКА