12 листопада 2024 року
м. Київ
справа №520/8207/22
адміністративне провадження № К/990/37446/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (далі - відповідач 1), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону (далі - відповідач 2), Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі - відповідач 3), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Центрального регіону нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року, за період з 03 лютого 2015 року по 18 серпня 2018 року;
- зобов'язати Офіс Генерального прокурора нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року, за період з 19 серпня 2015 року по 31 січня 2018 року;
- зобов'язати Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року, за період з 01 лютого 2018 року по 28 лютого 2018 року.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11 жовтня 2022 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону, Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил щодо невиплати ОСОБА_1 щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року.
Зобов'язано Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову грошову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України №889 від 22 вересня 2010 року, за період з 03 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії повернуто особі, яка її подала, згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Офіс Генерального прокурора вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій скаржник просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .
Ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року визнано неповажними вказані Офісом Генерального прокурора підстави для поновлення строку на касаційне оскарження на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі № 520/8207/22.
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху.
Надано заявнику касаційної скарги строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків шляхом надання до суду касаційної інстанції заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження, до якої надати належні та допустимі докази, що підтверджують ці обставини; уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання заяви із зазначенням інших поважних причин пропуску строку на касаційне оскарження у відкритті касаційного провадження буде відмовлено.
Також, роз'яснено, що в разі невиконання вимог цієї ухвали в частині подання уточненої касаційної скарги у встановлений судом строк касаційну скаргу буде повернуто.
24 жовтня 2024 року Офісом Генерального прокурора на виконання вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, скаржником подано уточнену касаційну скаргу із зазначенням підстав для поновлення строку на касаційне оскарження та підстав для касаційного оскарження судових рішень.
Клопотання про поновлення строку обґрунтоване тим, що ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2024 року касаційну скаргу було повернуто, однак повернення касаційної скарги не позбавляє скаржника повторного звернення до суду.
Разом з тим, первинна касаційна скарга була подана в межах строку на касаційне оскарження, повторно подані касаційні скарги не просто подавались, а не зволікаючи вживались заходи щодо усунення недоліків касаційних скарг, що слугували підставою для їх повернення.
Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов'язків.
Також згідно з частиною першою статті 45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Наведеними положеннями КАС України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством
Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії "права на суд", може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин.
Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду.
Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення.
Колегія суддів зауважує, що норми КАС України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов'язку надавати докази до суду та доводи ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 КАС України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов'язаний з об'єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.
Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє повторного звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов'язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин.
Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.
Cуд зазначає, що невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги, не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Разом з тим ухвалою Верховного Суду від 14 жовтня 2024 року надавалась оцінка щодо поважності причин пропуску строку після повернення касаційної скарги.
Слід зазначити, що право на касаційний перегляд судових рішень кореспондується з обов'язком дотримуватися процесуального законодавства щодо порядку, строків і умов реалізації цього права. Такі процесуальні обов'язки для всіх учасників судового процесу є однаковими, що забезпечує принцип рівності сторін.
У контексті наведеного, зважаючи на приписи вказаних правових норм законодавства, невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об'єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов'язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчать про наявність поважних підстав для поновлення цього строку.
Ураховуючи зазначене, зважаючи на те, що з моменту прийняття оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції до моменту подання повторної касаційної скарги пройшло понад чотири місяці, доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження є необґрунтованими та не можуть бути визнані судом поважною причиною пропуску строку, встановленого КАС України.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність врахування постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у справі № 640/13029/22, в якій викладено висновки щодо застосування законодавства з виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ, організацій та відступити від висновків Верховного Суду сформованих у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 640/19556/18 та від 31 січня 2023 року у справі № 520/21428/21.
Приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Суд вважає, що скаржник лише фактично висловив незгоду з вказаними правовими позиціями Верховного Суду, а доводи касаційної скарги свідчать про власне тлумачення скаржником норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи, а тому це не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, у справі № 640/13029/22, на яку посилається скаржник, як на підставу для відступлення від висновків висновків Верховного Суду сформованих у постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 640/19556/18 та від 31 січня 2023 року у справі № 520/21428/21, Велика Палата Верховного Суду встановила, що позивач є військовослужбовцем Збройних Силах України, який відряджений до Державного космічного агентства України із залишенням на військовій службі та проходить військову службу безпосередньо в Національному центрі управління та випробувань космічних засобів. При цьому, зазначила про те, що пунктом 1 первинної редакції Постанови № 168 додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців (пункт 2 частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), тоді як абзацом 2 пункту 1 Постанови № 104 чітко визначено, що грошове забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до державних органів, установ та організацій, виплачується виходячи з окладів за посадами, займаними зазначеними особами в державних органах, установах та організаціях, до яких вони відряджені, інших виплат, установлених для відповідних працівників цих органів, установ та організацій, а також окладів за військовими (спеціальними) званнями і надбавки за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, то Велика Палата Верховного Суду вважає, що положення Постанови № 168 не поширюють свою дію на військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ та організацій.
Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що виплата грошового забезпечення військовослужбовцям, відрядженим до НЦУВКЗ, здійснюється за рахунок коштів цієї установи, і оскільки додаткова винагорода в розмірі 30 000,00 гривень є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення військовослужбовців, виплата якої для працівників цієї установи не передбачено, то й відсутні правові підстави для її виплати позивачу.
Натомість у цій справі, між позивачем та Міністерством оборони України було укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та згідно з наказом Міністерства оброни України № 61 від 02 лютого 2015 року його було відряджено до Генеральної прокуратури України, де з 03 лютого 2015 року позивач обіймав прокурорські посади в органах військової прокуратури.
Згідно з частиною восьмою статті 81 Закону України "Про прокуратуру" грошове забезпечення військовослужбовців, які проходять службу в органах прокуратури на прокурорсько-слідчих посадах, складається з посадового окладу та інших виплат, встановлених цим Законом.
Відповідно до частини четвертої статті 83 Закону України "Про прокуратуру" на військовослужбовців військової прокуратури поширюються усі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та іншими законодавчими актами про військову службу соціальні і правові гарантії.
Задовольняючи частково адміністративний позов в цій справі, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що підпункт 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій» від 22 вересня 2010 року № 889 (далі - Постанова № 889) встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби). Натомість, відповідачами за час проходження служби за період з 03 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року протиправно не нараховувалась та не виплачувалась позивачу щомісячна додаткова грошова винагорода у розмірі, передбаченому Постановою № 889.
Отже, підстави, предмет позову й фактичні обставин справ № 640/13029/22 є відмінними від тих, що маємо у цій справі.
Ураховуючи наведене, Суд уважає недоведеним наявність підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, Верховний Суд вже надавав пояснення щодо вказаної підстави касаційного оскарження, проте скаржником так і не враховано зауваження, викладені Верховним Судом в ухвалі від 14 жовтня 2024 року, що свідчить виключно про формальний підхід до оформлення касаційної скарги та ігнорування скаржником роз'яснень, які йому надавалися Верховним Судом, зокрема і щодо вимог до форми і змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судових рішень.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 333 КАС України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.
З огляду на викладене, зважаючи на те, що наведені скаржником підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними, наявні підстави для відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 248, 329, 333 КАС України,
Визнати неповажними причини пропуску Офісу Генерального прокурора строку на касаційне оскарження рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі № 520/8207/22.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 20 грудня 2022 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Східного регіону, Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.М. Соколов