Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"15" листопада 2024 р.м. ХарківСправа № 922/3228/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 35-а, офіс 300; код ЄДРПОУ: 41110750)
до Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 )
про стягнення заборгованості
без виклику учасників справи
13.09.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича заборгованість за договором фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 у загальному розмірі 561 788,61 грн., з яких: заборгованість по сплаті лізингових платежів у розмірі 302 915,12 грн.; штраф 10% у розмірі 33 551,45 грн.; пеня у розмірі 171 894,84 грн.; 3% річних у розмірі 13 937,93 грн.; інфляційні нарахування у розмірі 39 489,27 грн., а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем грошового зобов'язання із сплати лізингових платежів на підставі договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021.
Ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.09.2024 прийнято позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" до Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/3228/24. Вирішено розгляд справи №922/3228/24 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу відповідно до статті 251 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов та відповідно до частини 7 статті 252 ГПК України встановлено строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.
16.09.2024 копію вищевказаної ухвали про відкриття провадження по справі №922/3228/24 від 16.09.2024 судом було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича, а саме: АДРЕСА_1 , яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Проте відповідну кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Цивільно-правова відповідальність фізичної особи - підприємця встановлена ст.52 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Разом з цим, відповідно до ч.8 ст.176 ГПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно відповіді №786922 від 16.09.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, адресою реєстрації Пільгуй Тараса Миколайовича є Харківська обл., Ізюмський р-н, с. Левківка, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Разом з цим, 16.09.2024 копію вищевказаної ухвали про відкриття провадження по справі №922/3228/24 від 16.09.2024 судом було направлено на адресу Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича, а саме: АДРЕСА_2 , яка зазначена позивачем у позовній заяві як фактична адреса проживання відповідача.
Проте відповідну кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, яка передбачена статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення. Загальна концепція справедливого судочинства, яка охоплює основний принцип, згідно з яким провадження має бути змагальним, вимагає, щоб особа була поінформована про порушення справи та хід її розгляду.
Такі принципи господарського судочинства, як рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі, реалізуються, зокрема, шляхом надання особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов'язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів, а також право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення (відповідний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №909/595/21).
Задля належного повідомлення відповідача про відкриття провадження у цій справі, ухвалою Господарського суду Харківської області від 01.10.2024 витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо фізичної особи Пільгуй Тараса Миколайовича .
Згідно відповіді Міністерства соціальної політики України (вх.№26119 від 16.10.2024) станом на 09.10.2024 інформація про запитувану особу відсутня.
01.10.2024 копію вищевказаної ухвали про відкриття провадження по справі №922/3228/24 від 16.09.2024 судом було повторно направлено на відомі адреси відповідача, однак відповідну кореспонденцію було повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти в довідці ф.20: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відповідно до ч.7 ст.120 Господарського процесуального кодексу України, у разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
Інформації ж про іншу адресу відповідача у суду немає.
Сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки зумовлений не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу (постанова Верховного Суду від 25 червня 2018 року у справі № 904/9904/17).
Крім цього, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Разом з цим, 27.09.2024 секретарем судового засідання було сформовано телефонограму на номер телефону відповідача, зазначений позивачем в позовній заяві. Однак, вказану телефонограму відповідачем прийнято не було, оскільки абонент за вказаним номером "не може прийняти дзвінок".
З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що відповідача було належним чином повідомлено про розгляд даної справи.
В свою чергу відповідач своїм правом наданим відповідно до ст.251, ст.252 ГПК України не скористався, відзив на позов не надав, з клопотанням про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до суду не звертався.
Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу та інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Проте, станом на 15.11.2024 від відповідача будь-яких заяв по суті спору та/або з процесуальних питань до суду не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
16.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пільгуй Тарасом Миколайовичем (лізингоодержувач) укладено договір фінансового лізингу №10366/06/21-Г (для фінансування вживаних предметів лізингу у гривні) (надалі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Загальних умов договору фінансового лізингу (для фінансування вживаних предметів лізингу) у редакції, що діє з 15.09.2020 (надалі - Загальнім умови договору), лізингодавець набуває у свою власність і передає на умовах фінансового лізингу у платне володіння та користування замовлене лізингоодержувачем майно (об'єкт лізингу), найменування, марка, модель, рік випуску, ціна, строк лізингу, лізингові платежі та інші суттєві умови користування якого зазначаються у договорі, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти об'єкт лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі відповідно до умов договору, а в кінці строку дії договору має право придбати об'єкт лізингу у власність за викупною вартістю, визначеною у договорі.
Згідно п.1.2. Загальних умов договору лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу на строк, вказаний в Договорі (далі - строк лізингу). строк лізингу починається з дати підписання сторонами Акту прийому-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.
Пунктом 1.3 Загальних умов договору визначено, що лізингоодержувач самостійно на свій ризик обирає об'єкт лізингу та продавця (постачальника), найменування якого зазначається у договорі (далі - продавець). Відповідальність та ризики, пов'язані з вибором продавця, вартістю об'єкта лізингу, невиконанням або неналежним виконанням продавцем своїх зобов'язань за договором купівлі-продажу/поставки/комісії предмета лізингу, невідповідністю предмета лізингу цілям його використання, несе лізингоодержувач.
Пунктом 2.1 Загальних умов договору передбачено, що всі платежі за користування предметом лізингу лізингоодержувач зобов'язаний здійснювати в національній валюті України (гривні) шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок лізингодавця не пізніше на дату та в сумі, які встановлені для їх оплати відповідно до графіка внесення лізингових платежів. Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися лізингодавцем на e-mail лізингоодержувача. Лізингові платежі включають платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу, комісію лізингодавця за наданий в лізинг об'єкт лізингу та інші платежі, передбачені договором.
Відповідно до п. 3.4 Загальних умов договору приймання лізингоодержувачем предмета лізингу в лізинг оформлюється шляхом підписання сторонами акту прийому-передачі предмета лізингу.
Якщо в Акті прийому-передачі немає заперечень з боку лізингоодержувача, предмет лізинга вважається таким, що прийнятий лізингоодержувачем в належному стані та у відповідності до вимог останнього.
Згідно з п.7.1.1. Загальних умов договору за несвоєчасну оплату лізингових платежів та інших платежів, передбачених договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
У разі прострочення (затримки) сплати лізингових платежів та інших платежів за договором понад 15 календарних днів, крім пені, передбаченої п.7.1.1. Загальних умов, лізингоодержувач оплачує штраф у розмірі 10% від суми простроченої заборгованості (п.7.1.2. Загальних умов договору).
За змістом п. 7.1.3 Загальних умов договору у разі, якщо на дату розірвання договору, предмет лізингу залишається неповернутим лізингодавцю, якщо це передбачено в п.11.4 Загальних умов, лізингоодержувач сплачує лізингодавцю неустойку у розмірі подвійної плати за користування об'єктом лізингу за час прострочення (а саме: подвійний розмір лізингового платежу, зазначений в п.6 графіку платежів, та належний до сплати у місці, в якому відбувається прострочення повернення предмету лізингу лізингоодержувачем).
Згідно п.7.1.7. Загальних умов договору при нарахуванні штрафних санкцій та неустойки, положення ч.6 ст.232 Господарського кодексу України та ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України до договору не застосовується. Неустойка та інші штрафні санкції нараховується за весь період прострочення виконання зобов'язань. До вимог про стягнення штрафних санкцій застосовується позовна давність в три роки.
Відповідно до п. 8.7 Загальних умов договору у разі, якщо після закінчення строку лізингу за договором, умови якого передбачають наявність викупної вартості об'єкту лізингу, лізингоодержувач не реалізує своє право викупу об'єкту лізингу згідно п. 8.2 Загальних умов та не продовжить строк користування об'єктом лізингу (у разі наявності такого права за договором), лізингоодержувач повертає об'єкт лізингу лізингодавцю на підставі акту в місці та час, зазначені лізингодавцем, з урахуванням вимог п.п. 11.5, 11.10 Загальних умов.
Згідно з умовами п.3 Договору предметом лізингу є вантажний автомобіль марки NISSAN, модель NV400 L2H2 (бувший у використанні), 2016 року випуску, VІN-код VNVM1F4YC54411458, номер двигуна НОМЕР_2 , вартістю на дату укладення Договору 464 200,00 грн., у т.ч. ПДВ: 700,00 грн.
Відповідно до п.9.1. Договору загальна сума лізингових платежів становить 697 735,69 грн. на дату укладання Договору і може змінюватися відповідно до умов цього Договору.
Умовами п.10 Договору було погоджено графік лізингових платежів, останній з яких Фізична особа-підприємець Пільгуй Тарас Миколайович повинен здійснити 17.06.2026.
Згідно п.13 Договору, Договір фінансового лізингу набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін (у разі їх наявності) та діє протягом перебігу строку лізингу (крім випадків, коли з підстав та в порядку, передбаченому цим Договором, сторона відмовиться від Договору в односторонньому порядку або сторони досягнуть згоди про дострокове припинення / розірвання цього Договору).
Зобов'язання за Договором, у разі його можливого порушення, не припиняються із закінченням строку його дії та припиняються їх повним виконанням.
Відповідно до п.14 Договору, підписанням цього Договору фінансового лізингу лізингоодержувач приєднується до Загальних умов договору фінансового лізингу, які є публічною частиною Договору фінансового лізингу.
Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в Договорі), розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього Договору, та є невід'ємною складовою частиною Договору.
Своїм підписом в цьому документі лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть змінюватися відповідно до Договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення Договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього Договору (включаючи Загальні умови) та зобов'язується дотримуватися усіх його умов.
Згідно з п.15 Договору своїм підписом на Договорі лізингоодержувач підтверджує факт отримання Договору фінансового лізингу в дату його укладення та запевняє, що на дату підписання Договору ознайомився та має доступ до Загальних умов договору фінансового лізингу, які розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця та є діючими на дату укладання Договору, а також підтверджує отримання перед укладанням Договору інформації, передбаченої ч.2 ст.12 ЗУ "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".
Згідно Акту (видаткової накладної) прийому-передачі предмету лізингу від 17.06.2021 до договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 (надалі - Акт) на умовах фінансового лізингу позивач у платне володіння та користування замовлений лізингоодержувачем транспортний засіб марки NISSAN, модель NV400, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_2 , вартістю на суму 464 200,00 грн., у т.ч. ПДВ: 700,00 грн., який зареєстрований 17.06.2021 за ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" (ідентифікаційний номер: 41110750) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 , виданого ТСЦ 0741, а відповідач прийняв в якості предмета лізингу вказане майно разом з документами, перелік яких зазначено в п.2. Акту.
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 29.06.2021 року до Договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 (надалі - Додаткова угода) сторони дійшли згоди викласти п.10 Договору (Графік внесення лізингових платежів) в редакції, викладеній в п.2 цієї Додаткової угоди.
Згідно Графіку внесення лізингових платежів, викладеного в п.2 до Додаткової угоди останній лізинговий платіж відповідач повинен здійснити 17.06.2026.
Відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 16.06.2021 №62409597.1 відповідачем було здійснено авансовий лізинговий платіж на суму 161 000,00 грн.
Як стверджує позивач, відповідач сплатив перший лізинговий платіж, прийняв від позивача у платне володіння та користування замовлений предмет лізингу та починаючи з другого лізингового платежу розпочав систематично допускати прострочки по оплаті лізингових платежів, а вже з дев'ятого лізингового платежу взагалі припинив виконувати зобов'язання по оплаті лізингових платежів.
На підтвердження зазначеного позивач надав платіжні інструкції (а.с.53-74 т.1), зокрема:
- згідно платіжні інструкції від 02.07.2021 №19929701SB відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за червень 2021 року на суму 9 200,00 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 27.07.2021 №@2PL943242 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за липень 2021 року на суму 9 217,80 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 30.08.2021 №@2PL277427 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за серпень 2021 року на суму 5 053,33 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513935 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за вересень на суму 5 053,33 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513933 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за серпень 2021 року на суму 5 053,33 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513939 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за серпень 2021 року на суму 8 582,62 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513937 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за вересень 2021 року на суму 8 559,54 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 30.11.2021 №@2PL628940 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 6 412,64 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 13.01.2022 №@2PL809205 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 3 564,36 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 17.01.2022 №@2PL229504 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 3 079,21 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 21.01.2022 №@2PL638469 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 2 594,06 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 26.01.2022 №302635475 відповідач здійснив загальний лізинговий платіж на суму 1 500,00 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 10.02.2022 №@2PL176272 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 5 053,33 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 10.02.2022 №@2PL179788 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця на суму 2 200,00 грн.;
- згідно платіжної інструкції від 23.02.2022 №311877029 відповідач здійснив оплату за машину на суму 2 700,00 грн.;
- згідно платіжні інструкції від 21.02.2022 №@2PL142916 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця на суму 4 200,00 грн.
Як стверджує позивач, відповідач порушив взяті на себе за Договором фінансового лізингу зобов'язання щодо сплати лізингових платежів, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, котра не була погашена відповідачем добровільно.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку, 17.05.2023 позивач направив відповідачу досудову вимогу №УФ-55394 про сплату заборгованості на суму 225 145,08 грн. разом з попередженням про розірвання Договору фінансового лізингу в односторонньому порядку у випадку несплати зазначеної заборгованості протягом 10 днів з дати направлення цієї вимоги.
Однак, як стверджує позивач, незважаючи на спроби останнього врегулювати спір в досудовому порядку, відповідачем були проігноровані всі вимоги позивача і, як наслідок, заборгованість за Договором фінансового лізингу з оплати лізингових платежів у сумі 302 915,12 грн. наразі залишилась непогашеною.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.806 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачу) у володіння та користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.
Згідно з ч.1-3 ст.292 Господарського кодексу України (далі - ГК України) лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне володіння та користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні засоби, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.
Як було встановлено судом, 16.06.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (лізингодавець) та Фізичною особою-підприємцем Пільгуй Тарасом Миколайовичем (лізингоодержувач) було укладено договір фінансового лізингу №10366/06/21-Г (для фінансування вживаних предметів лізингу у гривні).
Згідно з умовами п.3 Договору предметом лізингу є вантажний автомобіль марки NISSAN, модель NV400 L2H2 (бувший у використанні), 2016 року випуску, VІN-код VNVM1F4YC54411458, номер двигуна НОМЕР_2 , вартістю на дату укладення Договору 464 200,00 грн., у т.ч. ПДВ: 700,00 грн.
Згідно Акту (видаткової накладної) прийому-передачі предмету лізингу від 17.06.2021 до договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 (надалі - Акт) на умовах фінансового лізингу позивач у платне володіння та користування замовлений лізингоодержувачем транспортний засіб марки NISSAN, модель NV400, 2016 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_4 , номер двигуна НОМЕР_2 , вартістю на суму 464 200,00 грн., у т.ч. ПДВ: 700,00 грн., який зареєстрований 17.06.2021 за ТОВ "УЛФ-ФІНАНС" (ідентифікаційний номер: 41110750) на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 виданого ТСЦ 0741, а відповідач прийняв в якості предмета лізингу вказане майно разом з документами, перелік яких зазначено в п.2 Акту.
Статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингові платежі, належні до сплати за договором фінансового лізингу, здійснюються в порядку, встановленому договором фінансового лізингу. До складу лізингових платежів включаються: 1) сума, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу; 2) винагорода лізингодавцю за отриманий у фінансовий лізинг об'єкт фінансового лізингу; 3) інші складові, зокрема платежі та/або витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору фінансового лізингу та передбачені таким договором. З метою виконання лізингодавцем своїх зобов'язань за договором фінансового лізингу щодо оплати товарів, виконання робіт тощо лізингодавець має право отримати від лізингоодержувача авансовий платіж, що підлягає сплаті відповідно до умов договору фінансового лізингу. Авансовий платіж не є залученими коштами лізингодавця, а є складовою лізингових платежів за договором фінансового лізингу, що відшкодовує частину вартості об'єкта фінансового лізингу.
Пунктом 3 частини 2 статті 21 Закону України "Про фінансовий лізинг" на лізингоодержувача покладено обов'язок своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Відповідно до Додаткової угоди №1 від 29.06.2021 року до Договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 сторони дійшли згоди викласти п.10 Договору (Графік внесення лізингових платежів) в редакції, викладеній в п.2 цієї Додаткової угоди.
Згідно Графіку внесення лізингових платежів, викладеного в п.2 до Додаткової угоди останній лізинговий платіж відповідач повинен здійснити до 17.06.2026.
Як було встановлено судом, відповідно до платіжної інструкції в національній валюті від 16.06.2021 №62409597.1 відповідачем було здійснено авансовий лізинговий платіж на суму 161 000,00 грн.
Разом з цим, згідно платіжні інструкції від 02.07.2021 №19929701SB відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за червень 2021 року на суму 9 200,00 грн.
Згідно платіжні інструкції від 27.07.2021 №@2PL943242 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за липень 2021 року на суму 9 217,80 грн.
Згідно платіжні інструкції від 30.08.2021 №@2PL277427 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за серпень 2021 року на суму 5 053,33 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513935 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за вересень на суму 5 053,33 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513933 відповідач здійснив оплату частини вартості майна за серпень 2021 року на суму 5 053,33 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513939 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за серпень 2021 року на суму 8 582,62 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 05.10.2021 №@2PL513937 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця за вересень 2021 року на суму 8 559,54 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 30.11.2021 №@2PL628940 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 6 412,64 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 13.01.2022 №@2PL809205 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 3 564,36 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 17.01.2022 №@2PL229504 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 3 079,21 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 21.01.2022 №@2PL638469 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 2 594,06 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 26.01.2022 №302635475 відповідач здійснив загальний лізинговий платіж на суму 1 500,00 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 10.02.2022 №@2PL176272 відповідач здійснив оплату частини вартості майна на суму 5 053,33 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 10.02.2022 №@2PL179788 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця на суму 2 200,00 грн.;
Згідно платіжної інструкції від 23.02.2022 №311877029 відповідач здійснив оплату за машину на суму 2 700,00 грн.;
Згідно платіжні інструкції від 21.02.2022 №@2PL142916 відповідач здійснив оплату винагороди лізингодавця на суму 4 200,00 грн.
З метою врегулювання спору в досудовому порядку, 17.05.2023 позивач направив відповідачу досудову вимогу №УФ-55394 про сплату заборгованості на суму 225 145,08 грн. разом з попередженням про розірвання Договору фінансового лізингу в односторонньому порядку у випадку несплати зазначеної заборгованості протягом 10 днів з дати направлення цієї вимоги.
Доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором з оплати лізингових платежів у сумі 302 915,12 грн. матеріали справи не містять.
Згідно ч.4 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг" після отримання лізингоодержувачем об'єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об'єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса:
1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів;
2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.
Для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається (ч.5 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Відповідно до ч.6 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.
Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об'єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об'єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов'язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв'язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом (ч.7 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Відмова від договору фінансового лізингу та його розірвання є підставою для припинення договорів про надання послуг, що були визначені таким договором фінансового лізингу як обов'язкові для отримання об'єкта фінансового лізингу та укладені лізингодавцем або лізингоодержувачем. Лізингодавець або третя сторона зобов'язані повернути лізингоодержувачу кошти, сплачені ним за такі послуги, не пізніше 14 календарних днів з дня надсилання письмового повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу, якщо такі послуги не були фактично надані до дня відмови лізингоодержувача від договору фінансового лізингу у порядку, визначеному законодавством (ч.8 ст.17 Закону України "Про фінансовий лізинг").
Згідно з п.7 ч.2 ст.21 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингоодержувач зобов'язаний у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об'єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об'єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об'єкта фінансового лізингу, повернути об'єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об'єкт фінансового лізингу.
За змістом ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
З огляду на зазначене, враховуючи направлення позивачем відповідачу досудової вимоги від 17.05.2023 №УФ-55394 про сплату заборгованості разом з попередженням про розірвання Договору в односторонньому порядку у випадку несплати зазначеної заборгованості протягом 10 днів з дати направлення такої вимоги, а також не виконання відповідачем вказаної вимоги, оскільки доказів протилежного матеріали справи не містять, суд дійшов висновку, що договір фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 було достроково розірвано, а відтак строк сплати лізингових платежів є таким, що настав.
Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджується та відповідачем у свою чергу належними та допустимими доказами не спростовано, що заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті лізингових платежів складає 302 915,12 грн., тому позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості по сплаті лізингових платежів у розмірі 302 915,12 грн. є обґрунтованими, доведеними та не спростованими належним чином та у встановленому законом порядку відповідачем, а отже підлягають задоволенню в цій частині.
Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 13 937,93 грн. та інфляційні нарахування у розмірі 39 489,27 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст.625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов'язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем). Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі №910/20107/17, від 21.05.2019 по справі №916/2889/13, від 16.04.2019 по справам №922/744/18 та №905/1315/18, від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 14.02.2019 по справі №922/1019/18, від 22.01.2019 по справі №905/305/18, від 21.05.2018 по справі №904/10198/15, від 02.03.2018 по справі №927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши надані позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірні та здійснені у відповідності до вимог чинного законодавства, а відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Також позивач просить стягнути з відповідача штраф 10% у розмірі 33 551,45 грн. та пеню у розмірі 171 894,84 грн.
Відповідно до умов пункту 14 Договору, підписанням цього Договору фінансового лізингу лізингоодержувач приєднується до Загальних умов договору фінансового лізингу, які є публічною частиною Договору фінансового лізингу. Загальні умови договору фінансового лізингу (та будь-які посилання на них в Договорі), розміщені на офіційному веб-сайті лізингодавця за посиланням: https://ulf.ua/ua/dokumenty/usloviya-k-dogovoru-fl.html або QR-кодом, в редакції, діючій на дату укладання цього Договору, та є невід'ємною складовою частиною Договору. Своїм підписом в цьому документі лізингоодержувач підтверджує, що він належним чином ознайомлений та погоджується з умовами Договору фінансового лізингу (включаючи Загальні умови) щодо порядку та розміру сплати лізингових та інших платежів, що можуть 1 змінюватися відповідно до Договору, щодо відповідальності та розміру штрафних санкцій, щодо зміни, припинення Договору, порядку та суми дострокового викупу предмета лізингу тощо. Лізингоодержувач підтверджує, що йому зрозумілі наслідки укладення цього Договору (включаючи Загальні умови) та зобов'язується дотримуватися усіх його умов.
У цій справі позивач, посилаючись на пункт 7.1.2 Загальних умов договору, просить стягнути з відповідача штраф у розмірі 10% від суми прострочення на кожний день такого прострочення, на пункт 7.1.1. - пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення.
У відповідності до преамбули Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що цей Закон встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) договір про надання фінансових послуг (крім послуг з торгівлі валютними цінностями та послуг з переказу коштів, якщо відповідні правочини повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і при проведенні відповідних операцій у суб'єкта первинного фінансового моніторингу не виникає обов'язку здійснення ідентифікації та/або верифікації клієнта згідно із законом) укладається виключно в письмовій формі:
1) у паперовому вигляді;
2) у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»;
3) шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги;
4) в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію».
Тобто, дійсно зазначений закон містить норму щодо можливості приєднання клієнта до договору, який може буи наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документу на власному веб-сайті особи.
Разом з тим, відповідно до абц. 9 ч. 2 статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що у разі якщо договір укладається шляхом приєднання, договір складається з публічної частини договору та індивідуальної частини договору, підписанням якої клієнт приєднується до договору в цілому. Публічна частина договору про надання фінансових послуг оприлюднюється та повинна бути доступною для ознайомлення клієнтів на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, і надається клієнту за його вибором у спосіб, що дає змогу встановити дату надання, з використанням контактних даних, зазначених клієнтом. Усі редакції публічної частини договору повинні зберігатися на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, із зазначенням строку їх дії.
Індивідуальна частина договору укладається з клієнтом у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа) з обов'язковим зазначенням у такому договорі умов, передбачених ч.1 цієї статті. Якщо індивідуальна частина договору укладена в паперовому вигляді, примірник індивідуальної частини та додатки до неї (за наявності) надається клієнту одразу після його підписання, але до початку надання клієнту фінансової послуги. Примірник індивідуальної частини договору, укладеної у вигляді електронного документа, та додатки до неї (за наявності) вважається отриманим клієнтом, якщо такий примірник за домовленістю особи, яка надає фінансові послуги, і клієнта направлений клієнту на його електронну адресу або направлений клієнту за його вибором в інший спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення. Примірник індивідуальної частини договору, укладеної у вигляді електронного документа, та додатки до неї (за наявності) повинні містити відомості про клієнта, у тому числі зазначені ним контактні дані.
У свою чергу, частина 1 цієї статті встановлює, що договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити:
1) назву документа;
2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання;
3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи;
5) найменування фінансової операції;
6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків;
7) строк дії договору;
8) порядок зміни і припинення дії договору;
9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
9-1) підтвердження, що інформація, зазначена вч. 2 статті 12цього Закону, надана клієнту;
10) інші умови за згодою сторін;
11) підписи сторін.
Враховуючи викладене суд акцентує, що будь-які обов'язки та відповідальність за їх невиконання, повинні міститься у індивідуальній частині договору, а не в загальних умовах чи будь-яких інших документах (посилання на які містяться у самому договорі) та бути підписаними представниками сторін (фактичний підпис або електронний).
Водночас, як встановлено судом, матеріали справи не місять доказів, що загальні умови, на які посилається позивач були погоджені між сторонами під укладання договору фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021, як і не містять доказів, що вказані загальні умови на момент отримання відповідачем лізингу взагалі містили умови, зокрема, й щодо сплати штрафу, пені та неустойки.
Наказ №26 від 14.09.2020 "Про затвердження нової редакції договору фінансового лізингу для фінансування вживаних предметів лізингу", наданий позивачем, підписано генеральним директором без зазначення його юридичної особи. Вказаний наказ також не містить відтиску печатки юридичної особи.
Відтак, встановити чиїм генеральним директором підписано зазначений наказ неможливо.
Крім того, Загальні умови не містять підпису директора відповідача та відбитку печатки про ознайомлення з ними.
Суд наголошує, що надані позивачем Загальні умови не є належним доказом, оскільки зазначений доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), тобто, має односторонній характер, та до вказаних Загальних умов можуть вноситися відповідні зміни на користь однієї сторони.
Аналогічна правова позиція зазначена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.11.2019 у справі №910/13940/18.
За таких обставин, у даному разі відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді відповідальність сторін, яка встановлена у формі сплати пені та штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
Враховуючи викладене, приймаючи до уваги, що в Договорі фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 сторонами не встановлено відповідальності лізингоодержувача за прострочення внесення лізингових платежів у вигляді сплати пені та штрафу, а позивачем не доведено належними та допустимими доказами того, що додані до позовної заяви роздруківки загальних умов договору фінансового лізингу існували на момент укладання договорів фінансового лізингу саме в такій редакції, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені не ґрунтуються на вимогах закону та суперечать умовам Договору, а відтак позовні вимоги про стягнення штрафу 10% у розмірі 33 551,45 грн. та пені у розмірі 171 894,84 грн. не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року).
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003).
Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, Суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналізуючи судову практику, на яку посилається позивач в позовній заяві, суд зазначає, що кожен правовий висновок Верховного Суду було оцінено на релевантність в аспекті подібності до правовідносин, що склалися між учасниками цього спору і застосовано судом при прийнятті рішення у цій справі, якщо було встановлено подібність правовідносин. Проте, виходячи з завдань господарського судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному вирішенні спорів, а не доведенні чи роз'ясненні учасникам провадження змісту постанов суду касаційної інстанції, оцінці правильності розуміння ними висновків суду за результатами розгляду касаційної скарги, враховуючи, що судом була надана відповідь на основні аргументи позову та заперечень щодо нього, суд вважає за недоцільне наводити у судовому рішенні аналіз всієї практики касаційних судів, на яку посилалися сторони.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов частково, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача в сумі 5 345,13 грн., а в іншій частині - покладаються на позивача.
Водночас, відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
З огляду на зазначене, питання про стягнення інших судових витрат, наведених позивачем в попередньому розрахунку наданому разом з позовною заявою, цим рішенням не вирішуються. Вказане питання буде вирішено у разі подання позивачем відповідної заяви разом з доказами понесення таких судових витрат у порядку та строки, визначені ст.129 ГПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" до Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з Фізичної особи-підприємця Пільгуй Тараса Миколайовича ( АДРЕСА_1 ; фактична адреса проживання: АДРЕСА_2 ; код РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-ФІНАНС" (04205, м. Київ, пр. Оболонський, 35-а, офіс 300; код ЄДРПОУ: 41110750) заборгованість за договором фінансового лізингу №10366/06/21-Г від 16.06.2021 по сплаті лізингових платежів у розмірі 302 915 (триста дві тисячі дев'ятсот п'ятнадцять) грн. 12 коп., 3% річних у розмірі 13 937 (тринадцять тисяч дев'ятсот тридцять сім) грн. 93 коп., інфляційні нарахування у розмірі 39 489 (тридцять дев'ять тисяч чотириста вісімдесят дев'ять) грн. 27 коп., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 345 (п'ять тисяч триста сорок п'ять) грн. 14 коп.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "15" листопада 2024 р.
Суддя Т.О. Пономаренко