Справа № 712/13415/24
Провадження № 1-кс/712/5775/24
09 листопада 2024 року слідчий суддя Соснівського районного суду м. Черкаси ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси, клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 , погодженого прокурором Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 , подане під час проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62024100140000926 від 07.11.2024про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, українця, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, проходить військову службу на посаді командира взводу резерву роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «молодший лейтенант», проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,-
До Соснівського районного суду м. Черкаси надійшло клопотання слідчого Четвертого слідчого відділу (з дислокацією у м. Черкасах) Теритріального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві ОСОБА_4 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Клопотання обґрунтовано тим, щоЧетвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Черкасах) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованогоу місті Києві за процесуального керівництва Черкаської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 62024100140000926 від 07.11.2024 за підозрою ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 158 від 29.05.2024 молодшого лейтенанта ОСОБА_5 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду командира взводу резерву роти резерву сержантського складу військової частини НОМЕР_1 , вважати таким, що 29.05.2024 справи та посаду прийняв та приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 № 331 від 06.11.2024, молодшого лейтенанта ОСОБА_5 відряджено до військової частини НОМЕР_2 , для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади, на 3 місяці, з 07.11.2024 по 07.02.2025.
Враховуючи викладене, ОСОБА_5 являється військовослужбовцем, який проходить військову службу під час мобілізації, у зв'язку з чим повинен, окрім іншого, керуватися вимогами ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. ст. 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, які вимагають від нього свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України, поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання, виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.
Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця, наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази, забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно положень ст. 30 Статуту, начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Відповідно до вимог ст. 35, 36, 37 Статуту, накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові. Наказ можна віддавати одному чи групі військовослужбовців усно або письмово, у тому числі з використанням технічних засобів зв'язку. Наказ повинен бути сформульований чітко і не може допускати подвійного тлумачення. Командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень. Військовослужбовець після отримання наказу відповідає: «Слухаюсь» і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ. Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.
Відповідно до ст. 32 Статуту, за своїми військовими званнями начальниками є, зокрема, полковники - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу, військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу.
Проте, молодший лейтенант ОСОБА_9 , 07.11.2024, близько 11 год. 05 хв., перебуваючи у розташуванні військової частини НОМЕР_1 , яка розташовується у АДРЕСА_2 , усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, після того як командир військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_8 , який у розумінні положень ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, є начальником за військовим званням для військовослужбовців начальницького та рядового складу, в тому числі по відношенню до молодшого лейтенанта ОСОБА_5 , усно довів наказ командира військової частини підполковника ОСОБА_8 № 331 від 06.11.2024, відповідно до якого, молодший лейтенант ОСОБА_5 , повинен 07.11.2024 вибути для подальшого проходження військової служби до військової частини НОМЕР_2 для виконання бойових (спеціальних) завдань у складі бригади, на 3 місяці, з 07.11.2024 по 07.02.2025, незважаючи не те, що зазначений наказ не суперечив чинному законодавству, не був пов'язаним з порушенням прав та свобод молодшого лейтенанта ОСОБА_5 , не носив в собі подвійного тлумачення та явно злочинного змісту, у зв'язку з чим підлягав беззастережному та неухильному виконанню з боку останнього, та був доведений до нього уповноваженою на те особою, встановленим порядком, за надуманими підставами, відкрито, усно відмовився виконувати вказаний наказ, що призвело до підриву дисципліни підрозділу та зниження рівня бойової готовності військової частини НОМЕР_1 .
07.11.2024 ОСОБА_9 був затриманий в порядку, визначеному ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, фактичний час затримання 18 год. 48 хв.
08.11.2024, встановивши наявність достатніх доказів для підозри, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні даного кримінального правопорушення, на думку органу досудового розслідування, підтверджуються зібраними доказами, а саме:
повідомленням командира військової частини НОМЕР_1 про виявлення ознак кримінального правопорушення від 07.11.2024 та додатками до нього;
показаннями свідків військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 ;
іншими матеріалами кримінального провадження.
Вказані матеріали свідчать про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років.
Згідно ст. 12 КК України даний злочин відноситься до категорії тяжких злочинів.
Слдічий у клопотанні вказує, що у відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, передбачених п. п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовуються тим, що підозрюваний, усвідомлюючи свою вину та невідворотність покарання за вчинення інкримінованого йому злочину, санкція якого передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років (тяжкий злочин), може ухилятись від органів досудового розслідування та суду.
Крім того, відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя. При цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Ризик, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що підозрюваний, перебуваючи на свободі може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема військовослужбовців військової частини, які надали викривальні покази щодо вчиненого ним злочину, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу з метою примушування їх до надання завідомо неправдивих показів або відмови від їх надання, що може негативно вплинути на хід досудового розслідування та судового розгляду.
Ризик, передбачений п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - іншим чином перешкодити кримінальному провадженню, може виразитися у створенні підозрюваним штучних доказів та підбурюванні осіб, зокрема, з числа військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 та інших громадян, що там знаходились у період перебування підозрюваного, які не були свідками кримінального правопорушення, до надання завідомо неправдивих свідчень на підтвердження висунутих ним версій свого захисту.
Ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, обґрунтовується тим, що підозрюваний є військовослужбовцем, тому у разі не застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може продовжити вчиняти кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби аналогічного характеру, так як не усвідомлює необхідності виконання ним військового конституційного обов'язку.
Згідно частини 7 статті 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Оцінюючи особу підозрюваного, з урахуванням положень ст. 178 КПК України, орган досудового розслідування приходить до висновку, що підозрюваний, працездатний, раніше не судимий, характер та обставини вчиненого ним правопорушення характеризують його як особу, що не має достатніх моральних цінностей, схильну до вчинення кримінальних правопорушень, що слугує підставою та є наявністю ризиків для застосування у відношенні нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Так, при визначенні запобіжного заходу підозрюваному, слід врахувати обставини вчинення кримінального правопорушення через особисту недисциплінованість, а саме: нехтування конституційним обов'язком кожного громадянина із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, Статутами ЗСУ, іншими нормативно-правовими актами, що регламентують порядок проходження військової служби.
Водночас, підозрюваний, не усвідомлюючи свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, діючи в порушення Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, не виконав наказ, внаслідок чого, можна зробити висновок, що його дії в умовах правового режиму воєнного стану мають надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки.
Таким чином, оцінивши сукупність усіх обставин у кримінальному провадженні, а саме вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення та тяжкість покарання, а саме, що за ч. 4 ст. 402 КК України передбачене покарання у виді позбавлення волі строком від 5 до 10 років, сторона обвинувачення приходить до висновку, що виключно застосування запобіжного заходу - тримання під вартою буде достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків.
З урахуванням вищевикладеного, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, контролю за місцем перебування підозрюваного, а також запобігання спробам переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконного впливу на свідків з метою схилення до надання неправдивих показань у цьому кримінальному проваджені або іншим чином вплинути на них, слідчий за погодженням із прокурором звернувся до слідчого судді з указаним клопотанням.
У судовому засіданні прокурор підтримав клопотання та просив застосувати відносно підозрюваного ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти клопотання слідчого, посилаючись на необґрунтованість підозри.
Підозрюваний ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав думку свого захисника.
Заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя робить наступні висновки.
У відповідності до ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Статтею 178 КПК України визначено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього кодексу, слідчий суддя, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосування запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчинення іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.
Згідно ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжний заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Вирішуючи клопотання слідчого, суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно із якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Згідно рішення ЄСПЛ «Клоот проти Бельгії» ризик вчинення нових правопорушень має місце, коли попередня поведінка дає підстави для очікувань, що він не має наміру зупинятись у своїх злочинних діях; коли небезпека має бути явною, а запобіжний захід необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи. Рішенням ЄСПЛ «Сельчук проти Туреччини» визначено, що попередня судимість може бути підставою ризику вчинення нових правопорушень.
Враховуючи, що слідчий суддя на даному етапі провадження не в праві вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точку зору їх достатності і допустимості для визнання особи винною чи невинною у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо нею обмежувального заходу, то з огляду на наведені дані у клопотанні та в матеріалах долучених до нього є всі підстави вважати про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні інкримінованого ОСОБА_10 кримінального правопорушення.
Відповідно до частини 1 ст.197 КПК України строк дії ухвали суду про тримання під вартою не повинен перевищувати шістдесяти днів.
Вирішуючи клопотання слідчого, суд враховує вимоги ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, згідно із якими обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 184 КПК України встановлено наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме кримінальне правопорушення за ч.4 ст. 402 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_5 згідно ст. 12 КК України є тяжким злочином, санкцією якого передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, а відтак, усвідомлюючи тяжкість покарання, підозрюваний може ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Крім того, перебуваючи на свободі підозрюваний може незаконно впливати на свідків у кримінальному провадженні, зокрема, військовослужбовців військової частини, які надали викривальні покази щодо вчиненого ним злочину, шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу з метою примушування їх до надання завідомо неправдивих показів або відмови від їх надання, що може негативно вплинути на хід досудового розслідування та судового розгляду.
Також, доведеним є ризик продовження підозрюваним вчиняти кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби аналогічного характеру.
Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини вагомою підставою для вирішення питання про необхідність попереднього ув'язнення особи є ризик перешкоджання встановленню істини у справі та переховування цієї особи від правосуддя, при цьому зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний та соціальний стан особи. Враховуючи практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що суд своїм рішенням має забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що саме по собі вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Ураховуючи обґрунтовану підозру у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, захист інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, слідчий суддя приходить до висновку про застосування запобіжного заходу.
Воєнний стан розпочався та діє на всій території України з моменту набрання чинності Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та Указів Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні».
Відповідно до ч. 7 ст. 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Згідно п. 5 ч. 1 ст. 176 КПК України запобіжним заходом є тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини, зокрема, у викладених рішеннях по справах «Калашников проти Росії», «Томазі проти Франції» та інших, роз'яснив, що сама по собі тяжкість злочину згідно повідомлення особі про підозру, не може бути підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Причетність ОСОБА_5 до вчинення інкримінованого йому кримінального правопорушення повністю підтверджується зібраними у ході досудового розслідування доказами у їх сукупності.
З метою забезпечення належної поведінки підозрюваного, запобіганню встановлених ризиків, передбачених п. 1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України, слідчий суддя вважає за необхідне застосувати щодо останнього запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, що передбачено ч. 7 ст. 176 КПК України.
За роз'ясненнями п.п. 3, 13 постанови Пленуму Верховного Суду №4 від 25 квітня 2003 року «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства» (зі змінами і доповненнями, внесеними постановами Пленуму Верховного Суду України від 11 червня 2004 року №10 та від 24 жовтня 2008 року №15), взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинувачуваним процесуальних обов'язків, і його належної поведінки; обов'язковою умовою взяття під варту (виходячи з його правової природи) має бути обґрунтована впевненість в тому, що більш м'які запобіжні заходи можуть не забезпечити належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
Вирішуючи дане питання, слідчий суддя також враховує позицію Європейського суду з прав людини з приводу того, що серйозність пред'явленого обвинувачення і ризик втечі може бути аргументом лише при обранні запобіжного заходу і відповідно до п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування обґрунтованості підозри перестає бути підставою для позбавлення свободи і продовження тримання під вартою може бути виправданим тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості переважає принцип поваги до свободи особистості.
Суспільний інтерес в даному конкретному випадку полягає у виконанні завдань, які передбачені ст. 2 КПК України, зокрема, у захисті інтересів суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охороні прав, свобод та інтересів інших учасників кримінального провадження, а також забезпеченні швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до кримінальної відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, і який, незважаючи на презумпцію невинуватості обвинувачених, превалює над принципом поваги до свободи особистості, про що зазначено у п. 79 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011 року.
Згідно ч. 3 ст. 183 КПК України, слідчий суддя, суд, при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статі.
Згідно п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи норму статті 182 КПК України, особу підозрюваного, слідчий суддя приходить до висновку про визначення розміру застави підозрюваному ОСОБА_5 у вигляді 30 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що передбачено п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК України, що зможе дисциплінувати підозрюваного, у разі внесення якої покласти на підозрюваного конкретні обов'язки за ст. 194 КПК України.
Керуючись вимогами ст. ст. 40, 131, 132, 176 - 178, 181, 183, 184, 194, 196, 309, 372 КПК України, -
Клопотання задовольнити.
Застосувати щодо підозрюваного у кримінальному провадженні № 62024100140000926 від 07.11.2024Г ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) діб, тобто з 07 листопада 2024 року по 05 січня 2025 року включно.
Для утримання підозрюваний підлягає направленню до ДУ «Черкаський слідчий ізолятор».
Визначити підозрюваному ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,розмір застави 30 мінімальних прожиткових мінімумів для працездатних осіб в сумі 90840 грн. (дев'яносто тисяч вісімсот сорок гривень 00 коп.), яка може бути внесена як самим підозрюваним, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем), та у разі внесення якої покласти на нього зобов'язання:
- прибувати до слідчого, в провадженні якого перебуватиме кримінальне провадження, прокурора та суду за першим викликом;
- не відлучатись із населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора та суд про зміну свого місця проживання та роботи;
- заборонити спілкування із експертами у кримінальному провадженні;
- здати на зберігання слідчому свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
Копію ухвали суду вручити підозрюваному ОСОБА_5 та його захиснику негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду протягом п'яти днів з моменту її проголошення, а підозрюваним, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення копії ухвали.
Слідчий суддя ОСОБА_1