12 листопада 2024 року
м. Київ
справа №260/2843/23
адміністративне провадження № К/990/35423/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Жука А.В.,
суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.,
перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року
у справі №260/2843/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області
про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ №582 Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 07 березня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції ГУНП» в частині звільнення зі служби з поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ №42о/с «По особовому складу» Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 07 березня 2023 року щодо звільнення зі служби (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби ) відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію») старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 слідчого відділення відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;
- поновити старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ №582 Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 07 березня 2023 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності окремих поліцейських відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції ГУНП» в частині звільнення зі служби з поліції ОСОБА_1 .
Визнано протиправним та скасовано наказ №42о/с «По особовому складу» Головного управління Національної поліції в Закарпатській області від 07 березня 2023 року щодо звільнення зі служби (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби ) відповідно до частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 слідчого відділення відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Поновлено старшого лейтенанта поліції ОСОБА_1 на посаді слідчого відділення відділу поліції №1 Ужгородського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 08 березня 2023 року по 11 грудня 2023 року в розмірі 195086,50 грн.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції допущено до негайного виконання.
Рішення в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за один місяць в розмірі 20701,49 грн допущено до негайного виконання.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 грудня 2023 року у справі №260/2843/23 скасовано та прийнято постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Закарпатській області про визнання протиправними та скасування рішень, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено повністю.
Ухвалами Верховного Суду від 28 червня 2024 року та від 22 липня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №260/2843/23 - повернуто скаржнику.
06 вересня 2024 року позивач засобами поштового зв'язку повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №260/2843/23. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 30 вересня 2024 року визнано неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №260/2843/23 з наданням скаржнику строку для усунення недоліків, шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших підстав для поновлення строку на касаційне оскарження з наданням відповідних доказів.
До Верховного Суду надійшло клопотання від скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження.
Так, в обґрунтування клопотання про поновлення строку, заявник посилається на те, що вже звертався до Верховного Суду з касаційною скаргою. При цьому, зазначає, що з первісною касаційною скаргою звернувся у межах процесуальних строків проте, ухвалами Верховного Суду від 28 червня 2024 року та від 22 липня 2024 року касаційні скарга були повернуті позивачу, що не перешкоджає повторному зверненню. Вказує, що копію ухвали Верховного Суду від 22 липня 2024 року отримано ним 22 серпня однак, з 19 серпня 2024 року до 03 вересня перебував на амбулаторному лікуванні протягом 14 днів.
На підтвердження своїх доводів скаржником надано до Суду довідку №572 від 19 серпня 2024 року та консультативний висновок, згідно якого позивачу встановлено діагноз гострий верхньощелепний синусит.
Оцінивши наведені скаржником обставини та обґрунтування причин пропуску строку, вирішуючи клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру судових рішень 14 травня 2024 року Восьмим апеляційним адміністративним судом розглянуто справу та ухвалено оскаржувану постанову. Повний текст судового рішення складено 23 травня 2024 року, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 24 червня 2024 року, а скаргу подано втретє 06 вересня 2024 року.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що за змістом процесуального закону поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об?єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов?язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об?єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов?язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов?язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Верховний Суд також звертає увагу на те, що при вирішенні питання про поновлення строку касаційного оскарження суд надає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв'язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого КАС України строку касаційного оскарження до дати звернення з касаційною скаргою вперше; з моменту повернення вперше поданої касаційної скарги/відмови у відкритті касаційного провадження за вперше поданою касаційною скаргою до дати повторного звернення з касаційною скаргою і так далі.
Як встановлено судом з відомостей автоматизованої системи документообігу суду, вперше з касаційною скаргою позивач звернувся 05 червня 2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 28 червня 2024 року первісна касаційна скарга повернута скаржнику, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Суд прийшов до висновку, що посилання заявника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження є безпідставними.
12 липня 2024 року позивач засобами поштового зв'язку повторно звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №260/2843/23.
Ухвалою Верховного Суду від 22 липня 2024 року касаційну скаргу позивача повторно повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України. Суд вважав необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. При цьому, суд касаційної інстанції наголосив, що Верховний Суд вже надавав пояснення щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень, однак скаржником так і не враховано зауважень, викладених Верховним Судом в ухвалі від 28 червня 2024 року.
Копію ухвали Верховного Суду від 22 липня 2024 року вручено скаржнику 22 серпня 2024 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення та не заперечується скаржником.
В той же час, з цією касаційною скаргою заявник звернувся лише 06 вересня 2024 року.
Верховний Суд, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, водночас зауважує, що таке право не є абсолютним. Зважаючи на значний пропуск строку на касаційне оскарження, клопотання скаржника про поновлення строку на касаційне оскарження не може вважатися обґрунтованим.
Суд звертає увагу скаржника, що чинне законодавство України не передбачає зупинення процесуального строку у разі звернення до Верховного Суду з касаційною скаргою та повернення такої касаційної скарги.
При цьому, Суд наголошує, що належним підтвердженням наміру реалізувати своє право на касаційне оскарження, є направлення повторної касаційної скарги скаржником у найкоротший строк.
Стосовно доводів скаржника про перебування його на амбулаторному лікуванні, колегія суддів зауважує, що відповідно до офіційного визначення амбулаторне лікування - організація медичної допомоги в медичному закладі хворим, що приходять у медичний заклад.
Амбулаторне лікування - лікування, проведене на дому або при відвідуванні самими хворими лікувального закладу (на відміну від стаціонарного лікування, здійснюваного з поміщенням пацієнта в лікарню).
Отже, довідка та консультативний висновок спеціаліста лише підтверджують перебування позивача під амбулаторним наглядом медичної установи.
Своєю чергою довідка та консультативний висновок спеціаліста носить інформаційний характер та є підтвердження того, що позивач звертався до лікаря та перебував на обстеженні в амбулаторії.
Водночас в наданій позивачем довідці та консультативному висновку спеціаліста, відсутня інформація про те, що у вказаний період останній перебував на стаціонарному лікуванні чи знаходилася у стані, який дійсно не дозволяв йому звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлені процесуальним законом строки.
Більше того, амбулаторне лікування не є перешкодою звернутися за правовою допомогою з метою захисту порушених прав у суді.
Таким чином надані скаржником докази не свідчать про наявність дійсних перешкод чи труднощів пропуску строку звернення до суду з касаційною скаргою, які об'єктивно перешкоджали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду в найкоротший строк.
Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до частини другої статті 44 КАС України учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк.
Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини які зумовили такі причини є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Такий підхід до визначення категорії поважності причин пропуску процесуального строку окреслено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі N 9901/546/19, у якій акцентувалась увага й на тому, що нормами статті 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Проаналізувавши вищенаведені приписи процесуального закону, Велика Палата Верховного Суду підкреслювала, що ними чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду.
Неодноразове невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що, вирішуючи питання поновлення строку касаційного оскарження, суд оцінює дотримання строків звернення до суду не тільки на час подачі первісної касаційної скарги, а й з врахуванням усього проміжку часу до постановлення відповідної ухвали про поновлення або відмову у поновленні таких строків.
При цьому, суд касаційної враховує тривалість строку пропущеного строку з ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, обставини пропуску строку звернення до суду, які залежали виключно від волевиявлення скаржника, а непереборних обставин скаржником не наведено, а Судом не встановлено.
Суд вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтованою пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», пункт 53 рішення ЄСПЛ від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України»).
У рішенні від 18 жовтня 2005 року у справі «МШ «Голуб» проти України» ЄСПЛ зазначив, що право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги, оскільки за своєю природою це право вимагає регулювання з боку держави, яка щодо цього користується певними межами самостійного оцінювання.
Отже, за практикою ЄСПЛ, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду. І навпаки, безпідставне поновлення таких строків свідчить про порушення принципу правової визначеності.
У пункті 46 рішення Європейського суду з прав людини «Устименко проти України» (№32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна із сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обґрунтованого рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення.
Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлює особливими і непереборними обставинами. Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України» від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі «Мельник проти України» від 28.03.2006, заява №23436/03).
Таким чином наведені скаржником причини пропуску строку касаційного оскарження судових рішень не дають достатніх і переконливих підстав визнання поважними причин пропуску такого строку та його поновлення.
Враховуючи вищенаведене, Верховний Суд приходить до висновків, що наведене в клопотанні скаржника не може бути підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Пунктом 1 частини четвертої статті 333 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
3 огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтею 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Відмовити в задоволені клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2024 року у справі №260/2843/23.
3. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддіА.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко