Справа № 953/4524/24
н/п 2/953/2593/24
/заочне/
14 листопада 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
встановив:
22 травня 2024 року засобами поштового зв'язку АТ «Акцент-Банк» (далі: позивач) звернулось до ОСОБА_2 (далі: відповідач) з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором №б/н від 17.05.2021 в сумі 170 556,27 грн., з яких: 91 610,78 грн. - заборгованість за кредитом; 78 945,49 грн. - заборгованість по відсоткам.
В обґрунтування заявленої вимоги позивач посилався на укладення 17.05.2021 між ним та відповідачем кредитного Договору №б/н, на підставі якого відповідачу був наданий кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту, який останнім своєчасно не повернутий, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились. До позовної заяви долучено клопотання про розгляд справи за відсутності позивача, відповідач причину неявки не сповістив.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Підстав передбачених ст.223 ЦПК України для відкладено справи, судом не встановлено.
Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Враховуючи, що учасники справи належним чином повідомлені про дату, час і місце даного судового засідання, суд вважає можливим провести судовий розгляд справи за їх відсутності.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:
17.05.2021 відповідач підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в АТ «А-Банк», відповідно до умов якої він погоджується з тим, що ця Анкета-заява разом з Умовами і Правилами надання банківських послуг, Тарифами, і правилами користування, основними умовами обслуговування і кредитування складають договір про надання банківських послуг.
На підтвердження факту укладення договору, окрім вказаної Анкети-заяви, позивач надав суду витяг з Умов та правил надання банківських послуг.
Окрім того, до матеріалів справи долучено Паспорт споживчого кредиту, підписаний відповідачем електронним підписом.
На підставі вищевказаної заяви позивачем було видано відповідачу кредитну картку із встановленим кредитним лімітом в сумі 7 000 грн., який в подальшому збільшено до 91 700 грн.
Відповідно до наданого позивачем розрахунку, заборгованість відповідача станом на 09.05.2024 становить 170 556,27 грн., з яких: 91 610,78 грн. - заборгованість за кредитом; 78 945,49 грн. - заборгованість по відсоткам.
Встановивши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Відповідно до ст.ст. 1054, 526 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною ч.1 ст.1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
За правилами ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У ч.1 ст. 638 ЦК України закріплена норма, згідно з якою договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
В постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілими усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Наявний в матеріалах справи витяг з Умов та правил надання банківських послуг передбачає можливість встановлення кредитного ліміту на платіжну картку та нарахування відсотків за користування кредитними коштами. Водночас, матеріали справи не містять доказів того, що саме ці Умови та правила були надані відповідачу для ознайомлення та були погоджені ним при підписанні Анкети-заяви.
У самій заяві відсутня інформація про вид банківської послуги, яку відповідач мав намір отримати, тип кредитної картки, кредитний ліміт, строк кредитування та відсоткову ставку.
Також Велика Палата Верховного Суду у вищезгаданій постанові від 03 липня 2019 року дійшла висновку про те, що в даному випадку неможливо застосовувати до вказаних правовідносин положення ч.1 ст.364 ЦК України, оскільки Умови та правила, що розміщені на офіційному сайті позивача неодноразово змінювалися самим банком з часу виникнення спірних правовідносин й до звернення позивача до суду з даним позовом, що не виключає можливості долучення кредитором до позовної заяви витягу з Тарифів та Умов у будь-яких редакціях, найбільш сприятливих для задоволення позову.
Отже, без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила надання банківських послуг та за відсутності у анкеті-заяві домовленості сторін про порядок та умови надання кредитних коштів та відсоткову ставку, долучені до матеріалів справи Умови та правила не можуть розцінюватись як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.
Надані позивачем Умови та правила, враховуючи їх мінливий характер, не можна вважати складовою частиною кредитного договору, оскільки вони не підписані позичальником. Лише факт безпосереднього підписання позичальником Умов та правил може свідчити про прийняття ним запропонованих йому умов кредитування. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони дійшли згоди та обумовили у письмовому вигляді кредитний ліміт, строк кредитування та процентну ставку.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, у вищезазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду також зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов і правил надання банківських послуг, оскільки зазначені Умови та правила становлять значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для їх розуміння.
Таким чином, при укладенні договору з відповідачем банк не дотримався вимог, передбачених ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.
Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та надав би можливість покласти на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані відповідачем кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги ч.2 ст.530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав. Позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов'язання виконати боржником обов'язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.
З матеріалів справи та розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач у відділенні банку отримав кредитну картку, регулярно користувався нею, проводив нею розрахунки, знімав кошти та поповнював картку. Жодних заяв до Банку про непогодження зі зміною кредитного ліміту ним не подавалось.
З аналізу розрахунку заборгованості та виписки по рахунку, які надані позивачем, вбачається, що банк самостійно збільшував розмір основної заборгованості, шляхом списання з рахунку відповідача необумовлених умовами договору відсотків за використання кредитного ліміту та відносив їх на заборгованість за тілом кредиту.
Застосування такого алгоритму розрахунку суми боргу призвело до безпідставного, штучного збільшення обліковуваної суми (тіла) кредиту.
Саме в такий спосіб позивач (з урахуванням сум, які вносилися відповідачем на погашення заборгованості) визначив заборгованість за тілом кредиту в сумі 6 194, 30 грн.
Втім, позивачем не надано суду доказів наявності у нього права відповідно до закону та/або належного укладеного договору здійснювати нарахування в зазначений спосіб, доказів належного узгодження цього з відповідачем, доведення до його відома таких умов нарахувань.
З огляду на надані позивачем матеріали, множинність варіантів індивідуальних умов кредитування та відсутність документального підтвердження щодо варіанту, який у передбачений законом спосіб застосовувався у відносинах з відповідачем, доводи позивача щодо умов надання коштів не можуть бути враховані.
Нарахування та пред'явлення до стягнення елементів боргу поза сумою фактично наданих банком коштів, що ґрунтується на факті укладання кредитного договору, за таких умов безпідставне.
Враховуючи, що позивачем не надано доказів погодження між сторонами розміру процентів за користування кредитом, суд дійшов висновку про те, що внесені відповідачем кошти повинні бути зараховані на погашення заборгованості по тілу кредиту.
З досліджених судом розрахунків заборгованості та виписки по банківському рахунку вбачається, що на момент визначення позивачем суми боргу - 91 610, 78 грн. за період з 17.05.2021 по 09.05.2024 з відповідача були неправомірно списано відсотки на загальну суму 12 212,62 грн., внаслідок чого збільшувалась сума заборгованості за тілом кредиту.
Тобто неправильність розрахунку позивача полягає не в арифметичних діях, а в принципах та підставах нарахування боргу, що безумовно впливає на його розмір, який не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, сплачені позичальником кошти зараховувались банком у порядку черговості, передбаченому статтею 534 ЦК України, зокрема спочатку на погашення процентів, а вже потім на погашення кредиту. Проте, банк не довів належними доказами узгодження між сторонами сплату, розмір та порядок нарахування процентів, що свідчить про безпідставне направлення банком сплачених позичальником коштів на погашення процентів.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 22.11.2023 у справі № 619/1384/21.
Приймаючи до уваги, що позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом і їх погашення відбувалося за рахунок тіла кредиту, внаслідок чого тіло кредиту безпідставно збільшено банком на суму нарахованих відсотків, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в сумі 79 398,16 грн.
При цьому суд зазначає, що ст.12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.
Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.
Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору - п.5 ч.1 ст.3 Закону України «Про електронну комерцію».
Разом із тим у даному випадку, Паспорт споживчого кредиту «Кредитна картка «Зелена» є підтвердженням виконання позивачем переддоговірного обов'язку, оскільки у Анкеті-заяві про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в А-Банку від 17.05.2021 відсутнє посилання на Паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка «Зелена». Отже, ознайомлення відповідача з Паспортом споживчого кредиту за програмою «Кредитна карта «Зелена» та його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором не дає підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки він не є документом, який складає договір про надання банківських послуг, а тому не можна вважати, що у ньому відбулася фіксація волі сторін договору.
Також суд враховує, що поняття «форма правочину» та «спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації» не є тотожними поняттями.
З урахування вищевикладеного позов підлягає частковому задоволенню.
Згідно зі ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Ціна позову становить 170 556,27 грн., з яких задоволено - 79 398,16 грн.
При зверненні з до суду позивачем сплачений судовий збір у розмірі 3 028грн.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволених вимог у сумі 1 409,61 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 4, 10-13, 76-81, 89, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України, суд, -
ухвалив:
Позов Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Акцент-Банк» заборгованість за тілом кредиту в сумі 79 398 (сімдесят дев'ять тисяч триста дев'яносто вісім) грн. 16 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1 409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 61 коп.
В іншій частині позову - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач: Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (ЄДРПОУ 14360080, м. Дніпро, вул. Батумська, буд. 11).
Відповідач: ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ).
Повне судове рішення складено 18.11.2024.
Суддя Н.В. Єфіменко