ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
про відмову у відкритті провадження
м. Київ
15.11.2024Справа № 910/13898/24
Суддя Господарського суду міста Києва Лиськов М.О., розглянувши без виклику представників сторін матеріали справи
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
АДРЕСА_1
до 1. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2
АДРЕСА_2
2. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
АДРЕСА_3
3. Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
АДРЕСА_4
про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію
права власності, усунення перешкод у користуванні майном
Позивач Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з вимогами про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності, усунення перешкод у користуванні майном.
Звертаючись до суду, позивач просить:
- Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Косенка Івана Вікторовича за індексним номером 62514036 від 23 грудня 2021 року (09:15:21) про державну реєстрацію прав та обтяжень (з відкриттям розділу) 22.12.2021 (14:17:38), на підставі якого до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень внесено запис про держану реєстрацію 22.12.2021 (14:17:38) за ОСОБА_2 , РНОК1111: НОМЕР_1 ) права власності на нежитлову будівлю, об'єкт нерухомості, з реєстраційним номером 2543034980000, загальною площею 104,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_5 , із закриттям розділу державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 2543034980000.
- Усунути перешкоди у користуванні фізичною особою- підприємцем ОСОБА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , належним їй на праві власності частиною нежитлового приміщення загальною площею 117,1 кв.м., розташованим за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер нерухомого майна 37803538, шляхом зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_1 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , та фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_4 , звільнити та повернути фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , самовільно зайняту частину нежитлового приміщення загальною площею 117,1 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_5 , реєстраційний номер нерухомого майна 37803538.
Одночасно із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, в котрій заявник просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом
- заборони відчуження об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером № 2543034980000, загальною площею 104,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_5 ;
- заборони будь-яким юридичним та фізичним особам здійснювати будь-які дії щодо відчуження об'єкту нерухомого майна з реєстраційним номером № 2543034980000, загальною площею 104,4 кв.м, за адресою АДРЕСА_5 .
Розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_5 , суд дійшов висновку про відмову у прийнятті позовної заяви на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття "суд, встановлений законом" містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України.
Відповідно до статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів віднесено справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема:
1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
2) справи у спорах щодо приватизації майна, крім спорів про приватизацію державного житлового фонду;
3) справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів;
4) справи у спорах, що виникають з правочинів щодо акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав в юридичній особі, крім правочинів у сімейних та спадкових правовідносинах;
5) справи у спорах щодо цінних паперів, в тому числі пов'язані з правами на цінні папери та правами, що виникають з них, емісією, розміщенням, обігом та погашенням цінних паперів, обліком прав на цінні папери, зобов'язаннями за цінними паперами, крім боргових цінних паперів, власником яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та векселів, що використовуються у податкових та митних правовідносинах;
6) справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці;
7) справи у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції, в тому числі у спорах, пов'язаних з оскарженням рішень Антимонопольного комітету України, а також справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законом до їх компетенції, крім спорів, які віднесені до юрисдикції Вищого суду з питань інтелектуальної власності;
8) справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України;
9) справи за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство;
10) справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем;
11) справи про оскарження рішень третейських судів та про видачу наказу на примусове виконання рішень третейських судів, утворених відповідно до Закону України "Про третейські суди", якщо такі рішення ухвалені у спорах, зазначених у цій статті;
12) справи у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, за позовом власника (учасника, акціонера) такої юридичної особи, поданим в її інтересах;
13) вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, визнання недійсними актів, що порушують права на майно (майнові права), якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав чи спору, що виник з корпоративних відносин, якщо цей спір підлягає розгляду в господарському суді і переданий на його розгляд разом з такими вимогами;
14) справи у спорах про захист ділової репутації, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем або самозайнятою особою;
15) інші справи у спорах між суб'єктами господарювання;
16) справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа - підприємець;
17) справи, що виникають при укладанні, зміні, розірванні та виконанні договорів, укладених у рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійних договорів, крім спорів, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
За статтею 45 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (наприклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін, як правило, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько- господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до частини першої статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Згідно зі статтею 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За частиною першою статті 50 ЦК України право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом (частина друга статті 50 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створюється.
Згідно із частиною першою статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
За частиною першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи ФОП у порядку, визначеному законом.
Правовий статус ФОП надає людині з повною цивільною дієздатністю право займатися підприємницькою діяльністю.
Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Тобто фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця.
При цьому правовий статус ФОП сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право- і дієздатністю, та не обмежує їх.
Вирішення питання про юрисдикційність спору залежить від того, чи виступає фізична особа - сторона у відповідних правовідносинах - як суб'єкт господарювання, та від визначення цих правовідносин як господарських.
Суд зауважує, що позивач у даній справі дійсно зареєстрований у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа - підприємець, проте самого лише цього факту недостатньо для визначення цих взаємовідносин як господарських.
Як встановлено судом та вказано позивачем у позовній заяві, що відповідно до рішення Святошинського районного суду міста Києва від 16.02.2011 у цивільній справі № 2-2227/11 за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , визнано право власності на нерухоме майно торгівельний павільйон - 240 (магазин) площею 175,82 кв. м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_5 .
Відповідно до додаткового рішення Святошинського районного суду міста Києва від 10.08.2011 у цивільній справі № 2-2227/11 за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , визнано право власності на нерухоме майно торгівельний павільйон - 240 (магазин) площею 187,1 кв. м., що знаходиться за адресою : АДРЕСА_5 .
Право власності за ОСОБА_6 на нежитлову будівлю (торгівельний павільйон 240) загальною площею 187,10 кв.м. за адресою, АДРЕСА_5 , зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майном 05.10.2012 з одночасним присвоєнням номера майна: 378803538.
У подальшому, 12.04.2016 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі власності на нерухоме майном зареєстровані зміни у розділі опису нерухомого майна, а саме «торгівельний павільйон 240, нежитлова будівля, об'єкт нерухомості» змінено на «нежитлові приміщення № 1, № 2, №3, №4, № 5, № 6, нежитлова будівля, об'єкт нерухомості».
Суд приходить до висновку, що майно за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано за Позивачем як фізичною особою, а не ФОП для здійснення господарської діяльності. Належних та допустимих доказів на спростування даного твердження позивачем до матеріалів справи не представлено.
Окрім того, звертаючись до суду Позивач заявляє вимогу скасування запису про держану реєстрацію 22.12.2021 (14:17:38) за ОСОБА_2 , РНОКПП ( НОМЕР_1 ) права власності на нежитлову будівлю, об'єкт нерухомості, з реєстраційним номером 2543034980000, загальною площею 104,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_5 .
В цьому випадку суд звертає увагу, що майно за адресою: АДРЕСА_5 , зареєстровано за Відповідачем як фізичною особою, а не ФОП для здійснення господарської діяльності. Належних та допустимих доказів на спростування даного твердження позивачем до матеріалів справи не представлено.
В той же час відповідно до частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Разом з тим відповідно до частини першої статті 24 Цивільного кодексу України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою.
Статтями 25, 26 цього ж Кодексу передбачено, що здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження та припиняється у момент її смерті. Усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки. Фізична особа здатна мати усі майнові права, що встановлені цим Кодексом, іншим законом. Фізична особа здатна мати інші цивільні права, що не встановлені Конституцією України, цим Кодексом, іншим законом, якщо вони не суперечать закону та моральним засадам суспільства. Фізична особа здатна мати обов'язки як учасник цивільних відносин.
Кожна фізична особа має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом (стаття 42 Конституції України). Це право закріплено й у статті 50 Цивільного кодексу України, у якій передбачено, що право на здійснення підприємницької діяльності, яку не заборонено законом, має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.
Фізична особа, яка бажає реалізувати своє конституційне право на підприємницьку діяльність, після проходження відповідних реєстраційних та інших передбачених законодавством процедур за жодних умов не втрачає і не змінює свого статусу фізичної особи, якого вона набула з моменту народження, а лише набуває до нього нової ознаки - підприємця. При цьому правовий статус фізичної особи - підприємця сам по собі не впливає на будь-які правомочності фізичної особи, зумовлені її цивільною право і дієздатністю, та не обмежує їх.
Набуття статусу фізичної особи-підприємця не означає, що усі подальші правовідносини за участю цієї особи мають ознаки господарських, а спори з її участю належать до господарських, адже фізична особа продовжує діяти як учасник цивільних відносин, зокрема, укладаючи правочини для забезпечення власних потреб, придбаваючи нерухоме та рухоме майно.
Отже, вирішення питання про юрисдикційність спору за участю фізичної особи - підприємця залежить від того, виступає чи не виступає фізична особа як сторона у спірних правовідносинах суб'єктом господарювання, та чи є ці правовідносини господарськими.
Відповідно до частин першої, другої статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватися і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
За статтею 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відтак підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За положеннями статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 Цивільного кодексу України).
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду сформованої, зокрема, у постановах від 23.05.2018 у справі №629/4628/16-ц, від 27.06.2018 у справі №749/230/15-ц, від 03.10.2018 у справі №904/1182/17, від 15.05.2019 у справі №904/10132/17, від 19.06.2019 у справі №904/4713/18, від 25.02.2020 у справі №916/385/19 фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати його для здійснення підприємницької діяльності, разом з тим, наявність у особи статусу фізичної особи-підприємця не свідчить, що він виступає у такій якості у всіх правовідносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові КГС ВС від 30.04.2020 у справі № 926/2617/17
З огляду на вказане правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, не є такими, що виникли під час здійснення правочину при здійсненні господарської діяльності.
Варто зазначити, що визначення правильної юрисдикції спору має надважливе значення. З цього приводу, в п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у п. 24 рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» наголосив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання ним певних норм, які регулюють його діяльність. І, як зазначено Європейською комісією з прав людини у рішенні в справі «Занд проти Австрії» (доповідь від 12.10.1978), термін «судом, встановленим законом» у п.1 ст.6 Конвенції передбачає «всю організаційну структуру судів, включно з (...) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (...)».
Для визначення «суду встановленого законом», у процесуальному законодавстві України, застосовано підхід віднесення до юрисдикції загальних судів всіх справ, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин. Це не стосується справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Отже, якщо справа не віднесена до юрисдикції інших (господарських чи адміністративних) судів, то вона підлягає розгляду загальним судом.
Аналіз змісту позовних вимог, свідчить про те, що спірні правовідносини в цій справі стосуються реалізації права позивача на захист майнових прав власника майна, при цьому позивачем (ФОП ОСОБА_1 ) належними та допустимими доказами не доведено суду, що правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, є такими, що виникли під час здійснення позивачем господарської діяльності.
З огляду на вищезазначене та беручи до уваги відсутність імперативних норм процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, суд приходить до висновку, що майновий спір у даній справі між Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та усунення перешкод у користуванні майном, має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, господарський суд відмовляє у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України.
На виконання вимоги частини 6 статті 175 Господарського процесуального кодексу України господарський суд роз'яснює позивачу, що поданий на розгляд суду спір за суб'єктним складом сторін та характером правовідносин підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Окрім того, суд зауважує, що заява про забезпечення позову не розглядається судом з огляду на те, що позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Враховуючи викладене та керуючись ч. 1 ст. 138, п. 1 ч. 1 ст. 175, ст. 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У відкритті провадження у справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності та усунення перешкод у користуванні майном відмовити.
2. Дана ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена.
Суддя М.О. Лиськов