61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.:(057) 702-07-99, факс: (057) 702-08-52,
гаряча лінія: (096) 068-16-02, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ: 03499901,UA368999980313151206083020649
іменем України
18.11.2024 Справа №905/1268/24
Господарський суд Донецької області у складі судді Аксьонової К.І., розглянувши справу
за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк», м. Дніпро, Дніпропетровська область,
до відповідача ОСОБА_1 , м. Маріуполь, Донецька область,
про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 73254,29грн, заборгованості за процентами у сумі 15916,68грн, заборгованості за винагородою у сумі 6710,38грн, штрафу (фіксована складова) у сумі 1000,00грн, штрафу (змінна складова) у сумі 5000,00грн, всього 101881,35грн,
без виклику сторін
Позивач, Акціонерне товариство «Акцент-Банк», м. Дніпро, Дніпропетровська область, звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до відповідача, ОСОБА_1 , м. Маріуполь, Донецька область, про стягнення заборгованості за кредитом у сумі 73254,29грн, заборгованості за процентами у сумі 15916,68грн, заборгованості за винагородою у сумі 6710,38грн, штрафу (фіксована складова) у сумі 1000,00грн, штрафу (змінна складова) у сумі 5000,00грн, всього 101881,35грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань за кредитним договором №20.43.0000000327 від 17.02.2021 в частині повернення кредитних коштів, сплати відсотків та винагороди, що своєю чергою стало підставою для нарахування штрафних санкцій.
Відповідач надала письмові пояснення, які за суттю є відзивом на позовну заяву, в яких просила звільнити від сплати штрафів та надати можливість сплачувати наявну заборгованість щомісячно у розмірі, що не перевищує 2000,00грн.
Рух справи.
Провадження у справі відкрито ухвалою суду від 01.10.2024; розгляд справи суд вирішив здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін в порядку ч.5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Відкриваючи провадження у справі, суд встановив, що за відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 02.08.2023 ОСОБА_1 припинила здійснення підприємницької діяльності.
Згідно з ч.8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
При цьому за змістом ст. ст.51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, ст.ст. 202-208 Господарського кодексу України, ч.8 ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за зобов'язаною особою, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже з урахуванням наведених положень та ч. 1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України спори, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності та якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалась зазначеною особою, зареєстрованою підприємцем, розглядаються в порядку господарського судочинства.
Аналогічну позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 01.10.2024 спрямована сторонам через систему «Електронний суд».
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Зважаючи на те, що під час розгляду справи судом було створено необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за можливе розглянути справу по суті.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
17.02.2021 між Акціонерним товариством «Акцент-Банк» (банк) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №20.43.0000000327, згідно з умовами п. 1.1 якого банк за наявності вільних грошових коштів зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді згідно з п. А1 цього договору, з лімітом на цілі, зазначені у п. А2 цього договору, не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного в третьому абзаці п. 2.1.2 цього договору, в обмін на зобов'язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати процентів, винагороди в обумовлені цим договором терміни.
Пунктом 1.3 кредитного договору передбачено, що всі істотні умови кредитування наведені у розділі А цього договору «Істотні умови кредитування».
Вид кредиту - строковий кредит (п.А1); ліміт договору складає 100000,00грн на фінансування поточної діяльності (п.А2); термін повернення кредиту 16.02.2024 (п.А3); за користування кредитом позичальник сплачує фіксовані проценти у розмірі 20,90% (п.А6); позичальник щомісячно сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування у розмірі 0,79% від суми ліміту у поточну дату сплати процентів; сплата винагороди здійснюється у гривні, розрахунок здійснюється щоденно. Нарахування винагороди здійснюється у дату сплати (п.А10).
Відповідно до п. 2.1.2 кредитного договору банк зобов'язується надати кредит шляхом перерахування кредитних коштів позичальнику на цілі, відмінні від платежів на сплату судових витрат, у межах суми, обумовленої п. 1.1 цього договору, а також за умови виконання позичальником зобов'язань, передбачених п. 2.2.12 цього договору.
Умовами п. п. 2.2.2, 2.2.3, 2.2.5 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язується сплатити проценти за користування кредитом відповідно до п. п. 4.1, 4.2., 4.3 цього договору; повернути кредит у терміни, встановлені п. п. 1.2, 2.2.14, 2.3.2 цього договору; сплатити Банку винагороду відповідно до п. п. 2.3.5, 4.4, 4.5, 4.6, 4.13 цього договору.
Згідно з п. 2.3.2 кредитного договору при настанні будь-якої з наступних подій, зокрема, порушенні позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених умовами цього договору, у т.ч. у випадку порушення цільового використання кредиту, Банк на свій розсуд має право, зокрема, змінити умови цього договору - зажадати від позичальника дострокове повернення кредиту, сплати процентів за його користування, виконання інших зобов'язань за цим договором у повному обсязі шляхом відправлення повідомлення. При цьому, згідно зі ст. ст. 212, 611, 651 ЦК України за зобов'язаннями, терміни виконання яких не наступили, терміни вважаються такими, що наступили у зазначену у повідомленні дату. У цю дату позичальник зобов'язується повернути Банку суму кредиту у повному обсязі, проценти за фактичний строк його користування, повністю виконати інші зобов'язання за цим договором.
За користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно з п.п. 1.2, 2.2.3, 2.2.14, 2.3.2, 2.4.1 договору позичальник сплачує проценти у розмірі, зазначеному у п. А6 договору (п.4.1 кредитного договору).
Сплата процентів за користування кредитом, передбачених п.4.1.,4.2. цього договору, здійснюється відповідно до п. А.8 цього договору. Якщо повне погашення кредиту здійснюється у дату, відмінну від зазначеної у цьому пункті, то останньою датою погашення процентів, розрахованих від попередньої дати погашення до дати фактичного повного погашення кредиту є дата фактичного погашення кредиту (п. 4.3 договору).
Відповідно до п. 4.5 кредитного договору позичальник сплачує банку винагороду за кредитне обслуговування згідно з п. А. 10 цього договору.
У випадку порушення позичальником будь-якого із зобов'язань, передбачених п.п.2.2.7, 2.2.8, 2.2.11, 4.9, 7.1 цього договору, позичальник сплачує банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту (п.5.2 кредитного договору).
Згідно з п. 5.8 кредитного договору у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує Банку штраф, що розраховується за наступною формулою: 1000,00 гривень + 5 % від суми встановленого у п. А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
Пунктами 6.1-6.3 договору передбачено, що цей договір вважається укладеним з моменту підписання його сторонами. Цей договір у частині п. 4.4. цього договору набуває чинності з моменту підписання цього договору, в решті частин - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту у межах зазначених у них сум, та діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов'язань сторонами за цим договором. Цей договір може бути змінений або розірваний за ініціативою однієї зі сторін у встановленому законом та цим договором порядку.
Договір підписано уповноваженим представником позивача та відповідачем.
Додатком № 1 до кредитного договору від 17.02.2021 №20.43.0000000327 визначено терміни повернення кредиту та сплати процентів, кінцевою датою якого є 26.01.2024, суму комісійних винагород - 1580 грн щомісячно, загальну суму, яка має бути сплачена позичальником у дату погашення кредиту, а також кредит, комісію та проценти разом, що становить 4564,19грн щомісячно (та 4563,99грн за останній місяць).
У виконання умов кредитного договору від 17.02.2021 №20.43.0000000327 позивач надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 100000,00грн, що підтверджується меморіальним ордером №TR.16828710.25271.64999 від 17.02.2021 на суму 100000,00грн.
Відповідач у виконання умов договору здійснив платежі з повернення кредитних коштів на суму 26745,71грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку відповідача.
Доказів сплати решти суми кредиту у розмірі 73254,29грн матеріали справи не містять.
Крім того за розрахунком позивача відповідач, з урахуванням часткових оплат, має заборгованість за процентами у сумі 15916,68грн та винагородою у сумі 6710,38грн.
Розглядаючи спір по суті, суд виходить з такого.
Згідно з ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
Відповідно до ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Частиною другою цієї статті встановлено, що суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
З огляду на вимоги ч.ч.1, 3 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).
За приписами ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність та взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, платити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу.
Пунктом 1 ч. ст.11 Цивільного кодексу України встановлено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір.
Відповідно до приписів ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч.1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Як визначено ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Згідно з ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України).
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави /§ 1. Позика/, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (ч.2 ст.1054 Цивільного кодексу України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі, а недодержанням письмової форми договору зумовлює його нікчемність (ст.1055 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
За змістом ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч.3 ст.1049 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За приписами ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно зі ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1,7 ст.193 Цивільного кодексу України.
З наявного в матеріалах справи меморіального ордеру №TR.16828710.25271.64999 від 17.02.2021 вбачається, що позивач у виконання умов кредитного договору від 17.02.2021 №20.43.0000000327 надав відповідачу кредит у сумі 100000,00грн шляхом перерахування грошових коштів на рахунок позичальника. Факт отримання грошових коштів у розмірі 100000,00грн відповідач не заперечує.
Своєю чергою відповідачем частково повернуто кредит у сумі 26745,71грн, що підтверджується банківськими виписками по рахунку відповідача.
Решту кредитних коштів відповідач у встановлений договором від 17.02.2021 №20.43.0000000327 строк до 16.02.2024 у загальній сумі 73254,29грн не повернув, чим порушив прийняті на себе зобов'язання за кредитним договором та у зв'язку з чим утворилась заборгованість у сумі 73254,29грн. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Невиконання відповідачем зобов'язань з остаточного повернення кредиту є порушенням зобов'язання (неналежним виконанням) в розумінні ст.610 Цивільного кодексу України.
Вказане зумовлює висновок, що відповідач згідно з ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України є боржником, який прострочив виконання зобов'язання.
Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у сумі 73254,29грн з мотивів їх правомірності та доведеності матеріалами справи.
Розглядаючи позов в частині стягнення заборгованості за процентами у сумі 15916,68грн та за винагородою у сумі 6710,38грн, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Як вбачається з наданого позивачем розрахунку заявлені до стягнення проценти нараховані за період з 17.02.2021 по 31.03.2024.
При цьому відповідно до п.А3 кредитного договору термін повернення кредиту сплинув 16.02.2024 (останній день строку).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 навела висновок про те, що положення абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 наведено висновки про те, що відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч.1 ст. 1048 Цивільного кодексу України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов'язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов'язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов'язання, за ч. 1 ст.1050 Цивільного кодексу України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст.625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст.625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за пр
Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст.625 Цивільного кодексу України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Отже за правомірне користування кредитними коштами (в межах строку дії кредитного договору) стягуються проценти на підставі ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, а за неправомірне користування кредитними коштами (поза межами строку дії кредитного договору) - на підставі положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Враховуючи таке, суд дійшов висновку про наявність у позивача права вимагати стягнення із відповідача заборгованості за процентами та винагородою, нарахованих у період визначеного договором строку кредитування, при цьому, таке право припинилось 16.02.2024, тобто після спливу зазначеного строку підстави для здійснення будь-яких нарахувань за договором відсутні.
Судом встановлено, що на дату спливу терміну повернення кредиту (16.02.2024) згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача по нарахованим процентам становила 15805,21грн.
Разом з цим, судом встановлено, що на дату спливу терміну повернення кредиту (16.02.2024) згідно з розрахунком позивача заборгованість відповідача по винагороді, з урахуванням часткових оплат, становила 7930,38грн, яка після 16.02.2024 була частково погашена відповідачем у сумі 2800,00грн, що вбачається з банківської виписки з 17.02.2021 по 21.09.2024, отже заборгованість по нарахованій винагороді у межах строку кредитування становить 5130,38грн.
Приймаючи до уваги, що решта процентів та винагороди були нараховані позивачем за користування кредитом поза межами встановленого договором строку кредитування, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення заборгованості за процентами у сумі 15916,68грн та заборгованості за винагородою у сумі 6710,38грн підлягають частковому задоволенню у сумі 15805,21грн (заборгованість за процентами) та 5130,38грн (заборгованість за винагородою). Решта вимог щодо стягнення процентів та винагороди задоволенню не підлягає.
Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу (фіксована складова) у сумі 1000,00грн та штрафу (змінна складова) у сумі 5000,00грн, нарахованих на підстав п. 5.8 кредитного договору від 17.02.2021 №20.43.0000000327, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського суду України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
У п.5.8. договору сторони погодили, що у випадку порушення позичальником термінів платежів по будь-якому із грошових зобов'язань передбачених цим договором, більш ніж на 30 днів, що спричинило звернення банку до судових органів, позичальник сплачує банку штраф, що розраховується за наступною формою: 1000,00грн +5% від суми встановленого у п.А.2 цього договору ліміту на цілі, відмінні від платежів для сплати за реєстрацію предметів застави у Державному реєстрі обтяжень рухомого майна.
24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» №2120-IX від 15.03.2022 було доповнено Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України пунктом 18.
Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Як вбачається з матеріалів справи, прострочення сплати кредиту відповідачем більш ніж на 30 днів виникло в період дії введеного в Україні воєнного стану.
Отже, враховуючи приписи п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та те, що штраф нарахований відповідачу позивачем після 24.02.2022 у період дії воєнного стану, вимоги в частині стягнення штрафу (фіксована складова) у сумі 1000,00грн та штрафу (змінна складова) у сумі 5000,00грн задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги ОСОБА_1 , викладеної в додаткових поясненнях від 13.10.2024, стосовно надання можливості сплачувати заборгованість щомісячно у розмірі, що не перевищує 2000,00грн, яка за своїм змістом є заявою про розстрочення виконання рішення, суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Згідно з вказаною нормою надання відстрочки або розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, при цьому, закон не обмежує це право визначеним переліком обставин, за яких суд має право надання відстрочки, проте визначальним фактором при наданні відстрочки є винятковість цих обставин та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Отже питання задоволення заяви сторони у справі про відстрочку або розстрочку виконання рішення суду вирішується судом в кожному конкретному випадку, виходячи з особливого характеру обставин справи, що унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення.
Підставою для відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; стосовно фізичної особи тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (ч.ч.3, 4 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України).
Приймаючи рішення про розстрочку виконання рішення, суд повинен оцінити, а заявник, відповідно, довести належними доказами, гарантовану можливість виконання рішення у запропоновані ним строки.
Заявляючи про розстрочення виконання рішення відповідач посилається на тяжкий майновий стан.
Складний фінансовий стан не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення.
Крім того, розстрочення виконання судового рішення має на меті забезпечити його реальне виконання з урахуванням інтересів сторін. У зв'язку з чим, посилання відповідача лише на складний фінансовий стан без визначення реальної перспективи виконання судового рішення не може бути підставою для розстрочення такого виконання.
Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.
Всупереч ст.74 Господарського процесуального кодексу України відповідачем не надано доказів відсутності у нього можливості виконати судове рішення, не наведено жодних обставин, які на думку відповідача посприяють виконанню рішення (отримання прибутку, тощо).
Проаналізувавши зміст заяви про розстрочення виконання рішення суду, судом встановлено, що відповідачем не надано доказів, які б підтвердили неможливість відповідача виконати рішення.
Крім того, заява не містить обгрунтування вказаної відповідачкою суми щомісячного платежу у розмірі 2000,00грн.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про відсутність доведених підстав для задоволення заяви про розстрочення виконання судового рішення, що зумовлює відмову в задоволенні цієї заяви. Разом з цим, суд вважає за необхідне зазначити про можливість відповідача подати заяву про розстрочення виконання рішення на стадії виконання судового рішення в порядку ст.331 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на часткове задоволення позовних вимог за приписами п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України витрати позивача зі сплати судового збору, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інших судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, до розподілу між сторонами заявлено не було.
Керуючись ст. ст. 86, 129, 233, 236-237, 239-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (49074, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул. Батумська, 11, код ЄДРПОУ 14360080) заборгованість за кредитом у сумі 73254,29грн, заборгованість за процентами у сумі 15805,21грн, заборгованість за винагородою у сумі 5130,38грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2799,40грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повний текст рішення суд склав та підписав 18.11.2024.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суд підписав без його проголошення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст.241 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів; зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається в порядку ст. 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя К.І. Аксьонова