Справа № 711/5825/24
Номер провадження 3/711/1987/24
15 листопада 2024 року м.Черкаси
Суддя Придніпровського районного суду м.Черкаси Михальченко Ю.В., розглянувши адміністративні матеріали, які надійшли від Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції (протокол серії ЕПР1 № 103123 від 21.07.2024 року) про притягнення:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: в матеріалах справи відсутній, не працюючого, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 ,
до адміністративної відповідальності заст.124 КУпАП, -
В провадженні Придніпровського районного суду м.Черкаси знаходяться адміністративні матеріали, які надійшли з Управління патрульної поліції в Черкаській області Департаменту патрульної поліції про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 103123 - 21 липня 2023 року о 12.35 год. в м. Черкаси по провул. Архітектурний, 5, гр. ОСОБА_1 керував автомобілем «LEXUS CT 20 ОН» д.н.з. НОМЕР_1 та при виїзді з прилеглої території на пров. Архітектурний, біля будинку № 5 мала намір здійснювати поворот праворуч та не надала переваги в русі автомобілю «TOYOTA HIGHLANDER» д.н.з. НОМЕР_2 , який рухався з правого боку по пров. Архітектурному в напрямку вул. Митницька та скоїла з ним зіткнення, чим порушила п.16.12, 1.5, 2.3б ПДР України. При ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками, за що передбачена адміністративна відповідальність за ст.124 КУпАП.
При розгляді справи ОСОБА_1 винною себе не визнала.
При розгляді справи представник ОСОБА_1 - адвокат Заволокін О.О. зазначив, що його довірителька вину у вчиненні адміністративного правопорушення не визнає. Просив провадження відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрити за відсутністю складу і події адміністративного правопорушення.
Заслухавши адвоката, дослідивши матеріали справи та висновок експерта суд приходить до наступного:
Статтею 124 КУпАП відповідальність передбачена за наступне: «Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна».
Судом встановлено, що згідно висновку експерта № СТ/269Е-24 від 30.10.2024 року:
1. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за наявних у матеріалах справи даних, водій автомобіля «LEXUS ST 200» р.н. НОМЕР_1 ,ОСОБА_1 повинна була діяти у відповідності до вимог п. 10.2 Правил дорожнього руху України.
У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за наявних у матеріалах справи даних, водій автомобіля «TOYOTA HIGHLANDER» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 повинен був діяти у відповідності до вимог п. п. 11.3, 12.43 Правил дорожнього руху України.
2. У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за наявних у матеріалах справи даних, у водія автомобіля «LEXUS ST 200» р.н. НОМЕР_1 ,ОСОБА_1 невідповідностей вимогам Правил дорожнього руху України, які б, з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди, не вбачається.
У дорожній обстановці, яка склалася на момент пригоди, за наявних у матеріалах справи даних, у діях водія автомобіля «TOYOTA HIGHLANDER» р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам пп. 11.3, 12.3 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору, перебували у причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до ст.252, 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення суд має повно всебічно та об'єктивно дослідити всі обставини справи в їх сукупності та з'ясувати, чи було скоєно адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно зі ст.251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані, зокрема, встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, показаннями технічних приладів та засобів, що мають функції відеозапису, тощо.
Відповідно до положень статті 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Дослідивши письмові матеріали провадження суд приходить до висновку, що факт порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, чи іншого майна не доведено.
Висновком експерта встановлено, що невідповідностей вимогам ПДР України ОСОБА_1 не вбачається.
В даній ситуації на думку Суду в матеріалах справи не знайшло підтвердження того, що ОСОБА_1 порушила п.п. п.16.12, 1.5, 2.3б ПДР України.
В такій ситуації протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належними доказами по даній справі в розумінні ст.251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини викладені в ньому повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у Суду.
В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції Європейський Суд неодноразово повторював, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист. За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання - при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, - саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6 Конвенції. Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 Конвенції гарантії виявляються порушеними. Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції, узятий у поєднанні з пунктом 3 статті 6 Конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту. Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування. Водночас слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою Конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати (пункт 41 справи «ОСОБА_4 проти України»).
Так, відповідно до матеріалів справи свідки в даному випадку відсутні, а відомості в протоколі, спростовуються поясненнями ОСОБА_1 , що потребувало перевірки «обвинувачення» в судовому засіданні, але як і особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, так і Суд були позбавлені можливості зробити відповідну «перевірку».
Наведені факти у відповідності до статті 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 .
Суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція).
Так, ч.1 ст.6 Конвенції передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч.2 ст.6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». А згідно з положеннями ч.3 ст.6 Конвенції кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права: мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя, тощо.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори України»,ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
Згідно з КпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, а провадження у справах про адміністративні правопорушення, у тому числі й віднесених до компетенції органів внутрішніх справ, здійснюється на основі додержання принципу законності (ч. 1,2 ст.7); завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом (ст. 245).
Діяння тільки тоді визнається адміністративним правопорушенням, коли воно містить всі ознаки його складу, відсутність хоча б однієї з них означає відсутність складу взагалі.
Об'єктивною складовою адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП є саме порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, оскільки в ході судового розгляду суду не надано достатніх та допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 вищевказаного порушення, а тому відсутня складова вищезазначеного правопорушення.
Згідно з п.1ст.247 КУпАП розпочате провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
За таких обставин суддя вважає, що відсутні докази на підтвердження складу адміністративного правопорушення, передбаченого статті 124 КУпАП.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.124, 247, ст.256 КУпАП, суд -
Провадження по справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст.124 КУпАП закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП, у зв'язку з відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Черкаського апеляційного суду через Придніпровський районний суд м. Черкаси протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: Ю. В. Михальченко