12 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 240/30065/23
адміністративне провадження № К/990/43113/24
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Олендера І.Я., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №240/30065/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Не погодившись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління ДПС у Житомирській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України через підсистему «Електронний суд» 11.11.2024 звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального права та недотримання норм процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №240/30065/23, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
При зверненні до суду з касаційною скаргою, відповідачем також завлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження спірних у цій справі судових рішень.
Під час перевірки зазначеної касаційної скарги на предмет дотримання скаржником вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень у касаційному порядку.
Так, керуючись частиною п'ятою статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 №3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень з'ясовано, що Головне управління ДПС у Житомирській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС України вже зверталось до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою у цій справі раніше, яку Верховний Суд ухвалою від 17.09.2024 повернув особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України як таку, що не містила належного викладення підстав касаційного оскарження спірних у цій справі судових рішень. При цьому, повертаючи вперше подану відповідачем касаційну скаргу, суд касаційної інстанції визнавши незмістовним та недостатнім наведене скаржником обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень визначену, зокрема, пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України роз'яснив скаржнику вимоги щодо форми і змісту касаційної скарги, яким така має відповідати при викладенні підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, в тому числі, й у випадку подання касаційної скарги на підставі пунктів 1-4 частини четвертої статті 328, частин другої-третьої статті 353 цього Кодексу.
Під час перевірки вдруге поданої скаржником касаційної скарги на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №240/30065/23, Верховним Судом встановлено, що її зміст щодо підстав для касаційного оскарження спірних у цій справі рішення суду першої інстанції та постанови апеляційного адміністративного суду є ідентичним до тієї, яку було повернуто ухвалою Верховного Суду від 17.09.2024 та яку суд касаційної інстанції визнав необґрунтованою.
Усуваючи недоліки вперше поданої касаційної скарги та повторно вказуючи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права за якими відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, обов'язкових умов у взаємозв'язку передбачених КАС України при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частин четвертої статті 328 КАС України контролюючий орган так і не наводить; обґрунтування касаційної скарги так і не дає можливості встановити взаємозв'язок наведених доводів скаржника до зазначеної ним підстави касаційного оскарження.
Тобто, маючи деталізовані роз'яснення Верховного Суду щодо наявних суперечностей, які унеможливлюють вирішення питання про відкриття касаційного провадження у цій справі, зазначені мотиви контролюючий орган так і не врахував, що свідчить про ігнорування ним вимог і роз'яснень суду касаційної інстанції.
Зокрема, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, який визначає підставу для касаційного оскарження саме відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, скаржник так і не зазначає у чому саме полягає помилка судів першої та апеляційної інстанцій при застосуванні норм права, яку саме норму права судами застосовано неправильно, висновок щодо застосування якої, на думку скаржника потребує висновку Верховного Суду та як відповідна норма, на думку скаржника, повинна застосовуватися. Відповідач також не вказує, який, на його думку, правовий висновок повинен бути висловлений у цій справі та який, одночасно, відсутній у рішеннях Верховного Суду.
Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції, аналогічно попередньо поданій касаційній скарзі, зводиться виключно до незгоди із наданою судами першої та апеляційної інстанцій правовою оцінкою встановленим обставинам у взаємозв'язку із наявними в матеріалах справи доказами, опису встановлених у цій справі обставин та їх переоцінки, а також цитування положень податкового законодавства із абстрактним зазначенням, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що виходить за межі касаційного перегляду, які визначені статтею 341 КАС України і не є належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, визначених, зокрема, частиною четвертою статті 328 КАС України.
Також Верховний Суд повторно звертає увагу скаржника, що більшість доводів його касаційної скарги пов'язані з порушенням судами норм процесуального права щодо недослідження фактичних обставин справи та наявних у матеріалах справи доказів, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд. Проте такі доводи можуть бути прийнятними виключно за умови висновку про обґрунтованість підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а вимогами касаційної скарги має бути направлення справи на новий розгляд.
Невстановлення судом обставин справи від яких, як вважає скаржник, залежить правильність вирішення спору, знаходиться у площині дослідження та оцінки судом доказів у справі, що може бути підставою касаційного оскарження, виключно передбаченою пунктом 4 частини четвертої статті 328 та відповідним пунктом частини другої статті 353 КАС України, що, скаржником, у свою чергу, не реалізовано.
Посилання скаржника на приписи підпунктів «а», «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, суд касаційної інстанції повторно визнає неприйнятним, оскільки наведена норма не підміняє визначення підстав касаційного оскарження у розумінні частини четвертої статті 328 та пункту 4 частини другої статті 330 КАС України та суперечить їх правовому змісту.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною першою статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України, є процесуальним обов'язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями.
Не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, слід зазначити, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини восьмої статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення.
Однак, звертаючись до суду з касаційною скаргою вдруге, скаржник так і не виправив недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. Зазначене свідчить про формальний підхід скаржника до оформлення касаційної скарги та зловживання процесуальними правами.
Суд повторно звертає увагу скаржника, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин, касаційна скарга Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України підлягає поверненню як така, що не містить належного викладення підстав (підстави) касаційного оскарження рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 та постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №240/30065/23.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи особисто або через представника.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Суд -
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06.03.2024 та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №240/30065/23 за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи, скаржнику - копію даної ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити заявнику касаційної скарги, що її повернення не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя І.Я. Олендер