вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,
e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua
"05" листопада 2024 р. м. Рівне Справа № 918/822/23(918/797/24)
Господарський суд Рівненської області у складі судді Марач В.В., при секретарі судового засідання Мельник В.Я., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи
за позовом ОСОБА_1 (LOSAK VIKTOR) ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до відповідача 1 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ІН НОМЕР_2 )
до відповідача 2: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3
до відповідача 3: Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" (35641, Рівненська обл., Дубенський р-н, с.Тараканів, вулиця Колгоспна, будинок 42)
про визнання недійсним пп. 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту ТОВ "Традєкс", що затверджений рішенням загальних зборів учасників ТОВ "Традєкс" від 13.09.2021 року.
В судовому засіданні приймали участь:
від позивача: адвокат Корень О.М.;
від відповідачів: ОСОБА_3 - адвокат Берковський Є.О., інші - не з'явились.
ОСОБА_4 звернувся в Господарський суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" в якому просить визнати недійсним підпункт 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", що затверджений рішенням загальних зборів учасників від 13 вересня 2021 року, та зареєстрований в ЄДРПОУ 14 вересня 2021 року номер запису 1006051070023000609, в частині того, що "Загальні Збори Учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більше як шістдесятьма відсотками голосів".
Позовні вимоги позивач обґрунтовує наступним.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" є юридичною особою, яку було створено 17 травня 2010 року та у встановленому законом порядку зареєстровано як суб'єкт господарювання в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, організаційно-правова форма якого - товариство з обмеженою відповідальністю.
Позивач зазначає, що через три роки після набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" загальними зборами учасників ТОВ "Традєкс" затверджено зміни до Статуту, які містять положення, що не відповідають вказаному Закону, та які фактично гальмують процес реалізації управлінських функцій загальними зборами учасників Товариства. Пунктом 9.4.1 статуту ТОВ "Традєкс" передбачено, що збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники, що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів. Позивач вважає, що у п.9.4.1 статуту ТОВ "Традєкс" наявне положення про кворум загальних зборів товариства, що суперечить ст.34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" і тому, в розумінні норм чинного законодавства України не підлягає застосуванню при визначенні повноважності загальних зборів учасників ТОВ "Традєкс". Крім того позивач зазначає, що він, як учасник Товариства, став заручником обставин та поведінки інших учасників Товариства, що порушують його законні права та інтереси як учасника Товариства щодо забезпечення участі в управлінні діяльністю юридичної особи через вищий орган управління Товариства - загальні збори учасників. Дане підтверджує тим, що неодноразово з ініціативи ОСОБА_1 та виконавчого органу Товариства ініціювалося питання скликання загальних зборів учасників ТОВ "Традєкс", які фактично не відбувалися так як інші учасники Товариства ( ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ), що володіють 48,00 % у статному капіталі юридичної особи - ігнорували скликання зборів. Вважає, що причиною такої поведінки як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 є окремі положення Статуту ТОВ "Традєкс", які повністю дискредитували гарантії реалізації корпоративних прав учасників в управлінні Товариством та прийняття ними рішень, оскільки створили прецедент того, що окремі учасники Товариства ( ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 ) зловживають своїми правом не брати участь у зборах, що призводить до блокування ухвалення рішень, що стосуються діяльності ТОВ "Традєкс".
Ухвалою суду від 04.09.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
19.09.2024 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду представниками відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подано відзиви на позов, в яких проти позовних вимог заперечують при цьому посилаються на наступне.
13.09.2021 Протоколом Загальних Зборів Учасників Традєкс було прийнято рішення затвердити статут Традєкс в новій редакції та доручити директору ОСОБА_2 вжити заходи для реєстрації таких змін до вимог законодавства.
Зазначають, що Статут в новій редакції підписано всіма учасниками ТОВ "Традєкс" (станом на 13.09.2021), справжність підпису ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 , посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Піддубною Л.П. 13.09.2021, зареєстровано в реєстрі №3400, 3401, 3402. Відтак вважають, що учасники ТОВ "Традєкс" не лише обізнані про зміст Статуту в редакції від 13.09.2021, а й безпосередньо схвалили та добровільно дійшли згоди затвердити його вже після набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», що свідчить про вільний вибір учасників.
Такими чином стверджують, що затверджений Статут навіть потенційно не може порушувати прав та інтересів Позивача, що взагалі є окремою та самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
На переконання відповідачів, позивач, звернувшись до суду з позовною заявою про недійсність положень Статуту ТОВ "Традєкс" вдався до суперечливої поведінки та порушує принцип добросовісності, так як оспорювані позивачем положення Статуту затверджено у
вересні2021 року, а до суду з позовом позивач звернувся лише у серпні2024 року, тобто через три роки після його затвердження, при цьому, позивач (як один із органів управління Традєкс) був достеменно обізнаний зі змістом Статуту та безпосередньо схвалив його.
Крім того відповідачі зазначають, що Лисаком систематично проводяться одноосібно збори учасників Товариства без належного повідомлення про відповіднізбори інших учасників, на яких приймаються невідомі іншим учасникам рішення, з невідомих їм підстав та мотивів, що беззаперечно є свідченням істотних порушених прав та інтересів відповідачів, а відсутність інформації про загальні збори учасників ТОВ "Традєкс" фактично позбавляє відповідачів можливості: належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань порядку денного, внести обґрунтовані пропозиції щодо порядку денного, виступити та повноцінно взяти участь у обговоренні питань порядку денного, безпосередньо бути присутнім на зборах. З огляду на вищенаведене вважають, що неповідомлення відповідачів про загальні збори учасників Традєкс, проведення зборів за невідомою адресою всупереч вимогам Закону та Статуту Товариства свідчать про порушення прав та інтересів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , як учасників Товариства.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" відзиву на позов суду не подало, причин неподання суду не повідомило.
У судове засідання не з'явилися представники ОСОБА_2 та ТОВ "Традєкс", причин неявки суду не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, зокрема, в електронний кабінет. Крім того представник ОСОБА_2 адвокат Касаткін Д.М., заявивши проведення судового засідання в режимі відеоконференції, на зв'язок в такому режимі не вийшов.
Відповідно до частини п'ятої статті 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
В той же час відповідно до п.1 частини 3 статті 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Відтак суд розглядає справу за відсутності вищевказаних учасників справи.
Розглянувши документи і матеріали, які подані учасниками судового процесу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, з'ясувавши обставини на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, безпосередньо дослідивши докази у справі, господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. При цьому господарський суд керувався наступним.
17 травня 2010 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстровано Товариство з обмеженою відповідальністю "Традєкс" про що зроблено запис №16051020000000609.
Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 03.10.2023 року засновниками (учасниками) ТОВ "Традєкс" є ОСОБА_2 - розмір частки: 240.00 (24%), ОСОБА_4 - розмір частки: 520.00 (52%), ОСОБА_3 - розмір частки: 240.00 (24%).
Рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "Традєкс" від 13 вересня 2021 року затверджено нову редакцію Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс".
Про зміну установчого документа ТОВ "Традєкс" внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1006051070023000609 від 14.09.2021 року.
При цьому з протоколу Загальних зборів учасників ТОВ "Традєкс" від 13 вересня 2021 року вбачається, що за затвердження Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс" в новій редакції "за" проголосували всі учасники Товариства.
Крім цього, слід зазначити, що вищевказаний протокол було підписано всіма учасниками ТОВ "Традєкс", в тому числі і Віктором Лисаком, як секретарем загальних зборів, а справжність підписів посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Піддубною Л.П. 13.09.2021, зареєстровано в реєстрі №3395, 3396.
Тобто, учасники ТОВ "Традєкс" не лише обізнані про зміст Статуту в редакції від 13.09.2021, а й безпосередньо схвалили та добровільно дійшли згоди затвердити його вже після набрання чинності Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю». Вищевказане свідчить про вільний вибір учасників.
Відтак безпідставним є посилання позивача на те, що Загальні збори учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", на яких було прийнято рішення від 13 вересня 2021 року, яким було затверджено Статут в новій редакції, не скликались, Віктору Лисаку повідомлення про скликання цих зборів не направлялось та не вручалось.
Такими чином, затвердження нової редакції Статуту, зокрема і за вільним волевиявленням позивача, потенційно не може порушувати прав та інтересів самого ж Позивача.
Також слід зазначити, що оспорювані Позивачем положення Статуту затверджено у вересні 2021 року, а до Суду з позовом Позивач звернувся лише у серпні 2024 року, тобто через три роки після його затвердження.
При цьому, як уже зазначалося вище, Позивач, як один із учасників ТОВ "Традєкс", був достеменно обізнаний зі змістом Статуту та безпосередньо схвалив його.
Тобто, Позивач вдався до оскарження положень Статуту, зміст яких три роки не викликав жодних сумнівів у Позивача, в тому числі на момент затвердження Статуту.
З огляду на вищевказане суд констатує, що Позивач, звернувшись до Суду з позовною заявою про визнання недійсним положень Статуту ТОВ "Традєкс" вдався до суперечливої поведінки та порушує принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Якщо особа, яка має право на оспорення документу чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права.
Таким чином, враховуючи наведений вище правовий підхід та описані вище обставини, очевидним є висновок про те, що дії Позивача щодо оспорення положень Статуту ТОВ "Традєкс" є такими, що суперечать принципу добросовісності.
Відтак, вищевказане є однією з підстав у відмові позивачу у задоволенні позову.
Статтею 55 Конституції України встановлено право кожного на захист своїх прав і свобод у судовому порядку.
Реалізуючи конституційне право, передбачене ст. 55 Конституції України, на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Згідно із ч.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
У відповідності до приписів ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ст. 5 ГПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Отже, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 162 Господарського процесуального кодексу України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).
Суд наголошує, що рішення суду має бути ефективним інструментом поновлення порушених прав (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2019 у справі № 922/1899/16).
У пункті 145 Рішення ЄСПЛ від 15.11.1996 у справі Чахал проти Об'єднаного королівства суд зазначив, що стаття 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист. Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).
Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності небезпідставної заяви за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02).
Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тоді-як позовні вимоги у даній справі на забезпечення поновлення прав не спрямовані.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №922/1500/18.
Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що останній прагне визнати недійсним окремий пункт Статуту ТОВ "Традєкс", який на його думку не відповідає нормам Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та порушує його права та інтереси, як учасника вказаного товариства, зокрема, в частині прийняття участі в діяльності та управлінні товариством.
Суд зазначає, що позивач може мати законний інтерес у такому визнанні, оскільки брати участь в управлінні товариством у порядку, передбаченому цим Законом та статутом товариства є правом учасника товариства, яке надає йому Закон України ""Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (п.1 ч.1 ст.5), а тому учаснику товариства з обмеженою відповідальністю може бути не байдуже, як здійснюється управління таким товариством.
При цьому позовні вимоги про визнання недійсними окремих пунктів статуту не відповідає належному та ефективному способу захисту, оскільки їх задоволення не може бути підставою для внесення змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
17.06.2018 набрав чинності Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», який визначає правовий статус товариств з обмеженою відповідальністю та товариств з додатковою відповідальністю, порядок їх створення, діяльності та припинення, права та обов'язки їх учасників (частина 1 статті 1).
Відповідно до пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" протягом року з дня набрання чинності цим Законом положення статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, що не відповідають цьому Закону, є чинними в частині, що відповідає законодавству станом на день набрання чинності цим Законом. Цей пункт не застосовується після внесення змін до статуту товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю.
Наведену норму необхідно тлумачити так, що протягом року з дня набрання чинності Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" товариства можуть здійснювати свою діяльність на підставі положень статуту в редакції, яка діє на момент набрання чинності цим Законом, за умови, що положення такого статуту відповідають чинному на той момент законодавству, зокрема, Закону України "Про господарські товариства". Якщо протягом "перехідного періоду" (одного року з дня набрання чинності законом) товариство вносить зміни до статуту, така редакція статуту товариства після внесення змін повинна відповідати Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Якщо товариство не внесе відповідні зміни до статуту через рік після набрання чинності Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", то у такому разі положення статуту, які не відповідають цьому Закону, не застосовуються. Натомість учасники товариства повинні керуватися нормами Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Вказана правова позиція закріплена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №922/3010/18, від 16.02.2022 у справі №922/1122/21.
Після закінчення зазначеного річного строку такий пріоритет статуту над Законом України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" автоматично припиняється і положення статутів, які не відповідають вказаному Закону, не застосовуються. Натомість застосовуються норми Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" (пункт 5.2.5 постанови Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 922/3010/18, постанова Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 922/2200/19, постанова Верховного Суду від 28.07.2021 у справі № 904/1112/20).
Закон України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" не містить регулювання щодо кворуму та норми, яка передбачає можливість визначати в статуті відсоток голосів учасників, за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними.
У частині першій та другій статті 60 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, яка була чинна до прийняття Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю") було визначено, що загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів. Установчими документами товариств, у статутному капіталі яких відсутня державна частка, може бути встановлений інший відсоток голосів учасників (представників учасників), за умови присутності яких загальні збори учасників вважаються повноважними.
Згідно з частинами першою - п'ятою статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" рішення загальних зборів учасників приймаються відкритим голосуванням, якщо інше не передбачено статутом товариства.
Рішення з питань, передбачених пунктами 2, 3, 13 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються трьома чвертями голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Рішення загальних зборів учасників з питань, передбачених пунктами 4, 5, 9, 10 частини другої статті 30 цього Закону, приймаються одностайно всіма учасниками товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Рішення загальних зборів учасників з усіх інших питань приймаються більшістю голосів усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань.
Статутом товариства може встановлюватися інша кількість голосів учасників товариства (але не менше, ніж більшість голосів), необхідна для прийняття рішень з питань порядку денного загальних зборів учасників, крім рішень, які відповідно до цього Закону приймаються одностайно. Відповідні положення можуть бути внесені до статуту, змінені або виключені з нього одностайним рішенням загальних зборів учасників, у яких взяли участь всі учасники товариства.
Якщо за загальним правилом Законом України "Про господарські товариства" передбачалося, що рішення зборів приймались простою більшістю учасників товариства за умови присутності учасників (представників учасників), що володіють у сукупності більш як 50 відсотками голосів, то за чинним законодавством рішення приймаються простою більшістю усіх учасників товариства, які мають право голосу з відповідних питань (якщо законом чи статутом не передбачено інше), незалежно від кількості присутніх.
Оскільки Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» набрав чинності 17.06.2018, то відповідні зміни до статуту ТОВ "Традєкс" мали бути внесені до 17.06.2019.
Проте пунктом 9.4.1. Статуту ТОВ "Традєкс" в новій редакції, затвердженій рішенням Загальних зборів учасників від 13 вересня 2021 року передбачено, що Загальні збори учасників вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники), що володіють у сукупності більш як шістдесятьма відсотками голосів.
Тобто, у п. 9.4.1. Статуту ТОВ "Традєкс" наявне положення про кворум загальних зборів товариства, що суперечить статті 34 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
Вищевказані зміни до Статуту ТОВ "Традєкс" учасники товариства внесли більш як через рік після набрання чинності Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», тому положення статуту Товариства, які не відповідають вказаному Закону, не застосовуються, натомість учасники товариства з 17.06.2019 повинні керуватися нормами Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положеннями статуту, що йому не суперечать.
В той же час суд зазначає, що п. 9.4.1. Статуту ТОВ "Традєкс", в редакції від 13.09.2021 року, не перешкоджає учасникам Товариства, в тому числі і Позивачу, скликати, проводити Загальні збори учасників Товариства та приймати рішення у порядку передбаченому Законом України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положеннями статуту, що йому не суперечать.
При цьому правомірність рішень, прийнятих Загальними зборами учасників ТОВ "Традєкс" має оцінюватися відносно до норм Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та положень статуту товариства, що йому не суперечать.
Відтак безпідставним є посилання Позивача на те, що саме п. 9.4.1. Статуту ТОВ "Традєкс", в редакції від 13.09.2021 року, перешкоджає йому, як учаснику Товариства скликати та провести Загальні збори учасників Товариства.
Крім того суд зазначає, що Позивачем також не доведено того, що саме через наявність у Статуті ТОВ "Традєкс" п. 9.4.1. інші учасники Товариства не приймають участь у Загальних зборах.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
У відповідності до пункту 4 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Поняття і види доказів викладені у статті 73 ГПК України, згідно якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За змістом статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
Згідно зі статтею 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на вищезазначене, та те, що Позивач не довів належними та допустимими доказами факту порушення його цивільних прав та інтересів підпунктом 9.4.1 пункту 9.4 розділу 9 Статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "Традєкс", що затверджений рішенням загальних зборів учасників від 13 вересня 2021 року, а судом встановлено, що визнання недійсним вказаного підпункту статуту взагалі є неналежним та неефективним способом захисту, який би міг захистити цивільні права та інтереси особи в разі їх порушення, позов задоволенню не підлягає.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у справі покладається на позивача.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити ОСОБА_7 у задоволенні позову.
2. Судовий збір за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на позивача - ОСОБА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення підписано 18 листопада 2024 року.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://rv.arbitr.gov.ua.
Суддя Марач В.В.